Натуралізм у соціологи XIX- XX ст

Погляди О.Конта лягли в основу багатьох пізніших напрямків соціологічної думки, представники яких шукали причини суспільних змін поза суспільством - у природних та біологічних факторах. Цьому сприяли досягнення природознавства, зокрема відкриття Ч.Дарвіна. Одним із представників такого підходу був Ґерберт Г.Спенсер (1820-1903) - засновник органічної школи.

На думку Ґ.Спенсера, суспільство копіює та відтворює живий організм, а це означає, що ним керують біологічні закони (наприклад, закон боротьби за Існування, виведений Ч.Дарвіном для біологічного середовища, Г.Спенсер трактує як закон класової боротьби для середовища соціального).

Ототожнюючи суспільство з біологічним організмом, Г.Спенсер дає порівняльний аналіз соціальних та біологічних організмів. Г.Спенсер стверджує, що кожен елемент соціальної системи виконує свої функції: землеробство і промисловість - функцію харчування, торгівля -кровообігу, армія - захисні функції шкіри, транспорт - кровоносних судин. Суспільство, на думку Ґ.Спенсера, як і живий організм, нормально функціонує лише за умови узгодженої взаємодії його органів.

Органічна школа ототожнювала суспільство з організмом людини і пояснювала соціальне життя біологічними закономірностями. Представники цієї школи вважали, що суспільство і є організм. Йому характерні всі властивості організму: цілісність, доцільність, спеціалізація органів. Для пояснення суспільного життя використовувалися такі категорії, як „соціальні тканини", „органи", „соціальні хвороби". На думку представників цієї школи нормальний розвиток має відбуватися лише еволюційно.

Расово-антропологічна школа. Представники цієї школи переносили на людське суспільство закони „природного відбору", „боротьби за існування", інтерпретували суспільний розвиток як боротьбу „вищих" та „нижчих" рас та класів. Саме в межах цих концепцій було зроблено спробу довести зверхність, перевагу білої раси над іншими. (Ці ідеї пізніше досить активно використовували німецькі фашисти).

Один із засновників даної школи, французький філософ Артюр де Гобіно (1816-1882), вважає, що чистота раси - це джерело розвитку цивілізації. Чим чистіша раса біологічно, тим значніші її вроджені здібності і тим інтенсивніше раса розвивається (в історичному аспекті).

Успішно розвиватись цивілізація може тільки тоді, коли головною расою є біла. Інші раси, на його думку, є нижчими.

Концепції расово-антропологічної школи були засуджені та відкинуті наукою. їх вивчення має не наукове, а загальноосвітнє значення.

Теорія соціал-дарвінізму, як соціологічний напрям сформувався під впливом еволюційної теорії Ч.Дарвіна. Представники цієї школи (Л.Гумплович, У.Беджгот, У.Самнер) зводили закономірності розвитку людського суспільства до закономірностей біологічної еволюції, зокрема до природного відбору, і розглядали соціальний прогрес, як постійний процес боротьби за існування, коли виживає тільки найсильніший, найбільш пристосований.

Представник даної школи, австрійський соціолог Л.Гумплович розглядав соціологію як науку про соціальні групи та відносини між ними. В основу цих відносин він покладав закон боротьби за Існування, але не на рівні окремої людини, а в межах між групових суперечностей та протиборств. Тому основним законом суспільства, на його думку, є прагнення кожної соціальної групи підпорядкувати собі будь-яку іншу соціальну групу, що виражається у бажанні панування.

Марксистська школа соціології. У своїх соціологічних поглядах Карл Маркс (1818-1883) обґрунтовує думку, що в основі суспільного розвитку лежить спосіб виробництва матеріальних благ.

Серед багатьох видів стосунків між людьми (політичних, правових, сімейних, моральних) як базові марксизм виділяє відносини у сфері виробництва матеріальних благ, вони становлять суспільний базис. Минуле і майбутнє людства постає як послідовний, закономірний процес зміни економічного устрою суспільства, розвитку спочатку матеріального, а вже потім духовного життя поколінь.

Особливе місце у філософії марксизму посідає проблема людини, природа якої зводиться лише до соціальних рис і трактується як сукупність усіх суспільних відносин. Людина постає тут як носій соціальної активності, суб'єкт діяльності, творець матеріальних та духовних цінностей. Проблема людини у марксизмі пов'язана із осмисленням такого суспільного феномену як відчуження. Відчуження -це складне явище, змістом якого є перетворення самого процесу людської діяльності та її результатів у силу, що панує над людиною.

Засновники марксистської філософії прийшли до висновку, що причиною відчуження є експлуатація людини людиною, в основі якої лежить приватна власність. Вихід з даної ситуації вони вбачали в утверджені нового типу власності - власності всіх і кожного водночас, тобто суспільної за своїм характером. Суспільством вільної праці, соціальної рівності, справедливості та гуманізму проголошується комунізм.

мотивації до праці, інтересу до професії, рівень задоволення чинниками виробничої ситуації тощо); характеризують умови, за якими експеримент дав позитивні наслідки (виробничі, морально-психологічні, гігієнічні, навчальні, матеріальні та ін.), дані щодо затрат часу, зусиль і засобів; межі застосування перевіреної експериментом системи заходів.

Важливим елементом аналізу результатів експерименту є вироблення науково-практичних рекомендацій з чітко зазначеною межею можливого застосування системи заходів у соціальній практиці.

Дата добавления: 2014-01-04