Дослідження в галузі історії фінансової науки

Ще наприкінці 20-х рр. XX ст. А.І.Буковецький чітко визначив стан досліджень у галузі історії фінансової науки, розкрив значення історії фінансів для розвитку фінансової теорії, а також проаналізував значний масив зарубіжної та вітчизняної фінансової літератури. "Будучи в сім'ї суспільних наук однією з молодших за часом свого виникнення, фінансова наука не може похвалитися великою увагою до її історії, - констатував вчений. - До теперішнього часу ще немає наукової праці, яка б давала загальний огляд історії фінансової науки". Порівняння стану досліджень у цій галузі з подібними розробками на ниві історії політичної економії виявило значний ступінь відставання фінансової науки від політичної економії. Написані десятки загальних зведених робіт з політичної економії, а в галузі історії економічних учень існувала значна кількість окремих монографічних праць, в яких давався систематичний виклад поглядів представників окремих шкіл і теорій. У галузі ж вивчення еволюції фінансової думки праця лише розпочиналася.

Заслуга вченого полягала у тому, що він здійснив ґрунтовне дослідження становлення та розвитку фінансової думки за період XV - початок XX ст. Послідовно витриманий важливий теоретико-методологічний принцип: розгляд еволюції фінансової думки у праці А.І.Буковецького проведено у нерозривному зв'язку з розвитком політичної економії (економічної теорії), її концепціями, школами і напрямами. Всередині них виділені та проаналізовані погляди найбільш відомих теоретиків на проблеми фінансів. Відтак послідовно розглянуті позиції представників меркантилізму, німецької камералістики, фізіократії, класичної політичної економії, історичної школи, соціально-політичної школи і державного соціалізму, суб'єктивної школи (маржиналізму), марксизму та ін. Особливе місце у цьому розгляді зайняла вітчизняна економічна думка. Щоправда, вона ще не диференціювалася від російської. З одного боку, вона відзначалася самобутністю, а з іншого - сильний вплив на неї чинили провідні західноєвропейські теоретики.

Появу наукової російської літератури в галузі фінансів учені відносили до початку XIX ст. Найбільш цікавою фінансовою роботою серед написаних російськими прихильниками А.Сміта справедливо вважається праця М.І.Тургенєва "Опыт теории налогов" (1818).А.І.Буковецький характеризував її як систематичну і оригінальну роботу, в якій послідовно прикладені загальні начала вчення А.Сміта та І.Бентама до побудови теорії податків. Учений акцентував увагу на таких положеннях твору М.І.Тургенєва: "Червоною ниткою через всю роботу йде твердження, що лише встановлення свободи гарантує нормальний розвиток фінансового господарства. Він надає виняткового для фінансового господарства значення встановленню правопорядку (готовність сплачувати податки завжди більш помітна у республіках, огида до податків - у державах деспотичних). Вкрай характерні останні слова книги: "Вік кредиту настає для всієї Європи. Удосконалення системи кредитної піде поряд з удосконаленням політичного законодавства, особливо - з удосконаленням системи представництва народного".

Прагнення знайти основні шляхи господарського розвитку в началах класичної школи А.І.Буковецький відніс до так званої епохи російського манчестерства 40-70-х рр. XIX ст. Для неї характерні насадження капіталістичних відносин, усунення всіх перешкод для розвитку конкуренції, боротьба із залишками феодального ладу, заохочення приватної ініціативи і відверте сла­вослів'я капіталізму. Ідеали манчестерської школи наполегливо пропагували такі вчені як І.Я.Горлов (автор першого російського самостійного підручника фінансової науки "Теория финан-сов", 1841), І.К.Бабст, В.П.Безобразов, М.П.Веселовський, А.П.Заблоцький-Десятовський, В.О.Лебедєв. Найбільш видатним представником цієї групи А.І.Буковецький вважав М.Х.Бунге, автора ряду праць про паперові гроші: "О восстановлении металлического обращения в России", "О возобнов-лении постоянной денежной единицьі в России", а також ряду нарисів у галузі фінансової науки: Тосударственное счетоводство и финансовая отчетность в Англии" (1890), "Исследование по вопросу о восстановлении налога на соль" (1893).

З кінця 70-х рр. XIX ст. спостерігалося значне піднесення вітчизняних досліджень з проблем фінансів і фінансової науки. Як зауважив А.Буковецький, одна за другою з'являлися наукові роботи, що за своєю глибиною ні в чому не поступалися західноєвропейським науковим працям і які ще й до цього часу залишаються надзвичайно цінними. Разом з тим учений слабкою рисою всієї тодішньої російської літератури вважав науковий еклектизм, проявом якого виступав сильний вплив на неї історичної школи, катедер-соціалізму, соціологічного напряму тощо.

Протягом всього періоду 30-80-х рр. XX ст. історико-економічні дослідження у царині фінансів були нечисленними. Такими вони продовжують залишатись і нині, хоч в останній час і спостерігається певне пожвавлення. Серед історико-економічних робіт відмітимо насамперед працю Б.М.Сабанті "Развитие финансов и финансовой науки в России" (1986).Значний історичний матеріал вміщують також робота В.П.Дяченка "К вопросу о сущности и функциях советских финансов" (1957), в якій подано критичний огляд літератури за період 30-х - першої половини 50-х років, книга А.М.Бірма-на "Очерки теории советских финансов" (1968), що містить огляд літератури за 40-60-і рр., монографії Е.О.Вознесенсько-го "Дискуссионные вопросы теории социалистических финансов" (1969), "Финансы как стоимостная категория" (1985), в яких здійснено аналіз різних точок зору радянських учених за період 20-х - першої половини 80-х рр., працю Н.Халова "Товарно-денежные отношения и финансы при социализме" (1990), яка містить розгляд поглядів учених у період 60-80-х рр. В останній час відновлюється дореволюційна традиція - включення у підручники фінансів розгляду питань еволюції фінансової науки. Серед українських вчених це зроблено насамперед у працях В.Л.Андрущенка та О.Д.Василика.

1. Загальне та специфічне в розвитку фінансової науки в Україні.

Правильно розкрити історію української фінансової думки можливо лише за умови врахування загальних і специфічних тенденцій у розвитку фінансової науки в Україні. Загальні тенденції пов'язані зі становленням і розвитком капіталістичної ринкової економіки, прогресом світової економічної науки, зокрема фінансової. Ці тенденції по-різному проявилися в першій і другій половинах XIX ст. Своєрідною межею слугує відміна кріпацтва в Російській імперії в 1861 р.,у зв'язку з чим значно пожвавлюється наукова робота, її масштабність, з'являється зацікавленість широких кіл громадськості до фінансових питань. Фінансові реформи 80—90-х років М.Х. Бунге, І.А. Вишнеградського та СЮ. Вітте, з одного боку, спиралися на солідний доробок фінансової науки, а з іншого - давали могутній імпульс для її подальшої розробки, в тому числі і в історичному аспекті. "У другій половині XIX ст. наша фінансова наука розростається у велику гілку суспільних знань з багатою літературою і підготовленими підручниками та порадами", - констатував професор М.М. Соболєв.

Специфічні тенденції розвитку фінансової науки в Україні визначалися особливостями становища та розвитку української економіки: відсутністю державності протягом кількох століть і відокремленістю від сусідніх країн - Австро-Угорщини та Польщі. Через це, по-перше, українська наука сприймалася як несамостійна, несамобутня, "розчинена" в економічній думці метрополії; по-друге, зберігалися регіональні відмінності у формуванні та розвитку фінансової науки; по-третє, прикладні, історичні й інші аспекти дослідження фінансів тісно пов'язувалися з проблемами національного самовизначення, зміцнення національних елементів у провідних галузях економіки, піднесення добробуту населення; по-четверте, важливими осередками розвитку нашої національної думки і видавничої справи ставали культурні центри метрополій та інші міста за межами України (Петербург, Москва, Будапешт, Відень, Варшава, Краків, Прага, Париж, Женева, Берлін та ін.).

Переплетіння загальних і специфічних для розвитку фінансової науки тенденцій, певне "накладання" їх одна на одну зумовили притаманні лише українській фінансовій думці особливості. Серед них - дослідження географічного розподілу державних доходів і витрат у Російській імперії (а потім - у СРСР) з метою з'ясування місця та ролі в цьому процесі України.

У 1929 р. український учений-фінансист В.М. Доброгаєв так оцінив стан досліджень у цьому важливому секторі фінансової науки: "Література про територіальний розподіл державних прибутків і видатків аж надто вбога. Не знайдеться й двох десятків оригінальних праць як у союзній, так і в чужоземній літературі, спеціально присвячених цій темі. А деякі курси фінансової науки, а саме К. Рау, А. Вагнера, В. Рошера тощо, дарма що порушували це питання, але трактували його загально й досить поверхово. Тому можна вважати, - робив висновок Доброгаєв, - що найбільший твір як у російській, так і в світовій літературі є двотомна розвідка професора М.П. Яс-нопольського, присвячена територіальному розподілу державних прибутків і видатків Росії, яка охоплює період з 1866 по 1887роки".

Дійсно, праця М.П. Яснопольського відзначалася фундаментальністю, оригінальністю, і ці її риси неодноразово виділялися у вітчизняній та світовій фінансовій літературі. На основі аналізу величезного цифрового, фактичного й історичного матеріалу український учений дійшов висновку про нераціональність російської економічної та фінансової політики, започаткував дослідження фінансового визиску України Росією. В XX ст. цю ідею активно розвивали в своїх працях П. Мальців, М. Порш, М. Волобуєв, Є. Гловінський, М. Добри-ловський, І. Кабачків, Т. Сосновий та багато інших українських економістів - переважно представників університетської науки української діаспори. Специфіка їх підходу до висвітлення проблеми полягала у спробах довести фактичну нерівноправність України у складі СРСР, наявність еко­номічної та фінансової експлуатації України.

Важливою сторінкою в історії української фінансової думки стала діяльність Комісії з вивчення фінансових справ. Заснована в березні 1926 р. в складі соціально-економічного відділу Української академії наук і очолювана академіком Л.М. Яснопольським, вона вела активну роботу в галузі дослідження фінансів. "Завдання Комісії полягає в тому, щоб згрупувати навколо себе всі ті наукові сили - старі та молоді - на території України, які працюють у царині питань фінансових, грошового обігу, кредиту та банківської економіки, -наголошував Л.М. Яснопольський. - Сил тих небагато, умови роботи важкі, і тому треба не тільки працювати самим, а й дбати про підвищення кваліфікації наявних молодих сил, яким дуже важко було вчитися та науково працювати цими останніми роками".

Усього вийшло п'ять збірників праць Комісії (номери 20, 21, 24, 25, 28 за 1929 рік). Перший випуск склав "Бібліографічний покажчик літератури з публічного та державного контролю" співробітника Комісії М.В. Масленникова.

За цілковитої добровільності участі в роботі і свободи вияву наукових інтересів позаштатних співробітників Комісії план її роботи все ж таки передбачав концентрацію зусиль на таких проблемах. У царині фінансової теорії аналізувалися основні питання природи фінансових явищ та факторів, від яких залежить їх розвиток. Початок вивченню цих питань співробітниками Комісії поклали праці професора Т.І. Тіктіна "Основні теоретичні проблеми динаміки публічного господарства" і професора В.В. Карпеко "Переваги видатків як принцип державного господарства".

У галузі фінансів іноземних держав вивчалися фінансові системи окремих країн Заходу та їх еволюція у зв'язку з минулою війною, а в деяких країнах - соціалістичною революцією (Німеччина, Угорщина). Цим питанням були присвячені статті В.А. Лободи "Еволюція англійського відприбуткового податку", М.І. Мітіліно "Японський бюджет", академіка Л.М. Яснопольського, надруковані у всесоюзному журналі "Вестник финансов" і збірнику праць соціально-економічного відділу Академії наук України.

У дослідженні фінансів СРСР і окремих союзних республік, і насамперед України, зусилля науковців концентрувалися на з'ясуванні специфіки радянської фінансової системи, пов'язаної з особливостями соціальної й економічної політики держави, проблем формування та розвитку податкової системи, структури бюджету та його поділу на загальносоюзний, ре-публіканські та місцеві бюджети, фінансування народного господарства тощо. Серед розробок деяких із названих проблем відзначимо статті Л.М. Яснопольського про фінансові та кредитні установи України, особливості фінансово-кредитної політики в окремих галузях економіки республіки, В.Ф. Яновського "Конвенційні тарифи СРСР", В.М. Доброгаєва "Географічний розподіл державних і місцевих прибутків і видатків по округах України".

Академік Л.М. Яснопольський підкреслював, що, на відміну від попередніх праць з питань географічного розподілу державних і місцевих прибутків, які "визнають принципову необхідність і методологічну правомірність поправок на перекладання", В.М. Доброгаєв "робить спробу принципово відкинути необхідність такого методу". На думку Л.М. Яснопольського, ця спроба науково недостатньо обгрунтована та дискусійна. Разом з тим він визнає: "...не можна відмовити праці В.М. Доброгаєва в тому, що вона ставить цікаво й методологічні питання і дає дуже цінні цифрові дані".

Місце і значення гостроактуальної проблеми територіального, географічного перекладання державних прибутків і видатків у роки радянської влади академік Л.М. Яснопольський визначив так: "...це тільки окремий випадок загальнішого питання про вийняття та вкладання, які виконує державний апарат, питання, що набуває особливої складності й особливого інтересу в наших умовах поширення державної господарчої діяльності й державного регулювання цін".

Значне місце в роботі працівників Комісії зайняли дослідження питань місцевих фінансів і місцевого господарства, зокрема вивчення становища й еволюції господарства та фінансів Києва. У цій сфері відзначимо статтю професора А.А. Раєвського "Фінансове регулювання місцевих бюджетів" та збірник нарисів з господарства Києва, авторами якого були П.Л. Кованько, Я. Левченко, М.В. Масленников та ін.

У багатьох розділах фінансової науки Комісія визначила плани майбутніх досліджень. Про них Л.М. Яснопольський писав у передмові до третього випуску збірника праць Комісії. Для успішного виконання цих широких завдань учений закликав "...концентрувати всі відповідні наукові сили та притягати нові з широких мас людності України, які могли б об'єктивно-науково, з почуттям життєвих потреб працювати над безберегим морем матеріалів і питань у тій царині, аж надто актуальній для майбутнього розвитку нашої країни".

На жаль, плани Комісії не вдалося здійснити, але зовсім не з вини вчених. Основною причиною стала докорінна зміна суспільних умов, у яких довелося працювати науковцям від початку тридцятих років, вкрай несприятлива для творчого розвитку економічної і зокрема фінансової науки на теренах СРСР. Наукові традиції дослідження фінансових проблем були зруйновані, через що й "розпався зв'язок часів". Вільно розвиватися фінансова наука могла в еміграції, силами відомих учених української діаспори (насамперед у Чехословаччині, Польщі, Німеччині, Канаді, США). Вони мали змогу гідно представляти Україну в світі та встановлювати безпосередні зв'язки з науковцями зарубіжних країн. Однак це тема окремого спеціального дослідження, так само як і вивчення роз­витку фінансової науки в СРСР 30-80-х років XX ст.

1. Новітні уявлення вітчизняних учених про розвиток фінансової науки.

Протягом 90-х років XX ст. на постсоціалістичних теренах відбулися докорінні зміни у дослідженні та викладанні фінансової науки. Вони об'єктивно обумовлені зміною суспільно-економічного ладу, переходом від системи централізованого директивного планування і управління народним господарством до ринкової економіки. З нею (зміною) пов'язані зникнення попереднього об'єкту дослідження економічних наук в умовах державного соціалізму і виникнення нового - функціонуючої ринкової економіки. Ці процеси супроводжуються формуванням громадянського суспільства, створенням правової держави, розвитком демократії.

В нових соціально-економічних умовах доводиться шукати нові підходи до вирішення гострих економічних і соціальних проблем. Перед економічними науками, у тому числі фінансовою, постають важливі питання про напрямки і засоби зміцнення фінансової системи, наповнення державного бюджету, зміцнення національної валюти та ін.

Зміна об'єкту дослідження неминуче потягла за собою і зміну попередніх уявлень про становлення та розвиток радянської фінансової науки, призвела до вироблення нових поглядів вітчизняних науковців у галузі фінансів.

Насамперед йдеться про критичний перегляд основних положень радянської фінансової науки. "У вітчизняній фінансовій науці радянського періоду, - зазначає В.Л.Андрущенко, - дві ідеї посідали центральне місце в фінансовій теорії: ідея відносин та ідея додаткової (фінансової) експлуатації, хоч на самому Заході вони залишались на узбіччі основних течій фінансової думки". У марксистських визначеннях фінансів як відносин допускалися лише варіації: відносини економічні, грошові, суспільні, специфічні, виробничі. Критику таких визначень фінансів В.Андрущенко будує на тому, що свого часу концепція відносин стала бастіоном затратної економіки в державних фінансах. На думку вченого, поняття відносин не піддається рахунку, не передбачає критеріїв виміру ефективності, а тому перетворюються в теоретичне запрошення до марнотратства. Трактування державних фінансів як імперсональних відносин не відображає фундаментальних економічних характеристик фінансових явищ: кількісної вимірності, обмеженості ресурсів, порівняності якісного стану державних фінансів, ризику й невизначеності.

Альтернатива марксистським поглядам у формі немарк-систських визначень сутності фінансів передбачає обов'язкове врахування вищезазначених характеристик.

У відповідності з ними В.Л.Андрущенко визначив державні фінанси як сукупність завжди лімітованих грошових коштів у розпорядженні державних властей та супутньої їм інституційно-організаційної діяльності.

Важливим моментом у новітніх уявленнях вітчизняних учених про розвиток фінансової науки стало введення у її визначення поняття "парадигма", яка для дослідників виконує роль "незримого коледжа". На думку ВЛ.Андрущенка, сучасна парадигма західної фінансової науки характеризується наступними рисами:

♦ за способом дослідження - методологічним індивідуалізмом, що передбачає аналіз фінансових явищ через призму поглядів, поведінки, інтересів індивідуумів;

♦ за розумінням природи фінансів - інтерпретацією державних фінансів як грошової субстанції, двоєдиної в своїй схожості й відмінності відносно інших грошових форм;

♦ за соціальною спрямованістю - відмовою від старомодних уявлень про фіскальну експлуатацію народних мас державою;

♦ за етикою наукової полеміки - визнанням суперечливості й багатоваріантності наукового пізнання дійсності, толерантним ставленням до протилежних точок зору.

Запропоноване також нове розуміння функцій державних фінансів у новій термінологічній версії: розподільчо-аллокаційна; дистрибутивно-трансфертна; стабілізаційно-регламентуюча.

Типове радянське трактування суті фінансів як безсуб'єктних відносин піддав критиці професор О.Д.Василик. У зв'язку з цим переосмислюються зміст та завдання фінансової науки. Відомі українські науковці О.Д.Василик та С.В.Мочерний суть фінансової науки визначають таким чином: це наука, яка вивчає діяльність держави, підприємницьких структур, організацій і окремих громадян, пов'язану зі створенням і використанням фондів фінансових ресурсів у конкретних історичних умовах, а також закони і закономірності цих фінансових явищ і процесів у їхній взаємодії. Вивчення зазначених проблем пов'язується із обмеженістю розмірів фінансових ресурсів в гкономіці, а звідси - з їх ефективним використанням для якнайповнішого задоволення потреб суспільства на основі застосування досконалих методів мобілізації фінансових ресурсів. Іа думку вчених, фінансова наука має дати відповідь на важливе питання: як і в яких формах слід створювати й використовувати фонди фінансових ресурсів для загальнолюдських потреб. Однак шляхи його вирішення залежать від умов, що склалися в країні, рівня економічного розвитку суспільства, форми власності, структури економіки, соціального складу населення, рівня інтеграції у світову економіку та ін. Загальна мета фінансової науки - пізнання дії об'єктивних законів і закономірностей у сфері фінансів, передання результатів наукових досліджень для практичного використання. Фінансова наука, фінансове право і фінансова політика розглядаються як напрями дослідження фінансових проблем для всебічного вивчення фінансів.

Щодо змісту фінансової науки, то науковці вважають, що вона складається з таких розділів: наука про державний бюджет; наука про державні доходи і видатки; наука про фінанси підприємницьких структур; наука про державний кредит; на­ука про місцеві фінанси, страхування та ін.

Водночас у літературі зазначається, що традиційних поглядів на фінанси та фінансову науку ще й нині дотримується деяка частина вітчизняних учених.

У галузі історико-фінансових досліджень пост-соціалістичного періоду виділимо навчальні посібники К.С.Бельського "Финансовое право: наука, история, библио-графия" (1995), В.М.Пушкарьової "История мировой и рус-ской финансовой науки и политики" (1997, 2005), розділи В.М.Соколинського та В.Є.Маневича про розвиток фінансової науки відповідно у п'ятому і шостому томах "Всемирной исто-рии зкономической мьісли" (1994, 1997), монографію В.Л.Ан-друщенка "Фінансова думка Заходу в XX столітті" (2000). У цих працях вперше з нових теоретичних позицій піднімаються питання про глибинні відмінності між світовою і радянською фінансовою наукою, здійснюється критичне переосмислення розвитку фінансової науки в умовах державного соціалізму. Водночас констатується факт втрати актуальності і плідності ведення дискусій з старої проблематики, відсутність глибоких теоретичних праць вітчизняних вчених у галузі фінансів у сучасний перехідний період до ринкової економіки.

ТЕМА 3.Фінанси домогосподарств

Дата добавления: 2014-01-04