Особливості норм МПрП

Варто відзначити, що «норми міжнародного приватного права застосовуються для так званого міжнародного спілкування. Національне право та міжнародне публічне право, незважаючи на свою самостійність, у ряді випадків взаємодіють, утворюючи полісистемний комплекс норм міжнародного приватного права. Водночас норми цих двох правових систем не полишають меж останніх, хоч і регулюють, з одного боку, міжнародні, а з іншого — невладні відносини, майнові та немайнові, що мають цивілістичну природу і виникають у сфері міжнародного спілкування. Поділяючись на матеріально-правові (такі, що регулюють конкретне правовідношення) та колізійні норми (такі, що відсилають до законодавства іншої держави), вони створюють певний комплекс у кожній правовій системі. Іноді вказують, що міжнародне приватне право — це право колізійне.»[6]

Структура норм міжнародного права має свої відмінності. Якщо в загальній теорії права визнано, що правові норми мають тричленну структуру (гіпотезу, диспозицію, санкцію), то специфіка норм міжнародного права полягає в тому, що вони складаються звичайно з двох елементів — гіпотези і диспозиції. Гіпотеза норми міжнародного права містить опис умов, при наявності яких застосовується правило поведінки. Наприклад, відповідно до статті 1 Конвенції про права дитини 1989 року дитиною визнається кожна людська істота до досягнення 18-літнього віку, якщо за законом, застосовним до даної дитини, вона не досягає повноліття раніше. Диспозиція міжнародно-правової норми вказує на саме правило поведінки (права й обов'язки) суб'єкта міжнародних правовідносин. Так, наприклад, стаття 2 Факультативного протоколу до Міжнародного пакту про громадянські та політичні права 1966 року встановлює, що особи, які стверджують, що яке-небудь з їхніх прав, перерахованих у Пакті, порушено і вичерпані усі внутрішні засоби правового захисту (гіпотеза), можуть представити в Комітет з прав людини ООН письмову заяву про це (диспозиція). У деяких випадках міжнародні норми можуть складатися лише з однієї диспозиції. Так, наприклад, стаття 3 Угоди СНД про допомогу біженцям і вимушеним переселенцям 1993 року визначає, що статус біженця і вимушеного переселенця підтверджується видачею відповідного документа. Відсутність санкції в більшості міжнародно-правових норм пояснюється тим, що міри відповідальності і санкції в міжнародному праві відділені від самих правил поведінки, тому що держави й інші суб'єкти міжнародного права самостійно вибирають примусові заходи з арсеналу таких заходів, що допускаються міжнародним правом стосовно правопорушників. Як елемент міжнародної норми санкція зустрічається в нормах, застосовуваних до правовідносин приватного характеру (у міжнародному приватному праві). Наприклад, стаття 4 Конвенції ООН про морське перевезення вантажів 1978 року встановлює відповідальність перевізника за вантаж

Види міжнародно-правових норм визначаються за різноманітними класифікуючими ознаками:

І. За змістом і місцем в системі міжнародного права: цілі — розуміються як цілі, що реалізуються в рамках нормативної системи міжнародного права. Головною соціально-політичною метою міжнародної нормативної системи є підтримка існуючої системи міжнародних відносин; принципи — під ними розуміють загальні, імперативні принципи міжнародного права, що встановлюють основи міжнародного правопорядку, міжнародного миру і співробітництва. Це соціально обумовлені, узагальнені норми, ідеї, що відбивають характерні риси нормативної системи і її головного змісту. З урахуванням значення виконуваних функцій вони користуються вищим авторитетом; норми — це загальнообов'язкові правила поведінки, що виникли в результаті угоди держав та інших суб'єктів міжнародного права, реалізація яких забезпечується примусовими заходами міжнародно-правового характеру. У свою чергу, в залежності від обсягу змісту і значення, норми діляться на два види: а) основні — регулюючі найважливіші суспільні відносини між суб'єктами міжнародного права; б) підпорядковані — які конкретизують і доповнюють основні норми. Підпорядковані норми, у свою чергу, діляться на два види: піднорми основних норм — наприклад, застосування норми про територіальну юрисдикцію до індивідів, до власності і кораблів у просторах, що знаходяться під винятковою юрисдикцією територіального суверена; вторинні норми — вони не містяться ні в якій конкретній нормі, а є продуктом взаємодії двох або більшого числа норм (дипломатичний імунітет). За способом створення і формою існування (за джерелами): договірні — норми, що є продуктом угоди суб'єктів міжнародного права й містяться в міжнародних договорах; звичаєві — норми, що виникли в результаті кількаразового і тривалого застосування суб'єктами міжнародного права певних правил поведінки, але такі, що не знайшли свого закріплення в міжнародних договорах.

III. За сферою дії: а) універсальні — регулюючі відносини між усіма державами-членами світового співтовариства (наприклад, норми, що містяться в Статуті Організації Об'єднаних Націй від 26 червня 1945 року); б) партикулярні, що у свою чергу, діляться на: регіональні — закріплені в угодах між державами визначених географічних регіонів (наприклад, норми, що містяться в Заключному акті Наради з безпеки і співробітництва в Європі /НБСЄ, нині — О (Організація) БСЄ/ від 1 серпня 1975 року); субрегіональні (локальні) — ті, що містяться в угодах, котрі укладаються групою держав усередині географічного регіону (наприклад, в рамках зони Чорноморського економічного співробітництва /ЧЕС/).

IV. За юридичною силою: імперативні — до них належать основні принципи міжнародного права (Jus cogens); диспозитивні — під ними розуміються такі норми, що припускають відступ від них у взаємовідносинах певних суб'єктів у результаті угоди між ними. При цьому не повинні торкатися права і законні інтереси третіх держав. До диспозитивних норм належить основна маса універсальних і партикулярних норм.

V. За змістом правил поведінки: матеріальні — містять у собі права й обов'язки сторін (суб'єктів міжнародного права) досягнутих угод; процесуальні — це норми, що регламентують діяльність таких міжнародних правозастосовних органів, як Міжнародний Суд, Рада Безпеки ООН. Сюди ж можна віднести норми, що визначають співвідношення нормативних приписань, їхню дію в часі і просторі, порядок здійснення, правила тлумачення, реалізацію відповідальності, застосування примусових заходів і т.д.

VI. За своєю роллю в механізмі міжнародно-правового регулювання: регулятивні — ці норми представляють суб'єктам право на вчинення передбачених у них позитивних дій; охоронні — вони виконують функцію захисту міжнародного правопорядку від порушень, установлюють заходи відповідальності і санкції стосовно порушників. В останні роки в міжнародному праві одержав досить широке поширення термін «міжнародне м'яке право». Щодо його застосування не тільки немає єдності думок, але найчастіше саме застосування цього поняття зазнає критики. Проте, на думку 1.1. Лукашука, це не заважає його широкому використанню в міжнародній доктрині для позначення двох різноманітних напрямків. У першім випадку мова йде про особливий вид міжнародно-правових норм, що, на відміну від «твердого права», не породжують чітких прав і обов'язків, а дають лише загальну установку, котрій проте суб'єкти зобов'язані слідувати. Для таких норм характерні слова і вирази типу «домагатися», «прагнути», «приймати необхідних заходів» і т.п. Слід зазначити, що такого роду постанови усе частіше зустрічаються в політичних договорах і за своєю юридичною чинністю признаються багатьма юристами в якості міжнародно-правових норм. У іншому аспекті термін «м'яке право» застосовується для позначення і закріплення неправових міжнародних норм, що містяться в неправових актах, резолюціях міжнародних органів і організацій, у спільних заявах, комюніке. Норми, закріплені в таких документах (наприклад, документах ОБСЄ), є не правовими, а морально-політичними. Водночас такі норми «м'якого права», взаємодіючи з нормами міжнародного права, виконують те, що з тих або інших причин не можуть зробити останні. Вони відіграють роль передвісника твердого права», забезпечуючи попереднє, доправове регулювання, обкочуючи на практиці нові правила поведінки суб'єктів міжнародного права, які ще мають зайняти своє місце в масиві міжнародно-правових норм. Тому слід зазначити значну роль міжнародних норм «м'якого права» особливо в діяльності міжнародних органів і організацій, котрі з їхньою допомогою здійснюють правове регулювання, що виходить за рамки їхньої компетенції, тим самим розширюючи межі правового регулювання міжнародних відносин і впливаючи на прогресивний розвиток міжнародного права. У багатьох наукових і публіцистичних роботах досить часто вживається стосовно різноманітних галузей міжнародного права термін «міжнародне законодавство». Представляється, що його використання є некоректним не тільки з позицій загальної теорії права, що розуміє під законодавством систему нормативно-правових актів певної держави, але і з позицій сутності самого міжнародного права — у такому випадку не можна буде вести мову про держави як суверенні суб'єкти міжнародного права, що здійснюють територіальне верховенство. Водночас, здається, буде виправданим застосування такого терміна до міжнародно-правових норм, що містяться в міжнародних договорах, які регулюють права і свободи людини, тому що такі договори підписані практично всіма державами світового співтовариства. До всіх інших груп міжнародно-правових норм, що регулюють найважливіші аспекти взаємовідносин держав у рамках багатосторонніх міжнародних договорів, можна застосувати термін «міжнародно-правові стандарти».[7]

Дата добавления: 2014-01-04