Рух прихильників миру

Договори по обмеженню ядерних озброєнь

«Холодна війна» призвела до світової конкуренції у сфері ядерних озброєнь. У лабораторіях великих держав створювалися зразки все потужніших атомних і водневих бомб, якими можна було б застрахати противника. Для перевірки лабораторних зразків проводилися ядерні випробування під землею, в атмосфері, у космосі. Результатом стало зараження гігантських територій, рослинного, тваринного і підводного світу, людей. Подальші випробування загрожували зникненням живої природи. В усьому світі наростав протест проти їх продовження.

Наприкінці 50-х років розпочалися переговори між трьома ядерними державами - СРСР, США та Великою Британією, які завершилися підписанням 5 березня 1963 р.у Москві Договору про припинення випробувань у трьох середовищах - в атмосфері, у космосі та під водою. Залишилося право тільки на підземне випробування. Московський договір дозволив суттєво зменшити небезпеку від ядерних вибухів. Крім того, він продемонстрував принципову можливість досягнення угод з питання скорочення озброєнь у світі.

У 1968 р. Генеральна Асамблея 00Н ухвалила проект Договору про нерозповсюдження ядерної зброї. Після його підписання більшістю держав планети у 1970 р. він набув чинності. Учасникам договору, які володіють ядерною зброєю, заборонено не тільки передавати її хоч кому б то було, а й сприяти у її виготовленні або придбанні. Неядерні держа­ви, зі свого боку, не мають права отримувати таку зброю або виробляти її.

Договором було встановлено жорсткий контроль за тим, щоб технологія виготовлення ядерної зброї не розходилася по світу. Крім того, договором контролювалося, щоб ядерні ма­теріали передавалися від держави до держави винятково для використання у мирних цілях. Нагляд за цим було покладено на Міжнародне агентство з атомної енергії (МАГАТЕ).

Згідно з договором неядерним державам гарантується, що проти них ніколи не буде застосовано ядерну зброю, а в разі порушення цієї умови проти агресора будуть ужиті міжнародні ефективні дії.

Великий вплив на світову політику, на позиції урядів справляв Рух прихильників миру. Виникнення Руху було реакцією народів на жахливі наслідки Другої світової війни, відповіддю на загострення конфронтації між великими державами.

Ідея створення Руху визріла в середовищі діячів науки, культури, антивоєнних громадських організацій. У квітні 1949 р. у Парижі та Празі відбувся 1-й Всесвітній конгрес прихильників миру. Прийнятий ним Маніфест закликав народи до збільшення своїх зусиль у запобіганні війні. На 2-му Конгресі у 1952 р. (Варшава) було створено Всесвітню раду миру.

Головною формою діяльності Руху стало проведення міжнародних форумів і прийняття на них відозв до урядів та народів. Кампанії збирання підписів під відозвами по всьому світу (кількість підписів сягала, як правило, сотень мільйонів) ставали потужним важелем впливу на уряди. Широко використовувалися такі форми антивоєнного руху, як демонстрації, мітинги, походи за мир, форуми громадськості.

Проведена у 1955 р. у Відні Всесвітня асамблея миру сформулювала принципи, на яких повинні вирішуватися міжнародні проблеми - взаємна повага держав, їхня територіальна цілісність і суверенітет, невтручання у справи один одного, мирне співіснування. Асамблея закликала уряди керуватися у своїй політиці цими принципами.

У грудні 1961 р. Всесвітня рада миру виступила із Стокгольмською відозвою, якою закликала провести Всесвітній конгрес за всесвітнє роззброєння і мир. Такий конгрес було проведено у Москві 6 липня 1962 р. На наступних конгресах у Гельсінкі (1965) та Берліні (1969) крім питань миру та роззброєння піднімалися також питання припинення війни у В'єтнамі, боротьби з расизмом, апартеїдом, ліквідації залишків колоніалізму, припинення воєнних приготувань.

Рух за мир мав відмінності у демократичних і тоталітарних країнах. У першому випадку він був проявом незалежної гро­мадської думки, його учасники відверто критикували всі воєнні заходи, в т. ч. і своїх урядів. У країнах соціалізму, особливо у Радянському Союзі, критика спрямовувалася тільки проти західних урядів, а дії радянського уряду виправдовува­лись. Тим самим єдність всесвітнього руху підривалася, його ефективність знижувалася.

У тісному зв'язку з Рухом прихильників миру у другій поло­вині 50-х років виник Пагвоський рух. Назва йде від містечка Пагвош у Канаді - батьківщині видатного американського діяча Сайруса Ітона. У 1957 р. тут вперше була проведена конференція, у якій взяли участь всесвітньо відомі вчені, серед яких були Ф. Жоліо-Кюрі, Альберт Ейнштейн, Бертран Рассел та ін. З того часу Пагвоські конференції стали щорічними. На них обговорюються питання миру, роззброєння, запобігання ядерній катастрофі, міжнародної безпеки, наукового співробітництва.

Рух неприєднання

На початку 60-х років держави, які не бажали брати участі у воєнних блоках, з ініціативи Індії, Єгипту та Югославії зорганізувалися у спільний рух. Він був оформлений на Белградській конференції 25-ти країн у 1961 р.як Рух неприєд­нання. Зараз він об'єднує понад 100 країн.

Протягом 60-х років держави - учасниці Руху неприєднан­ня виробили основні принципи своєї поведінки: зобов'язалися проводити політику, незалежну від наддержав, підтримувати національно-визвольні рухи, не входити у воєнно-політичні угруповання. Якщо на території країни, що не приєдналася, є іноземні військові бази, то вони не повинні використовуватися у конфліктах між великими державами. Основними напрямами Руху неприєднання були визначені деколонізація, роззброєння, рівноправні економічні відносини у світі.

У 1968 р. учасники Руху домоглися від ядерних держав гарантій, що ті не здійснюватимуть агресію проти неядерних держав або не погрожуватимуть такою агресією.

Усвідомивши, що у блоковій системі вони перетворюються на виконавців волі великих держав, країни «третього світу» почали уникати участі у таких союзах. Натомість вони виявили більше заінтересованості у створенні союзів між собою для економічного і культурного співробітництва.

Найефективнішим виявилася утворена у 1967 р. Філіппінами, Малайзією, Сінгапуром, Таїландом та Індонезією Асоціація держав Південно-Східної Азії. Пізніше до неї приєдналися Бруней та М'янма. АСЕАН виявив свою життєздатність. Участь в ньому використовується країнами для взаємовигідного партнерства.

Виникнення Руху неприєднання було попередженням наддержавам, що коло країн, з яких вони можуть рекрутувати своїх союзників, дедалі звужується. Більшість нових держав, а отже, і більша частина населення планети вимагали гарантій миру, встановлення нового міжнародного економічного порядку, вирішення невідкладних соціальних проблем.

Свою позицію неприєднання до блоків країни «третього світу» розглядали як активний нейтралітет. А завдання вбачали в тому, щоб не просто утримуватися від війни, а й своїми діями сприяти збереженню миру. їхнім цінним внеском у справу стало впровадження п'яти принципів мирного співіснування між державами, відомі під назвою «панча шила». Вони були сформульовані в договорі між Індією і Китаєм у 1954 р. і становили: 1) взаємну повагу територіальної цілісності і суверенітету; 2) ненапад; 3) невтручання у внутрішні справи один одного; 4) рівність і взаємну вигоду; 5) мирне співіснування. Ці принципи зустріли настільки схвальне ставлення, що згодом про вірність їм проголошували дедалі більше держав. У квітні 1955 р. відбулася Конференція афро-азіатських країн в Бандунгу (Індонезія). її учасники оголосили про свою солідарність у боротьбі з колоніалізмом і підтвердили свою прихильність принципам «панчашила».

Дата добавления: 2014-01-04