Заважають людині самореалізуватися

Завершується вимогою ліквідації умов, що

Самовдосконалення особи. Критика релігії

Марксом, протистоїть ідея

Себе, «вмирає природною смертю». Релігії, за

Ліквідацією приватної власності на засоби

Економічне відчуження, то з подоланням його

Панувати над людьми. Якщо релігія виражає

Діяльності як зовнішня сила починають

Товарний фетишизм), а продукти людської

Наділяються «надіс-тотними» властивостями

У зв'язку з цим звичайні, «природні» речі

Цесу, що розвивається у відчужених формах.

Релігія постає різновидом «відчуженої

Компенсаційну функцію релігії. Згідно з нею

Центральною у вченні Маркса (до нього в Л.

Фейєр-баха, а потім у 3. Фрейда) була теза про

свідомості», породженням суспільного про-

виробництва) усуваються умови, необхідні

для існування релігії; вона історично зживає

Багато в чому не погоджувався з Марксом М. Вебер, хоча й визнавав,

що релігія може діяти як консервативна сила, перешкоджати соціальному

розвитку. Але він вважав, що всі суспільні інститути, структури, форми

поведінки регулюються смислом, який у них вкладають люди. Головна

функція релігії — раціоналізація людської діяльності. Тому вона володіє

потужним потенціалом впливу на людську діяльність, яким би не було її

спрямування. Вебер розглядав релігію передусім як чинник соціальних змін.

Значною мірою його концепція соціального розвитку заснована на поняттях

харизми і пророцтва.

На відміну від Дюркгейма, Вебера цікавили передусім світові релігії, у

яких найбільше послідовників, які справляють помітний вплив на історичний

процес. У праці «Протестантська етика і дух капіталізму» (1905) він

досліджує внесок християнства в історію Заходу, доводячи, що

протестантська Реформація і породжена нею нова гілка християнства —

протестантизм — сприяли пробудженню духу підприємництва. Його

роздуми мали солідну емпіричну основу, оскільки Вебер проаналізував

багато проповідей, письмових джерел тієї епохи. Йому вдалося органічно

поєднати конкретно-емпіричний і абстрактно-теоретичний рівні

соціологічного дослідження за допомогою порівняльно-історичного аналізу.

Свою гіпотезу про роль релігії в економічному розвитку він перевірив,

досліджуючи поряд з протестантизмом іудаїзм, іслам, індуїзм, буддизм,

конфуціанство. Якщо Дюркгейм вибудовував свої аргументи на розгляді

порівняно небагатьох фактів, поширюючи висновки на релігію загалом, то

Вебер здійснив небувале за масштабом дослідження, яке охопило весь світ.

Він стверджував, що великі релігійні традиції мали істотний вплив на

особливості розвитку Заходу і Сходу (іудаїзм, іслам, католицизм, про-

тестантизм більше сприяли раціоналізації соціального життя, ніж індуїзм,

буддизм, конфуціанство). Вебер прагнув з'ясувати пов'язані з релігією корені

нової історії, тогочасної західної культури.

Другий важливий напрям досліджень Вебера — аналіз процесу

«розчаклування» світу, завдяки якому усуваються елементи магічної

практики, а на їх місце приходять «цілераціональні» засоби, зорієнтовані на

успіх. Тобто світ постає як «матерія», що може і повинна бути

підпорядкована людині. Вищого ступеня цей процес досягає в аскетичному

протестантизмі, але його витоки — в іудейському пророцтві. Вебер

порівнював різноманітні релігії, з'ясовуючи, який рівень раціоналізації

економічної діяльності допускає та або інша релігійна етика. Протягом

1916—1919 рр. він друкував статті на цю тему, об'єднані назвою «Госпо-

дарська етика світових релігій».

Якщо в XIX і XX ст. занепад релігії уявлявся багатьма як тріумф

людського розуму, як наслідок поширення науки, то Вебер вбачав у ньому

симптом духовної хвороби суспільства, спричиненої гіпертро-фованою

«раціональністю»: технологія і бюрократія підпорядковують собі світ,

колосально звужуючи людський досвід; у свідомості людини згасають

поетична сила уяви, любов до прекрасного, героїчні почуття, релігійний

досвід, поступаючись місцем прагматичному розрахунку, турботі про

комфорт, банальному потягу до «корисності».

М. Вебер разом з німецьким філософом, теологом Ернстом Трельчем

(1865—1923) розглядав дихотомію (роздвоєність) «церква — секта»,

типологію релігійних організацій. Вдавався він і до аналізу діяльності

релігійних спільнот у загальносоціологічних категоріях, розробив понятійний

апарат соціології релігії, яким вона користується й нині.

Праці Дюркгейма і Вебера були визначальними в галузі соціології

релігії. Надалі вона розвивалася за траєкторією, наміченою ними. Ця

траєкторія базувалася на таких засадах:

• релігія є чинником стабільності суспільства, що забезпечується завдяки

комунікативній функції (Дюркгейм);

• релігія є чинником соціальних змін, у чому виявляється її

змістоутворююча функція (Вебер);

• релігія як чинник конфліктів у суспільстві (Маркс), що відкриває простір

для реалізації ілюзорно-компенсаторної, ідеологічної, світоглядної

функції.

Дата добавления: 2014-01-04