СОТ та її роль в регулюванні міжнародної торгівлі товарами

Экологические организации, не имея четкого представления о закономерностях развития посттехногенных ландшафтов, лишены возможности вести просветительскую работу среди населения и выдвигать обоснованные требования.

Проблема рекультивации отработанных россыпных месторождений на Северо-Востоке России: точки зрения и необходимость научного подхода

Список литературы

1. Арчегова И.Б. Некоторые принципиальные подходы к охране и восстановлению природной среды //Газопровод Ямал-Центр: прогноз изменений и приемы восстановления природной среды. – Сыктывкар, 1993. – С. 17–23.

2. Арчегова И.Б., Дегтева С.В., Котелина Н.С. и др. Практическое решение задач биологической рекультивации на Крайнем Севере //Освоение Севера и проблема рекультивации. – Сыктывкар. – 1994. – С. 33–40.

3. Баранник Л.П. Экологическое обоснование и опыт лесной рекультивации техногенных территорий в Кузбассе // Программа и методика изучения техногенных биогеоценозов. – М.: Наука, 1978. – С. 159–165.

4. Биологическая рекультивация на Севере (Вопросы теории и практики) /И.Б.Арчегова, Н.П.Акульшина, С.В.Дегтева и др. – Сыктывкар, 1992. – 104 с.

5. Булава Л.Н. Ландшафтно-индикационные исследования формирования растительности отвалов Кривбасса //Растения и промышленная среда. – Свердловск, 1990 – С. 148–154.

6. Временная инструкция по рекультивации земель, нарушенных при разработке многолетнемерзлых россыпей Северо-Востока СССР. – Магадан: ВНИИ-1, 1990. – 56 с.

7. Горлов В.Д. Рекультивация земель на карьерах. – М.: Недра, 1981.– 264 с.

8. Денисов Г.В. Повышение эффективности рекультивации земель на Севере // Строительство трубопроводов. – 1976.– N 11.– С. 17–18.

9. Денисов Г.В. Травосеяние в зоне вечной мерзлоты (эколого-биологические основы).– Новосибирск, 1983. – 239 с.

10. Зубченко Г.В., Сулин Г.А. Рациональное использование водноземельных ресурсов при разработке россыпей. – М.: Недра, 1980. – 238 с.

11. Кандрашин Е.Р., Баранник Л.П., Андроханов В.А. Биологический этап рекультивации, его хозяйственная и экологическая оценка, проблемы освоения // Экология и рекультивация техногенных ландшафтов. – Новосибирск: Наука, 1992. – С. 98–148.

12. Колесников Б.П. О научных основах биологической рекультивации техногенных ландшафтов // Проблемы рекультивации земель в СССР. – Новосибирск: Наука, 1974. – С. 12–25.

13. Колесников Б.П., Моторина Л.В. Методы изучения биогеоценозов в техногенных ландшафтах // Программа и методика изучения техногенных биогеоценозов. – М: Наука, 1979. – С.5–21.

14. Крючков В.В. Чуткая Субарктика.– М.: Наука, 1979.– 137 с.

15. Кузьмин Ю.И. Биологическая рекультивация техногенных отвалов в условиях Крайнего Севера. – Экология. – 1985. – N 2. – С.21–24.

16. Лебедева Н.А.,Лонкунова А.Я. Биологическая рекультивация земель, нарушенных при добыче алмазов в Якутии //Растения и промышленная среда. – Свердловск, 1990. – С.71–75.

17. Миркин Б.М. Антропогенная динамика растительности //Итоги науки и техники. Ботаника. Т. 5. – М., 1984. – С. 139–232.

18. Миронова С.И. Динамика растительности техногенно нарушенных территорий Южной Якутии и возможности управления ею // Наука и образование, 1996. – N 4. – С.140–148.

19. Миронова с.и. Техногенные сукцессионные системы растительности Якутии. – Новосибирск: Наука, 2000.– 150 с.

20. Моторина Л.В. Опыт рекультивации нарушенных промышленностью ландшафтов в СССР и зарубежных странах (обзор литературы). – М.: Изд. ВНИИТЭИСХ, 1975. – 84 с.

21. Моторина Л.В., Овчинников В.А. Промышленность и рекультивация земель. – М.: Мысль, 1975. – 240 с.

22. Научно-технические проблемы рекультивации земель, нарушенных при добыче полез- ных ископаемых в СССР (по материалам конференции в г. Орджоникидзе, Днепропетровской обл. 31 мая – 2 июня 1977 г.). – М.: ВИНИТИ, 1977. – 74 с.

23. Овчинников В.А. Организация и управление рекультивационными работами // Проблемы рекультивации земель в СССР. – Новосибирск: Наука, 1974. – С. 38–46.

24. Освоение Севера и проблема рекультивации – Докл. I междунар. конф. – Сыктывкар, 1991. – 243 с.; докл. II междунар. конф. – 1994. – 498 с.; докл. III междунар. конф. – Санкт-Петербург – Сыктывкар, 1996.– 426 с.

25. Переверзев В.Н., Подлесная Н.И. Биологическая рекультивация промышленных отвалов на Крайнем Севере. – Апатиты: Изд.Кольского ЯФ АН СССР, 1986. – 103 с.

26. Петрова А.Н. Выращивание многолетних злаковых трав на дражных полигонах в Южной Якутии //Освоение Севера и проблема рекультивации. – Сыктывкар, 1994.– С.273–281.

27. Поляков М.И., Бойко А.Т., Шведовский П.В. Рекультивация земель и охрана природы. – Минск: Ураджай, 1987. – 176 с.

28. Попов А.И., Чертов О.Г. Восстановление трофической функции почв как основное направление биологической рекультивации нарушенных территорий Севера //Освоение Севера и проблема рекультивации. – Сыктывкар, 1994. – С. 177–183.

29. Рекультивация земель в СССР. – М., 1973. – 260 с.

30. Сулин Г.А., Зубченко Г.В. Перспективы развития рекультивационных работ на приисках Северо-Востока // Цветная металлургия. – 1975, №2. – С.6 –10.

31. Экологические аспекты оптимизации техногенных ландшафтов. – Свердловск, 1984. – 136 с.

32. Эскин В.С. Рекультивация земель, нарушенных открытыми разработками. – М.: Недра, 1975.

Світова організація торгівлі – головний міжнародний регулятор світової торгівлі. Вона перетворена з Генеральної угоди з тарифів і торгівлі (ГАТТ) в 1995 р. Оскільки основні положення й принципи ГАТТ увійшли до СОТ, іноді організацію означають спільною абревіатурою: ГАТТ/СОТ.

Ідея утворення міжнародної організації з регулювання світової торгівлі, яка б мала дієвий характер, спромоглась, нарешті, подолати перешкоди, які муруються протекціоністською політикою держав, сягає середини 40-х років. Ініціатором виступили США, які особливо були в цьому зацікавлені. Тому ще в листопаді 1945 року американці розробили “Пропозиції по розширенню торгівлі й зайнятості”, які передбачали скасування деяких обмежень в світовій торгівлі й забезпечення рівних для всіх країн можливостей щодо доступу до світових джерел сировини. На ґрунті цих пропозицій було розроблено статут Міжнародної торговельної організації, головною метою якої була б лібералізація світової торгівлі.

Прийняття статуту планувалося на конференції ООН в Гавані, яка відбувалася в 1947-1948 роках. Але статут так і не був ратифікований через суперечливість в його тексті й через неоднаковість підходів до вирішення проблеми серед країн, що зібрались у Гавані (їх тоді було 23). Отож, утворення МТО не відбулося; проте залишився в силі один документ протокол про тимчасову угоду, що регулює міжнародні торговельні відносини до ратифікації статуту. Цей документ мав назву Генеральної угоди з тарифів і торгівлі – ГАТТ (General Agreement on Tariffs and Trade – GATT). Таким чином, тимчасова угода стала основою організації, що діяла майже півсторіччя.

Головною метою ГАТТ було забезпечення умов для розвитку міжнародної торгівлі, послаблення торговельних бар’єрів й регулювання торговельних спорів. Текст Генеральної угоди містив такі основні положення:

§ визначення сфери застосування режиму найбільшого сприяння в міжнародній торгівлі;

§ порядок митного оподаткування;

§ правила торговельної політики в міжнародній торгівлі (національний режим щодо внутрішнього оподаткування, застосування податків, субсидії в торгівлі тощо).

§ сприяння розвиткові зовнішньої торгівлі країн, що розвиваються.

Основною формою діяльності ГАТТ було проведення міжнародних багатосторонніх торговельних переговорів – раундів, на яких обговорювались актуальні проблеми торговельної політики і визначались юридичні норми, правила й принципи світової торгівлі. Таких раундів до 1995 року відбулося вісім. Восьмий, Уругвайський раунд і прийняв рішення про перетворення ГАТТ у Світову організацію торгівлі (СОТ).

Головною метою СОТ є лібералізація міжнародної торгівлі, усунення дискримінаційних перешкод на шляху потоків товарів та послуг, вільний доступ до національних ринків і джерел сировини.

Функції СОТ:

§ нагляд за станом світової торгівлі й надання консультацій з питань управління в галузі міжнародної торгівлі;

§ забезпечення механізмів улаштування міжнародних торговельних спорів;

§ розробка й прийняття світових стандартів торгівлі;

§ нагляд за торговельною політикою країн;

§ обговорення нагальних проблем міжнародної торгівлі.

Основні принципи діяльності СОТ:

Принцип найбільшого сприяння (принцип недискримінації). Він полягає в тому, що країна мусить надати своєму партнерові по СОТ такі є самі привілеї, які вона надає будь-якій іншій державі.

Принцип національного режиму. Його суть у тому, що країни-учасниці повинні встановлювати для товарів своїх партнерів по СОТ такий самий режим, як і для своїх товарів, на власному ринку.

Принцип захисту національної промисловості. Якщо все ж таки країна мусить ввести імпортні тарифи для захисту своєї промисловості, то це мають бути саме митні тарифи, а не торговельно-політичні заходи (квоти, дискримінаційні стандарти тощо).

Принцип утворення стійкої основи торгівлі. Це означає, що тарифні рівні, які узгоджені в рамках СОТ, не можуть переглядатися окремою країною-членом в односторонньому порядку.

Принцип сприяння справедливій конкуренції має відношення до субсидій і демпінгу. Ці заходи засуджуються. Якщо ж якась країна їх застосовує, то її торговельний партнер має право використати компенсаційні заходи, які б нівелювали ці дії. Але основна позиція СОТ полягає в забороні застосування субсидій та демпінгу.

Принцип дій в надзвичайних ситуаціях. Якщо країна потерпає від якогось непередбаченого лиха (стихія, соціальні заворушення), то вона може тимчасово вийти за межі взятих на себе торговельних обов’язків (може підвищити тариф, увести квоти тощо), але за узгодженням зі СОТ.

Принцип регіональних торговельних домовленостей означає, що для регіональних інтеграційних угрупувань може встановлюватись особливий режим, виключення з узгоджених правил.

Сфера діяльності СОТ охоплює: митно-тарифне урегулювання; антидемпінгове урегулювання; використання субсидій і компенсацій; нетарифні обмеження; діяльність митних союзів і зон вільної торгівлі; торговельні аспекти захисту прав інтелектуальної власності; торгівлю окремими товарами (текстиль, сільгосппродукція, авіатехніка тощо); торговельні аспекти інвестиційних заходів та ін.

У практиці регулювання міжнародної торгівлі існують чотири основних правила, установлених Генеральною угодою з тарифів та торгівлі.

Перше правило: захист національної промисловості здійснюється тільки за допомогою тарифів.

скасування кількісних обмежень не повинно поширюватися на:

1) заборони чи обмеження експорту, які тимчасово застосовуються з метою попередження чи послаблення критичного дефіциту харчових продуктів або інших товарів, що мають вагоме значення для експортуючої сторони;

2) заборони чи обмеження імпорту або експорту, необхідні в зв’язку із застосуванням стандартів або правил класифікації, визначення сорту чи реалізації товарів у міжнародній торгівлі;

3) обмеження імпорту будь-якого сільськогосподарського товару чи продукту рибальства, імпортованих у будь-якій формі, необхідні для здійснення заходів уряду, метою яких є тимчасове обмеження виробництва та продажу аналогічних вітчизняних продуктів;

4) обмеження імпорту в зв’язку з проблемами з платіжним балансом.

Друге правило: тарифні ставки повинні бути зниженні та зв’язані, щоб уникнути подальшого підвищення.

Від країн потрібно, щоб тарифи й інші заходи, що використовуються з метою захисту внутрішнього ринку, були знижені, а там де можна – скасовані шляхом проведення багатосторонніх торгових переговорів.
Прогресивне зниження ставок тарифів внаслідок прийнятих забов`язань торговельних партнерів є одним з основних шляхів досягнення вільного доступу до ринку. Це сприяє піднесенню рівня стабільності системи міжнародної торгівлі та забезпечує передбачуваність, прогнозованість можливостей та умов доступу до ринку зацікавлених сторін.

Третє правило: торгівля на підставі положень режиму найбільшого сприяння (РНС).

РНС – умова, закріплена в міжнародних торгових угодах, що передбачають надання договірними сторонами один одному всіх прав, переваг і пільг, якими користується і/чи буде користуватися будь-яка третя держава. Іншими словами, якщо країна-член СОТ надає іншій країні який-небудь тариф чи інші переваги щодо будь-якого товару, то вона повинна відразу і безумовно надати такий же режим аналогічним товарам інших країн.

Четверте правило: торгівля на основі положень національного режиму.

Принцип національного режиму доповнює принцип РНС і припускає, що імпортний товар, що перетинає кордон після оплати мита й інших зборів, повинен одержувати режим не менш сприятливий, ніж режим, який одержують аналогічні товари, виготовлені вітчизняними товаровиробниками.

Міжнародне регулювання сфери торгівлі послугами здійснюється на основі Генеральної угоди про торгівлю послугами (ГАТС). Вона спрямована на сприяння економічному зростанню всіх торговельних партнерів та розвитку країн, що розвиваються, через поширення торгівлі послугами, і намагається досягти цього шляхом застосування до торгівлі послугами правил ГАТТ.

До найбільш важливих загальних зобов'язань відносяться такі:

1) забезпечення режиму найбільшого сприяння (РНС);

прозорість правил з торгівлі послугами;

2) взаємне визнання кваліфікації, необхідної для надання послуг;

3) правила щодо монополій, ексклюзивних постачальників послуг і іншої ділової практики, що обмежує конкуренцію;

4) заходи, спрямовані на лібералізацію торгівлі, зокрема, на забезпечення більшої участі країн, що розвиваються. Розвинуті країни повинні виявляти певну гнучкість до країн, які розвиваються, що дозволило б останнім, беручи на себе зобов'язання:

· відкривати меншу кількість секторів послуг;

· лібералізувати меншу кількість типів операцій щодо надання послуг;

· поступово розширювати доступ на ринок згідно зі ступенем їх розвитку і створювати умови, спрямовані на посилення можливостей своїх вітчизняних постачальників послуг, їх потенціалу завдяки доступу до сучасних технологій, до інформаційних каналів і мереж.

Дата добавления: 2014-01-04