Кросворд

По горизонталі:

1. Форма відносин між статями, якій притаманний безладний зв'язок, властива первісним суспільствам.

2. Автор моделі прийняття репродуктивних рішень.

3. Хто дав наступне визначення: "Сім'я - це ланка суспільства, яка складається з людей, що підтримують один одного одним або кількома способами"?

4. Одна з функцій, яку виконує соціологія сім'ї.

5. Тип сім'ї, в якій подружжя проживає разом з дітьми.

6. Одна з нових форм сімейної структури: сім'я розпалася і її члени мають власне життя, але дітей виховують спільно.

7. Хто з провідних вчених зосереджував свою увагу на вихованні соціального почуття дітей у сім'ї в процесі соціалізації.

8. Роль індивіда щодо членів сім'ї, родичів.

9. Найпоширеніший фактор мікросередовища, який приводить до розлучення.

10. Хто автор визначення: "Сім'я - це історично конкретна система взаємовідносин між подружжям, між батьками і дітьми..."?

11. Один з основних етапів розвитку дослідження сім'ї за Крістенсеном.

По вертикалі:

1. Об'єднання людей на основі шлюбу або кровної спорідненості.

2. Хто вперше вжив поняття "нуклеарна сім'я"?

3. Сфера сімейної діяльності, яка пов'язана з біологічним відтворенням суспільства, задоволенням потреб у дітях.

4. Автор праці "Походження сім'ї, приватної власності і держави".

ТЕМА 9. СОЦІОЛОГІЯ ОСВІТИ. СОЦІОЛОГІЯ КУЛЬТУРИ

Функція соціального контролю проявляється у тому, що, пере­буваючи у навчальних закладах по декілька годин на день учні та студенти - одержують знання на основі стандартизованих під­ручників, виконують внутрішній розпорядок закладу, вимоги адміністрації та наставників, засвоюють звички і переконання, що пропагуються освітньою установою. Отже, освіта, тим са­мим, сприяє підтримці стабільності суспільства. Доводячи соціокультурний зміст інституту освіти, соціологія систему соціальних принципів, на яких побудовані осві­тянські системи сучасності.

• Принцип загальності освіти, або демократизації школи визна­-
чає доступність освіти для будь-яких соціальних та етнічних
верств населення.

• Принцип безперервності освіти демонструє наслідування, вер­-
тикальний та горизонтальний зв'язки між всіма ступенями у на­-
вчанні, стимулює процеси підвищення кваліфікації та віднов­
лення освіти.

• Принцип освіти широкого профілю тяжіє до гуманітарного змі­-
сту навчання, його фундаменталізації та багатопрофільності.

• Принцип поєднання навчання з вихованням посилює гуманіс-­
тичну компоненту освіти, відбиває координацію дій через школу, всіх навчальних, виховних, культурних, комунікаційних та інших соціальних інститутів у їх впливі на особу.

• Принцип інтенсифікації нагромадження знань вимагає від су-­
часної системи освіти переробки наукової, економічної та соці­-
ально-політичної інформації, її ретельного відбору відповідно
до потреб навчання, отже, й певної структурної мобільності та
механізмів внутрішнього самооновлення.

• Принцип полікультурності освіти відбиває певні аспекти побу-
дови плюралістично інтегрованих освітніх систем у етнічно не-
однорідних суспільствах.

• Принцип інституційної рефлексії означає здатність системи
освіти до соціальної та змістової адаптації під впливом науко-
во-технічного та соціального прогресу.

Принцип пріоритетності загальнолюдських духовних ціннос­тей над політичними і класовими інтересами, що вимагає неза­лежності освіти від політичних партій та рухів. Принцип випереджуючого розвитку освіти закладається у по­рівнянні з динамікою соціального руху, він гостро відстоюється сучасною соціологією як провідний фактор соціогенезу освіти. Принцип інноваційності в освіті сучасна наука вважає за доці­льне сполучати з принципами зваженого консерватизму в осві­тянській політиці для збереження інституційної цілісності та ціннісних надбань в освіті.

Принцип елітарності набуває нового змісту, що пов'язаний як з якісним відбором учнів за рівнем їх здібностей і таланту, так і з диверсифікацією формалізованих інститутів, що становлять структуру системи освіти.

Принцип формування «вільного освітнього середовища», закла­дає поширення демократичних можливостей вибору форм, за­собів, рівнів та напрямів у навчанні

Таким чином, методологія побудови освітянської системи та спрямованість змісту її головних соціальних функцій визначає соціокультурний характер інституту освіти. Освіта — соціальна система, яка має свою структуру (форми, види, ступені).

• дошкільна освіта і виховання — здійснюються разом із сім'єю і
мають на меті забезпечення фізичного, психічного здоров'я дітей.

• загальна середня освіта — забезпечує всебічний розвиток ди-­
тини як особистості, її нахилів, здібностей, талантів, професій­
не самовизначення.

• позашкільна освіта і виховання — забезпечує творчу самооргані­-
зацію дитини в системі позашкільних освітньо-виховних закладів.

• професійно-технічна освіта — забезпечує здобуття громадянами
робітничої професії відповідно до покликання, інтересів, здібнос-­
тей, підвищення їхньої виробничої кваліфікації, перепідготовку;

• вища освіта — забезпечує фундаментальну наукову та загаль­-
нокультурну, практичну підготовку, одержання громадянами
спеціальності відповідно до покликання, інтересів, здібностей;

• післядипломна підготовка — забезпечує систематичне понов­
лення набутих у ВНЗ знань, перепідготовку людей з вищою осві­-
тою з метою опанування нових спеціальностей та професій;

• аспірантура і докторантура забезпечують наукову та педагогі­-
чну підготовку кандидатів і докторів наук;

• самоосвіта — система набуття і підвищення рівня знань шля­-
хом самостійного опанування знань та вмінь, одержання профе­-
сії і спеціальності. Самоосвіта набуває легітимності шляхом пе­-
ревірки та оцінки знань системою екстернату.

Система освіти в Україні переживає радикальні зміни, які тор­каються всіх її елементів і ланок. Поруч з традиційною школою з'яв­ились ліцеї, гімназії, коледжі, школи і класи з поглибленим вивчен­ням предметів, профільні класи т. д. Паралельно з системою безо­платної освіти існує платна (комерційна) освіта у всіх ланках — від дитячих садків до університетів.

Змінюється система відносин між інститутом освіти і церквою, яка розвиває свої семінарії, відкриває богословські факультети та університети, недільні школи тощо.

Ще на початку 90-х рр. XX ст. в монолітній системі державної освіти України виникли окремі недержавні (приватні) навчальні за­клади, які значно розширюють можливості вибору варіативних форм освіти. На сьогодні частка недержавного сектору освіти Украї­ни становить приблизно 17 %.

У 2002 р. в Україні функціонувало 200 недержавних вищих на­вчальних закладів. В цілому вони довели доцільність свого існування. Провідними серед них є Харківський гуманітарний інститут, «Народ­на Українська академія», Європейський університет фінансів і т. д.

На функціонування освіти як системи значний вплив здійснює економіка, політика, культура та інші сфери суспільного життя.

Система освіти, формуючи громадянина, тим самим здійснює вплив на політичну сферу суспільного життя. Зрозуміло, освіта че­рез культурно-виховну функцію впливає на духовне життя суспільс­тва, є одним із факторів прогресу культури.

ТЕНДЕНЦІЇ І ПРОБЛЕМИ МОДЕРНІЗАЦІЇ СУЧАСНОЇ ВІТЧИЗНЯНОЇ ОСВІТИ

Соціологи (А. Печчеї, Ф. Кумбас та ін.) звертають увагу на перебіг в останній чверті XX ст. глобальної кризи освіти. Вказується, зокрема, на такі ознаки цієї кризи:

• зростання «функціональної неосвіченості» у світі, яка охоплює
1 млрд. чоловік;

• розрив між: освітою та культурою;

• відставання освіти від науки;

• збереження дисфункцій сучасних освітянських систем, що обу­-
мовлює зниження якості освіти;

• ослаблення впливу освіти на соціалізацію молоді;

• зростаюча диспропозиція між потенціями людської культури,
досягненнями суспільства і культури мас;

• низький коефіцієнт корисної дії використання людством своїх
могутніх ресурсів, наукових відкриттів, нових технологій, ін­-
формаційних систем;

• постійно зростаючий розрив між вищими досягненнями, про­-
фесійною майстерністю окремих видатних особистостей і ді­-
ями в цій галузі основної маси працівників та ін.

Слід відзначити, що й Україна не запобігла освітянській кризі, наслідуючи як набутки й досягнення, так й невирішені проблеми й суперечності радянської системи навчання і виховання. Освітянська криза у нашій державі була зумовлена не тільки глобальними, а й деякими національними факторами.

Спроби подолання кризи освіти в нашій державі сконцентрова­ні у Державній національній програмі «Україна XXI століття: стратегія освіти», що визначила інноваційні цілі, напрями й антикризові завдання модернізації національної освіти. Цей комплекс дій та заходів концептуально відповідає світовій практиці, що понад 10-15 років впроваджує реформацію освітянських систем, як най­важливіший засіб подолання глобальної кризи: міжнародні проекти «Освіта для 2000 року» (ФРН); «Освіта американців для XXI сто­річчя» та «Нація у небезпеці» (США); «Освіта майбутнього» (Фран­ція) «Модель освіти для ХХІст.» (Японія) та ін. Серед загальних тенденцій, що характеризують вихід освіти із кризи, спеціалісти називають такі:

1) Демократизація всієї змістовної системи навчання і виховання
та інституційної структури освіти.

2) Структурне оновлення.

3) Прагнення змістовно оновити освіту підвищенням фундамен-
талізації, гуманізації та гуманітаризації, посиленням екологіч­
ного й психологічного компонента в освіті, впровадженням
комплексної інформації.

4) Використання провідних, найновітніших технологій навчання.

5) Інтеграція та глобалізація освіти як на національному, так і
на світовому рівні.

6) Нарешті, провідною ідеєю модернізації освіти є її розвиток за
принципом безперервності, створення єдиної системи неперер- в­ної освіти, що становитиме органічний комплекс державних і
громадських (приватних) освітніх установ. Спеціалісти вважають, що в сучасній Україні реалізація наведе­ них провідних тенденцій поки що гальмується дією визначальних об'єктивних і суб'єктивних факторів.

Для формування зрілого суспільства, до якого ми прагнемо, по­трібний високий економічний і освітній потенціал. Хоча ми й гово­римо про наш освітній потенціал, він нижчий, ніж у високорозвинених країнах. Наприклад, у них середні терміни навчання становлять 18-20 років, а в нас ^ 14, а можливо, і 13 років

В предмет досліджень соціології входять:

катастрофічне матеріальне та фінансове становище освітніх установ на фоні загальної соціальної кризи в державі;

втрата інтелектуалів та загальної якості кадрового потенціалу викладацького корпусу української освіти, спричинене дією розбій­ницьких законів ринку епохи «початкового нагромадження капіталу»;

нерозвиненість соціологічних механізмів та правового забезпечення самостійності, ініціативи й експериментування в освіті;

слабкість альтернативного сектора освіти як в організаційних формах та стабільності, так і (у більшості випадків) в якості на­буття державних освітніх стандартів;

відсутність у навчальних закладів свободи, необхідної для реалізації власних моделей підготовки фахівців, системи оплати праці тощо.

Вважається, що неможливо раз і назавжди створити постійно дію­чу ефективну систему освіти. Вона має безперервно вдосконалюватися, розвиватися, змінюватися під впливом вимог часу. А все це неможливо забезпечити без належного соціологічного аналізу, в тому числі без розробки соціальних прогнозів розвитку освіти і діагностики негатив­них явищ, які гальмують процес поступу освіти. Це завдання повинно розв'язуватися диференційовано соціологією загальноосвітньої шко­ли, соціологією професійної школи і соціологією вищої школи.

Розв'язання проблем, що постали у вітчизняній освіті, вимага­тиме від соціології ще більших зусиль по всебічному аналізу її реа­льного стану, визначених тенденцій і проблем розвитку і участі в за­безпеченні інтеграції України з Європейською спільнотою.

Виокремленню соціології освіти в самостійну наукову дисцип­ліну сприяли такі об'єктивні чинники:

• перетворення феномену освіти в складне й багаторівневе соціаль­не явище, яке визначає напрямки розвитку людської цивілізації;

• набуття освітою найпотужнішої виробничої сили, якою люд­ство почало опановувати тільки протягом XXст.;

• швидке зростання протягом останніх 100років кількості на­вчальних закладів і охоплення освітянською діяльністю всього
населення - дітей і дорослих;

• зростання ролі освіти в соціалізації особистості, підготовці
працівників нового типу, громадянина, активного соціального
суб'єкта;

• переростання системи освіти у відносно самостійну і стійку
форму соціальної практики і в той же час поглиблення взає­мозв'язків і взаємозалежності освіти з економічною, політич­ною, культурно-духовною та іншими сферами суспільного життя;

• широке використання освіти як послуги, що продається, як
цінної інтелектуальної власності, як підприємництва і як дже­рела прибутку;

• швидке зростання престижу вищої освіти як джерела розвит­ку промисловості та військової могутності;

• поява значної кількості теоретично підготовлених і практично
працюючих в царині освіти соціологів.

Лише починаючи з 80-90-х рр. російські та українські соціологи почали глибше і детальніше вивчати:

- зміст, якість навчально-педагогічного процесу, окремі компо­ненти навчальної діяльності;

- взаємодію навчання з іншими формами і видами життєдіяль­ності суб'єктів, що забезпечують функціонування освіти;

- проблеми кризи вітчизняної освіти та шляхи виходу з неї; взаємодію системи освіти з виробництвом, соціальною струк­турою суспільства, дозвіллям, політичними інститутами, ду­ховним світом людини тощо;

- професійну орієнтацію, життєві шляхи учнівської та студе­нтської молоді, задоволеність обраною професією і майбут­ньою роботою;

- вплив позанавчальної діяльності на формування спеціаліста, організацію в школах та вищих навчальних закладах самоуп­равління.

Зв’язок соціології освіти з іншими науками

· педагогічна соціологія; · педагогіка (безпосередньо вивчає методичні і дидактичні основи освіти і виховного процесу); · соціологія культури; · соціологія науки; · психологія (розглядає освіту як джерело формування особистості); · соціальна філософія (розглядає освіту як соціальне явище і соціальну систему)

Феномен освіти можна вивчати в різних аспектах:

• діяльнісний аспект передбачає вивчення мети, змісту, мотива­ційної структури, організації освітньої діяльності;

• культурологічний аспект передбачає аналіз освіти як одного з
факторів відтворення і розвитку культури;

• інституціональний аспект передбачає аналіз сталості та визначе­ності впливу освіти на цілеспрямоване формування особистості;

• технологічний аспект передбачає аналіз методів, способів, про­цедур освітньо-виховної діяльності;

• соціологічний аспект передбачає аналіз проблем управління освітою;

• інформаційний аспект аналізу освіти вивчає місце її як каналу
інформації в інформаційних системах.

В предмет досліджень соціології освіти входять

проблеми соціального пізнання і соціального виховання, функцій і розвитку системи освіти, освітньої політики;

стан і динаміка соціально-культурних процесів у сфері освіти;

закони, принципи, механізми, технології навчання соціокультурній дійсності;

проблеми життєвого самовизначення, самореалізації і самоутвер­дження учнівської та студентської молоді;

проблеми вибору учнівською та студентською молоддю моральних та інших цінностей життя, визначення свого місця в ньому, свого власного призначення;

пошук джерел розкриття пізнавальних можливостей особистості, її виховання і навчання в реальних умовах життя людей, більш вдос­коналених способів розкриття закладених в учнях здібностей;

взаємодія системи освіти з іншими сферами суспільного життя, процеси, що виникають під час такої взаємодії, вплив освіти на ціліс­ний, гармонійний розвиток соціального суб'єкта, його підготовленість до включення у діяльність, що становить цілісне суспільне буття

Відповідно з проблемно-тематичним змістом предмету соціоло­гії освіти можна визначити такі її основні функції:

1) теоретично-пізнавальна, яка спрямована на відкриття нових закономірностей соціально-культурних процесів в освіті, роз­робку нових теорій і парадигмальних підходів до вивчення освіти;

2) інформаційна, яка спрямована на відкриття нових соціальних фактів;

3) прогностична, яка передбачає розробку соціальних прогнозів в галузі розвитку освіти на основі теоретико-методологічного аналізу одержаних соціальних фактів, впливу на них змін, що відбуваються в самому суспільстві;

4) реформування освіти, створення її нових соціальних моделей, адекватних основам організації життя громадянського суспіль­ства, ринковим відносинам. Методологічною основою соціології освіти є:

• концепція єдності процесів пізнання, навчання і виховання як
видів соціально-культурної діяльності;

• теорія соціалізації, тобто включення індивіда в той або інший соціально-культурний простір життєдіяльності.

Ознаками соціального інституту освіти є:

• соціальні функції освіти (навчання і виховання);

• наявність суспільно вироблених форм, освітніх установ, їх ор­ганізація і становище в суспільстві, а також певних осіб, які
здійснюють функціонування даного інституту, їх статус в су­спільстві;

• наявність регулятивів по функціонуванню даних установ і осіб,
які беруть участь в освітній діяльності, тобто свідомо по­ставлених цілей, законів, які визначають функціонування уста­нов, засобів та методів освітньої діяльності, матеріально-технічних засобів.

Функції освіти.

• Культурна функція забезпечує передання від покоління до поко­ління культурної спадщини, відтворення та розвиток культури.

• Професійно-економічна функція визначає характер взаємозв'яз­ку освіти з розвитком продуктивних сил суспільства.

• Соціальна функція містить можливості впливу на соціальну
структуру, створює певні канали соціальної мобільності, рольо­вих та статусних переміщень.

• Виховна функція втручається у процес гармонізації та вдоскона­лення людських якостей, формування громадянина, стимулює
саморефлексію — глибоке усвідомлення людиною своєї суті та
особистих потенцій.

• Функція соціального захисту поширює потенційні соціальні
можливості людини у професійному й особистому самовизна­ченні, особливо за ринкових умов.

• Гуманістична функція освіти покликана забезпечити форму­вання системи якості, які дозволять людині виконувати функції
носія культури, духовності, творчо налаштованого суб'єкта сус­пільних відносин.

• Урбаністична функція розкриває вплив освіти на міграційні про­цеси (найбільше вона проявляється у діяльності вищої школи).

• Демографічна функція підкреслює вагомість культурно-освіт­ніх факторів у демографічних процесах у державі (склад насе­лення, тривалість життя, шлюбність, народжуваність тощо).

• Функція історичного спадкоємництва та наслідування соці­ального досвіду відтворює характер відносин із зовнішнім сві­том та відбиває різноманіття соціально-рольової структури су­спільства.

• Соціалізаційна функція забезпечує засвоєння широкого кола
цінностей, соціальних ролей і очікувань, на основі яких склада­ється повсякденне життя людей.

• Функція соціального контролю проявляється у тому, що, пере­буваючи у навчальних закладах по декілька годин на день учні та студенти одержують знання на основі стандартизованих під­ручників, виконують внутрішній розпорядок закладу, вимоги адміністрації та наставників, засвоюють звички і переконання, що пропагуються освітньою установою. Отже, освіта, тим са­мим, сприяє підтримці стабільності суспільства.

Опрацювання фрагментів текстів зарубіжних і

вітчизняних соціологів

Е. Гіденс

Концепція культури, як і концепція суспільства, є основними в соціології. Культура містить цінності, створені окремими соціальними групами, норми, яких вони дотримуються в житті, та матеріальні речі, які виробляють люди. У якості цінностей виступають абстрактні ідеали, тоді як норми є певними прин­ципами або правилами, які люди повинні виконувати упродовж свого життя. Норми відображають дозволене і недозволене в соціальному житті.

Вживаючи термін "культура», ми говоримо про неї як про еквівалент "вищого продукту розуму": про мистецтво та його види, літературу і т.п. Куль­тура пронизує увесь життєвий шлях людини. Вона включає й те, як люди одя­гаються, працюють, релігійні церемоніали, відпочинок і ті речі, які виробля­ються людьми - заводи, машини, комп'ютери, книги, дорогоцінності і т.п.

Хоча поняття культури та суспільства відрізняються одне від одного, проте між ними є багато спільного. Культура характеризує спосіб життя членів якогось певного суспільства, їхні звичаї і традиції, поруч з тими реча­ми, які вони виробляють. Суспільство є системою взаємовідносин, об'єдну­ючих індивідів, які мають спільну культуру. Культура не існує поза суспіль­ством, а суспільство немислиме без культури. Без внутрішньої культури не може бути й нічого людського в широкому значенні цього слова. Якби в суспільстві не було культури, ми не могли б спілкуватися один з одним, не мали б самосвідомості, а наші здібності до інтелектуальної діяльності були б обмеженими.

ня. Тому цивілізація, за Шпенглером та Бердяевим, знищує культуру, на місце якої приходить псевдокультура (сьогодні це явище називається "масовою культурою"). Висловіть свої думки з приводу цієї концепції.

Тести і завдання

1. Яке з перерахованих нижче понять є найбільш широким:

а) духовний інтерес; б) духовне виробництво;

в) суспільна психологія; г) суспільна ідеологія;

д) пізнавальні потреби людей; е) духовна культура;

є) суспільна свідомість; ж) духовне життя суспільства;

з) мова як засіб спілкування людей і передачі інформації.

2. До загальнолюдських елементів культури у різних народів зазвичай зарахо­вують:

а) мову як систему знаків, наділених певним значенням, котрі викори­стовуються для збереження, перетворення та передачі інформації;

б) смисложиттєві цінності (уявлення про щастя, мету і сенс жит­тя, цінності духовної культури, міжіндивідне спілкування, демокра­тичні свободи тощо);

в) норми, що містять вимоги до поведінки (морально-етичні, правові, релігійні);

г) зразки поведінки: звичаї, традиції, обряди;

д) усну народну творчість, художню діяльність народних умільців і т. п.

Яких елементів культури тут не вистачає, що існують у суспільстві, які перейшли (або переходять) до ринкових відносин?

3. У сучасній Україні формується нова соціокультурна реальність, яка проявляється:

а) у поступовій зміні характеру відносин між: людьми, які відобра­жають зміни у виробничих відносинах;

б) у переоцінці цінностей та формуванні їх нової ієрархії;

в) у змінах в соціальних орієнтаціях та ідеалах багатьох людей;

г) у зростанні ступенів свободи в матеріальному і духовному житті людей;

д) у знятті жорсткого ієрархічного управління сферою культури та іншими сферами життя суспільства;

е) у зміні статусу, а відповідно і функцій національних культур.

є) у посиленні релігійного впливу на духовне життя суспільства і т. п.

Як оцінювати названі та інші явища з точки зору духовного прогресу суспільства?

Кросворд

1. Форма культури, що опирається на загальноприйняті цінності.

2. Один із видів суспільних систем за Т. Парсонсом.

3. Відомий соціолог, ввів поняття "соціальна культура".

4. Правило, що визначає поведінку людей, їх взаємовідносини.

5. Першооснова культури, що забезпечує вираження почуттів, емоцій, на­строїв.

6. Вища форма обряду.

7. Один із представників функціонального підходу до розгляду культури.

8. Культура окремих соціальних груп.

9. Форма культури, що протистоїть панівній культурі.

10. Субкультура, що руйнує загальнолюдські цінності і норми поведінки.

11. Методологічний принцип, що оцінює культуру окремої групи як еле-

менту загальнолюдської культури.

12. Автор ідеї партикулярних моральних кодексів в суспільстві.

13. Стан суспільної системи, для якого характерна відсутність соціаль­них цінностей і норм.

14. Елемент культури, що відображає значимість об'єкта.

15. Одна з складних соціокультурних суперсистем за Сорокіним.

16. Методологічний принцип оцінювання інших культур з точки зору цінності власної культури.

17. Цінність, що передбачає поведінку, спрямовану на досягнення цілі.

18. Один з елементів культури.

19. Ввів поняття "культура душі".

20. Загальнолюдська цінність.

21. "Всі культури є однаково важливими" (автор фрази).

22. Вчений, що розглядав культуру як засіб класової боротьби.

23. Одна з функцій культури, що робить людину істотою соціальною.

24. Цінність - ціль.

25. Культура конкретного суспільства.

26. Психокультура окремого суспільства.

27. Механізм психологічного захисту за Фрейдом, що лежить в основі соціокультурної діяльності.

28. Автор монографії "Соцієтальна психіка".

29. Один із представників синтезованого підходу до розгляду культури.

30. Елемент соціокультурної спадщини.

31. Одна з складових елементів культури.

32. Функція мови в соціокультурному середовищі.

ТЕМА 10. СОЦІОЛОГІЯ ЕКОНОМІЧНОГО ЖИТТЯ. СОЦІОЛОГІЯ ПРАЦІ ТА УПРАВЛІННЯ

Зв'язок соціології праці з дисциплінами несоціологічного профілю

Взаємозв’язок ринку праці та зайнятості населення

ЗАЙНЯТІСТЬ

Зайняті

РИНОК ПРАЦІ

Фактори формування ставлення до праці

КЛАСИФІКАЦІЯ ПОТРЕБ ОСОБИСТОСТІ

Якщо на кінцях лінії перебувають два статуси, то це соціальні відносини

Якщо на кінцях лінії розташовані дві ролі, то це соціально-психологічні відносини

Ви ще не знаєте, що за людина стоїть перед вами, але вже ставитеся до неї насторожено. Тому що вона – міліціонер, п'яний, бомж та ін. Це соціальне відношення. Воно не залежить від особистих якостей іншої людини або ваших власних.

Ви не звертаєте увагу на статус міліціонера, п'яного або бомжа й ставитеся до них привітно. Це психологічне відношення. На першому місці стоять особисті якості іншої людини або ваші власні.

Ви знаєте цю людину завдяки частим взаємодіям з нею. Гарні знання його статусу й особистих якостей по'єдналися в одне ціле – соціальну роль. Вона виявилася тільки у ваших частих контактах (адже роль – динамічна характеристика статусу). Бомжі давно ночують у вашому під'їзді й не наносять ніякої шкоди. Міліціонер іноді виручав вас у важку хвилину, а п'яниця виявився вашим сусідом.

А тепер зобразьте й поясніть:

-економічні відносини

-політичні відносини

102.

Доведіть або спростуйте такі твердження:

1. Мотиви укладання шлюбу багато в чому визначають характер майбутнього сімейного життя.

2. Часто молоді переносять на сім’ю стереотипи своїх батьків.

3. У відносинах із чоловіком дружина частіше прислухається до батькових порад, а ніж до чоловікових.

4. Більшість наречених із сільської місцевості укладають шлюб із партнерами з села.

5. Жінки з міста частіше виходять заміж за вихідців із села, а ніж чоловіки
з міста одружуються на наречених із села.

103. Хто такі

- «нові росіяни»

- цигани

- богослови

- «нові бідні»

- убогі

- охоронці

104. Поясніть, чому

- Якщо професію або клас ви можете вибрати добровільно, то національність ви не вибираєте.

- Але не всіх, які живуть в абсолютній бідності слід називати жебраками.

- Не можна заборонити розлучення, як не можна заборонити звільнення з підприємства.

- Бідні не є економічно самостійною категорією.

Дата добавления: 2014-01-04