Соціологічні погляди Карла Маркса

Найвизначнішим опонентом О.Конта був Карл Маркс (1818-1883 рр.). Разом із своїм однодумцем та соратником Ф.Енгельсом він фактично здійснив розрив з теоретично спрямованими вченнями про суспільство, що існували до них, і запропонував людству новий, ліворадикальний проект перебудови існуючого суспільства. К. Марксом було написано велику кількість робіт (деякі у співавторстві з Ф. Енгельсом), де у той чи інший спосіб розроблялася соціологічна проблематика. До них слід віднести: "Класова боротьба у Німеччині", "Громадянська війна у Франції”, "Критика Готської програми", "Капітал".

У цих та інших роботах К.Маркс широко використовував емпіричні соціологічні дослідження. Так, вивчаючи становище мозельських селян у 40-і роки XIX ст. він звертався до аналізу офіційних документів, листів, результатів опитувань тощо.

К.Маркс не застосовував назви "соціологія", хоч деякі його твори можуть бути взірцем соціологічного мислення. Це пояснюється, насамперед, тим, що сам термін, яким позначали назву нової науки, ще міцно не увійшов у науковий обіг, а також тим, що між К. Марксом та його непримиренним опонентом О. Контом існували політичні, ідеологічні та міжособистісні розбіжності.

Критикуючи О. Конта, К. Маркс справедливо підкреслював, що необхідність емпіричного, достовірного, конкретного знання про суспільство не повинна принижувати значення теоретичного пізнання.

К. Маркс є автором вчення про матеріалістичне розуміння історії, згідно з яким суспільне буття (а саме суспільне виробництво) є первинним, а також таким, що визначає собою суспільну свідомість. Ні ідеї, ні цінності, ні релігія, а саме економіка є головним рушієм суспільних процесів, суспільного розвитку та суспільних змін. Для викладу даної концепція ҐК Маркс розробив спеціальний категоріальний апарат. Він включає у себе наступні поняття:

• суспільно-економічна формація - певний історичний тип суспільства, що засновується на відповідному способі виробництва. За К. Марксом, існує п'ять суспільно-економічних формацій, які послідовно змінюють одна одну, зумовлюючи прогресивний розвиток людства: первісна (родова), рабовласницька, феодальна, буржуазна, комуністична;

• спосіб виробництва - історично обумовлений спосіб здобування засобів для людського існування, який, у свою чергу, складається з двох складових: виробничих відносин та продуктивних сил;

• виробничі відносини - сукупність об'єктивних відносин, що складаються у матеріальному виробництві, основу яких утворюють відносини власності - володіння, розпорядження та використання;

• продуктивні сили - люди як активні суб'єкти процесу виробництва вкупі із засобами виробництва, за допомогою яких можливий сам процес виробництва;

• економічний базис - сукупність продуктивних сил та виробничих відносин даного суспільства;

• надбудова-сукупність політичних, ідеологічних, правових, релігійних, філософських та інших форм суспільної свідомості, які є відображенням економічного базису;

• класова боротьба - стан відносин, що складається між різними класами, інтереси яких є полярними, непримиренними (антагоністичними). За К.Марксом, класова боротьба є рушійною силою історичного процесу.

Соціальна революція - корінний, якісний злам усієї системи суспільних відносин, у результаті якого відбувається соціальний прогрес суспільства. Революція - це локомотив історії.

Перу К. Маркса належить вчення про комуністичне майбутнє людства, пов’язане з безкласовим суспільством, з відсутністю експлуатації найманої праці, де свобода кожного громадянина стане умовою свободи усіх, де зникне соціальна нерівність та приватна власність, а з часом - і держава як механізм здійснення влади.

К. Маркс визначив та сформулював такі соціальні закони:

• закон прогресивного руху людства шляхом зміни суспільно-економічних формацій;

• закон визначальної ролі (первинності) базису і вторинності надбудови;

• закон класів, класової боротьби, диктатури пролетаріату та революції;

• закон відповідності виробничих відносин рівеві та характеру розвитку продуктивних сил.

У світовій соціології матеріалістичне розуміння історії, викладене К.Марксом, інколи називають конфліктною парадигмою, яка поряд з його теорією додаткової вартості зумовила значний вплив на світовий розвиток XX століття. За даними Інтернет-опитування, що проводилося БІ-Бі-СІ наприкінці 90-х років, К. Маркс був названий у десятці найвидатніших людей, котрі суттєво вплинули на розвиток суспільних процесів XX століття. У довіднику із соціології, складеному американськими вченими під редакцією Н. Смелзера, ім'я К. Маркса згадується 49 разів і є домінуючим разом з іменами ще чотирьох видатних мислителів: М. Вебера, Т. Парсонса, Р. Мертона, Е. Дюркгейма.

За деякими даними, більше одного мільярда людей виховані у дусі марксистського вчення, яке, на жаль, ще за його життя відокремилося від автора і набуло самостійного значення. З'явилося багато інтерпретацій марксизму. З цього приводу сам К. Маркс говорив:"... Я знаю лише одне: що я - не марксист". Отже, його вчення слід розглядати у контексті історії і не ототожнювати з різними "ізмами" - ленінізмом, сталінізмом тощо.

К. Поппер, відмічаючи позитиви марксизму, говорить про його щирість у пошуку істини та інтелектуальну чесність. Разом з тим, як справедливо зауважує К. Поппер, "К. Маркс був лжепророком, оскільки вказував напрям руху історії, але його пророцтвам не судилося збутися".

Дата добавления: 2014-01-04