Магдебурзьке право

Міщанство

Поглиблення суспільного поділу праці, освоєння південних земель сприяло розвиткові старих і виникненню нових міст. У другій половині XVI — першій половині XVII ст. на Наддніпрянщині розбудовуються Канів, Черкаси, Пирятин, Лубни, Переяслав. Великими містами були Львів, Київ, Біла Церква, де проживало від 10 до 18 тис. мешканців. На землях України з'являються нові назви: Фастів, Кременчук, Миргород, Умань, Гайсин.

За правовим становищем всі міста ділилися на великокнязівські (королівські), приватновласницькі та церковні. Так, з 206 міст у Київському воєводстві 46 були королівськими, 150—приватновласницькими, 10 — церковними.

Міщани великокнязівських (королівських) міст несли загальнодержавні повинності, а також ті, які встановлювали старости міст. Зокрема, вони повинні були виконувати будівельні, ремонтні роботи, постачати людей у військо, виробляти зброю та боєприпаси. Крім того, міщани платили окремий податок старості—десятину віл торгівлі. Були ще податки на користь Церкви.

У найбільш тяжкому становищі знаходились міщани приватновласницьких міст. Крім загальнодержавних податків, вони відбували панщину, платили натуральні, грошові та інші податки, які встановлювались власником міста. Міщани, котрі займались землеробством, сплачували грошовий чинш, розмір якого залежав від кількості оброблюваної землі. Крім грошових виплат, жителі міст виконували натуральні повинності: хлібну, овечу, бджолину тощо. На міщан розповсюджувалась стація та натуральна повинність на утримання королівських військ.

Населення приватновласницьких міст не мало права без дозволу власника залишити місто і перейти в іншу верству. Власники міст всіляко намагались підпорядкувати їхню економіку інтересам фольварків, що значно гальмувало розвиток приватновласницьких міст. Державна адміністрація і приватні власники постійно втручались в життя міщан. Жителі міст шукали можливості послаблення залежності від держави та магнатів. Таку можливість давало право на самоврядування на підставі німецького (магдебурзького права).

Церковні міста були приписані до церков і монастирів. їх жителі виконували повинності на користь духовенства.

У 1188 році архієпископ Віхман надав привілей на самоврядування Магдебургові. В XIII ст. магдебурзьке право поширюється на інші німецькі землі, на міста Польщі, Литви, Чехії, Сілезії, Угорщини.

Норми цього права регулювали управління містом, суспільно-правові відносини, порядок суда та судочинства, визначали заходи кримінального покарання, регламентували внутрішню статутну діяльність купецьких корпорацій, ремісницьких цехів і торгівлі.

За магдебурзьким правом міста звільнялись від управління й суду феодалів. Це право регламентувало права міських станів — купців, ремісників, визначало порядок обрання і функції органів міського самоврядування, ним регулювалися питання оцінки й успадкування майна.

Коли ж прийшло магдебурзьке право в міста України? Раніше інших це право отримали міста Закарпатської України, яка перебувала під Угорщиною. З 1329 року магдебурзьким правом користувалися Хуст, Вишкове, Тячів. Пізніше таке право отримали Санок(1339), Львів (1356), Кам'янець-Подільський (1374), Луцьк (1432), Кременець (1439), Житомир (1444), Мукачеве (1445), Київ (1494-1497). Міста Лівобережної України отримають це право тільки в кінці XVI — XVII ст.: Переяслав (1585), Стародуб (1620), Ніжин (1625).

Магдебурзьке право в містах України діяло шляхом застосування в самоврядуванні та суді книг міського права польських юристів Павла Щербича "Saxon seu prawa polski majdebursky nazywajce Speculum Saxonum" та Барташа Троїцького " Porzdek sudowy spraw miejskich prawa majdeburskiego". Ці книги відрізнялися змістом конкретних норм від першоджерел — збірників "Speculum Saxonum" ("Саксонське дзеркало") і "Вайхбільд".

Декілька слів про так зване "хелмське", або "хелмінське" право, яке широко застосовувалося в містах Правобережної України. За своєю суттю хелмське право — різновид міського права. Воно являло собою переробку магдебурзького права на польську мову з використанням звичаїв та інших юридичних норм польського міста Хелм. Цю переробку, яка отримала назву "Право цивільне Хелмінське", створив П. Кушевич в 1646 році.

Треба підкреслити, що в українських містах діяла та частина магдебурзького права, яка допомагала організувати систему органів самоврядування. А. Кістяковеький підкреслював, що "магдебурзьке право терпіло зміни від місцевих звичаїв та поглядів, що часто діяли поряд з ним і заміняли його".

Головним органом самоврядування в містах з магдебурзьким правом був магістрат. На ньому лежало піклування про міський благоустрій, він міг регулювати ціни на продукти, слідкувати за чистотою та порядком у місті. Магістрат мав "правні книги" (збірники законів) та печатку з міським гербом.

До магістрату входили магістратські урядники: старші та молодші. Старші — це війт, бурмістри, радці, лавникита магістратський писар, молодші — комісар або межувальник, городничий та возний.

Очолював міську владу війт, який спочатку призначався королем. Його посада була спадковою, її можна було продати та купити. З часом міста викупляють спадкові війтівства, ця посада стає виборною, з подальшим затвердженням королем. Існували релігійні обмеження при виборах війта. Так, у грамоті на самоврядування місту Стародубу було сказано, що війтом може бути тільки католик. Це вносило ускладнення в життя українських міст, де більша частина населення була православною. В кращому випадку вдавалось отримати право на вибори до лави та ради одного-двох православних. У Львові, наприклад, православні українці не мали права займати жодної посади і навіть мешкати вони могли тільки в певній частині міста на Руській вулиці. Так само було в Перемишлі, Дрогобичі тощо.

Війт разом з населенням міста обирали раду, в яку входили від 6 до 24 радців. Рада вела господарчі справи. Радці вибирали на один рік зі свого середовища бурмістрів (від 2 до 12). Разом з війтом вони розглядали як судові, так і адміністративні справи. Існував і спеціальний судовий орган — лава, до складу якої входили війт (голова) і семеро лавників або присяжних. Лавники щорічно вибирались із середовища заможного міського населення. Вони розглядали як цивільні, так і кримінальні справи. В деяких містах цивільними справами міщан займалась рада. Підсудності лави в цих містах підлягали тільки кримінальні справи. Вироки при цьому подавались на затвердження королю.

Процес у містах із магдебурзьким правом був усним, гласним та змагальним.

Судочинство велося польською або латинською мовою.

У загальному бюрократичному апараті міста певні функції виконували і молодші урядники. Так, до компетенції комісара були віднесені рішення суду по переділу землі, встановлення межових знаків. Возний виконував доручення суду: розносив повістки, приводив правопорушників, городничий слідкував за громадським порядком в місті.

Жителі міст, які користувались правом на самоврядування, були юридично вільними, несли загальнодержавні повинності і ті, які визначала міська влада. В їхні обов'язки входило утримання адміністрації, королівського війська, сплата грошових податків. Населення таких міст сплачувало податки, зокрема, на користь духовенства.

Магдебурзьке право давало жителям міст і певні права. Міщани отримували право побудови будинку для магістрату і право держати трубача. На нижніх поверхах таких будинків дозволялось мати крамниці, хлібні засіки. В тих містах, де був великим приїзд купців, будувався гостинний двір. Місту дозволялось мати громадську лазню, шинок та млин. Всі доходи поступали в міську скриню, ключ від якої зберігався у одного з бурмістрів. З цієї скрині йшла плата за магдебурзьке право, вносились податки і покривались інші витрати. Одним з важливих привілеїв, які д а вал о магдебурзьке право, було право складу. В силу цього права купці, які привозили товари В місто, повинні були продавати їх тільки в цьому місті і тільки оптом.

Отже, купівля-продаж уроздріб була монополією місцевих купців. Приїжджі купці могли торгувати в роздріб тільки в дні ярмарок. Ярмарки та торги, що влаштовувались у містах, з одного боку, служили економічному розвитку міст, з другого — служили збагаченню міщан. Кількість ярмарок у містах вказувалась у грамотах на самоврядування.

Зробимо деякі висновки. Протягом ХІV—ХVІст. магдебурзьке право поширилось на всій Правобережній та в частині Лівобережної України. У своїй основі воно було знаряддям католизації та полонізації українського населення, оскільки правом на самоврядування могли користуватись тільки католики. Магдебурзьке право ніколи не застосовувалося в містах України в повному обсязі. Діяла та його частина, яка регламентувала систему органів самоврядування. Щодо правних книг, якими користувалися в містах України, то в них мало що було від німецького права. Міста використовували звичайно форму магдебурзького права, але не його зміст. На першому етапі свого існування магдебурзьке право відіграло дещо прогресивну роль в економічному розвитку України.

Дата добавления: 2014-01-04