Соціальний контроль як спосіб саморегуляції суспільства

Суспільство є багаторівневою системою, яка складається з підсистем, соціальних спільнот та груп. Що ж утримує їх разом? Чому суспільство, в якому кожна спільнота має свої специфічні потреби та інтереси, не руйнується, не розпадається, а постійно відтворюється, зберігається як цілісний організм? Упорядкованість суспільства базується на взаємопов'язаних ролях, відповідно до яких особистість бере на себе обов'язки по відношенню до інших і в той же час вимагає від інших виконання своїх обов'язків. Для пояснення цього явища в соціології використовується поняття соціального контролю.

Соціальний контроль - це особливий механізм регуляції поведінки і підтримання суспільного порядку, який дає можливість зберегти традиції, звичаї, норми моралі, відтворити соціальні відносини в межах нормативної системи, прийнятої в суспільстві. Нормативне обмежуючи стиль життя своїх членів, група здійснює контроль за тим, щоб ніхто суттєво не відхилявся від прийнятих правил.

Механізмами соціального контролю за членами суспільства є:

• соціалізація, тобто процес засвоєння соціальних ролей і культурних норм, який передбачає, що люди будуть виконувати свої ролі несвідомо, за звичкою, традицією, перевагами. Людина повинна хотіти впорядкувати своє життя, добровільно підкорятися законам суспільства і відчувати розгубленість та роздратування, якщо ці закони порушуються;

• груповий тиск. Кожна людина є членом тієї чи іншої первинної групи (сім'я, студентська група та інші). Група має свої неписані норми взаємодії, поведінки. Член такої групи повинен дотримуватися мінімуму тих вимог, норм, які існують в ній. Якщо цього не відбувається, до порушника застосовуються неформальні санкції. Це може бути суспільний осуд або ізоляція. Ступінь групового тиску залежить також від згуртованості групи. Чим вона вище-тим сильніший тиск. Група виконує функцію нормативного обмеження індивідуальної поведінки.

Головними структурними елементами соціального контролю є норми та санкції.

Норми - це приписи, вимоги і очікування відповідної поведінки.

Норми можуть існувати на двох рівнях:

• норми, які існують в суспільстві, або у великих соціальних групах. Це звичаї, традиції, закони;

• норми, які існують в малих групах "групові звички". Норми можуть існувати як стандарти поведінки, або як очікувана поведінка.

Незалежно від форми існування, норми виконують такі функції:

• інтегруюча - полягає в об'єднанні членів групи;

• контролююча - полягає у контролі за поведінкою членів групи;

• еталонна - полягає у пропонуванні зразків та стандартів поведінки.

У кожному суспільстві завжди існує та чи інша міра порушення норм. По відношенню до порушників застосовуються санкції. Як визначає А.Кравченко, санкції можуть бути чотирьох типів.

Формальні позитивні санкції - це засіб соціального контролю, тобто визнання з боку офіційних структур (почесні звання, нагороди та інше).

Неформальні позитивні санкції - це засіб соціального контролю або публічне схвалення, не пов'язане з офіційними структурами (визнання, слава, визнання лідерських якостей та інші).

Формальні негативні санкції - це засіб соціального контролю у вигляді покарань, визначених юридичними нормами (арешт, ув'язнення, штраф, звільнення та інші).

Неформальні негативні санкції, - це засіб соціального контролю у формі покарань, не передбачених офіційними установами (зневага, осуд, зауваження та інші).

У сучасному суспільстві соціальний контроль здійснюється переважно формальними нормами (накази, постанови, закони). Він набув інституційної підтримки, яку здійснюють головні соціальні інституції (армія, освіта, правосуддя, уряд тощо.).

Соціальні інститути суспільства

Соціальний досвід свідчить, що для людського суспільства необхідно закріпити деякі типи соціальних відносин, зробити їх обов'язковими для всіх членів суспільства або його групи, забезпечити цілісність системи. Для збереження такої цілісності, в якій зацікавлена спільнота, люди утворюють систему установ, які закріплюють нормативне регулювання відносин і контролюють поведінку своїх членів.

Соціальний інститут - це стійкий комплекс формальних і неформальних норм, правил, засад, які регулюють різні сфери людської життєдіяльності і організують їх у систему соціальних статусів і ролей.

Інтеграція індивідів у соціальне об'єднання (групу, спільноту або суспільство) передбачає не лише зацікавленість людей у створенні таких зв'язків, але й наявність можливостей комунікацій - спільна цілісно-нормативна система, мова та інші.

Соціальний інститут виникає і функціонує, виконуючи ту чи іншу соціальну потребу. Якщо ця потреба стає незначною або зовсім зникає, то поступово зникає і соціальний інститут, який її задовольняв.

Кожна людина має індивідуальну комбінацію потреб. Проте фундаментальних (важливих для всіх) потреб не так вже й багато, їх п'ять і стільки ж головних соціальних інститутів:

• потреба у відтворенні роду - інститут сім'ї та шлюбу;

• потреба у виробництві та розподілі засобів існування – економічні інститути, виробництво;

• потреба у безпеці, соціальній злагоді та порядку – політичні інститути, держава;

• потреба у передачі знань і набутих цінностей, соціалізація нових поколінь - інститут освіти;

• потреба у вирішенні духовних проблем, передача духовних цінностей і ритуалів, які підтримують у суспільстві солідарність і злагоду - інститут релігії.

Процес утворення соціального інституту - інституціоналізація - передбачає такі етапи:

• виникнення потреби, задоволення якої вимагає спільних організованих дій;

• формування спільних цілей;

• поява соціальних правил і норм у процесі стихійної соціальної взаємодії;

• поява процедур, пов'язаних з нормами і правилами;

• інституціоналізація правил, норм, процедур, тобто їх прийняття, практичне застосування;

• визначення системи санкцій і ролей, які охоплюють усіх членів соціального інституту.

Соціальні інститути виконують не лише функції (позитивна роль у суспільстві), але й дисфункції (шкода, яку вони чинять суспільству).

Функції бувають:

• явні, якщо вони офіційно заявлені, усіма усвідомлені та очевидні. Очікувані та необхідні явні функції формуються і декларуються у кодексах і закріплені у системі статусів та ролей.

• латентні, якщо вони приховані, не заявлені, не заплановані. До явних функцій соціальних інститутів, що забезпечують закріплення та відтворення суспільних відносин, відносять:

- регулятивну, яка забезпечує регулювання взаємовідносин між членами суспільства за допомогою формування моделей поведінки;

- інтегративну, яка забезпечує згуртованість, взаємозалежність та взаємовідповідальність членів соціальних груп, що формуються під впливом інституціоналізації правил, норм, санкцій, систем ролей;

- транслюючу, яка пов'язана з передачею соціального досвіду;

- комунікативну, яка забезпечує розповсюдження інформації, що виникла в даному інституті, як всередині саме цього інституту для управління та контролю за дотриманням норм, так і у взаємодіях між інститутами.

Латентні функції є незапланованими, непрямими результатами діяльності соціальних інститутів.

Наприклад, завданням сім'ї є соціалізація до прийнятих норм сімейного життя, однак часто реальна поведінка членів сім'ї призводить до конфлікту з культурною групою, тому що ця поведінка не відповідає вимогам та нормам групи.

Виробництво предметів споживання також виконує латентну функцію, задовольняючи потребу людей у підвищенні власного престижу (випуск розкішних авто, коштовностей та ін.)

Дата добавления: 2014-01-04