Європейський Союз

Сучасна історія утворення й розвитку Європейського Союзу (ЄС) починається з 1951 р. У квітні цього року був підписаний договір про створення Європейського об'єднання вугілля й стали (ЄОВС), до якого увійшли шість країн - Франція, ФРН, Італія, Бельгія, Нідерланди, Люксембург. У березні 1957 р. ті ж країни підписали договори про створення Європейського економічного співтовариства (ЄЕС) і Європейського співтовариства по атомній енергії (Євратом). До складу співтовариств увійшли країни з високим рівнем розвитку, що багато в чому визначило високі темпи їхнього економічного зростання протягом наступних п'ятнадцяти років.

Процес розвитку західноєвропейської економічної інтеграції можна умовно підрозділити на чотири етапи.

Перший етап (кінець 1950-х - середина 1970-х рр.) вважається «золотим століттям» у житті Співтовариства. Він ознаменувався достроковим створенням митного союзу, порівняно успішним формуванням єдиного аграрного ринку, вступом у ЄЕС трьох нових країн: Великобританії, Данії, Ірландії.

Конкретними цілями створення ЄЕС були:

- поступове усунення всіх обмежень у торгівлі між країнами-учасницями;

- встановлення загального митного тарифу в торгівлі із третіми країнами;

- ліквідація обмежень для вільного пересування «людей, капіталів, послуг»;

- розробка й проведення загальної політики в області транспорту й сільського господарства;

- створення валютного союзу;

- уніфікація податкової системи;

- зближення законодавства;

- розробка принципів узгодження економічної політики.

Другий етап (середина 1970-х - середина 1980-х рр.) увійшов в історію ЄЕС тим, що вдалося прийняти програму європейського валютного співробітництва, створити механізм зовнішньополітичних консультацій. В 70-х і на початку 80-х рр. розрив у рівнях розвитку між країнами ЄЕС збільшився. Зі вступом до ЄЕС Греції в грудні 1981 р. ця тенденція виявилася ще більш чітко, оскільки економіка цієї країни перебувала на значно більше низькому рівні в порівнянні з іншими учасниками Співтовариства.

Третій етап (друга половина 1980-х - початок 1990-х рр.) - етап подальшого розширення складу Співтовариства. В 1986 р. до ЄЕС вступили Іспанія й Португалія, що привело до загострення раніше існуючих диспропорцій між країнами. На момент вступу в ЄЕС душовий доход у Португалії складав приблизно половину середнього по ЄЕС, в Іспанії - близько 3/4. У нових країнах-учасницях приблизно один з п'яти працював у сільському господарстві, у те час як у ЄЕС - один із тринадцяти. Разом з тим саме цей період характеризується новими імпульсами в розвитку західноєвропейської інтеграції, зв'язаними, насамперед, із прийняттям Єдиного Європейського Акту (ЄЄА) (лютий 1986 р.).

Центральним положенням ЄЄА, що набутив чинності з 1 липня 1987 р., з'явилася зафіксована в ньому ціль створення єдиного європейського ринку як «простір без внутрішніх границь, у якому забезпечується вільний рух товарів, послуг, капіталів і цивільних осіб». На початок 90-х рр. країни-члени ЄЕС практично завершили створення основ єдиного ринку й впритул наблизилися до формування валютно-економічного й політичного союзів.

Четвертий етап (середина 1990-х рр. - початок XXI ст.). На підставі Маастрихтського договору (лютий 1992 р.) з 1 січня 1994 р. ЄЕС трансформувалося в Європейський Союз із 15 країнами-учасницями (у січні 1995 р. до ЄС приєдналися Австрія, Фінляндія й Швеція), були намічені заходи, спрямовані на подальше поглиблення інтеграції. Вони включають створення єдиного Європейського банку із правами емісії єдиної валюти євро, впровадження єдиних паспортів, стандартів, податків і т. п. Європейський Союз, що складався з 15 країн-членів, був у цей період поряд зі США і Японією одним з головних у світі виробників і споживачів. На його частку, по даним Євростату, доводилося 57% світового експорту й 55% імпорту.

Наступним кроком стало підписання в 1997 р. Амстердамського договору. Відповідно договору до складу Євросоюзу вступають Польща, Угорщина, Чехія, Словаччина, Словенія, країни Балтії, Мальта, Кіпр, Румунія, Болгарія. Перші десять країн приєдналися до ЄС 1 травня 2004 р., Болгарія й Румунія вступили в 2007 р.

З 1 січня 1999 р. єдина європейська валюта євро уведена в міжбанківські розрахунки країн ЄС, а з 1 січня 2002 р. - у наявний оборот.

Для реалізації поставлених цілей у Євросоюзі була створена комплексна управлінська структура - Рада ЄС, що складається з Європейської Ради глав держав і Ради Міністрів, Європейська Комісія, Європейський суд, Європейський парламент. Європейська Рада - вищий орган ЄС, вона функціонує на двох рівнях: Європейської Ради глав держав і Ради міністрів. Рада міністрів наділений законодавчою владою. Комісія - виконавчий орган, членів якого призначають країни ЄС, діє на постійній основі. Парламент - консультативний орган, він здійснює нагляд за всіма інститутами. Суд здійснює юридичний контроль, вирішує суперечки між членами ЄС. Призначають суд країни-члени ЄС. Всі органи фінансуються з митних надходжень третіх країн і інших джерел. Перераховані органи приймають рішення голосуванням, простою більшістю.

Сьогодні (2008 р.) Євросоюз - одна із найпотужніших інтеграційних зон миру, що поєднує 27 країн з населенням 491 млн. чоловік. Економічний потенціал Євросоюзу близький, а в деяких напрямках перевищує економічний потенціал США:

ВВП - близько 14,45 трлн. дол., 22% світового промислового виробництва й 40% світової торгівлі. Країни ЄС займають провідні позиції в експорті капіталу. Протягом 1990-х рр. п'ять найбільших європейських інвесторів - Німеччина, Великобританія, Франція, Нідерланди, Швеція - забезпечували 80% загального обсягу експорту

• ' г> С» • • С»

іноземного капіталу. Значна частина європейських інвестицій направляється в економіку США. Загальна сума активів (акції компаній і облігації), що контролюється європейськими інвесторами на території США, перевищує американські активи в ЄС на 0,67 трлн. дол. (3,34 трлн дол і 2,67 трлн дол відповідно) Вузьким місцем економіки країн ЄС є високий рівень безробіття. В 2000 р. чисельність безробітних становила 15 млн. чоловік.

Дата добавления: 2014-01-04