Литовсько-московські відносини

Кревська унія та її наслідки

А як у цей час розвивалися литовсько-польські відносини? Великою загрозою для Литовсько-Руської держави стало зростання Московського князівства. Починаючи з середини XIVст. міцніє тиск на Велике князівство Литовське з боку Польщі. Польських магнатів і шляхту перш за все приваблювали українські землі. Проте склалась ситуація, яка не дозволяла силою змусити Литву поділитися цими землями. Правлячі кола Польщі починають переговори з великим князем Я гай-лом, пропонують йому руку польської королеви Ядвіги. За шлюбом Ягайло мав стати польським королем. Таким шляхом, через Ягайла поляки сподівались поширити свою владу на Велике князівство Литовське.

У серпні 1385 року була підписана Кревська унія, згідно з якою Ягайло мусив: 1) перевести Литву на латинську абетку; 2) вжити заходів, щоб повернути втрачені Польщею та Литвою землі; 3) повернути Польщі землі, забрані від неї будь-ким; 4) звільнити полонених (очевидно, поляків); 5) прилучити литовські Й руські землі до Корони Польської.

У1387 році Галичина і Поділля перейшли під владу Польщі. Але відносини Польщі з Литвою залишались напруженими. Литовці не хотіли пускати поляків безпосередньо на литовські землі. Ягайло в цьому не одержав підтримки з боку земляків. Вже у 1389 році Кревська унія була скасована і проголошена незалежність Великого князівства Литовського. Особливо вона зміцніла після битви під Грюнвальдом у 1410 році, де спільні сили Польщі та Литви протистояли Тевтонському ордену. Литва при цьому відіграла провідну роль в перемозі над німецькими рицарями, і Польща віддала литовцям Поділля.

Негативне значення для подальшої долі Литовсько-Руської держави мала Городельська унія 1413 року, яка закріпила ідею литовської автономії, але внесла в литовсько-польське суспільство розлом на релігійному ґрунті; унія забезпечувала права, рівні з правами поляків, тільки католикам, які були поставлені над православними, що призвело до загострення відносин між ними. Образи на релігійному грунті штовхають православних до Москви. За Вітовта (1382—1430) Москва рахувалася з силою Литовської держави. Прилучення в 1404 році Смоленської землі, вплив Вітовта на Рязанське та Тверське князівства свідчили про перевагу Литви над Москвою.

В 1480 році Московське князівство не без допомоги українців і білорусів повалило ординське іго. Ця подія засвідчила появу сильної Московської держави. Великий князь Іван III офіційно проголосив своїм головним завданням у галузі зовнішньої політики боротьбу за возз'єднання всіх земель, що входили до Київської Русі, в єдиній державі, але під проводом Москви. Це відбилося у прийнятті Іваном титулу "великий князь всея Русі". Литва, звісно, не мала наміру віддати Москві українські та білоруські землі. Це стало приводом російсько-литовських війн, які тривали з перемінним успіхом досить довгий час.

В останній чверті XVст. чернігівські князі подалися під зверхність Москви. Прискорюється процес об'єднання земель під владою московського князя. Цьому відповідала ідеологічна теорія, яка виходила з того, що московські князі—спадкоємці Візантії.

Поширене значення набула теорія трьох Римів: перший Рим упав, другий Рим—Константинополь—теж упав, третій Рим — Москва — "стоятиме вічно". Активно розповсюджувалась ідея, що Москва — спадкоємиця Києва, а московські князі — нащадки Мономаха. Цю теорію в Московському князівстві поширювали всіма заходами, нехтуючи фактами, що Юрій Довгорукий — молодший син Мономаха — мусив поступитися правами його старшому брату Мстиславові І — князю Київському та його нащадкам. Забуваючи про існування Галицько-Волинської держави, коронацію Данила, московські політики твердили про спадкові права московських князів, про шапку Мономаха, яка нібито доводить їхні спадкові права на Візантію і на Київ. Цей мотив—ідеологічне оформлення політики Москви, червоною ниткою проходить через усі події XV — XVIII ст., коли виправдовується загарбання українських земель при розподілах Польщі.

Внаслідок цих подій українське населення Великого князівства Литовського опинилося в скрутному становищі. З одного боку йому загрожували латинізація і полонізація, а з другого—на нього наступало православне Московське князівство, яке поки що заманювало пільгами і в усякому разі — рівноправністю. Скрутність становища ускладнювалася розрухою, яку терпів український народ від кримських татар. Останні були в союзі як з Литвою, так і з Москвою.

У 1482 році кримський хан Менглі-Гірей зруйнував Київ, багато киян забрав в полон, пограбував та спалив церкви. Золоті дискос і потир із собору св. Софії він надіслав як дар Іванові III, який подякував йому за київський погром. Литва також не хотіла псувати відносини з Кримом і не вступилася за українське населення. Казимир написав ханові, що розгром Києва — "кара за гріхи".

Так монархи двох християнських держав реагували на пограбування та знищення колиски християнства Східної Європи.

Татарське лихоліття над українськими землями тривало кілька століть і залишило негативний глибокий слід у свідомості народу.

Дата добавления: 2014-01-04