Самостійне опрацювання. 1. Організація міжбанківських розрахунків

1. Організація міжбанківських розрахунків.

Центральний банк несе відповідальність за ефективне і безперебійне функціонування платіжної системи країни, забезпечення мінімізації ризику в цій системі.

1. Виходячи з характеру платежів, які здійснює платіжна система, розрізняють:

- системи міжбанківських розрахунків;

- внутрішньобанківські платіжні системи;

- системи «клієнт-банк»;

- системи споживчих платежів, тобто системи масових платежів на¬селення з використанням карток.

Системи міжбанківських розрахунків призначені для здійснення платіжних трансакцій між банками, що зумовлені виконанням платежів клієнтів банків або власних зобов'язань одного банку перед іншим. Системи міжбанківських розрахунків різних країн можуть значно відрізнятися. В світі не існує єдиної платіжної моделі, але існують загальні принципи побудови платіжної системи.

2. Залежно від характеру стосунків між учасниками платіжного процесу розрізняють два основних методи здійснення розрахунків:

- з використанням двосторонніх кореспондентських рахунків;

- з використанням рахунків у центральному банку, який відіграє роль посередника у розрахунках.

3. За повнотою здійснення міжбанківських розрахунків розрізняють дві системи розрахунків: систему валових і систему клірингових розрахунків.

Система валових розрахунків (брутто, gross) передбачає розрахунок за кожним платіжним документом (тобто за кожною трансакцією) окремо.

Система клірингових розрахунків (нетто, net) забезпечує накопичення певного обсягу платіжних повідомлень, після чого виконується підрахунок чистої нетто-позиції кожного з банків-учасників (виконується неттинг). Тобто, за платіжними документами, що стосуються одного учасника, вираховується різниця між сумами коштів, які цей банк отримує, та коштами, які він сплачує, і ця різниця може бути як дебетовою, так і кредитовою. Саме ці чисті нетто-позиції відображаються потім на рахунках банків-учасників.

4. Залежно від того, хто є власником системи міжбанківських розрахунків, діють дві системи:

- система, якою центральний банк володіє, яку він обслуговує і в якій виконує розрахунки;

- система, що є власністю структур приватного сектора (банківських асоціацій або клірингових палат) і в якій центральному банку відводиться роль агента з остаточних розрахунків.

Обидві системи поєднує те, що остаточний розрахунок виконує центральний банк.

5. Залежно від режиму функціонування кореспондентського рахунку розрізняють дві системи міжбанківських розрахунків:

- система розрахунків з наданням банком, який веде кореспондентський рахунок, кредиту-овердрафту;

- система розрахунків без надання банком, який веде кореспон¬дентський рахунок, кредиту-овердрафту, тобто платежі здійснюються у ме¬жах залишків коштів на кореспондентському рахунку.

6. За операційними параметрами електронних систем міжбанківських розрахунків розрізняють дві системи розрахунків:

- система пакетного режиму, коли платіжні документи обробляються періодично і групами (пакетами файлів платіжних документів);

- система реального часу, коли платежі зараховуються на кореспон¬дентські рахунки у міру їх надходження.

Згідно з нормативними актами Національного банку міжбанківські розрахунки на території України можуть здійснюватись

- через систему електронних платежів (СЕП) Національного банку України;

- внутрішньобанківську платіжну систему;

- прямі кореспондентські відносини між банками (за наявності доз¬волу регіонального управління НБУ за місцем відкриття кореспондентсько¬го рахунку).

Починаючи з 1994 р. основна форма міжбанківських розрахунків в Україні — це система електронних платежів через мережу розрахункових палат НБУ. Система забезпечує:

— прискорення розрахунків між банками;

- підвищення рівня надійності розрахунків;

- посилення контрольної функції НБУ за станом кореспондентських рахунків комерційних банків;

- раціональне використання тимчасово вільних ресурсів банків то¬що.

СЕП побудована як деревовидно-мережна структура (схема 2). На нижньому рівні СЕП містяться банки-учасники електронних розрахунків. Середній рівень СЕП представлений мережею регіональних розрахункових палат (РРП). РРП — це підрозділ регіонального управління Національного банку, який обслуговує банки-учасники СЕП відповідного регіону. На верхньому рівні СЕП знаходиться Центральна розрахункова палата (ЦРП), яка організує функціонування СЕП у цілому і керує роботою регіональних розрахункових палат.

Для участі в СЕП комерційний банк встановлює з регіональним управлінням НБУ кореспондентські відносини, тобто укладає угоду про відкриття кореспондентського рахунку. Коррахунки ведуться в електронній формі в регіональному управлінні НБУ. Одночасно з відкриттям кореспондентського рахунку комерційному банку-учаснику СЕП відкривається технічний кореспондентський рахунок в РРП, через який безпосередньо здійснюються міжбанківські розрахунки.

СЕП пропонує різні способи взаємодії головного банку з його філіями при виконанні міжбанківських розрахунків. Ці способи отримали назву «моделей обслуговування консолідованого коррахунку в СЕП» (схеми 3 - 9). При розробці моделей враховували, що банки своїми філіями повинні керувати:

- у масштабі всієї країни;

- якомога докладніше;

- за допомогою засобів СЕП;

- за дворівневою структурою.

Основні характеристики міжбанківських розрахунків на основі СЕП

1. СЕП — централізована система міжбанківських розрахунків типу «брутто», що є власністю НБУ.

2. СЕП працює без надання Національним банком кредиту овердрафту, тобто платежі здійснюються в межах залишків коштів на коррахунках ко¬мерційних банків.

3. СЕП забезпечує розрахунки між банківськими установами в національній валюті України і в найбільш уживаних іноземних валютах.

4. СЕП базуєть ся на повністю безпаперовій технології. Основним ре¬жимом роботи є обмін електронними платіжними документами та службо¬вими повідомленнями за допомогою засобів електронної пошти НБУ.

Ініціатива проведення трансакцій у СЕП належить банку, який дебетує власний рахунок. Виходячи з цього, основним типом платіжних документів, що використовується в розрахунках, є кредитові документи, тобто платіжні доручення. Платіжні трансакції в СЕП є безвідкличними. СЕП заснована на пакетному способі передачі інформації. Послуги системи електронних міжбанківських розрахунків платні. Основні кількісні показники СЕП за станом на середину 1997 р.:

- навантаження СЕП — 250 - 350 тисяч платіжних документів упро¬довж дня;

- кількість банківських установ-абонентів — приблизно 2450;

- термін проходження платіжних документів від платника до одер¬жувача — від 10 хвилин до 2 годин; - суми платежів необмежені. Доларовий еквівалент суми платежів

—від 0,1 долара до 100 млн. доларів; - кошти обертаються в системі від 3 до 7 разів на день. Основні тенденції, що притаманні діючій системі міжбанківських розрахунків:

- концентрація грошових коштів на консолідованих коррахунках го¬ловних банків (юридичних осіб); - проведення більш жорсткої політики головного банку щодо своїх філій у сфері міжбанківських розрахунків;

- централізація обробки платіжних документів у ЦРП НБУ та розрахункових центрах великих комерційних банків; - поступове збільшення кількості й обсягів платіжних трансакцій. У перспективі прогнозується впровадження системи термінових переказів крупними сумами в реальному часі (Кеаі Тіте Стояв 8ей1етепі), яка вже широко використовується в країнах з розвинутою ринковою економікою.

2. Розвиток мережі (SWIFT II).

Структура мережі SWIFT створювалась на початку 70-х років. Останнім часом досягнуто значного прогресу в комп’ютерній технологолії та техніці зв’язку. Тому технічна побудова мережі з певного моменту стала бар’єром на шляху подальшого розвитку системи і розширення її можливостей. Водночас посилилася тенденція до збільшення кількості інформації, що обробляється автоматизованим шляхом у банках, і ускладнення банківської діяльності, що поставило SWIFT перед необхідністю надання нових послуг для задоволення потреб користувачів.

З метою модернізації існуючої мережі було розроблено мережу цілком нового типу — SWIFT II, яка базується на чотирирівневій мережній архітектурі та управляється системним управляючим процесором (System Control Processor — SCP). Активні й резервні SCP знаходяться в тих самих містах, що й операційні центри SWIFT I (США і Нідерланди). Виділяють чотири рівня мережі SWIFT II.

1. Термінал користувача, за допомогою якого він підключається до мережі. На ринку є досить великий вибір терміналів підключення до SWIFT II різних виробників. Однак усі вони повинні дістати схвалення від SWIFT на право роботи в мережі.

2. Регіональні процесори, призначенням яких є одержання повідомлень від користувачів і перевірка для первинної обробки на груповому процесорі. Крім того, регіональний процесор одержує інструкції від групового процесора і виконує функції доставки повідомлень і контролю локальних комунікацій з користувачами. Регіональні процесори працюють без участі людини і обладнуються продукцією фірми Unisys CP 2000, яка дублюється з метою безпеки. Потужність обладнання залежить від кількості переданих/одержаних повідомлень у країні, яку воно обслуговує, і кількості терміналів, підключених до нього.

3. Груповий процесор. Система SWIFT II побудована на певній кількості груп, які складаються з модульних елементів, що функціонують незалежно один від одного. Груповий процесор здійснює зберігання та пошук повідомлень за запитом, розподіл повідомлень на регіональний процесор адресату, довгострокове й короткострокове архівування даних і генерацію системних звітів.

4. Системний управляючий процесор виконує контрольні та управляючі функції для всієї системи й мережі. Комплектується обладнанням фірми Unisys, яке розташоване в двох системних і контрольних центрах — у США і Нідерландах. Отже, на противагу попередній системі повідомлення в мережі SWIFT II не проходять через верхній рівень системи, системний контрольний процесор лише контролює маршрутизацію повідомлень і відстежує роботу мережі. Перехід до SWIFT ІІ здійснюється поступово починаючи з грудня 1989 р. Додаткова система обладнання «Gateway» транслює форматовані повідолення SWIFT I у SWIFT II і назад, дозволяючи користувачам обмінюватися повідомленнями незалежно від того, до якої системи вони підключені. Окрім управління передачею повідомлень (FIN), SWIFT пропонує засіб для обміну даними IF T. IFT — це комплексне рішення для широкого діапазону обмінів форматною та вільною інформацією між фінансовими інститутами. Обсяг інформації, що передається, обмежено 2 Мб. Фірмою STS розроблено спеціальний пакет, який забезпечує підготовку, передачу та прийом повідомлень і наступний розподіл файлів. IFT використовує Pift — протокол, визначений SWIFT і запропонований як міжнародний стандарт. Цей протокол спрощує передачу файлів і всієї спорідненої інформації і підтримує розсилку повідомлень кільком адресатам і авторизацію повідомлень. Простий інтерфейс користувача дає змогу швидко готувати повідомлення, об’єднуючи кілька файлів. Змістом файлів можуть бути тексти, підготовлені текстовими редакторами, документи, зображення, електронні таблиці та інші форми електронної інформації.

Користувачі SWIFT мають доступ до деяких інших стандартів повідомлень і мереж. З метою подальшого розвитку й збільшення пропонованих товариством послуг забезпечено повноцінну підтримку обміну в стандарті ООН EDIFACT. На цей стандарт спрямовано подальші дослідження й розробки товариства.

3. Навчання банківського персоналу по міжнародних розрахунках.

Навчання банківського персоналу по міжнародних розрахунках має забезпечувати поглиблення фахових знань та навиків за спеціальністю, формувати у персоналу банку та його філій високий професіоналізм, корпоративну культуру, систему цінностей сучасного банку, готовність до оволодіння інноваційними банківськими технологіями в системі міжнародних розрахунків.

Напрями навчання банківського персоналу в міжнародних розрахунках:

– створення модульної структури підвищення кваліфікації, підготовка інфраструктури і матеріально-технічної бази для проведення навчання.

– визначення змісту основних видів підвищення кваліфікації, підготування навчально-методичних матеріалів і тестів.

– кадрове забезпечення — добір викладачів (із числа провідних спеціалістів банку, професорсько-викладацького складу економічних вузів, НБУ та інших банків) для проведення тематичних семінарів у головній конторі банку.

– встановлення контактів і співробітництво з провідними вітчизняними та зарубіжними центрами підвищення кваліфікації банківських працівників для підвищення кваліфікації персоналу банку і його філій.

Структура навчання банківського персоналу в міжнародних розрахунках:

• короткострокові курси підвищення кваліфікації за фаховими програмами для банківських працівників;

• тематичні семінари;

• тренінги;

• стажування в структурних підрозділах банку, інших банківських і фінансових установах, а також за кордоном.

Короткострокові курси підвищення кваліфікації за фаховими програмами для банківських працівників, що проводяться із залученням провідних спеціалістів банку та інших організацій є обов´язковими насамперед для щойно зарахованих працівників банку і його філій. Завдання курсу: підвищення кваліфікації з актуальних проблем банківської діяльності, формування у персоналу корпоративної культури і системи цінностей банку, поглиблене вивчення сучасних банківських інформаційних технологій, нормативної бази, етики поведінки банківського службовця. Термін навчання — б днів. Категорії слухачів — щойно зараховані на роботу співробітники головної контори банку і філій. По закінченні навчання проводиться тестування. Документ про підвищення кваліфікації — сертифікат відповідності — видається працівникам, які успішно пройшли тестування.

Тематичні семінари організовуються для співробітників головної контори і філій банку. Співробітники головної контори банку, як правило, направляються на тематичні семінари, що проводяться в інших організаціях, а також на внутрішньобанківські семінари із запрошенням провідних лекторів з інших установ. Завдання тематичних семінарів для співробітників філій — підвищення кваліфікації з актуальних питань окремих напрямів банківської діяльності. Термін навчання, як правило, складає 2—3 дні. Категорія слухачів визначається тематикою семінару. По завершенні семінару проводиться підсумковий круглий стіл.

Мета проведення тренінгів — вироблення у персоналу навиків поводження в стандартних і нестандартних ситуаціях. Зміст тренінгів визначається у кожному конкретному випадку програмами тренінгів. Категорія слухачів — працівники структурних підрозділів з обслуговування населення, секретарі приймалень, співробітники управління безпеки тощо. Термін навчання, як правило, складає 1 день.

Стажування проводиться в управліннях головної контори банку — для працівників філій; в інших банках і фінансових установах — для провідних співробітників і керівного складу головної контори банку. Працівники філій також можуть проходити стажування в сторонніх організаціях. Для вищого менеджменту організовується закордонне стажування. Тривалість стажування не перевищує 10 днів.

Зміст стажування визначається індивідуальним планом, у якому дається перелік питань, що будуть вивчатися в ході стажування. Індивідуальний план складає працівник напередодні стажування і затверджує у директора філії, директора департаменту, президента банку.

Працівник під час стажування повинен виконати індивідуальний план. Після закінчення стажування він має подати письмовий звіт, погоджений з керівником стажування. За результатами стажування видається довідка для пред´явлення за основним місцем роботи.

Дата добавления: 2014-01-04