Тема 8. Комерціалізація та передавання прав на ОІВ

ТЕМА 7. ДІЯЛЬНІСТЬ МІЖНАРОДНИХ ОРГАНІЗАЦІЙ ТА МІЖНАРОДНІ УГОДИ У СФЕРІ ЗАХИСТУ ПРАВ НА ОБ’ЄКТИ ІНТЕЛЕКТУАЛЬНОЇ ВЛАСНОСТІ

ТЕМА 6. ПАТЕНТНА ІНФОРМАЦІЯ ТА ДОКУМЕНТАЦІЯ. ПАТЕНТНІ ДОСЛІДЖЕННЯ

Тема 5. Правова охорона та захист об’єктів інтелектуальної власності

ТЕМА 4: ПРАВОВА ОХОРОНА ВИНАХОДІВ І КОРИСНИХ МОДЕЛЕЙ

ТЕМА 3: ПРАВО ПРОМИСЛОВОЇ ВЛАСНОСТІ

ЛЬВІВ-2011

КОНСПЕКТ ЛЕКЦІЙ

Шпак Н.О., Найчук-Хрущ М.Б., Дмитрів К.І.

з курсу «ІНТЕЛЕКТУАЛЬНА ВЛАСНІСТЬ»

для студентів усіх спеціальностей напрямів підготовки: 6.0501 «Економіка і підприємництво», 6.0502 «Менеджмент» та «Специфічні категорії» усіх форм навчання

ЗМІСТ

ТЕМА 1: ПОНЯТТЯ ІНТЕЛЕКТУАЛЬНОЇ ВЛАСНОСТІ ТА СИСТЕМА ЇЇ ПРАВОВОЇ ОХОРОНИ

1.1. Загальні положення

1.2. Класифікація об’єктів інтелектуальної власності

1.3. Основні інститути права інтелектуальної власності

1.4. Теоретичні питання

ТЕМА 2: АВТОРСЬКЕ ПРАВО ТА СУМІЖНІ ПРАВА

2.1. Об’єкти та суб’єкти авторського права

2.2. Об’єкти та суб’єкти суміжних прав

2.3. Теоретичні питання

3.1. Об’єкти права промислової власності

3.2. Суб’єкти права промислової власності

3.3.Теоретичні питання

4.1. Умови патентоспроможності

4.2. Право на одержання патенту

4.3. Порядок одержання патенту

4.4. Права та обов'язки, що випливають з патенту

4.5. Припинення дії патенту та визнання його недійсним

4.6. Теоретичні запитання

5.1. Значення захисту прав на об’єкти інтелектуальної власності

5.2. Дії, що визнаються порушенням права ін­телектуальної власності

5.3. Забезпечення захисту патентних прав, авторських і суміжних прав

5.4. Форми, порядки та способи захисту права інтелектуальної власності

5.5. Інтелектуальна власність та INTERNET

5.6. Теоретичні запитання

6.1. Загальні відомості про патентну документацію та інформацію

6.2. Міжнародні класифікації об'єктів промислової власності

6.3. Джерела патентної інформації

6.4. Теоретичні запитання

7.1. Діяльність ВОІВ щодо забезпечення захисту прав на об’єкти інтелектуальної власності

7.2. Міжнародні угоди у сфері захисту прав на об’єкти інтелектуальної власності

7.3. Захист прав інтелектуальної власності в рамках угоди TRIPS

7.4. Теоретичні запитання

8.1. Загальні відомості щодо способів комерціалізації об’єктів інтелектуальної власності

8.2. Передавання права власності на ОІВ

8.3. Суть та значення ліцензування. Види ліцензійних договорів

8.4. Опціонні договори у ліцензійній торгівлі

8.5. Передавання ноу-хау

8.6. Інші форми передавання та придбання технологій на комерційній основі

8.7. Теоретичні запитання

РЕКОМЕНДОВАНА ЛІТЕРАТУРА

ТЕМА 1: ПОНЯТТЯ ІНТЕЛЕКТУАЛЬНОЇ ВЛАСНОСТІ ТА СИСТЕМА ЇЇ ПРАВОВОЇ ОХОРОНИ

1.1. Загальні положення.

1.2. Класифікація об’єктів інтелектуальної власності.

1.3. Основні інститути права інтелектуальної власності.

1.4. Теоретичні питання

1.1. Загальні положення

Інтелектуальна власність (англ. Intellectual property) - у найширшому розумінні означає закріплені законом права на результат інтелектуальної діяльності в промисловій, науковій, художній, виробничій та інших сферах.

Згідно визначень тлумачного словника під терміном «власність» розуміють:

1) матеріальні цінності, майно, що належать кому-небудь чи знаходяться в повному розпорядженні кого-небудь;

2) право на володіння чимось матеріальним.

Поняття "інтелектуальна власність" виникло в процесі тривалої практики юридичного закріплення за певними особами їхніх прав на результати інтелектуальної діяльності у сфері науки, виробництва, мистецтва і літератури.

Термін "інтелектуальна власність" ви­ник у процесі тривалої (починаючи з XVIII століття) практики юридичного закріплення за певними особами прав на результати інтелектуальної діяльності у сфері науки, виробництва, мистецтва, лі­тератури тощо. У науковій термінології цей термін використовується з 50-х років XX століття. Інтелектуальну власність зачисляють до особливого виду власності, що має вірту­альний характер. Саме це значно усклад­нює усвідомлення її сутності та визначення.

Під «власністю» зазвичай розуміють суспільні відносини, що історично склалися, щодо привласнення або розподілу матеріальних об'єктів, які і є об'єктами власності. Найважли­вішою характеристикою власності є те, що її власник може використовувати свою власність так, як він бажає, і ніхто інший за законом не може використати цю власність без дозволу її власника. Проте існують принципові відмінності між матеріальними й нематеріальними продуктами інтелек­туальної діяльності як об'єктами привласнення.

Матеріальний об'єкт можна мати й утримувати, тобто встановити над ним фізичне панування, що й називається володінням. Володіння будь-яким об'єктом (річчю) - неод­мінна передумова користування цим об'єктом, і розпоряджа­тись об'єктом може тільки той, хто ним володіє.

Інтелект (здатність до мислення, раціонального пізнан­ня) матеріальних об'єктів не створює, і тому результати ін­телектуальної діяльності не є об'єктом відносин власності в класичному розумінні. Неможливо встановити фізичне панування над ідеєю, твором науки, літератури, мистецтва, винаходом та іншими результатами інтелектуальної праці; ними не можна володіти, проте їх можна використовувати одночасно в різних місцях і різними особами, чого не можна робити з матеріальним об'єктом.

Отже, інтелектуальна власність як право на результати ро­зумової діяльності людини - благо нематеріальне, зберігається за його творцями й може використовуватись іншими особами лише за узгодженням з ними, крім випадків, зазначених у за­конодавстві. При цьому сам процес інтелектуальної діяльності як такої право на власність зазвичай не регулює. Лише після завершення цієї діяльності внаслідок створення нових резуль­татів у сфері науки, літератури, мистецтва, техніки й техноло­гії починають діяти норми цивільного права, що забезпечують суспільне визнання відповідного об'єкта, встановлюють його правовий режим, а також охорону прав і законних інтересів його творця. До того ж об'єктам інтелектуальної власності май­нові права не надаються. Будь-який винахід, промисловий зразок тощо - це вирішення проблеми (завдання), яке стає то­варом лише тоді, коли воно має споживчу вартість.

Інтелектуальна власність має подвійну природу. Право, що виникає у творця на результат інтелектуальної діяль­ності, подібне до права власності, що має особа, працею якої створено матеріальний об'єкт. Право на результат творчої діяльності забезпечує його власнику виняткову можливість розпоряджатися цим результатом на свій розсуд і дає змогу передавати іншим особам (або надавати дозвіл на його вико­ристання). За цілим рядом ознак це право може належати до майнових прав і подібне до права власності.

Водночас існують й інші відносини особистісного спря­мування, які набувають юридичної чинності відповідно до права авторства. Автор (фізична особа, творчою працею якої створено результат інтелектуальної діяльності) володіє су­купністю особистих немайнових (моральних) прав, які не мо­жуть бути відчужені від їх власника внаслідок самої їхньої природи. І якщо у відносинах економічного привласнення визначається, кому дозволено використовувати певний, на­приклад, твір промисловим або комерційним чином, то у від­носинах особистісного привласнення міститься відповідь на запитання «Хто творець цього твору?».

Майнові й немайнові права взаємопов'язані. Цей зв'язок виявляється в тому, що внаслідок використання об'єктів інте­лектуальної власності з'являється майно (матеріальні об'єкти) і право власності на нього.

На думку Л.Б. Гальперіна і Л.А. Михайлової [22], інтелектуальна власність — це умовне поняття, яке використовується для позначення сукупності виключних прав на результати інтелектуальної, на­самперед, творчої діяльності, а також при­рівняних до них за правовим режимом за­собів індивідуалізації учасників цивільно­го обігу. Це визначення уточнює О.А. Підопригора [94], який вважає, що результат інте­лектуальної діяльності має бути втіленим у певну об'єктивну форму і здатним до відтворення.

Загалом, категорія "власність" віддзер­калює історично вже сформовані суспільні відносини присвоєння, розподілу й розпо­рядження стосовно матеріальних благ, ре­чей, предметів, що є об'єктами власності. При цьому власник може використовувати свою власність на свій розсуд, і ніхто ін­ший не може законним шляхом викорис­тати його власність (скористатись його власністю) без його дозволу, згоди. Зако­нодавче врегулювання економічних від­носин з приводу власності утворює "право власності", за яким авторитет держави га­рантує відповідне присвоєння майна.

У пандектній системі права (наприк­лад, німецькій) немає місця "праву влас­ності" на "нетілесні" об'єкти як "праву ре­човому".

Результати досліджень еволюції понят­тя „інтелектуальна власність", починаючи із "Статуту про монополії" англійського короля Якова Стюарта (1623 р.), викладе­ні А. Сергєєвим [124], пропонують поши­рену точку зору, за якої можливим є ви­користання цього поняття перечисленням конкретних його об'єктів.

Дата добавления: 2014-01-04