Рекомендований список джерел інформації з теми. Питання для самоперевірки і повторення

Питання для самоперевірки і повторення

1. Що розуміється під економічною соціологією?

2. Що було основною передумовою виникнення економічної соціології як окремої галузі соціології?

3. Що ви розумієте під виразом "Процес соціологізації економічної науки"?

4. Як визначаються об'єкт і предмет економічної соціології?

5. Які питання соціальної політики є в центрі уваги економічної соціології?

6. Що ви розумієте під економічною і соціальною сферами суспільного життя?

7. Що включає в себе соціальна сфера?

8. Які структурні елементи містить економічна сфера?

9. Що таке людський чинник? Як він впливає на розвиток економіки?

10. Якими є основні наукові напрями економічної соціології?

11. Які проблеми охоплюють емпіричні дослідження економічної соціології?

12. На що спрямовані теоретико-методологічні дослідження економічної соціології?

13. Що таке економічна культура?

14. Який існує взаємозв'язок економічної соціології з іншими науками?

15. Чим обумовлюється нагальна потреба вивчення економічної соціології для спеціаліста будь-якого профілю?

1. Дорин А.В. Економическая социология: энциклопедический словарь. Учеб, пособие. Минск, 1997.

2. Економічна соціологія: навч. посібник / За ред В.М. Ворони, В.Є.Пилипенка. - К., 1997.

3. Іващенко О. В. Економічна соціологія. Програма лекційного курсу для економічних та соціологічних спеціальностей. К., 1998.

4. Заславская Т. И. Рывкина Р. В. Социология экономической жизни, - Новосибирск, 1991.

5. Лукашевич М.П., Туленков М.В. Спеціальні тa галузеві соціологічні теорії. К., 1999.

6. Орлова Л.Б. Социология экономическая: энциклопедический словарь /Под общ. ред. Г. В. Осипова. М., 1995.

7. Смелзер Н. Социология экономической жизни // Американская социология, перспективы. Проблемы. Методы. / Под ред. Г. В. Осипова. М. 1972.

8. Соколова Г.Н. Экономическая социология. Минск. 1998.

9. Соціологія: короткий енциклопедичний словник / Під ред. В,1. Воловича. К. 1998.

10. Соціологія: терміни, поняття, персоналі!. Навчальний словник-довідник /За ред. В.М. Пічі К., Львів, 2002.

11. Хоронжий А.Г. Основи економічної соціології / Вісник Львівської комерційної академії. Львів, 2001.

12. Хоронжий А.Г. Регіональна економічна соціологія /Вісник Харківського національного університету ім. В.Н. Каризіна. Соціологічні дослідження сучасного суспільства: методологія, теорія, методи, 2001. Nhe Handbook of Economic Sociology. Ed.by.N.Smelser, R.Swedberg, -NY, 1994

Тема 7 Соціологія культури

Становлення культури пов'язують з процесом антропосоціогенезу- біологічного та соціального розвитку людства. Разом з тим, сам соціальний розвиток людини, "входження" людини до суспільства через соціалізацію можливий лише через культуру.

Будучи виключно людським творінням, культура облагороджує саму людину, забезпечуючи її комфортне існування у світі.

У соціології проблеми культури суспільства, закономірності її існування та функціонування в соціумі вивчає галузева соціологічна теорія – соціологія культури. Складові культури, які відокремилися в процесі диференціації соціального знання, складають предмет окремих галузевих соціологій. Це, наприклад, соціологія освіти, соціологія навчання, соціологія виховання, соціологія вільного часу, соціологія книги, соціологія читання, соціологія музики тощо. Останні співвідносні з соціологією культури як частина та ціле і перебувають у тісній взаємодії, збагачуючи одна одну.

Самостійною теоретичною системою знань соціологія культури стає у 60 - 70-і роки XX століття. Біля її витоків стояли П.Сорокін ("Соціальна та культурна динаміка"), А.Моль ("Соціодинаміка культури"). Значний внесок у розуміння проблем культури зробили П.Бурдье, Н.Смелзер, Дж.Мердок, У.Г.Самнер. Серед сучасних українських вчених над цими проблемами плідно працюють С.Кримський, М.Попович, Л.Сохань, Є.Бистрицький, О.Донченко, В.Піча, В. Андрущенко та інші.

Основні проблеми, які вивчає соціологія культури:

• визначення категоріального апарату даної галузевої соціології;

• виділення структурних елементів культури;

• функції культури;

• різновиди культури;

• культура і особистість;

• культурна взаємодія та взаємовплив культур;

• глобалізація та універсалізація культури в сучасних умовах;

• етноцентризм і культурний релятивізм.

Поняття "культура" було взято із землеробства і першопочатково означало "обробіток землі" з метою забезпечення її родючості. Марк Тулій Цицерон уперше вжив це слово для визначення філософії як культури розуму. Саме філософія, на його думку, вчить краще мислити, "обробляє" розум. Тому культура - це, як і землеробство, діяльність людини по перетворенню природи на людське благо, її облагородження, а також, як і філософія, засіб виховання, перетворення, удосконалення людського розуму.

У сучасній соціології не існує єдиного визначення культури, наукові дискусії з цього приводу тривають дотепер. Нараховують від 250 до 500 визначень культури, які можуть бути класифіковані у три групи: описові, аксиологічні (ціннісні) та діяльнісні визначення.

Перевага надається діяльнісним визначенням культури. У найзагальнішому вигляді культура - це специфічний, суто людський спосіб життєдіяльності, результатом якого є уречевлений, опредметнений світ, світ другої природи людини. Саме такий світ і є світом культури, що включає в себе знання, традиції, вірування, цінності, а також витворені людиною матеріальні речі.

Основні функції культури у суспільстві: людино творча, гуманістична, цивілізаційна; пізнавальна (гносеологічна); інтерактивна (комунікативна); регулятивно-нормативна; ціннісно-орієнтаційна; освітньо-виховна.

У соціології склалося декілька підходів до визначення структури культури. Оскільки культура як явище пов'язана виключно з діяльністю людини, то структура культури може бути представленою відповідно до сутнісних характеристик самої людини.

Відповідно до сутності першого порядку: "Людина як природна істота", можна виокремити культуру природних потреб людини та засобів їх задоволення, а саме: культура їжі, сексуальна культура, культура житла, побуту, одягу тощо.

Відповідно до сутності другого порядку: "Людина як діяльна істота" розрізняють культуру людської діяльності, яка суттєвим чином відрізняється від тваринної.

Відповідно до сутності третього порядку: "Людина як предметна істота", слід виділити культуру виробництва, культуру технологій, культуру самої людини як безпосередньої виробничої сили.

Відповідно до сутності четвертого порядку: "Людина як свідома істота", можна виокремити культуру мислення, культуру наукового пошуку, культуру суспільної свідомості.

Відповідно до сутності п'ятого порядку: "Людина як суспільна істота", необхідно назвати культуру міжособистісного спілкування, шлюбну культуру, етнонаціональну культуру, політичну культуру тощо.

Одним з найпоширеніших підходів до розуміння будови культури є відтворення її з елементів, що в сукупності складають останню як ціле.

Такими складовими елементами є мова, знання, цінності, норми, взірці поведінки, звичаї, традиції. Західна соціологія виокремлює культурний елемент як одиницю поведінкового взірця або матеріального продукту (ручка, стіл, книга, вітання і тощо).

Загальновизнаними є поділ культури на матеріальну, що охоплює сферу матеріальної діяльності людини, та нематеріальну, яка пов'язана з духовною діяльністю.

У кожній царині культури існують свої певні функціональні елементи, які є основними складовими культурних систем (іноді їх називають рисами культури). До них відносяться чисельні і складні предмети, способи праці, засоби комунікації, які, у свою чергу, викликають створення ще більш складних культурних систем. До них можуть належати спеціальні інститути культури, які організують навколо себе виробництво духовних цінностей (наприклад, наука, література і т. ін.), їх розповсюдження (наприклад, школи, університети і т. ін.). Ними можуть бути й самі ідеї (наприклад, національна самосвідомість тощо, які самі створюють цілі напрямки, течії). Крім того, прогресивність розвитку суспільства може вимірюватись лише завдяки існуванню розуміння у різниці соціального буття, повсякденності та цінностей, які уточнюють сенс і спрямованість життя.

Сукупність предметів, уявлень, ідей, зразків поведінки називають культурним комплексом, який створює характерний образ суспільства.

У процесі аналізу культури комплексно використовуються практично всі категорії соціології, що дозволяє пояснити (власними способами) суть соціальної диференціації та соціальної інтеграції.

До категорій соціології культури як спеціальної соціологічної теорії належать: в особистому аспекті — соціалізація, потреби, інтереси, цінності, субкультура, контркультура; у функціональному — символи, традиції, звичаї, виробництво, розповсюдження та споживання духовних цінностей; культурна діяльність, у тому числі зразки діяльності та зразки поведінки, соціальні інститути культури, соціально-культурне середовище тощо.

Розглянемо деякі з них:

Соціалізація. Культура діє через норми, традиції, цінності, через соціальні інститути, які її виробляють, зберігають та розповсюджують. Тому соціалізація являє собою певну сукупність, яка і формує необхідні вміння, соціальні настанови індивідів відповідно до їх соціальних ролей. На характер соціалізації впливає існуючий у тій чи іншій країні рівень громадянських свобод, які були досягнуті в суспільстві, спільність території, мови, рис національного характеру та ін. Завдяки процесам соціалізації формується власна позиція світогляду людини, її ставлення до зовнішнього середовища, оцінка значущості тієї чи іншої індивідуальної дії, систематизуються значення ідей, уявлень, особисті дії.

Норми та цінності. У культурі кожної соціальної спільноти існують власні цінності; поряд із ними - також загальнолюдські, які забезпечують цілісність суспільства, регулюють спроможність його виживання на різних етапах розвитку суспільства. Цінності - це переконання щодо цілей, до яких індивід прагне, та основні засоби їх досягнення. Основна вимога до цих переконань - їх повинно поділяти все суспільство. У різних культурах під цінностями виступають різні переконання, але кожний соціальний устрій сам визначає свої цінності. Ця обставина зумовлює визначення цінностей як суспільних відносин.

Існують цінності - носії первинного смислу буття (свобода, віра, надія та ін.), які є загальнолюдськими (абсолютними). Інші цінності, такі як демократія, соціальна справедливість і т. ін., специфічно проявляються в тому або іншому суспільстві. Будь-які цінності завжди структуровані (хоча й неоднаково) в кожному суспільстві та являють собою певну ієрархію. Поряд із такими ієрархіями суспільних діють загальнолюдські цінності. Структуровані цінності зумовлюються існуючою ідеологією держави, політичних партій, різноманітних організацій тощо. Можна також виділити групові цінності, які є каналами комунікації та взаємодії.

Нормами називаються засоби, що регулюють поведінку індивідів і груп. Норми, присутні в культурі суспільства, виробляються залежно від його соціальної структури, інтересів соціальних груп, систем суспільних відносин та уявлень членів суспільства про первинне, допустиме, можливе, бажане або навпаки. Можна сказати, що цінності обґрунтовують норми, завдяки чому вони разом створюють єдину ціннісно-нормативну структуру культури.

Ціннісні орієнтації. Якщо цінності є «системою координат», уточнюють загальний смисл та спрямованість суспільної діяльності соціальних груп, інститутів та індивідів в її загальному аспекті, то ціннісні орієнтації функціонують як характеристика спрямувань і засобів досягнення певних цілей. Вони відображають ситуативний характер дії та слугують регулятором соціальної поведінки з урахуванням суспільної системи цінностей. Зміна ціннісних орієнтацій, їх масштаби повинні аналізуватися поряд із мотиваційними структурами діяльності. Система цінностей впливає на вибір засобів задоволення потреб, інтересів.

Потреби та інтереси. Потреби виражають такі відносини між суб'єктами, а також між суб'єктом та об'єктом, які потребують змін, перерозподілу функцій, ролей, зв'язків, тобто відображають стан сторін, які перебувають у внутрішньо суперечливих відносинах. Потреба характеризується протиріччям своїх «старих» інтересів або необхідністю втручання у сферу «чужих» інтересів. Завдання соціології полягає у тому, щоб виявити існуючі вузли протиріч, а також міру розбіжностей інтересів соціальних груп, визначити засоби чи можливість їх узгодження.

Знаково-символьні структури. Такі структури в культурних системах виконують роль засобів раціоналізації культурної діяльності та виражають її певні результати, здійснюють фіксацію взаємодії різних культур. Досвід людства, як специфічний різновид соціальної інформації, завжди був зображений у знаках. Тому культура - це узагальнена знакова система суспільства (мова, національна символіка, процедури парламентських засідань і т. ін.). З появою нових знакових систем старі, як правило, не зникають, а розвиваються, трансформуються. Знакові системи – це узагальнена система культурної інформації, яка дозволяє транслювати, фіксувати та переробляти суспільний досвід. Така система формує (іноді маніпулює) суспільну свідомість, прогнозує масові явища. Символи доповнюють структуру знаків, оскільки самі знаки доповнюють багатоманітністю образів, змістовність яких виходить за межі інформаційного знака. Мову іноді називають символічним кодом культури. Розвиненість національної мови, її багатомірність свідчить про рівень національної культури. Функція мови полягає в тому, що в мові нація або спільність представлені як цілісність.

Субкультура. Визначення терміну «субкультура» пов'язане із сучасною соціологією, яка формулює його в трьох аспектах.

1. Сукупність деяких негативно усвідомлених норм і цінностей традиційної культури, що функціонують як культура кримінального світу.

2. Особлива форма організації людей (найчастіше молоді) - автономне, цілісне утворення всередині пануючої культури, яке визначає стиль життя та мислення її носіїв; відрізняється своїми звичаями, нормами, комплексами цінностей і навіть інститутами.

3. Трансформована професійним мисленням система цінностей традиційної культури, яка набула своєрідного забарвлення.

Субкультура може бути позитивною реакцією на соціальні та культурні потреби суспільства (професійні), а може бути і негативною (кримінальна, деякі молодіжні).

Масова культура. У повсякденній практиці культуру того чи іншого суспільства розглядають як явище, обмежене певними державними, адміністративними або національними межами. Але культурний простір більш широкий: це результати внутрішніх міграцій у країнах, впливу засобів масової інформації та багатьох інших причин, які носять глобальний характер. У сучасній соціології масова культура розглядається як культура повсякденного життя, яка виробляється для сприйняття масовою свідомістю, безпосередньо та достовірно представлена перед усім діяльністю засобів масової комунікації, завдяки чому вона не потребує філософської, глибинної інтерпретації.

Таким чином, сучасні засоби масової комунікації створюють специфічну культуру, яка є новим етапом соціального спілкування. Вона виникає на хвилі індустріалізації, урбанізації, створення масових груп суспільства, об'єкт інтересів яких знаходиться поза широким розмаїттям локальних груп та культур, до яких вони належать. Масові групи є відірваними від звичайних умов взаємодії та діють незалежно від соціальних ролей, зумовлених їх позиціями у суспільстві.

Іншими формами культури суспільства вважаються висока культура (класичні музика, література тощо, які створювалися для еліти суспільства) та народна культура (фольклор, міфи та ін.).

Структурують культуру також і за її формами, виокремлюючи загальнолюдську культуру, яку виробило людство протягом усієї історії; суперкультуру як таку, що створена певним суспільством (американська культура, українська культура); субкультуру як культуру певних груп - "малі культурні світи" (субкультура молоді, католицька субкультура, міська субкультура, російська субкультура); контркультуру як культуру певної групи людей, що суперечить домінуючій культурі, знаходячись у стані конфронтації по відношенню до останньої; антикультуру як відхід від загальнолюдських цінностей, делінквентну протиправну культуру тощо.

Поділяти культуру можна також за суб'єктами її створення та носіями: елітарна, народна, масова.

Основні загально планетарні проблеми розвитку культури випливають із світових тенденцій до глобалізації та універсалізації. Цими поняттями позначаються процеси взаємозалежності культур одних країн від інших.

Звідси випливає низка похідних тенденцій, що позначають процеси світового розвитку культури. Серед них:

• посилення культурної багатоманітності світу за умов діалогічності різних культур між собою, пошук компромісів та взаємодії різних культур;

• виважений баланс між етноцентризмом (прагненням оцінювати інші культури з позиції власної культури) та культурним релятивізмом (тобто оцінювати іншу культуру з позиції її власних цінностей);

• надання реальних можливостей для розвитку національних культур, збереження їхньої самостійності та унікальності;

• створення сприятливих умов для розвитку культурних універсалій - загальних рис розвитку, притаманних всім культурам (спорт, мода, освіта, мова тощо);

• пошук компромісу та взаємодоповненості між національною культурою та масовою культурою, яка є породженням новітніх комунікаційних технологій та ринкового попиту.

Дата добавления: 2014-01-04