Соціальна мобільність та ЇЇ механізми

Мобільність - процес руху індивідів між ієрархічно чи іншим чином організованими елементами соціальної структури: класами, прошарками, групами, статусами, позиціями.

За характером мобільність може бути вимушена, оскільки зумовлена розвитком технологій, урізноманітненням форм власності, зрушенням у структурі професій та спеціальностей, структурах зайнятості та робочих місць.

Вона є вимушеною, бо нав'язується індивідам, оскільки нове покоління вступає в життя за умов, створених попередніми поколіннями переважно для себе, і воно має пристосуватись до них, отже, здійснити мобільність.

Циркулююча мобільність обумовлена переважно соціальними чинниками, куди відносяться: розширення доступу до загальної та спеціальної освіти, підвищення якості знань; міра доступу до професій, що користуються найбільшою повагою в суспільстві; динаміка структури цінностей, мотивів трудової поведінки; міра закріплення груп та прошарків за соціально та економічно нерівноцінними видами діяльності та функціями.

Розрізняють індивідуальну та групову мобільність. Індивідуальна пов'язана з переходами індивідів із однієї спільноти в іншу. Групова здійснюється тоді, коли в суспільстві змінюються самі критерії стратифікації (н-д, під час революцій).

П.Сорокін розрізняє мобільність горизонтальну та вертикальну. Горизонтальна мобільність - це перехід індивіда із однієї соціальної групи в іншу на тому ж рівні (зміна громадянства, роботи, перехід із однієї сім'ї в іншу). Вертикальна - переміщення індивіда або групи з одного соціального прошарку в інший. Вона є висхідною і низхідною.

Загальні принципи вертикальної мобільності:

1 - не існує суспільства, в якому б не існувало мобільності у трьох
її основних видах: економічна, політична, професійна;

2 - ніколи не існувало суспільства, в якому б соціальна мобільність
була абсолютно вільною і безперешкодною;

3 - інтенсивність мобільності змінюється від суспільства до
суспільства і змінюється в самому суспільстві;

4-у вертикальній мобільності немає постійного напрямку ні в сторону посилення, ні в сторону послаблення інтенсивності.

регулювання.

Можна визначити соціальний контроль як сукупність норм і цінностей суспільства, а також санкцій, які застосовуються з метою їх втілення. Він спрямований на попередження девіантної поведінки, покарання девіантів або їх виправлення.

Основні механізми соціального контролю:

1 - власне контроль, який здійснюється шляхом покарань та інших
санкцій;

2 - внутрішній контроль, який забезпечується засвоєнням індивідом
соціальних норм та цінностей;

3 - непрямий контроль - викликаний ідентифікацією з
референтною законослухняною групою;

4 - „контроль", який базується на широкій доступності різноманітних
способів досягнення цілей і задоволення потреб, альтернативних
протиправним і аморальним.

Головним засобом соціального контролю є система санкцій і нагород. Так, Т.Парсонс проаналізував три способи соціального контролю девіантів:

1 - ізоляція - повне вилучення у системи соціальних відносин зі
спробами чи без спроб реабілітації;

2 - відособлення - обмеження (неповна ізоляція) контактів з
іншими людьми з поступовим поверненням до людської спільноти;

3 - реабілітація - підготовка девіантів до нормального виконання
соціальних ролей.

Американські соціологи Е.Росс та Р.Парк визначають соціальний контроль як цілеспрямований вплив суспільства на поведінку індивіда, який забезпечує нормальне співіснування між соціальними силами, очікуваннями, вимогами і людського природою, І внаслідок цього виникає „здоровий" соціальний порядок. Р.Парк виділив три форми соціального контролю: елементарні (в т.ч. примусові) санкції, громадську думка та соціальні інститути.

Французький соціолог Р.Ліп'єр розглядав соціальний контроль як засіб, що забезпечує процес засвоєння індивідом цінностей і норм культури, і як механізм передачі цих цінностей і норм від покоління до покоління.

Американський соціолог С.Аск виділив у здійсненні соціального контролю особливу роль так званого групового тиску, який в угоду спільності Інтересів і цілей, що стабілізують діяльність групи, спонукає індивіда пристосуватись до пануючих у ній колективних думок, норм і цінностей.

Тобто соціальний контроль спрямований на регулювання поведінки не лише девіантів, а й усіх членів суспільства, тому передбачає як формальні, так і неформальні санкції. Формальні санкції накладаються відповідно до попередньо передбачених (законом, статутом тощо)

стійкою, приватною і публічною, особистою і речовою, формальною і неформальною. Всі різноманітні суспільні відносини обумовлені багатоманітністю соціальних інтересів, основою яких виступають виробничі (базові) відносини. Тому не можна звести взаємовідносини лише до форм міжособистісного спілкування чи безпосереднього контакту. Адже соціальні взаємовідносини обов'язково передбачають розподіл ролей між партнерами і наявність у них певних специфічних систем цінностей, норм і регуляторів.

Слід розрізняти соціальну взаємодію і соціальний контакт.

Прикладом соціального контакту може бути привітання, обмін люб'язностями (здали речі в гардероб і подякували гардеробниці, взяли книгу в бібліотеці, спитали в перехожого, котра година). Тобто соціальний контакт - поверховий, швидкоплинний, його суб'єкти змінюються, але основне - відсутня система споріднених дій суб'єктів один до одного. Чекання, орієнтації однієї людини на іншу не поширюються далі соціального контакту.

Соціальна взаємодія - систематичні, досить регулярні соціальні дії суб'єктів, спрямовані один на одного, що мають за мету викликати цілком певну відповідну реакцію, а відповідна реакція породжує нову реакцію впливаючого, тобто відбувається обмін діями.

Соціальна взаємодія відрізняється від контакту спорідненістю систем дії обох суб'єктів, у ставленні їх один до одного, не лише відновленістю соціальних дій, а й їх координацією, стійкістю інтересу до відповідних реакцій, дій і т.п.

Серед теорій соціальної взаємодії, розроблених представниками західної соціології та психології, найбільш відомими є:

- теорія обміну (Дж.Хоманс) - люди впливають один на одного на
основі свого досвіду, зважуючи можливі винагороди і витрати;

- символічний інтеракціонізм (Дж.Мід, Г.Блумер) - поведінка
людей стосовно одне одного і предметів оточуючого світу визначається
тим значенням, якого вони їх надають;

- теорія управління враженнями (Е.Гоффман) - соціальні ситуації
нагадують драматичні вистави, в яких актори прагнуть створити і
підтримувати сприятливі враження;

- психоаналіз (З.Фрейд) - на міжособистісну взаємодію здійснюють
глибокий вплив поняття, засвоєні в ранньому дитинстві, і конфлікти,
пережиті в цей період.

Соціальний контроль - процеси в соціальній системі (суспільстві, групі), що забезпечують її стійкість та можливість управління функціонуванням її елементів (людьми, інтересами тощо); це механізми оцінки і санкціонування діяльності елементів соціальних систем та підсистем з точки зору суспільних інтересів та домінуючих норм; це і спосіб саморегуляції соціальної системи, що забезпечує впорядковану взаємодію її елементів за допомогою нормативного (в т.ч. правового) її

Оскільки мобільність є у будь-якому суспільстві, то існують і своєрідні канали, „ліфти", тобто шляхи, якими індивід можу переміщатись вгору чи вниз з одного прошарку в інший.

1 - армія - протягом історії людства грала роль соціальної
драбини, завдяки якій вихідці з нижчих те середніх прошарків
отримували можливість підвищити свій статус.

2 - церква. Вона була засобом і низхідної мобільності:
звинувачення в єресі, оголошення ворогами церкви стосувалося навіть
королів, дворян, аристократії.

3 - школа - в сучасному суспільстві без професійної освіти (вищої)
фактично неможливо (а в деяких країнах і юридично неможливо) досягти
високого професійного статусу.

4 - урядові групи, політичні організації, партії. Кар'єра багатьох
державних діячів починалась чи з посади особистого секретаря
впливового політика, чи взагалі з чиновника нижчого рангу.

5 - професійні організації. Вхід у професійні організації відносно
вільний для тих, хто виявляє відповідні здібності незалежно від
соціального статусу, і просування всередині цих інститутів
супроводжується просування по соціальній драбині.

6 - організації по створенню матеріальних цінностей. Вже в
первісному суспільстві лідерами племен ставали найбагатші. Протягом
історії людства спостерігається кореляція між багатством і знатністю.

7 - сім'я і шлюб (із представником іншого статусу) - призводить
або до соціального просування, або до соціальної деградації.

Література

Гидденс 3. Стратификация и кпассовая структура // СОЦИС-1992.-№9.

Комаров М.С. Социальная стратификация и социальная структура //СОЦИС.-1992.-№7.

Онищук В.М. Соціологічний аналіз структури суспільства в умовах кризової ситуації // Проблеми розвитку соціології на сучасному етапі.- К., 1994.

Піча В.М. Соціологія: загальний курс. Навчальний посібник для студентів вищих закладів України. - К.: Каравела, 1999.

Современная западная социология. Словарь. - М., 1990.

Сорокин П. Человек. Цивилизация. Общество. Пер. с англ. - М., 1992.

Соціологія. Курс лекцій / За ред. В М.Пічі.- К.,1996.

Соціологія: короткий енциклопедичний словник. Під заг. ред. В.І.Воловича. - К., 1998.

Соціологія: Підручник / За заг. ред. В.П.Андрущенка, М.І.Горлача - Харків-Київ, 1998.

Черниш Н.Й. Соціологія. Курс лекцій - Львів, 1996.

Дата добавления: 2014-01-04