Розвиток ремесел, торгівлі й лихварства в епоху класичного Середньовіччя. Створення централізованих держав

Важливу роль у житті міст грали об'єднання ремісників певної спеціальності - цехи. Цех забезпечував соціальний захист своїм членам, з його рядів формувався військовий загін, що брав участь у захисті міста. На чолі цеху стояв виборний магістр.

Цех не був виробничим об'єднанням (кожний майстер працював самостійно), але регламентував виробничі відносини. Устав цеху обмежував обсяги випуску продукції, кількість підмайстрів і учнів у майстра, обсяги споживання сировини й ціну продукції. Заборонялися технічні нововведення, які могли викликати нерівність серед членів корпорації, що гальмувало технічний прогрес.

Розвиток міст викликав й розвиток торгівлі. Спочатку торгівля відбувалася на ярмарках, які проходили в тому самому місці в певний час і куди з'їжджалися купці з усією Європи.

На шляху купців існували серйозні перешкоди, одним із яких були розбійники й пірати. Для захисту від розбійників купці об'єднувалися в спеціальні організації - гільдії, які організовували торговельні каравани із сильною охороною. Гільдії також створювали систему укріплених торговельних дворів (факторій) у містах, де купці перебували в безпеці. Факторія містила в собі склади, готелі, церкви. Але головною перешкодою була феодальна роздробленість - при перетинанні границь кожної держави необхідно бути сплачувати мито, що збільшувало ціну товарів у кілька разів і робило торгівлю невигідною.

Ще однією проблемою була розмаїтість монетних систем у Європі, причому навіть монети однієї країни не мали постійної вартості. У випадку грошових утруднень правителі «псували гроші» - випускали монету з колишнім номіналом, але з меншим змістом дорогоцінного металу. Розібратися в співвідношенні грошей різних держав було складно. У цьому випадку на допомогу приходили міняли-банкіри, які мали відділення в різних містах. Купці обмінювали гроші на розписку-вексель в одному місті, потім їхали в інше місто, де одержували за векселем гроші, у такий спосіб страхуючи себе від пограбування. Поступово в банкірів накопичувались великі суми грошей, які вони позичали під відсотки. Відсотки були дуже високими, тому що борги часто не виплачувалися. Боржниками банкірських будинків ставали великі феодали й навіть королі.

Оскільки сухопутна торгівля була невигідною, основного значення набуває морська торгівля. У Європі існувало два морських торговельних шляхи: північний і південний. Північний шлях проходив уздовж берегів Прибалтики, Німеччини, Скандинавії, Англії. По ньому возили товари господарського значення: ліс, прядиво, рибу, сіль, вовну, полотно, хутра, залізо. Торгівлю в цьому регіоні монополізував Ганзейський союз - торгово-політичне об'єднання міст Північної Німеччини.

Південний шлях проходив по Середземному морю, зв'язуючи держави південної Європи не тільки одну з одною, але й зі східними країнами: Китаєм і Індією. Посередниками в цій торгівлі служили арабські купці. По південному шляху в Європу везли прянощі, шовк, екзотичні фрукти й інші предмети розкоші, які продавалися в десятки разів дорожче, ніж коштували спочатку. Торгівля Європи зі Сходом була дефіцитною: імпорт перевищував експорт. Цей дефіцит покривався золотом, запаси якого в Європі стрімко скорочувалися.

Розвиток торгівлі й товарно-грошових відносин приводив до втягування різних регіонів у загальний внутрішній ринок. Феодальна роздробленість заважала торгівлі, тому виникла необхідність у єдиній державі, без внутрішніх границь і мит. У Європі почалася політична централізація, що супроводжувалася посиленням королівської влади й створенням станових представництв (парламент в Англії, Генеральні штати у Франції).

Союзниками королівської влади в боротьбі з феодальною вольницею стали міста. Фінансова підтримка міст дозволила королям мати наймані військові загони, які стали вирішальним аргументом у боротьбі з великими феодалами.

Дата добавления: 2014-01-04