Літературна майстерність – фахова ознака сучасної журналістики

Те, що може чудово прозвучати на радіо, виглядатиме блідо на газетній шпальті. Навіть блискуче, але велике за обсягом філософське есе неприродно виглядатиме на сторінках масової популярної газети. Оперативна інформація про те, що відбулось щойно, позбавлена сенсу в аналітичному тижневику, наприклад "Україна", розважальному журналі "Натали". Сьогодні мало хто захоче слухати з екрана телебачення читаннянавіть найважливішого закону. Погляди публіциста на майстерність і професіоналізм у своїй справі не збігатимуться з поглядами репортера, речника журналістики факту.

Тому дуже важко, навіть ризиковано давати загальну, універсальну "формулу майстерності". Однією з фахових ознак, які тією чи іншою мірою мають бути характерні для сучасної журналістики є літературна майстерність будь-якого авторитетного працівника ЗМІ.

Літературна майстерність у журналістиці - це вміння оперативно інформувати, відгукуватись на актуальні питання, глибоко і компетентно проникати в суть суспільних подій і явищ, правдиво узагальнюючи їх із певних групових, державних, загальнолюдських інтересів, сміливо, аргументовано, цікаво і переконливо втілювати власні думки і думки співрозмовників у стислій і досконалій формі, домагаючись певних духовних і практичних результатів.

Поняття, як видно, не просто складне, а багатокомпонентне. У понятті "журналістська майстерність" нашаровуються різні ознаки професійних рис працівника ЗМІ від морально-громадянських (мужність, сміливість), психологічних (оперативність, відчуття актуальності), освіченість (знання, компетенція) до суто літературних (уміння цікаво, стисло, образно викладати думку), а на телебаченні ще й певні зовнішні дані (голос, зовнішній вигляд). Зрештою, високий професіоналізм журналіста охоплює ще й глибші людські якості, особливу внутрішню енергетику, яка дає змогу йому впливати на інших людей, підпорядковувати їх своїй духовній владі. Ця внутрішня духовна сила завжди була властива видатним політикам, ораторам. Потрібна вона і журналістам, особливо телевізійним. Не випадково колишні офіціозні диктори у роки так званої перебудови терміново мінялись на радіо- і телеведучих. А це, як свідчить практика, дуже складна проблема, бо радіо- чи телеведучий повинен бути ще й непересічною особистістю.

Пропонуючи загальне визначення літературної майстерності журналіста, необхідно зробити два суттєвих застереження. Перше стосується того, що загальні вимоги професіоналізму по-різному реалізуються у тому чи іншому потоці журналістської інформації. Бо мистецтво репортера – це одне, мистецтво аналітика - інше, а ще по-іншому виявляється талант художника-публіциста. У кожного своє покликання, своя партія у загальному контексті газети чи радіо-, телевізійній програмі. Звичайно, у редакційній практиці, особливо в умовах невеликого колективу, нема вузької жанрової, як і тематичної спеціалізації. Кожен журналіст повинен вміти написати замітку, репортаж, огляд, а у разі потреби - й політичний портрет, оперативний звіт із прес-конференції, зробити добірку новин тощо. Однак це не означає, що універсалізм журналістської праці спроможний нівелювати специфічні особливості кожного із названих видів літературної праці в журналістиці, а тим паче схильність того чи іншого журналіста до певного виду літературної праці. Зрештою, працівники редакції завжди групуються за певними її підрозділами.

Цілком зрозуміло, що кожен з умовного поділу потоків інформації потребує своєрідних здібностей, зокрема, репортерська робота - особливого динамізму, оперативності, вміння шукати цікаву інформацію, тримати руку на пульсі дня. Сьогодні це ключовий вид журналістської праці. Оперативна інформація становить левову частку журналістської продукції. В інформаційних агентствах вона є головною. Нею зайнята більшість працівників мас-медіа.

Новини є основою оперативних аналітичних жанрів журналістики. Але у цьому випадку на першому плані не стільки їх повідомленим, скільки тлумачення, осмислення. Потрібен аналітичний склад розуму, здатність зіставляти, робити певні висновки, узагальнення. У журналістській аналітиці важлива не тільки новизна фактів, але й новизна, оригінальність думки. Не випадково аудиторія, як свідчать соціологічні опитування і загалом журналістська практика, ознайомившись з тими чи іншими новинами, здебільшого прагне їх компетентного тлумачення. Зрозуміло, не оціночного нав'язливого, банального, тенденційного, як це нерідко буває. А це вже залежить від оригінальності, незаангажованості коментатора, оглядача. З метою пояснення тенденцій дня він часто звертається за допомогою до фахівців, знавців тієї чи іншої сфери життя.

Особливого таланту вимагає художньо-публіцистичне осмислення сучасності. Тут важлива здатність до образного бачення подій і людей, узагальнення їх у суто індивідуальний спосіб. Цей різновид журналістської праці слушно вважають найскладнішим, і може саме тому він найменше поширений у пресі, на телебаченні та радіо. Не кожен журналіст, навіть здібний, має час і здатний написати солідне есе, нарис, фейлетон, памфлет. До такої роботи, зазвичай, залучаються письменники, філософи, політологи, які художньо-публіцистично осмислюють соціальні процеси. На відміну від оперативного інформування і коментування, яке часто вмирає разом із випуском номера газети ми виходом в ефір передачі, художньо-публіцистичні твори, написані талановито, переживають час, не втрачають свого літературного значення, а тому можуть публікуватись у збірниках, книгах.

Друге застереження стосується співвідношення індивідуальної та колективної майстерності. Досі йшлося про літературну вправність журналіста на рівні окремої особистості. З таких особистостей повинна складатись будь-яка редакція. І що більше в ній журналістів талановитих і різник, то ліпший виробничий колектив. Саме колектив професіоналів. Однак це вже не просто сукупність солістів, яким би талановитим кожен з них не був. Має бути ансамбль. Він неможливий без солістів. Кожен з них виконує свою сольну партію. Проте, на відміну від художньої лігатури, успіх якої визначають окремі талановиті й неповторні майстри слова, успіх періодичного видання, радіо, телебачення залежить від колективу редакції, від її диригента.

Отже, ми маємо підстави стверджувати і про майстерність журналіста, і про майстерність, професіоналізм редакційного колективу, згуртованих єдиною метою однодумців. Досвід світової журналістики свідчить, що успіх тієї чи іншої газети, радіо- чи телепроірами визначається тим, наскільки вдало підібраний, добре зорганізований ансамбль редакції. Від диригента і солістів до рядових хористів. Саме цим пояснюються і скромні успіхи, і невдачі сучасної української преси, особливо українського телебачення, меншою мірою українського радіо. Але це вже інше питання. І воно стосується організації роботи редакції.

Дата добавления: 2014-01-04