Азербайджан. За конституцією 1994 р. главою держави є президент, котрий обирається загальним голосуванням на 4-річний термін

Молдова

За конституцією 1994 р. главою держави є президент, котрий обирається загальним голосуванням на 4-річний термін.

Законодавчий орган — однопалатний парламент, депутати якого обираються загальним голосуванням на 4-річний термін).

Молдова проголосила незалежність 27.08.1991 р. Розгул націоналізму і вимоги частини молдавського суспільства про возз'єднання з Румунією привели до розколу країни: землі, населені гагаузами і землі на лівому березі Дністра, населені переважно росіянами і українцями, заявили про вихід з Молдови і створення незалежних держав, що привело до 1991 р. до влади прийшли помірні представники Аграрної партії. Почалися ринкові реформи, Гагаузи і Наддністрянщині були гарантовані конституцією широкі автономні права.

Молдова має у своєму розпорядженні родючі ґрунти, клімат яких сприяє розвиткові сільського господарства. Але осно­вна проблема — відсутність мінеральних копалин, особливо енергоресурсів — країна імпортує з Росії нафту, газ, вугілля. Перебої в постачаннях електроенергії, які послідували за розпадом СРСР, викликали зниження виробництва. Молдова послідовно проводить реформи, спрямовані на створення ринкової економіки: зупинене пільгове кредитування державних підприємств, формування цін не знаходиться більше у віданні держави, ведеться приватизація землі, припинений контроль над експортними операціями. Але очікуваний від реформ ефект був невеликий. У 1998 р. Росію — головного торговельного партнера Молдови вразила економічна криза, що викликало зниження ВВП Молдови на 8,6%, знецінення національ­ної валюти наполовину. У 2000 р. ВВП скоротився ще на 4,4% (п'ятий раз за 6 років), впали обсяги експорту, постачання електроенергії залишалися нерегулярними. У 2001 р. прези­дентом країни був обраний лідер Партії комуністів Молдови Володимир Воронін, який проводить курс на врегулювання конфлікту з Наддністрянщиною, зміцнення зв'язків з Росією і ЄС, зміцнення правопорядку.

Серед незалежних країн, що утворилися на території СРСР, Азербайджан поставив своєрідний рекорд за кількістю державних переворотів і заколотів. Така нестабільність пояснювалася боротьбою різних політичних сил, які спирались на закордонних покровителів. Основне, навколо чого йшла боротьба,— це нафта. Політична боротьба посилювалася міжнаціональним конфліктом між вірменами і азербайджанцями, який вилився у тривалу війну 1988—1994 рр.

Перебудова в СРСР сприяла виникненню в Азербайджан! національного руху, який оформився у Національний фронт Азербайджану (НФА). Він об'єднав у своїх лавах увесь спектр націоналістичних сил — від поміркованих до радикальних.

Демократичні процеси, започатковані в СРСР, дали змогу НФА взяти участь у парламентських виборах 1990 р. НФА мав настільки сильну підтримку серед народу, що комуністичні лідери втратили контроль над ситуацією.

Небажання комуністів поступитися владою призвело до того, що в НФА взяли гору радикальні елементи, які, ініціювали низку акцій:

— страйковий рух восени 1989 р.;

— здійснення силового тиску на владні структури республіки;

— знищення прикордонних загорож і укріплень на кордоні з Іраном. Спроба Москви врегулювати проблему шляхом переговорів між конфліктуючими сторонами не мала успіху. Напруга зростала з кожним днем. Ситуацію ускладнювала ворожнеча між вірменами і азербайджанцями. 20 лютого 1988 р. сесія Ради народних депутатів Нагорно-Карабахської автономної області, у якій проживало 98 % вірмен, звернулася з проханням до Верховної Ради СРСР передати Нагорно-Карабахську автономну область до складу Вірменії.

На початку грудня у Баку почалися погроми будинків, у яких проживали вірмени. Через три дні після погромів. і евакуації вірменського населення під приводом захисту... вірмен до Баку було введено радянські війська. У місті розпочалися бої між військами і загонами НФА. Про справжню мету цієї збройної акції згодом висловився маршал Д. Язов: знищити структури НФА, що і було досягнуто.

На парламентських виборах 1990 р. в умовах надзвичайного стану пере­могу здобули комуністи. Президентом Азербайджану став А. Муталібов. Протриматись при владі йому вдалося до лютого 1992 р.

Розпад СРСР позбавив комуністів основної опори — армії, і на виборах у лютому 1992 р. переміг НФА. Президентом країни було обрано А. Ельчі­бея. Верховна Рада республіки була розпущена, а владу передано мінімеджлісу (національна рада з 50 осіб).

Комуністи не змирилися з поразкою і 15 травня 1992 р. прихильники А. Муталібова повернули його до влади. Правив країною він лише до ранку 16 травня.

НФА, повернувшись до влади, взяв курс на зближення з Туреччиною та іншими ісламськими державами. Уряд НФА розробив контракт із західними нафтовими компаніями про розробку покладів нафти на шельфі Каспійського моря.

Прихильники А. Муталібова вдалися до державного перевороту з метою усунути А. Ельчібея. 4 червня 1993 р. командуючий азербайджанськими військами в Нагорному Карабасі полковник С. Гусейнов у місті Гянджа підняв заколот і спрямував війська до Баку. А. Ельчібей, позбавлений підтримки військових, залишив Баку.

У той час, як на Баку рухалися загони С. Гусейнова, владу в столиці за­хопив Гейдар Алієв, колишній керівник Комуністичної партії Азербайджану. Л. Гусейнову нічого не залишилося, як вступити в союз з Г. Алієвим. Але цей союз був неприродним.

Восени 1993 р. Г. Алієв підписав нафтовий контракт, що відразу призвело до заколоту, центром якого стало місто Гянджа. Його очолив С. Гусейнов. I на цей раз заколот було придушено.

Прийшовши до влади, Г. Алієв здійснив кроки, які забезпечили йому підтримку населення:

- було припинено бойові дії з Вірменією і конфлікт переведено в режим дипломатичних переговорів;

- продовжувалися ринкові реформи;

- Азербайджан вступив до СНД;

- у країні почав здійснюватися проект із видобутку і транспортування каспійської нафти.

У жовтні 2003 р. відбулися вибори президента, на яких переміг син Г. Алієва Ільгам Алієв. За нього проголосувало 80 % населення.

Дата добавления: 2014-01-04