Фінансове право конспект лекцій 6 страница

Видатки, що здійснюються з Державного бюджету України

До видатків, що здійснюються з Державного бюджету України, належать видатки на:

1) державне управління: законодавчу владу; виконавчу владу; Президента України;

2) судову владу;

3) міжнародну діяльність;

4) фундаментальні та прикладні дослідження і сприяння науково- технічному прогресу державного значення, міжнародні наукові та інформаційні зв'язки державного значення;

5) національну оборону;

6) правоохоронну діяльність та забезпечення безпеки держави;

7) освіту;

8) охорону здоров'я;

9) соціальний захист та соціальне забезпечення;

10) культуру і мистецтво;

11) державні програми підтримки телебачення, радіомовлення, преси, книговидання, інформаційних агентств;

12) фізичну культуру і спорт;

13) державні програми підтримки регіонального розвитку та пріоритетних галузей економіки;

14) програми реставрації пам'яток архітектури державного значення;

15) державні програми розвитку транспорту, дорожнього господарства, зв'язку, телекомунікацій та інформатики;

16) державні інвестиційні проекти;

17) державні програми з ліквідації наслідків Чорнобильської катастрофи, охорони навколишнього природного середовища та ядерної безпеки, попередження та ліквідації надзвичайних ситуацій та наслідків стихійного лиха;

18) створення та поповнення державних запасів і резервів;

19) обслуговування державного боргу;

20) проведення виборів та референдумів, державне фінансування політичних партій;

21) інші програми, які мають виключно державне значення.

Питання для самоконтролю

1. Які основні складові бюджетної класифікації? Розкрийте зміст цих складових.

2. Що таке доходи бюджету та як вони класифікуються?

3. Що таке видатки бюджету та як вони класифікуються?

Тема 9. Таємні видатки. Захищені статті видатків. Міжбюджетні відносини.

1. Таємні видатки;

2.Захищені статті видатків;

3. Міжбюджетні відносини;

І.Таємні видатки

Правове регулювання цих відносин визначають:

1) Конституція України від 28.06.1996р.

2) Бюджетний кодекс України від 21 червня 2001 р. № 2542;

3) Закон про Державний бюджет України;

4) Інші закони, що регулюють бюджетні правовідносини;

Таємні видатки - це видатки, пов’язані з державною таємницею.

Державний бюджет України має містити пояснення всіх видатків, за винятком таємних видатків.

Таємні видатки, передбачені на діяльність органів державної влади, в інтересах національної безпеки включаються до Державного бюджету України без деталізації.

Контроль за проведенням таємних видатків здійснюється Рахунковою палатою та Міністерством фінансів України у порядку, визначеному Верховною Радою України.

Звіти про проведені таємні видатки розглядаються Комітетом Верховної Ради України з питань бюджету, Комітетом Верховної Ради України з питань законодавчого забезпечення правоохоронної діяльності, Комітетом Верховної Ради України з питань боротьби з організованою злочинністю і корупцією, Комітетом Верховної Ради України з питань національної безпеки і оборони.

Окремі звіти про проведені таємні видатки розглядаються Верховною Радою України на закритому засіданні.

2.Захищені статті видатків

Захищеними статтями видатків бюджету визнаються статті видатків Державного бюджету України, обсяг яких не може змінюватися при проведенні скорочення затверджених бюджетних призначень.

Перелік захищених статей видатків Державного бюджету України визначається законом про Державний бюджет України.

У разі якщо за результатами місячного звіту про виконання загального фонду Державного бюджету України виявиться, що отриманих надходжень недостатньо для здійснення бюджетних асигнувань відповідно до бюджетних призначень з урахуванням граничного рівня дефіциту (профіциту), затвердженого законом про Державний бюджет України, Міністерство фінансів України встановлює тимчасове обмеження асигнувань загального фонду Державного бюджету України.

У разі якщо за результатами квартального звіту про виконання Державного бюджету України має місце недоотримання доходів загального фонду Державного бюджету України більше ніж на 15 відсотків від суми, передбаченої розписом державного бюджету на відповідний період,

Міністерство фінансів України готує пропозиції про внесення змін до Державного бюджету України. Кабінет Міністрі України, розглянувши ці пропозиції, подає до Верховної Ради

України розроблений на їх основі проект закону про внесення змін до закону про Державний бюджет України не пізніше двох тижнів з дня подання пропозицій Міністром фінансів України.

Верховна Рада України приймає рішення щодо зазначеного проекту закону стосовно скорочення видатків Державного бюджету України у двотижневий термін з дня відповідного подання Кабінетом Міністрів України. До прийняття Верховною Радою України відповідного рішення видатки провадяться з урахуванням тимчасових обмежень бюджетних асигнувань, встановлених Міністерством фінансів України.

Дефіцит та профіцит бюджету

профіцит бюджету - перевищення доходів бюджету над його видатками.

дефіцит бюджету - перевищення видатків бюджету над його доходами.

Прийняття Державного бюджету України або місцевих бюджетів на відповідний бюджетний період з дефіцитом дозволяється у разі наявності обґрунтованих джерел фінансування дефіциту відповідного бюджету з урахуванням особливостей, визначених Бюджетним Кодексом.

Профіцит бюджету затверджується виключно з метою погашення основної суми боргу та на забезпечення збереження розміру оборотної касової готівки.

Джерелами фінансування дефіциту бюджетів є державні внутрішні та зовнішні запозичення, внутрішні запозичення органів влади Автономної Республіки Крим, внутрішні та зовнішні

запозичення органів місцевого самоврядування, а також вільний залишок бюджетних коштів із дотриманням умов, визначених Бюджетним Кодексом.

Кабінет Міністрів України може брати позики в межах, визначених законом про Державний бюджет України. Запозичення не використовуються для забезпечення фінансовими ресурсами поточних видатків держави, за винятком випадків, коли це необхідно для збереження загальної економічної рівноваги.

Міністр фінансів України з урахуванням вимог Бюджетного кодексу з метою економії коштів та ефективності ї використання має право вибрати кредитора, вид позики і валюту запозичення.

Витрати на погашення зобов'язань із боргу здійснюються відповідно до кредитних угод, а також нормативно-правових актів, за якими виникають державні боргові зобов'язання та боргові зобов'язання Автономної Республіки Крим чи місцевого самоврядування, незалежно від обсягу коштів, передбачених на цю мету в законі про Державний бюджет України або рішенні про місцевий бюджет.

Якщо витрати на обслуговування та погашення державного боргу перевищать обсяг коштів, передбачений в законі про Державний бюджет України на таку мету, Міністр фінансів України невідкладно інформує про це Кабінет Міністрів України. Кабінет Міністрів України невідкладно інформує про очікуване перевищення таких витрат Верховну Раду України та подає у двотижневий термін пропозиції про внесення змін до закону про Державний бюджет України.

Емісійні кошти Національного банку України не можуть бути джерелом фінансування дефіциту Державного бюджету України.

Право на здійснення державних внутрішніх та зовнішніх запозичень у межах і на умовах, передбачених законом про Державний бюджет України, належить державі в особі Міністра фінансів України за дорученням Кабінету Міністрів України.

Виключно Верховна Рада Автономної Республіки Крим та міські ради мають право здійснювати внутрішні запозичення (за винятком випадків, передбачених статтею 73 Бюджетного Кодексу). Зовнішні запозичення можуть здійснювати лише міські ради міст з чисельністю населення понад вісімсот тисяч мешканців за офіційними даними державної статистики на час ухвалення рішення про здійснення запозичень.

Кабінет Міністрів України в особі Міністра фінансів України, Рада міністрів Автономної Республіки Крим в особі Міністра фінансів Автономної Республіки Крим та міські ради в особі керівників їх виконавчих органів можуть надавати гарантії щодо виконання боргових зобов'язань суб'єктам виключно у межах повноважень, встановлених відповідно законом про Державний бюджет України чи рішенням про місцевий бюджет.

Гарантії надаються лише на умовах платності, строковості, майнового забезпечення та зустрічних гарантій, отриманих від інших суб'єктів.

Граничний обсяг внутрішнього та зовнішнього державного боргу, боргу Автономної Республіки Крим чи місцевого самоврядування, граничний обсяг надання гарантій встановлюється на кожний бюджетний період відповідно законом про Державний бюджет України чи рішенням про місцевий бюджет.

Величина основної суми державного боргу не повинна перевищувати 60 відсотків фактичного річного обсягу валового внутрішнього продукту України.

У разі перевищення граничної величини, визначеної Бюджетним кодексом, Кабінет Міністрів України зобов'язаний вжити заходів для приведення цієї величини у відповідність з положеннями Бюджетного Кодексу.

З.Міжбюджетні відносини

Міжбюджетні відносини - це відносини між державою, Автономною Республікою Крим та місцевим самоврядуванням щодо забезпечення відповідних бюджетів фінансовими ресурсами,

необхідними для виконання функцій, передбачених Конституцією України та законами України.

Метою регулювання міжбюджетних відносин є забезпечення відповідності між повноваженнями на здійснення видатків, закріплених законодавчими актами України за бюджетами, та бюджетними ресурсами, які повинні забезпечувати виконання цих повноважень.

міжбюджетні трансферти - кошти, які безоплатно і безповоротно передаються з одного бюджету до іншого;

дотація вирівнювання - міжбюджетний трансферт на вирівнювання доходної спроможності бюджету, який його отримує;

субвенції - міжбюджетні трансферти для використання на певну мету в порядку, визначеному тим органом, який прийняв рішення про надання субвенції;

Міжбюджетні трансферти поділяються на:

1) дотацію вирівнювання;

2) субвенцію;

3) кошти, що передаються до Державного бюджету України та місцевих бюджетів з інших місцевих бюджетів;

4) інші дотації.

У Державному бюджеті України можуть передбачатися такі міжбюджетні трансферти місцевим бюджетам:

1) дотація вирівнювання бюджету Автономної Республіки Крим, обласним бюджетам, бюджетам міст Києва та Севастополя, районним бюджетам та бюджетам міст республіканського Автономної Республіки Крим та міст обласного значення;

2) субвенція на здійснення програм соціального захисту;

3) субвенція на компенсацію втрат доходів бюджетів місцевого самоврядування на виконання власних повноважень внаслідок надання пільг, встановлених державою;

4) субвенція на виконання інвестиційних проектів;

5) інші субвенції.

У Державному бюджеті України затверджується обсяг дотації вирівнювання та субвенцій окремо для бюджету Автономної Республіки Крим, кожного з обласних бюджетів, бюджетів міст Києва та Севастополя, міст республіканського Автономної Республіки Крим, міст обласного значення та районних бюджетів, а також коштів, що передаються до Державного бюджету України з місцевих бюджетів, якщо є підстави для надання та отримання відповідних міжбюджетних трансфертів.

Міські (міст Києва і Севастополя, міст республіканського Автономної Республіки Крим та міст обласного значення) та районні ради можуть передбачати у відповідних бюджетах дотації вирівнювання бюджетам районів у містах, бюджетам сіл, селищ, міст районного значення та їх об'єднань, а також кошти, що передаються з цих бюджетів.

Верховна Рада Автономної Республіки Крим та відповідні ради можуть передбачати у відповідних бюджетах такі види міжбюджетних трансфертів:

1) субвенції на утримання об'єктів спільного користування чи ліквідацію негативних наслідків діяльності об'єктів спільного користування;

2) субвенції на виконання власних повноважень територіальних громад сіл, селищ, міст та їх об'єднань;

3) субвенції на виконання інвестиційних проектів;

4) інші субвенції.

Порядок надання міжбюджетних трансфертів

Дотація вирівнювання та субвенції з Державного бюджету України місцевим бюджетам перераховуються з рахунків Державного бюджету України органами Державного казначейства України бюджету Автономної Республіки Крим, обласним бюджетам, бюджетам міст Києва і Севастополя, міст республіканського Автономної Республіки Крим та міст обласного значення і районним бюджетам. Перерахування коштів, що передаються до Державного бюджету України з бюджету Автономної Республіки Крим, бюджетів міст

Києва і Севастополя, бюджетів міст республіканського Автономної Республіки Крим та міст обласного значення, районних і обласних бюджетів, забезпечується відповідними органами Державного казначейства України.

Порядок перерахування дотації вирівнювання та субвенцій з Державного бюджету України місцевим бюджетам, коштів, що передаються до Державного бюджету України з місцевих бюджетів, а також порядок перерахування міжбюджетних трансфертів між місцевими бюджетами визначаються Кабінетом Міністрів України і повинні забезпечувати своєчасність, рівномірність, гарантованість та повноту перерахування трансфертів.

Питання для самоконтролю

1. Що таке класифікація фінансування бюджету, класифікація боргу та які складові в них виділяють?

2. У чому особливість спеціального та резервного фондів бюджету?

3. Що таке дефіцит бюджету, які причини його виникнення? Що таке профіцит бюджету, коли його передбачають?

Тема 10. Податкове право

1. Податкове право;

2. Податки: поняття, значення та функції. Принципи оподаткування; Джерела податкового права:

1) Закон України “Про систему оподаткування” від 25 червня 1991 р. №1251- XII 2)Закон України “Про податок на додану вартість” 03 квітня 1997 р. № 168

3) Закон України “Про податок на прибуток підприємств” 28 грудня 1994 р. № 334/94 10.

4) Закон України “ Про порядок погашення зобов’язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами” від 21 грудня 2000 р. 2181-11 11. 5)Закон України "Про податок з доходів фізичних осіб" від 22 травня 2003 р. № 889-IV 22

6) Закон України "Про плату за землю" від 03 липня 1992 р. №2535-ХІІ

7) Закон України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" від 09 липня 2003 р. № 1058-^

8) Закон України "Про збір на обов'язкове державне пенсійне страхування" від 26 червня 1997 р. № 400/97-ВР

6) Закон України “Про державну податкову службу України” від 12 квітня 1990 р. № 509-XII

1. Податкове право

Відносини у сфері оподаткування є невід'ємною та провідною частиною фінансового права, оскільки виникають у процесі і зумовлені діяльністю держави по планомірному формуванню цих централізованих та децентралізованих грошових фондів.

Інститут податкового права - не складна сукупність фінан-сово-правових норм, які встановлюють права і обов'язки держави та платників податків, порядок погашення податкових зобов'язань, процес податкового контролю та застосування мір відповідальності, регулюють громадське відношення до встановлення, збирання і стягнення податкових платежів.

Інститут податкового права регулює систему правовідносин, яка визначає предмет податкового права і характеризується рядом ознак, які виділяють предмет податкового права в окрему категорію:

державно-владний характер податкових правовідносин,

їх матеріально-грошовий еквівалент,

виражена у фіскальній функції однобічна направленість фінансових ресурсів.

Державно-владний характер податкових правовідносин носить безумовний та обов'язковий порядок їх виконання. Держава наділяє компетентні органи владними повноваженнями і контролює надходження грошових коштів до бюджету.

Матеріальпо-грошовий еквівалент полягає в тому, що будь-якій державі для виконання своїх функцій необхідні фонди грошових коштів. Одним із джерел цих фінансових ресурсів є кошти, які уряд збирає з фізичних та юридичних осіб.

Якщо предмет фінансового права охоплює відносини, пов'язані з різнобічним рухом грошових ресурсів, то податкове право виділяє тільки відносини по однонаправленому руху грошових коштів знизу вгору - від платників до бюджетів у формі податків та зборів. Процес перерозподілу і використання державних фінансових ресурсів не є предметом податкового права.

Таким чином, предмет податкового права - це сукупність визначених, однорідних, специфічних правовідносин, встановлених і контрольованих державою, що визначають правовий режим надходження грошових коштів від платників податків до держави для формування централізованих та децентралізованих грошових фондів.

Метод податкового права - це засіб організації практичного та теоретичного пізнання, зумовлений закономірностями визначеного предмета.

Метод податкового права являється фінансово-правовим, в основі якого лежить метод владних розпоряджень, він передбачає використання імперативних норм. При урегулюванні податкових відносин даний метод набуває своєю специфіку, яка складається у змісті правовідносин, а також залежить від статусу суб'єкта держави, його повноважень.

Метод примусу (владних розпоряджень) обумовлений самим змістом податкових правовідносин - формуванням бюджетів відповідних рівнів. Яскравим прикладом методу податкового примусу є стаття 67 Конституції України, де сказано, що кожний "зобов'язаний сплачувати податки і збори в порядку і розмірах, встановлених законом".

Апріорі методу владних розпоряджень в податковому праві не виключається застосування і використання інших методів податкового права. Так, наприклад, можливість вибору ставки оподаткування дає можливість формувати податкову політику суб'єктам підприємницької діяльності на власний розсуд, шляхом використання рекомендацій, узгоджень, пропаганди, що обумовлює метод переконання. Але деяка свобода дій підпорядкованих

державі суб'єктів обмежена все ж тими владними розпорядженнями держави і можлива лише в межах делегованих суб'єкту прав.

Податкові правовідносини - це відносини, що виникають на підставі податкових норм, які встановлюють, змінюють чи скасовують податкові платежі, та у зв'язку з юридичними фактами, учасники яких наділені суб'єктивними правами та обов'язками, пов'язаними зі сплатою податків.

Однією із сторін податкових правовідносин завжди виступає держава. Специфіка податкових правовідносин:

цільова системність - система податкових правовідносин підпорядкована встановленню податків;

формальна визначеність - нормами регулюються чітко визначені зв'язки між суб'єктами правовідносин;

- забезпеченість державним примусом. Податкові закони регулюють відносини між:

державою і платниками - стосовно визначення основних елементів оподаткування, порядку обчислення і справляння податків;

державою і органами місцевого самоврядування - щодо розмежування їх прав законодавчої компетенції у податковій сфері;

між державою і органами, що забезпечують справляння податків - з приводу визначення правового статусу цих органів, порядку адміністрування податків, відповідальності за забезпечення своєчасного надходження податків;

між органами податкової служби і платниками - стосовно взаємних прав і обов'язків і механізму їх реалізації.

2. Податки: поняття, значення та функції. Принципи оподаткування.

Першим поняття "податок" визначив А.Сміт як тягар, що накладається державою у формі закону. Риси податків: обов'язковість платежу;

переважно перехід права власності при сплаті податку; індивідуальна безоплатність;

регулярність стягнення.

У статті 2 Закону України "Про систему оподаткування в Україні" визначається поняття податку і збору (обов'язкового платежу), але окремих визначень податку або збору законодавець не дає в жодному акті, тим самим формально стирає принципові відмінності між податком та збором.

Справа в тому, що законодавець, визначаючи дані поняття -"податок", "збір", поставив між ними прийменник "і", що має на увазі деяку еквівалентність, ідентичність або подібність характерів.

Це може бути обумовлено змістом фіскальної функції, який виражається в тому, що і податок, і збір, відповідно до статті 2 наведеного Закону, слід розуміти як обов'язковий внесок, що здійснюється платниками.

Віднести той чи інший платіж до розряду податків або зборів можливо лиоіе виходячи із його назви на підставі статті 14 вказаного Закону. В силу "традицій" платіж, що є податком, може бути названо митом, збором, і навпаки, хоча існують певні відмінності.

Так, при сплаті мита або збору, платник в тій чи іншій мірі безпосередньо відчуває платність платежу, податки ніколи не бувають індивідуально платними.

Податки не мають характеру цільового призначення у відмінну від внесків та відрахувань у державні цільові фонди.

Таким чином, з юридичної точки зору, податок - встановлена законом безумовна форма відчуження власності фізичних та юридичних осіб на користь суб'єктів публічної влади. При цьому податок являється індивідуально безплатним, стягується на умовах безповоротності, законодавчо встановленими методами державного примушування в одноосібному порядку і не носить характер контрибуції або покарання.

Групи податків за Законом "Про систему оподаткування в Україні":

загальнодержавні;

місцеві.

У теорії податкового права систему оподаткування прийнято називати податковою системою. Точніше, та сукупність податків та зборів (обов'язкових платежів) у бюджети та в державні цільові фонди, які збираються у встановленому законами України порядку, складає, на підставі ст. 2 Закону України "Про систему оподаткування", систему оподаткування, і є податкова система.

Класифікація податків і зборів

- прямі: особисті та реальні; - непрямі

За регламентуванням платника та суб'єкта оподаткування

	За механізмом побудови	- розкладні та окладні
За суб'єктом оподаткування	- податки з фізичних осіб, з юридичних осіб та змішані
	За формою стягнення	- грошові та натуральні
За об'єктом оподаткування	- на майно та на доходи
	За закріпленням в бюджеті	- регульовані та закріплені
	За призначенням	- загальні та цільові

Податкова система - це сукупність податків, зборів та інших платежів у бюджет та державні цільові фонди платників податків та органів, які здійснюють контроль за правильністю нарахування, повною та своєчасною сплатою їх у визначеному законом порядку.

Система оподаткування тим ефективніша, чим вона більш зручна як для того, хто сплачує податки, так і для того, хто здійснює контролюючі функції.

Податкова система повинна забезпечувати раціональне співвідношення між інтересами держави в одержанні джерел для покриття державних витрат і інтересами платників у сплаті податку в такому розмірі, щоб це не суперечило їх особистим та виробничим інтересам та інтересам суспільства в цілому. Тобто, податкова система повинна відображати не тільки фіскальні інтереси держави, але й сприяти раціональному розподілу та використанню національного доходу. Податкова система повинна маги логіку і закономірності, бути здатною самостійно реагувати на різні потреби, викликані реалізацією різноманітних та розчленованих соціально-економічних зв'язків у суспільстві.

Функції оподаткування - це дії інституту податкового права, направлені на досягнення певного результату. Іншими словами - це та роль, яку виконує інститут оподаткування в державі і суспільстві як у правовому, так і в економічному аспекті.

Функції оподаткування за загальнофінансовою і сутнісною ознакою:

- основні - запускають податковий механізм і забезпечують стабільність режиму надходження грошових коштів від платника податків до держави

фіскальна - вилучення частини доходів для утримання державного апарату, оборони країни і тієї частини невиробничої сфери, яка не має власних джерел, або недостатньо забезпечена для належного рівня розвитку;забезпечується централізоване стягнення податків для наповнення дохідної частини бюджетів;

регулююча - регулювання ринкових відносин (визначення "правил гри") та розвитку народного господарства, вплив держави на інтереси людей, підприємців з метою направлення їх діяльності в вигідному суспільству напрямку;

контрольна - виявлення тенденцій зміни в процесі оподаткування; регламентування діяльності підпорядкованих суб'єктів. додаткові -головні цілі

стимулююча -стимулюються науково-технічний прогрес, збільшується кількість робочих місць, капітальні вкладення в розширення виробництва через звільнення від оподаткування та пільги;

розподільча -перерозподіляється частина прибутку підприємства, підприємців, громадян на розвиток виробничої і соціальної інфраструктури, на інвестиції і капіталоємні галузі.

Концепції принципів оподаткування:

1) еквівалентність - фізичні і юридичні особи повинні сплачувати

2) платоспроможність - залежність податку від податки пропорційно тим вигодам, які отримуваного доходу вони отримують від держави

Важливим є поєднання обох концепцій для досягнення певного оптимуму. Принципи системи оподаткування за законодавством в Україні: стимулювання науково-технічного прогресу, технологічного оновлення виробництва, виходу вітчизняного виробника на світовий ринок високотехнологічної продукції;

стимулювання підприємницької виробничої діяльності і інвестиційної активності;

обов'язковість;

рівнозначність і пропорційність;

рівність, недопущення будь-яких проявів дискримінації, забезпечення однакового підходу до суб'єктів господарювання і громадян; соціальна справедливість; стабільність;

економічна обґрунтованість; рівномірність сплати; компетенція; єдиний підхід; доступність.

Питання для самоконтролю

1. Обґрунтуйте виділення галузі фінансового права і безпосередньо податкового права.

2. Визначте зміст інституту податкового права. Які його особливості та ознаки?

3. Що є предметом та методом податкового права? Які їх особливості?

4. Визначте сутність та специфіку податкових правовідносин.

5. Охарактеризуйте податкові правовідносини з точки зору суб'єктів.

6. Визначте поняття "податок" з сутнісної (економічної) та "юридичної точок зору. Вкажіть проблеми його визначення у вітчизняному законодавстві.

7. Порівняйте з іншими економічними категоріями обов'язкових платежів.

8. Як класифікуються податки і збори за різними критеріями?

Тема 11. Банківське право. Банківська система України.

1. Банки і банківська діяльність;

2. Банківська система України;

Джерела банківського права:

1) Закон України “Про банки і та банківську діяльність” 07 грудня 2000р.

17.

2) Закон України “Про фінансові послуги та державне регулювання ринку фінансових послуг" 12 липня 2001 р. №2664

3) Закон України “ Про національний банк України” 20 травня 1999р.№

І.Банки і банківська діяльність;

Банк - юридична особа, яка має виключне право на підставі ліцензії Національного банку України здійснювати у сукупності такі операції: залучення у вклади грошових коштів фізичних і юридичних осіб та розміщення зазначених коштів від свого імені, на власних

умовах та на власний ризик, відкриття і ведення банківських рахунків фізичних та юридичних осіб.

Банківська діяльність - залучення у вклади грошових коштів фізичних і юридичних осіб та розміщення зазначених коштів від свого імені, на власних умовах та на власний ризик, відкриття і ведення банківських рахунків фізичних та юридичних осіб.

Банкам забороняється діяльність у сфері матеріального виробництва, торгівлі (за винятком реалізації пам'ятних, ювілейних і інвестиційних монет) та страхування, крім виконання функцій страхового посередника.

Спеціалізованим банкам (за винятком ощадного) забороняється залучати вклади (депозити) від фізичних осіб в обсягах, що перевищують 5 відсотків капіталу банку.

Банк може мати у власності нерухоме майно загальною вартістю не більше 25 відсотків капіталу банку. Це обмеження не поширюється на:

1) приміщення, яке забезпечує технологічне здійснення банківських функцій;

2) майно, яке перейшло банку у власність на підставі реалізації прав заставодержателя відповідно до умов договору застави;

3) майно, набуте банком з метою запобігання збиткам, за умови, що таке майно має бути відчужено банком протягом одного року з моменту набуття права власності на нього.

Для здійснення банківської діяльності банки відкривають та ведуть кореспондентські рахунки у Національному банку України та інших банках в Україні і за її межами, банківські рахунки для фізичних та юридичних осіб у гривнях та іноземній валюті.

Банківські розрахунки проводяться у готівковій та безготівковій формах згідно із правилами, встановленими нормативно-правовими актами Національного банку України.

Дата добавления: 2014-01-04