Режим національний та найбільшого сприяння

На універсальному рівні національний режим, мабуть, вперше встановлено у ст.1 Паризької конвенції про охорону промислової власності (1883): «Стосовно охорони промислової власності громадяни кожної Держави Союзу тими ж перевагами, що надаються тепер або будуть надані пізніше відповідними законами власним громадянам, не ущемляючи при цьому прав, спеціально передбачених цією Конвенцією».

Щодо правового статусу юридичних осіб, яким надано національний режим, можна навести приклад з нашого законодавства. Згідно зі ст.7 Закону України «Про режим іноземного інвестування» від 19.03.1996р., для іноземних інвесторів на території України встановлюється національний режим інвестиційної та іншої господарської діяльності, за винятками, передбаченими законодавством України і міжнародними договорами України.

Таким чином, при формуванні національного режиму за базу порівняння береться той режим діяльності, яким користується національні фізичні та юридичні особи. При цьому національний режим може бути сформований так: іноземці та особи без громадянства користуються в державі перебування тими самими правами і свободами, а також несуть такі самі зобов’язання, як і громадяни цієї держави. Однак він може бути викладений і в негативній формі: зазначеним особам у державі перебування надається режим не менш сприятливий, аніж власним фізичним і юридичним особам (що, в принципі нічого не змінює).

Загальний принцип, що покладено в підгрунття режиму найбільшого сприяння, зводиться до того: обсяг прав, що надаються фізичним і юридичним особам відповідної держави, повинен бути не меншим, а коло обов’язків – не більшим від тих, які вже реально надані у державі перебування іноземним фізичним і юридичним особам тієї іноземної держави, представники якої, порівняно з особами інших іноземних держав, перебували до надання цього режиму у даному конкретному випадку, в найсприятливіших умовах.

Таким чином, юридичний зміст режиму найбільшого сприяння, полягає у поступовому зведенні (урівнюванні) становища іноземців у державі перебування до одного (найкращого) рівня. Це зрівнювання має на меті поступове перетворення становища фізичних та юридичних осіб відповідних держав у державі перебування до умов, передбачених національним режимом, хоча на певних стадіях розвитку держав він інколи фактично може бути і більш пільговим.

Режим найбільшого сприяння встановлюється за загальним правилом, на підставі двосторонніх домовленостей відповідних держав. Хоча він може бути встановленим і за багатосторонньою домовленістю. Наприклад, згідно зі ст.15 Угоди про сільське господарств, укладеної між державами – членами Світової організації торгівлі (1994), для країн – членів, що розвиваються, надається диференційний та більш сприятливий режим, який отримав назву преференційного режиму і який можна вважати спеціальним різновидом режиму найбільшого сприяння.

Спеціальний режим – це режим, який відрізняється як від національного так і від режиму найбільшого сприяння. Причому, зазначена різниця для фізичних осіб зазвичай має негативний аспект, тобто за спеціальним режимом для них встановлюється більші обмеження, ніж передбачено режимом для них інших категорій іноземців (на вільне пересування в межах території держави. Щодо можливості займатися певними видами діяльності тощо). Навпаки, для юридичних осіб за цим режимом переважає позитивний аспект, коли зазначеним особам встановлюються додаткові пільги, навіть порівняно з національним режимом. Так, згідно із ст.7 Закону України «Про режим іноземного інвестування» для окремих суб’єктів підприємницької діяльності, які здійснюють інвестиційні проекти за участю іноземних інвестицій, що реалізуються відповідно до державних програм розвитку пріоритетних галузей економіки, соціальної сфери та територій, може бути встановлено пільговий режим інвестиційної та іншої господарської діяльності.[13] Даний режим розглядається як і спеціальний інститут в МПрП – інститут застереження про публічний порядок, який розглянемо нижче.

Дата добавления: 2014-01-04