Медіація — вид діяльності, що полягає в оптимізації за допо­могою третьої сторони процесу пошуку вирішення проблеми задля припинення конфлікту

Найчастіше для цього влаштовують переговори за допомогою медіатора (третьої сторони). Ефективність медіації забезпечують добровільність, рівноправність сторін, відсутність у них процедурних переваг, незалежність та нейтральність медіатора, конфіденційність переговорів.

Медіаторство може бути офіційним (формальним) і неофіційним (неформальним). Офіційними медіаторами виступають міждержавні організації (ООН), окре­мі держави, державні правові інституції, державні комісії, представники правоохоронних органів, гро­мадські організації тощо.

Неофіційними медіаторами бувають відомі особи, представники релігійних орга­нізацій, професійні психологи, неформальні лідери, друзі, сусіди та ін.

Сторони здебільшого звертаються до медіаторів, безуспішно втративши всі аргументи, сили та засоби для розв'язання конфлікту, коли в позиціях, які вони відстоюють, не вдається знайти спільне, по-різному тлумачать головні для вирішення конфлікту критерії або вважають конче необхідним зовнішній контроль за дотриманням проміжних тимчасових угод. Буває, що сторони дорожать добрими відносинами, але за певних обставин не можуть порозумітися і тоді вдаються до послуг медіатора.

Медіатор може і самостійно ініціювати свою участь у розв'язанні конфлікту. Це відбувається за існування загрози застосування насильства сторонами чи реального його застосування, відсутності порозуміння між ними і перспектив на те, що вони його самотужки знайдуть. Залежно від впливу медіатора на рішення конфліктуючих сторін соціологія конфлікту визначає такі його ролі:

— третейський суддя (авторитарна роль, має най­більші можливості щодо визначення варіантів вирі­шення проблеми);

— арбітр (теж має значні повноваження, але сторо­ни можуть не погодитися з його рішенням та опротестувати його);

— посередник (більш нейтральна роль; маючи пев­ні знання, він забезпечує конструктивне обговорення проблеми, прийняття рішення залишається за конфліктантами);

— помічник (не втручається у полеміку щодо зміс­ту проблеми та прийняття рішення, забезпечує організацію переговорів та зустрічей);

— спостерігач (своєю присутністю утримує сторони від порушень домовленостей, агресії).

Третя сторона може забезпечити вольове припинення конфлікту (третейський суддя, арбітр).

Виконуючи свої функції, соціологія конфлікту виробила і сформулювала певні рекомендації, використання яких прискорює розв’язання будь-якого соціального:

- у процесі переговорів пріоритет мусить віддаватися обговоренню не другорядних, а головних, зміс­товних питань;

- сторони повинні прагнути до зняття психо­логічного напруження;

- сторони мають демонструвати взаємоповагу одна до одної;

- учасникам переговорів треба прагнути до відвертості, доказовості своїх позицій, свідомо створювати атмосферу публічного рівноправного обміну думками;

- усі учасники переговорів мають виявляти схильність до компромісу.

Дата добавления: 2014-01-04