Студопедия

КАТЕГОРИИ:


Архитектура-(3434)Астрономия-(809)Биология-(7483)Биотехнологии-(1457)Военное дело-(14632)Высокие технологии-(1363)География-(913)Геология-(1438)Государство-(451)Демография-(1065)Дом-(47672)Журналистика и СМИ-(912)Изобретательство-(14524)Иностранные языки-(4268)Информатика-(17799)Искусство-(1338)История-(13644)Компьютеры-(11121)Косметика-(55)Кулинария-(373)Культура-(8427)Лингвистика-(374)Литература-(1642)Маркетинг-(23702)Математика-(16968)Машиностроение-(1700)Медицина-(12668)Менеджмент-(24684)Механика-(15423)Науковедение-(506)Образование-(11852)Охрана труда-(3308)Педагогика-(5571)Полиграфия-(1312)Политика-(7869)Право-(5454)Приборостроение-(1369)Программирование-(2801)Производство-(97182)Промышленность-(8706)Психология-(18388)Религия-(3217)Связь-(10668)Сельское хозяйство-(299)Социология-(6455)Спорт-(42831)Строительство-(4793)Торговля-(5050)Транспорт-(2929)Туризм-(1568)Физика-(3942)Философия-(17015)Финансы-(26596)Химия-(22929)Экология-(12095)Экономика-(9961)Электроника-(8441)Электротехника-(4623)Энергетика-(12629)Юриспруденция-(1492)Ядерная техника-(1748)

Козацтво, як впливовий чинник міжнародного життя. 12 страница




Приводом до нової хвилі критики творчої інтелігенції стала опублікована в газеті “Правда” стаття, від 2.07.1951 р. “Проти ідеологічних перекручень у літературі”. У якій вірш В. Сосюри “Любіть Україну”, написаний ще в 1944 р. називався “в основі своїй ідейно порочним твором”, під яким могли підписатися Петлюра, Бандера; М. Рильському нагадували про “серйозні ідеологічні помилки”, гострій критиці піддавалася опера К. Данькевича “Б. Хмельницький”.

Пошуки ідеологічних відхилень призвели до нападок не тільки на діячів української чи російської, а й єврейської культури. Багато єврейських письменників, вчених, художників було репресовано за звинуваченням у “космополітизмі”. Була навіть сфабрикована “Змова” єврейської інтелігенції, в якій планувалося за допомогою “міжнародного єврейства” заволодіти Кримом і відокремитись від Радянського Союзу.

З 1946 по 1951 рік було прийнято 12 партійних постанов з ідеологічних питань. Незважаючи на те, що у більшості випадків об’єктом нападок була та чи інша частина інтелігенції, справжньою мішенню для тоталітарного режиму було все суспільство. Саме у цьому контексті слід сприймати заяви Л. Кагановича про те, що кожен випадок невиконання планових завдань у промисловості й сільському господарстві розглядатиметься як прояв українського буржуазного націоналізму.

Наприкінці 40-х - на початку 50-х рр. в умовах навішування націоналістичних ярликів, боротьби з національними культурами набирає величезних розмірів фетишизація російської культури та історії. Ідеологія і політична тактика сталінізму носили відкрито великоруський націоналістичний характер.

Ідеологічний наступ сталінського режиму був зумовлений низкою внутрішніх і зовнішніх чинників.

Погромні ідеологічні кампанії були реакцією на розгортання і поглиблення “холодної війни”, способом посилення культурно – ідеологічної ізоляції країни; формою зміцнення тотального ідеологічного контролю за суспільними процесами; засобом реанімації образу внутрішнього ворога – важливого фактора функціонування тоталітарного режиму; методом нейтралізації активної патріотично настроєної національної еліти. Всі ці компанії будучи в цілому суттєвим гальмом духовного розвитку народу, все ж не могли зупинити його поступу. Вони давали можливість режиму консервуватися, а командно – адміністративній системі стабілізуватися.

Лекція 16.

Україна в 1960 – 1980 роках.

 

План.

1. Соціально-економічний розвиток України. Наростання застійних та кризових явищ у суспільстві.

2. Політичне життя країни. Шістдесятники. Дисиденти. Об'єктивна необхідність політичних реформ.

 

Література.

1. Історія України: нове бачення: У 2 т./ Під ред. В.А. Смолія. – К.,1996. -С.363-407.

2. Історія України/Під ред. В.А. Смолія. – К., 1997. – С. 341 – 359.

3. Бойко О. Історія України. – К., 1999. – с. 440 – 472.

4. Історія України: навч. посібник. – с. 326 – 360.

5. Авторхаков А. Империя Кремля.М.: Минск, 1991.

6. Політична думка українських радянських дисидентів // Лисяк-Рудницький І. Нариси з історії нової України – Львів, 1991.

7. Савельєв В. 50-ті – 80-ті: Час пошуків і втрачених можливостей // Про минуле – заради майбутнього. – К.,89.

8. Сторінки історії України: ХХ ст. – К.,92.

9. Шелест П. Все, що скоїться, я передбачив // Україна. – 1990. – №21 – 23.

 

Терміни та поняття.

1. Десталінізація – відхід від деяких норм та правил, характерних для періоду “сталінщини” (закриття концтаборів, припинення репресій тощо).

2. Реабілітація – скасування всіх правових наслідків судового вироку, щодо особи, необґрунтовано притягненої до судової відповідальності; відновлення у правах незаконнозасудженних.

3. Демократизація – збільшення та поширення демократичних норм у суспільстві.

4. Ідеологізація – посилення впливу певної ідеології, в даному випадку комуністичної, на всі сфери життя суспільства.

5. Русифікація – політика нав'язування російської мови та культури неросійським народом, яка призводить до втрати національної свідомості.

6. Культ особи – єдиновладдя тоталітарного типу, часто релігійного характеру що означає раболіпство, сліпе поклоніння “божеству”.

7. Волюнтаризм – позиція суб'єкта політики, згідно з якою головними факторами досягнення поставленої мети є воля, особисті устремління та політичні наміри.

8. Ради народного господарства (Раднаргоспи) – місцеві органи управління промисловістю у 1957 – 1965рр. в економічних адміністративних районах СРСР.

9. Гігантоманія – хвороблива пристрасть до всього величезного, грандіозного, зокрема захоплення спорудженням велетенських народногосподарських об'єктів, циклопічних новобудов, шкідливих для навколишнього середовища, проекти “перекидання” або “повороту” річок, “осушування”, створення “рукотворних морів” тощо.

10. Екстенсивний шлях розвитку – шлях розвитку економіки, за якого збільшення виробництва продукції досягається за рахунок збільшення кількості нових підприємств.

11. Національно-визвольний рух – рух за визволення свого народу з під влади іншого.

12. Опозиція – протиставлення одних поглядів у політиці іншим.

13. Шістдесятництво – рух творчої молоді яка сповідувала оригінальну тематику, нові думки, відмінні від офіційних, і стала ядром духовної опозиції режиму в Україні в 60- х рр.

14. Дисидентство – морально-політична опозиція до існуючого державного ладу, панівних у суспільстві ідей та цінностей. Мало три напрямки:

1) національно – визвольний;

2) правозахисний;

3) релігійний.

15. Українська гельсінська група УГГ – українська правозахисна організація, що виникла в жовтні 1976р.

 

Персоналії.

1. Микита Хрущов – перший секретар ЦК КПРС у 1953 – 1964рр. та голова Ради Міністрів (1958 – 1964рр.), який провів часткову десталінізацію радянського суспільства.

2. В. Стус, М. Руденко, В. Чорновіл, П. Григоренко, Л. Лук'яненко, Є. Сверстюк, І. Дзюба – українські дисиденти.

3. Левко Лук'яненко – юрист, засновник однієї з перших національно-визвольних організацій – Української робітничо-селянської спілки УРСС, нині - почесний голова Української республіканської партії, депутат Верховної Ради України.

 

Дати.

1. Лютий 1956р. – XX з'їзд КПРС. Доповідь М. Хрущова “Про культ особи і його наслідки”.

2. Травень 1957р. – проголошення М. Хрущовим надпрограми у тваринництві.

3. 1957р. – Перехід від галузевої (міністерства) до територіальної (радгоспи) системи управління народним господарством.

4. 15 жовтня 1959р. – вбивство у Мюнхені агентом КДБ С. Бандери.

5. Лютий 1960р. – пуск першого атомного реактора в Україні.

6. Січень 1961р. – суд у Львові над членами УРСС створеної Л. Лук'яненком.

7. Липень 1963р. – звільнення М. Підгорного з посади першого секретаря ЦК КПУ, призначення на цю посаду П. Шелеста.

8. Жовтень 1964р. – усунення М. Хрущова від влади.

9. Серпень – вересень 1965р. – перша велика хвиля арештів дисидентів в Україні.

10. 1970 – 1974рр. – вихід самвидавського журналу “Український вісник”

11. Травень 1972р. – звільнення П. Шелеста з посади першого секретаря ЦК КПУ, обрання на цю посаду В. Щербицького.

12. Січень- травень 1974р. – друга хвиля арештів дисидентів.

13. Жовтень 1976р. – утворення Української Гельсінської групи на чолі з М. Руденком.

14 1978р. “Брежнєвський циркуляр” – постанова ЦК КПРС “Про подальше вдосконалення вивчення й викладання російської мови в союзних республіках”.

15. 1983р. “Андроповський указ” – постанова ЦК КПРС і Ради Міністрів СРСР “Про подальші заходи по вивченню російської мови в загальноосвітніх закладах союзних республік”.

16. Квітень 1985р. -проголошення на Пленумі ЦК КПРС курсу на перебудову.

 

Три десятиліття після смерті Сталіна в історії України можна умовно поділити на два періоди, які мали суттєво відмінний історичний зміст.

1-й – це часи «відлиги»,коли була зроблена спроба частково реформувати тоталітарну радянську систему, перетворити її на більш життєздатний суспільний організм.

2-й період став часом політичної та ідеологічної реакції, прогресуючого занепаду й розкладу тоталітарної системи України, яка в ці часи, здавалася б, назавжди посіла місце найпотужнішої провінції великої імперії, стала ареною всіх цих подій, що запрограмували її розвиток у наступні часи.

У середині 50-х рр. УРСР відігравала одну з головних ролей у єдиному народногосподарському комплексі країни.

Вона перетворилася на потужну металургійну і паливну базу СРСР стала одним з найрозвинутіших районів машинобудування. У 1957р. за кількістю виробництва чавуну на душу населення Україна випередила всі капіталістичні держави світу. За видобутком вугілля вона вийшла на друге місце у світі, а за виробництвом сталі на третє. Однак, паралельно зростанню індустріальної могутності в Україні поглиблювалися і дедалі більше виявлялися негативні тенденції, які набували рис хронічності.

Негативні тенденції, це:

- значне відставання від провідних капіталістичних країн у якісних показниках-затратах матеріальних і трудових ресурсів, тощо;

- диспропорційне, безсистемне моделювання економіки України, перенасичення її промисловими підприємствами;

- зниження темпів зростання продуктивності праці в промисловості, тощо.

Ці тенденції вимагали негайного прискорення науково-технічного прогресу, здійснення значних структурних зрушень у технології, організації та управлінні, виробництвом. Крім цього, необхідно було вирішити ще два завдання: нагодувати, одягати людей, підняти їх культурний рівень; зміцнити оборону країни.

Головним завданням серед усіх пріоритетів на початку 50-х рр. стало вирішення продовольчої проблеми, яку можна було вирішити тільки шляхом радикальних реформ усього процесу сільськогосподарського виробництва. Початок реформування поклав вересневий (1953р.) Пленум ЦК КПРС, який намітив заходи, спрямовані на піднесення сільського господарства. Про пріоритетність вирішення цього завдання свідчить той факт, що за 12років (1953-1964рр.) відбулося 11 Пленумів ЦК КПСР та 14 Пленумів ЦК КПУ з питань с/г.

Завдяки пріоритетності свого розвитку сільське господарство у середині 50-х рр. Вперше за довгі роки стало рентабельним. Валова продукція с/г за 1954 – 1958рр. порівняно з попередньою п'ятирічною зросла на 35,5%.

Піднесення с/г виробництва було зумовлене дією цілої низки факторів:

1. Посилення матеріальної зацікавленості колгоспників у суспільному виробництві. В 1952 - 1958рр. – закупівельні ціни на зерно зросли майже у 7 разів, на картоплю – у 8 разів, на продукти тваринництва – 5,5раза.

2. Створення умов для розвитку особистого господарства колгоспників (зниження податків, тверді суми податків та ін.).

3. Здійснення переходу (хоча і непослідовного) від жорсткогопланування до поєднання централізованого планування з господарською самостійністю колгоспів і радгоспів.

4. Зміцнення матеріально-технічної бази с/г. Протягом 1951 – 1960рр. Капіталовкладення в с/г республіки зросло у 6 разів порівняно з 4-ою п'ятирічкою.

5. Поліпшення якісного складу керівників с/г виробництва. В 1953р. серед керівників колгоспів України вищу освіту мали лише 3%, середню спеціальну – 19%, то в 1960р. – 65,5% і ін.

У 1958р. Україною прокотився дощ державних нагород. Це був рік тріумфу та ейфорії. Проте ці успіхи були б ще вагомішими та тривалішими якби офіційна політика була послідовнішою. Так, якщо взяти хоча б один аспект – еволюції державної політики щодо особистих підсобних господарств.

Після смерті Сталіна – певне послаблення податкового пресу, відміна обов'язкових поставок державі, тощо. То вже 1955р., у 2 рази зменшено розміри присадибних ділянок, 1956р. встановлено грошовий податок з громадян, які тримали худобу в містах; ще в 1956р. Хрущов пропонував, щоб селяни продавали своїх корів колгоспам, а молоко одержували на трудодні.

У процесі кардинальних змін в економіці в ході реформ невпинно зростав суб'єктивний фактор (вплив Хрущова), що зумовило появу волюнтаристських нереалістичних надпрограм. У галузі аграрної політики чітко визначилися щонайменше три такі програми, свою данину кожній з них віддала й Україна.

1-ша Освоєння цілинних земель. Започатковано на лютнево-березневому (1954р.) Пленумі ЦК КПРС (28 – ЗО млн. га незайманих земель Казахстану і Сибіру). Реалізація цієї програми вичерпувала ресурси з України і суттєво послаблювала с/г республіки. За оцінкою історика-аграрника І. Русинова приріст врожайності зерна по СРСР навіть на 1ц з га, в цей час був би рівнозначним результату освоєння цілини.

2-ою надпрограмою стало постійне і невиправдане розширення площ посівів кукурудзи та інших диво культур.

3-я надпрограма – це грандіозний хрущовський проект у тваринництві. Її суть, за словами Хрущова, полягала в тому, щоб у найближчі роки наздогнати США щодо виробництва м'яса,масла і молока на душу населення. Ця програма була висунута навесні 1957р.

“Гонка за лідером” вимотувала сили, енергію та ресурси, закінчилась тим, що виробництво продукції тваринництва у республіці 1964р. впало до 92% рівня 1958р.

Починаючи з 1958р. у с/г виробництві почався спад. Якщо у період від 1950 до 1958р. обсяг валової продукції с/г України зріс на 65%, то з 1958 до 1964р. – лише на 3%. Таке саме становище складалося загалом по країні.

Причини спаду:

1. Певна децентралізація командної системи не означала ні її знищення, ні її усунення від управління господарством. Посилений адміністративний тиск на колгоспи.

2. Надпрограми поглинали значну частину матеріальних і людських ресурсів, консервували екстенсивний характер розвитку с/г.

3. Реформи здійснювались непослідовно, суперечливо, хвилеподібно, в режимі “вперед – стоп – назад”, несучи на собі значний вплив суб'єктивізму.

4. У 1958р. було прийнято рішення про викуп колгоспами техніки МТС, що суттєво вдарило по колгоспних бюджетах (4,2 млрд. крб.).

У лютому 1957р. запроваджуєтся нова система управління, що мала органічно поєднати централізоване планове керівництво з підвищенням самостійності республік, країв, областей.

Це був територіальний принцип управління через ради народного господарства, що створювались в економічних адміністративних районах.

На територій СРСР було створено 105 таких районів, а в УРСР – 11. Під контроль раднаргоспів України передано понад 10 тис. промислових підприємств, і наприкінці 1957р. їм. були підвладні 97% заводів республіки.

Нова система управління, безумовно мала позитивні наслідки: сприяла поліпшенню розподілу праці та її кооперації у межах економічного регіону, швидше стала формуватися виробнича і соціальна інфраструктура, повніше використовувалися місцеві ресурси та ін. А, також сприяла проведенню Україною, як і ін. республіками чіткішої незалежної економічної політики.

Разом з тим нова система мала серйозні недоліки: неспроможність забезпечити єдність технічної політики, гальмування впровадження нової техніки; фактичне збереження централізованого планування та ін. Ситуацію не врятувало укрупнення в 1962р. раднаргоспів і створення республіканських раднаргоспів та Вищої Ради народного господарства СРСР. Централізм як основний принцип діяльності командно-адміністративної системи знову набирав сил. В жовтні 1965р. раднаргоспи були ліквідовані. Перебудова усієї системи управління на початку 50-х рр. була процесом об'єктивно необхідним, але ні наука, ні політика, ні практика виявилися непідготовленими до здійснення такої перебудови. Крім того, територіальний принцип управління, який базувався на децентралізації, одразу вступав в серйозне протиріччя з домінуючим принципом централізму.

Разом з тим, хрущовські реформи створили базу, яка сприяла зростанню добробуту населення СРСР. Так, в Україні 1951-1958рр. прибутки середнього робітника зросли на 230%. У 1957р. було ліквідовано практику державних позик, які забирали 10% заробітків трудящих.

Сума вкладів жителів України в ощадних касах зросла з 2,7 млрд. крб. 1950р. до майже 19,7 млрд. крб. 1960р.

Скорочено і запроваджено п'ятиденний робочий тиждень.

Селяни отримали паспорти, яких не мали з моменту запровадження паспортної системи 1932р.

Значних розмірив набуло і житлове будівництво, лише за 1956 – 1965рр. було введено в дію понад 182 тис. м2 загальної (корисної) площі. Це означало, що 18 млн. осіб отримали житло. У побут багатьох людей увійшла нова техніка – телевізори, магнітофони, пральні машини та ін.

Спроба Хрущова домогтися істотного підвищення життєвого рівня народу в кінцевому результаті закінчилося провалом. Уряд змушений був провести в 1961р. грошову реформу, зменшити асигнування на виробництво предметів споживання.

Наприкінці 50-х – на початку 60-х рр. дедалі більше проявлялися негативні наслідки непродуманого реформаційного експериментування.

Дефіцит товарів, 30% підвищення роздрібних цін на м'ясо та масло, замороження заробітної плати, відмова від обіцяного зниження прибуткового податку тощо – все свідчило про надто низький рівень життя населення.

Отже “відлига” торкнулася лише окремих сторін життя радянського суспільства. Зміни, що відбулися, сприяли певному прогресивному розвиткові України. Але непослідовність, суперечливість цих змін зрештою призвели до того, що задумки ініціаторів стали перетворюватись у свою протилежність. До того ж межі “відлиги” були занадто вузькими, аби довести реформи до логічного кінця і докорінним чином оздоровити суспільство.

“Економна” економіка.

Слід визнати, що консервативні та реакційні тенденції в ідеологічному і політичному житті не завжди збігалися з розвитком в економічній сфері і нерідко вступали з ним в протиріччя. Протягом майже 20 років (1965 – 1985рр.) в СРСР і Україні спостерігалися спорадичні спроби реформувати економіку, але вони ставали марними саме через традиційний пріоритет політики та ідеології над економікою.

Стаття Е. Лібермана “План, прибуток і премія” стала стрижнем проголошеної у вересні 1965р. на Пленумі ЦК КПРС економічної реформи. Суть якої полягала у розширенні самостійності підприємств, посиленні прямих договірних зв'язків між підприємствами; встановленні обґрунтованих цін; матеріальному стимулюванні трудових колективів залежно від результатів їхньої праці; оцінці діяльності підприємств такими “капіталістичними” показниками, як рентабельність і прибуток.

Реформа розпочалася у січні 1966р. Але, як зазначають дослідники “реформа перетворилась насамперед на численні розмови про реформу”.

В економіці один варіант адміністративного, позаринкового управління одержавленим господарством – жорстко-командний і буржуазно-директивний метод – замінюється іншим, узгоджувально-бюрократичним (директиви зберігалися, але зростаючі розміри господарства вимагали численних узгоджень у різних установах і на різних сходинках управління).

З'являється новий культ – “культу сірості” в управлінні державою.

Продовжується відставання у науково-технічній революції. Всі основні показники економічного розвитку республіки зростають. Але це зростання було затухаючим, диспропорційним економічним розвитком.

Середньорічний приріст ВСП в Україні, у 1961/65рр. – 6.9%, 1966/70 – 6.7%, 1971/75 – 5,6%, 1976/80 – 3.4%, 1981/85 – 3.5%. Тільки за 15років (від1965до 1980р.) темпи зростання продуктивності праці в УРСР зменшились більш як удвічі. 1965/85 капіталовкладення в с/г зросли більш як у 3 рази, а валовий збір його продукції – лише в 1,6 рази.

Крім зазначених причин, дія яких деформувала й уповільнювала розвиток економіки України, почали виявлятися негативні наслідки низки важливих довгострокових тенденцій:

1. Несприятлива демографічна ситуація: зниження приросту населення (з 13,6 на тисячу чол. у 1960р. до 3.4 на тисячу чол. у 1980 р.); міграційні процеси (із сіл у міста); постаріння населення України (співвідношення пенсіонерів до чисельності зайнятих у народному господарстві у 1960р. становило 1:3,8, у 1985р. - 1:2)

2. Наростаюче домінування зрівнялівки в оплаті праці.

3. Криза в організації праці.

Незважаючи на те що з питань НТР було прийнято 40 постанов ЦК КПРС, а в 1976-1980рр. – майже 200 комплексних програм розвитку народного господарства кардинальних позитивних зрушень не відбулося.

4. Висока інтенсивність використання матеріальних, людських та фінансових ресурсів України в межах загальносоюзного господарського комплексу.

Ці тенденції у с/г були притаманні всім республікам СРСР. Проте Україна, мала й особливості власного-економічного розвитку, які ще більш ускладнювали ситуацію в республіці.

1. Деформована структура розміщення продуктивних сил.

Частка галузей, що працювали на споживчий ринок, у загальному обсязі валової продукції не перевищували 29%, тоді як у розвинутих країнах цей показник становить 50-60% і більше.

2. Катастрофічна екологічна ситуація.

Це різке зростання техногенного навантаження на природу, що у 6-7 разів перевищувало загальносоюзний рівень.

Питома вага населення республіки зайнятого у галузях із шкідливими для здоров'я умовами праці становить в Україні 53%. і ін.

3. Значна зношеність основних виробничих фондів. 1961р. - 28%, 1985р. - 43%.

За темпами зростання основних виробничих фондів республіка займала в 1986р. 15 місце в СРСР.

4. Хронічне відставання за принциповими економічними показниками. 13 місце в СРСР за обсягами промислової продукції і с/г, національного доходу.

У соціальній сфері Україна також поглибились негативні тенденції:

1. Уповільнення темпів зростання реальних доходів населення.

2. Збереження і поглиблення відставання від країн Заходу щодо рівня споживання на душу населення (77 місце в світі).

3. Загострення житлової проблеми (за станом на 1987р. на обліку перебувало більше 2 млн. сімей).

4. Зниження рівня охорони здоров'я.

Видатки на охорону здоров'я і фізичну культуру в структурі державного бюджету (1970р. – 12.3%, 1985р. – 9%) невпинно зменшувалися, знижувалась якість підготовки лікарів та ін. Ці причини зумовили те, що за період: 1970 - 1985рр. показники смертності зросли з 8,8 до 12,1 випадків на 1 тисячу громадян, а природний приріст населення України зменшився у 2,2 рази. Наприкінці 70-х – на початку 80-х рр. економіка України входила в смугу тотальної кризи. Вона була неефективною, не конкурентноздатною, а більшість спроб оживити її мали суто адміністративний чи навіть ідеологічно-декларативний характер. Одне з гасел того часу виглядало невдалим жартом “Економіка повинна бути економною” і цілком відповідало духові часу.

ІІ

Суспільне – політичне життя в СРСР, а отже й радянської України у II половині 50-х років – першій половині 60-х рр. характеризувалося частковим відходом від сталінізму, деякою демократизацією життя. Вона пов'язана з перебуванням на посаді першого секретаря ЦК КПРС М. Хрущова.

Кардинальні зміни в – СРСР почалися вже після смерті Сталіна 5 березня 1953р., їх суть полягала у лібералізації всього суспільного життя. В 1953-1955рр. була зроблена спроба перейти від тоталітарної до авторитарної форми правління. З ініціативи Маленкова було поставлено питання про необхідність “припинення політики культу особи”.

Уже початковий період десталінізації призвів до серйозних змін в Україні. Було припинено кампанію проти націоналізму, уповільнено процес русифікації, зростала роль українського фактору у різних сферах суспільного життя. Саме за помилки у проведенні національної політики у роботі з кадрами в червні 1953р. було увільнено Л. Мельникова з посади першого секретаря ЦК КПУ. На його місце обрано українця О. Кириченка, після чого пішла широка хвиля висунення на керівні посади представників місцевої влади. Так, на 1 червня 1954р. у ЦК КПУ українців було 72%, у Верховній Раді УРСР – 75%, а серед відповідальних за великі підприємства – 51%. У 1958р. українці становили 60% членів КПУ.

У 1954р. в зв'язку з помпезним відзначенням 300-річчя возз’єднання України з Росією Президія Верховної Ради СРСР 19 лютого 1954р. прийняла указ “Про передачу Кримської області із складу РРФСР до складу УРСР”.

Позитивним змінам у суспільно-політичному житті сприяла часткова реабілітація жертв сталінських репресій. До 1957р. було повернуто більше 65 тис. депортованих членів сімей, пов'язаних з діяльністю українських націоналістів. В Україні за період з 1953 по 1961рр. було реабілітовано 290967громадян.

Могутнім імпульсом для поглиблення і розширення процесу реабілітації став XX з'їзд УСПРС, який відбувся 14 - 25 лютого 1956р. 25 лютого 1956р. під час засідання XX з'їзду М.С. Хрущов виголосив таємну доповідь, присвячену культові особі Сталіна. Жорсткій критиці була піддана центральна постать тоталітарного режиму, ідол десятків мільйонів людей, символ єдності і могутності радянської системи. Проте ця критика не зачіпала суті командно-адміністративної системи, не викривала її соціальної природи, зводячи всі вади системи до культу особи. Зокрема стверджувалось те, що культ не змінив “глибоко демократичного, дійсно народного характеру радянського ладу”. Незважаючи на обмежену критику сталінізму, з'їзд започаткував важливі зміни у суспільстві. Боротьба за утвердження демократичних засад у всіх сферах життя, ліквідація жахливої спадщини сталінізму були оголошені стратегією політичного курсу партії.

Недаремно цей час, за влучним висловом російського літератора І. Еренбурга, дістав назву хрущовської “відлиги” або просто – “відлиги”.

Після смерті Сталіна розпочалося розширення прав союзних республік у різних сферах суспільного життя. Тільки з 1953 по 1956рр. в Україні із союзного у республіканське підпорядкування перейшло декілька тисяч підприємств та організацій. Бюджет республіки зріс з 18 млрд. крб. до 43,7 млрд. крб. У 1957р. розширено юридичну компетенцію республік – вони отримали право вирішувати питання обласного, крайового адміністративно-територіального поділу, приймати громадянський, карний та процесуальний кодекси тощо. Згодом було розширено й інші права.

Активізується діяльність української дипломатії на міжнародній арені, наприкінці 1955р. УРСР була вже членом 29 міжнародних організацій. Україна стає більш відкритою для різнобічних контактів з іноземними державами.

Було розпочато процес перебудови державного апарату, удосконалення його структури. На протязі 1955 – 1956рр. в міністерствах, відомствах та органах управління, на місцях було ліквідовано 4867 структурних підрозділів, організацій та установ, скорочено понад 92,5 тис. посад адміністративно-управлінського апарату.

Водночас, хрущовське керівництво розширило склад і права місцевих органів влади. В Україні кількість депутатів місцевих рад зросла з 322,6 тис. 1950р. до 381,5 тис. 1959р.

Січневою 1957р. постановою ЦК КПРС було суттєво розширено компетенцію місцевих рад щодо планування, будівництва та ін. Реформи які здійснювались в період Хрущова більшістю істориків оцінюються як такі, що не зачепили основ існуючої при Сталіні системи. Та все ж, незважаючи на те, що командно-адміністративна система залишилася, її головний принцип – централізм зазнав значної трансформації, адже суттю змін, була хоча й обмежена та непослідовна, але децентралізація. Тому відновлений згодом централізм, перетворився на багатоповерховий бюрократичний централізм.

Процес лібералізації неоднозначно сприймався оточенням Хрущова.

На Пленумі ЦК КПРС в червні 1957р. групою осіб на чолі з Маленковим, Когановичем і Молотовим була вчинена спроба усунути М. Хрущова від влади. Хрущову вдалося відбити цю атаку і ще більше сконцентрувати владу в своїх руках (в 1958р. він стає ще й Головою Ради Міністрів СРСР).

У 1961р. на XXII з'їзд КПРС була прийнята третя програма партії – програма побудови комунізму. В суспільному житті за інерцією продовжували розквітати комуністичний романтизм та соціальна міфологія.

Водночас лібералізація створила ґрунт для поширення інших поглядів та виявів активності – стихійних народних виступів та діяльності інакомислячої інтелігенції.

Так, у жовтні 1959р. спалахнуло і було придушене повстання 1500 робітників “Казанської магнітки”, у червні 1962р. розстріляна 7-тисячна демонстрація у Новочеркаську, 1963р. відбулися робітничі страйки та заворушення у Кривому Розі та Одесі.

З’являються перші паростки інакомислення і серед інтелігенції. В Україні дисидентський рух було започатковано ще у середині 50-х рр. У цей час в Західній Україні виникають своєрідні “перехідні групи” організовані за принципом старого підпілля, які поширювали літературу часів ОУН-УПА.

Генетично пов'язані з ОУН-УПА, ці групи здебільшого орієнтувались на збройний шлях боротьби за незалежність України.

У 1958р. в м. Івано-Франківську КДБ викрив групу української молоді, яка створила організацію “Об’єднана партія визволення України”. В 1961р. була репресована група львівських юристів, які збиралися агітувати за конституційний вихід України зі складу СРСР (відповідні статті конституції Союзу і республіки давали таке право). Членів групи (Л. Лук’яненка, І. Кандибу, С. Віруна та ін.) звинуватили у “зраді Батьківщини” і засудили на максимальні строки ув'язнення. Українська робітничо-селянська (УРСС) яка утворилась в 1959р. була однією з перших спроб переходу до організованих мирних форм опозиційної діяльності. 1961р. КДБ “викрив” у Львові підпільну організацію “Український національний центр”, керівника її розстріляли, іншим дали величезні терміни ув'язнення.




Поделиться с друзьями:


Дата добавления: 2014-01-04; Просмотров: 372; Нарушение авторских прав?; Мы поможем в написании вашей работы!


Нам важно ваше мнение! Был ли полезен опубликованный материал? Да | Нет



studopedia.su - Студопедия (2013 - 2024) год. Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав! Последнее добавление




Генерация страницы за: 0.074 сек.