Особистість: соціальний статус, соціальна роль, процес соціалізації

Маргіналізація – це стан особи або групи, які відірвалися від своєї страти (соціальної групи, верстви), але ще не адаптувалися до нової, не засвоїли її норм і цінностей, зразків поведінки.

Маргіналізація — це втрата особистістю об'єктивної прина­лежності до даної соціальної групи без наступного входження до іншої, а також втрата особистістю норм та цінностей відповідної субкультури.

Факторами індивідуальноїмобільності є: фізичні та розумові здібності, виховання, місце проживання, соціальний статус сім’ї, рівень отриманої освіти, вигідний шлюб та життєвий збіг обставин

Демонтаж колишньої соціальної структури, її інститутів і класово-групової ієрархії емпірично виявляється в маргіналізації суспільства, в появі проміжних груп, більш контрастних й поляризованих.

Маргінальність викликає психологічну напругу, провокує стреси. Вона, як відомо, пов'язана з розхитуванням і ламанням нормативно-ціннісних систем під впливом соціальних і еко­номічних зрушень. При цьому маргінали сприймаються не лише як аутсайдери й парії (пригноблена людина), що пере­бувають на «дні» суспільства. Маргінальність означає стійку, соціальне обумовлену відмінність між соціально-культурним походженням і нинішнім суспільним становищем.

Класична, еталонна модель маргінала — фігура мігранта із села в місто в пошуках роботи. Ця людина — вже не селя­нин, але ще не робітник. Не можна ототожнювати маргіналів з декласованими елементами. Маргіналізація — об'єктивний соціально-економічний процес переходу до іншої соціальної групи, а не «виштовхування» особистості на периферію со­ціального життя.

На сьогодні розрізняють три типи явищ до яких застосовують поняття маргінальність. Це поняття застосовується, по-перше, до соціальних суб'єктів, що знаходяться у стані зміни свого соціального статусу (звуження можливостей доступу до соціальних ресурсів – освіті, культурним цінностям, медицині); по-друге, до тих, у кого змінилося соціокультурне середовище (етнічне, мовне, релігійне та ін.) по-третє, до тих, хто опинився в умовах нового соціально-політичного порядку. Виділені типи маргінальності досить умовні, оскільки у реальному житті можуть існувати їх різні комбінації. Скажімо, зміна мовного або релігійного середовища можлива не лише у результаті міграції, але і внаслідок соціально-політичних перетворень, коли кардинально змінюється релігійна політика. Ми також розрізняємо маргіналізацію у стабільному суспільстві і у перехідному. Перша проявляється як перебування особистості або групи між двома соціальними ідентичностями або за межами схвалюваного суспільством соціального простору. Маргіналізація у перехідному суспільстві розгортається як широкомасштабний процес втрати соціальними суб'єктами своїх ідентичностей і переходу до стану невизначених, розмитих ідентичностей. Маргіналізація такого типу має місце тоді, коли у суспільстві відбуваються якісні зміни на рівні суспільства, змінюється система власності і власників, система соціальної стратифікації, руйнується один тип соціальної структури і формується інший.

7. Сутність та призначення соціальних інститутів, їх види

Поняття "соціальний інститут" запозичено соціологією з юридичної науки, де воно означає сукупність юридичних норм, що регулюють соціально-правові відносини (інститут наслідування, шлюбу та ін.) і використовується достатньо широко, хоча найчастіше і поза точним визначенням.

Соціальний інститут розглядається як:

• певна сукупність установ, які відповідають соціальній структурі суспіль­ства;

• сукупність соціальних норм і культурних зразків, які визначають сталі форми соціальної поведінки і дії;

• система поведінки у відповідності з цими нормами.

Соціальний інститут - це сталі форми організації спільної діяльності людей, що склалися історично; завдяки їм відбувається функціонування спільнот і всього суспільного організму, здійснюється соціалізація індивідів, тобто їх входження у життя суспільства і виконання ними певних соціальних функцій і ролей

Соціальний інститут - це механізм самоорганізації спільного життя людей, органи управління ним.

Саме через той або інший соціаль­ний інститут забезпечується організація і регулювання сумісної діяльності людей, сталість соціальних відносин, від яких залежить буття соціальних груп і соціальних спільностей.

В сучасному суспільстві кожна людина користується послугами і працею великої кількості інститутів: кожна людина в своєму прагненні задовольнити потреби вступає в контакти і соціальні відносини, створюючи засоби задоволення потреб, викону­ючи роботу для одержання цих засобів, впливаючи на інших людей або реагу­ючи на їх дії, на кожному кроці включається в мережу різних інститутів, що ре­гулюють її діяльність і поведінку.

Стркутура соціального інституту:

• своя мета, тобто він має коло питань, які охоплює своєю діяльністю;

• певне коло функцій, передбачених для розв'язання цих питань;

• наявність засобів і установ, за допомогою яких досягаються цілі інституту (це можуть бути засоби матеріальні, символічні або ідеальні). Наприклад, церква, як релігійний інститут, має матеріальні установи (церковні храми та їх обладнання), символи (хрест, облатка) і ідеальні предмети, в які люди вірять і які через цю віру впливають на їх поведінку;

• наявність певних санкцій як стосовно осіб, що виконують інституціоналізовані функції, так і стосовно осіб, що є об'єктом цих санкцій.

Зміна системи соціальних інститутів (як і кожного окремого інституту) може бути як еволюційною, так і революційною, що в кінцевому рахунку виз­начається станом соціальної системи в цілому. Крім того, джерелом розвитку соціальних інститутів можуть бути ендогамні (внутрішні) фактори, які зазви­чай породжують обмеження в розвитку системи, і екзогамні (зовнішні) факто­ри. Так, розпад такого соціального інституту, як сім'я, може бути викликаний змінами ролевої поведінки подружжя (наприклад, зрадою) або конфліктами в сім'ї на ґрунті пияцтва одного із подружжя.

Найвпливовішими детермінантами(рушійними, тими, що зумовлюють силами) змін (як внутрішніх, так і зовнішніх) є полі­тика, економіка, культура. Вони діють на соціальні інститути, що функціонують в суспільстві, як безпосередньо, так і опосередковано через різні позиції індивідів.

Найбільших змін зазнає система соціальних інститутів в процесі трансфор­мації суспільства, прикладом чого може слугувати практика 90-х рр. країн Східної і Центральної Європи, в тому числі й України, де відбувається переор­ганізація самих соціальних інститутів на основі нових норм, цінностей, відно­син, що утверджуються, і які можуть бути більш складними, універсальними, узагальнюючими, ніж ті, що існували до цього. Це, у свою чергу, вимагає фор­мулювання нових максим поведінки як всередині соціального інституту, так і в міжінституціональних взаємодіях всередині соціальної системи.

Герберт Спенсер, один з перших дослідників соціальних інститутів, виділив п’ять основних соціальних інститути:

Ø домашні або сімейні;

Ø обрядові або церемоніальні;

Ø політичні (держава, армія, політичні партії)

Ø церковні;

Ø професійні і промислові.

Залежно від сфер соціальних відносин виділяють такі соціальні інститути:

• економічні, які забезпечують відтворення і розподіл матеріальних благ, організацію праці, грошовий обіг і т. д.;

• політичні або інститути, зв'язані зі встановленням, виконанням і підтри­муванням влади. Політичними інститутами є такі інститути, як уряд, парла­мент, політичні партії і т. д.;

• соціальні або суспільні у вузькому значенні цього слова. Суспільними в широкому значенні слова є всі види інститутів. Під соціальними ми тут розу­міємо всі ті, які організуються добровільним об'єднанням, - місцеві товари­ства, клуби і товариські установи, "церемоніальні" інститути, тобто спосо­би взаємної поведінки членів товариства з нерівним становищем і т. п. Це мо­жуть бути способи привітання, святкування іменин, способи звернення до вищих посадових осіб та інші;

• інститути стратифікації, які визначають розміщення позицій і ресурсів;

• виховні і культурні, тобто всі інститути, створені для зміцнення і розвит­ку культури, для соціалізації кожного покоління, для передачі йому культур­них цінностей суспільства як цілого (родинні інститути, сім'я, школа, наукові інститути і т. п.);

• релігійні, які регламентують відносини людей з представниками релігій­них структур (служителів церкви);

• відтворення (інститути шлюбу і сім'ї).

Така кваліфікація не є єдиною і вичерпною; стосовно сучасного суспільства вона не охоплює чимало інститутів, але вона включає так звані "головні соці­альні інститути ", які регулюють основні суспільні функції, що мають місце у всіх типах цивілізації.

Поняття особистості вводиться для виділення (акцентування) неприродної ("надприродної", соціаль­ної) сутності людини і індивіда, тобто акцент робиться на соціальну сторону людини. В соціології існує понад 60 визначень особистості Соціологія розглядає людину як суб’єкт суспільних процесів, тобто їх активного діяча і творця

Дата добавления: 2014-01-04