Промисловий розвиток України в останній третині ХІХ - на початку ХХ ст

Промисловий переворот в Україні почався ще в дореформений період, переважно в галузі харчової промисловості, в першу чергу в цукропереробній галузі, а також у виробництві спирту та горілчаних виробів. У пореформений період прискорюється розвиток інших харчових галузей, особливо олійної, борошномельної промисловості. Але цей розвиток відбувався на застарілій технічній базі, лише в 1870- х рр. почалося технічне переозброєння підприємств цих та деяких інших галузей, що стимулювало розвиток машинобудування.

Та основу промислового піднесення в Південній і Східній Україні, подальшого швидкого розвитку цих регіонів склали такі галузі, як вуглевидобувна, залізорудна, металургійна. Відкриття найпотужніших у світі Криворізького залізорудного та Нікопольського марганцеворудного басейнів, освоєння вуглевидобутку в Донбасі, будівництво крупних і середніх металургійних підприємств у Катеринославі, Юзівці та інших містах, активне освоєння півдня та сходу України іноземним капіталом, в першу чергу бельгійським, французьким, англійським і американським призвело до стрімкого економічного піднесення цих районів, значного зростання обсягів вуглевидобутку, виробництва металургійної продукції, будівництва залізниць, розвитку комунікацій і т.д. В наслідок такого розвитку подій уже в кінці ХІХ ст. частка України в загальному виробництві Російської імперії продукції металургії становило близько 70%, вуглевидобутку також близько 70%, а до 1913 р. ще більше зросла. Проте необхідно зазначити, що в цілому промисловий розвиток Південно- Східної України був однобічним. Фактично не встигала за розвитком чорної металургії та вуглевидобутком машинобудівна промисловість. Величезні обсяги обладнання продовжували завозитись із-за кордону. Крім того, значна частина машинобудівної продукції вироблялась у Москві та Петербурзі, звідки завозилася в Україну. Лише в 1890-х р і на початку ХХ ст. починається більш активний розвиток машинобудування. В Південно-Східній Україні формуються такі крупні машинобудівні центри, як Харків, Луганськ, Катеринослав. Розвивається переважно сільськогосподарське машинобудування, а вже пізніше металообробка та виробництво обладнання для металургійної та гірничодобувної промисловості. В той же час слабкими залишаються такі галузі, як хімічна та текстильна. Текстильна фактично майже повністю відсутня на території України через протекціонізм російського уряду, що створював сприятливі умови для розвитку цієї галузі у великоросійських губерніях.

В той же час зберігалися високі темпи розвитку харчової, лісопильної, швейної та інших галузей промисловості. Зокрема продовжувалася розбудова цукрової промисловості, на початок ХХ ст. в Україні діяло понад 150 цукрових заводів, що виробляли % цукру-піску від загального обсягу виробництва цього продукту в Російській імперії. Також всеросійського значення набули борошномельне, спиртогорілчане, винокурне виробництва.

Важливу роль у промисловому розвитку Наддніпрянської України відігравав залізничний транспорт. Уже в 90-х рр. ХІХ ст. питома вага українських залізниць становила понад 20% загальної протяжності залізничної мережі Російської імперії, що безумовно забезпечило швидке зростання вуглевидобутку та металургії на півдні України.

Значна активність іноземного капіталу та переважно акціонерна форма його організації свідчили про високий рівень прибутковості промислового виробництва в Україні. Розвиток саме акціонерних компаній у промисловості сприяв мобільності капіталу та широкому використанню банківської системи. На початку ХХ ст. посилюються процеси концентрації капіталу, зростає питома вага великих промислових підприємств у загальному обсязі промислового виробництва на території України. Посилюються монополізаційні тенденції, про що свідчить формування таких потужних синдикатів, як «Продвугілля» (понад 90% видобутку і продажу кам'яного вугілля в Донбасі), «Продамет» (близько 70% виробництва заліза і сталі в Південній Україні), синдикат цукрозаводчиків (понад 90% цукрових заводів України на кінець ХІХ ст.). Загалом напередодні першої світової війни в Україні практично всі галузі промисловості контролювалися крупними монополіями.

В умовах стрімкого економічного зростання прискорюється розвиток міст Південно-Східної України як промислових центрів. Швидко розвиваються крупні міста, в основному за рахунок посилення міграції населення з великоросійських губерній, особливо це стосується Донецько-Криворізького регіону. В наслідок цього змінюється етнічний склад мешканців крупних міст на користь російського населення. На початку ХХ ст., наприклад, у Миколаєві росіяни складали 66%, українці - 7%, у Харкові відповідно 63% і 26%, в Одесі 47% і 9%, і навіть у Києві відповідно 55% і 21%. У Донбасі понад 70% населення були вихідцями з Центральної Росії.

Таким чином, на початку ХХ ст. в російській частині України спостерігався економічний бум, завдяки чому українські губернії зайняли провідні місця в індустріальному розвитку імперії. Технічні та соціальні перетворення були характерні для промисловості та транспорту. Але не зважаючи на це Наддніпрянська та Південно-Східна Україна, як і Російська імперія в цілому, залишались відсталими аграрними територіями. Продукція промисловості становила лише близько 48% сукупного обсягу промислового та сільськогосподарського виробництва, в містах проживало лише 20% населення. Технічний рівень промислових підприємств у більшості не відповідав європейському, а індустріалізація була незавершеною, оскільки її перервала перша світова війна.

Дата добавления: 2014-01-04