І. З. Танчин соціологія 15 страница

5.2.6. Теорії суспільних рухів

Теорія депривації (знедолення). Суспільний рух виникає тоді, коли відносно велика кількість індивідів відчуває себе позбавленою того, що вважає за необхідне для свого щастя і добробуту. Теорія Маркса ґрунтувалася на запропонованій ним моделі суспільного розвитку як наслідку протистояння власників засобів виробництва й убогих працівників, позбавлених цієї власності.

Джеймс Дейвіс зазначав, що в історії було немало періодів, коли люди жили у злиднях, але не організовували рухів, спрямованих на зміну існуючої ситуації. Він висловив ідею про те, що до протесту та активності людей підштовхує не абсолютне, а відносне знедолення — розбіжність між способом життя, який змушені вести люди та тими умовами, яких, на їхню думку, можна реально досягти.

Відомий радянський дисидент Абдурахман Автурханов оцінив економічні реформи Хрущова, як крок до революції в СРСР, зауваживши: "Революцію роблять не голодні люди, а ситі, яких не нагодували один день".

Теорія масового суспільства (Вільям Корнхаузер). Згідно з цією теорією, суспільні рухи постають внаслідок суспільної ізоляції і почуття безсилля більшості членів сучасного суспільства. Намагаючись подолати це почуття, люди творять суспільні рухи. Свідомість причетності до групи є такою ж важливою, як і мета суспільного руху. Саме тому масові суспільні рухи найчастіше з'являються у слабо інтегрованих суспільствах ("Народні фронти" в Прибалтиці та "Народний рух України за перебудову" наприкінці 80-х рр. XX ст.).

Теорія структурної напруженості (Нейл Смелзер). Структурна напруженість — це загальний суспільний стан, який є результатами багатьох конфліктів у суспільстві (бідність, дискримінація, переслідування та ін.).

Вирішальну роль у перетворенні хаотичних виявів невдоволення існуючим станом речей в суспільний рух відіграє творення і поширення загального уявлення про джерела суспільних проблем, нагнітання на основі "спільного бачення" проблеми суспільної напруженості, головним чином, за рахунок перебільшення загрози і виявлення спільного ворога.

На рішення індивідів про приєднання до суспільного руху можуть впливати каталізуючі чинники — арешт, вбивство, зіткнення, вибух тощо.

Щоб суспільний рух міг потужно розвиватися, необхідна мобілізація учасників, їх активна підготовка (утворення фінансових фондів, забезпечення зв'язку з громадськістю, комунікацій учасників руху).

Важливою умовою розвитку суспільного руху є ослаблення або розвал традиційних механізмів контролю (ослаблення репресивних органів, падіння авторитету церкви, лідерів та ін.). Теорію структурної напруженості Нейла Смелзера використовують також для аналізу інших форм масової поведінки, наприклад, натовпу.

Теорія мобілізації засобів (Чарльз Тілі, Ален Турен). Суспільні рухи виникають як реакція на знедоленість чи структурну напруженість тільки тоді, коли засоби, необхідні для організації і підтримки діяльності цих рухів, є доступними й ефективно використовуються. Такими засобами є люди, гроші, приміщення, засоби комунікації та ін. Більшість цих засобів отримують від людей, які не є безпосередніми учасниками суспільного руху.

На думку Чарльза Тілі, суспільні рухи виникають як засоби мобілізації ресурсів групи тоді, коли в людей немає інституціалізованих можливостей бути почутими або коли їхні інтереси відверто ігноруються органами влади.

Французький соціолог Ален Турен визначив найістотніші елементи механізму конструювання суспільного руху. Виявляється, що найдієвішим механізмом консолідації є не єдність мети, а наявність спільного ворога. Тобто першою умовою конструювання суспільного руху є усвідомлення спільного противника.

Другою важливою практичною умовою мобілізації є формулювання максимально простих, примітивних і привабливих за змістом, але туманних за суттю, гасел, які приваблюватимуть максимальну кількість прихильників (наприклад, наприкінці 80-х рр. XX ст. були популярними гасла за незалежну Україну, яка нібито одразу стане багатою, якщо перестане годувати увесь СРСР та його союзників. Якою має бути ця Україна? її політичний режим? Чого і скільки Україна отримує від інших союзних республік? Ці запитання не ставилися. Гасла були сформульовані так, щоб з ними погоджувались якнайбільше людей різних поглядів).

Третьою умовою реалізації механізму соціальної мобілізації є демонстрування сили. За слабким не ідуть. Тому необхідно продемонструвати реальну силу або влаштувати її фальсифікацію. Соціальна сила асоціюється з: і) багато чисельністю; 2) добре від лагодженою організацією; 3) функціональною монополією; 4) наявністю специфічних ресурсів впливу (влада). Кожна із цих рис може бути спеціально виявлена, щоб привабити нових прихильників.

Четвертою умовою мобілізації є наявність харизматичного лідера.

"Життєвий цикл" суспільного руху. Кожен суспільний рух є оригінальним, але, тим не менше, соціологи виділяють основні фази, через які проходять у своєму розвитку усі суспільні рухи:

Утворення, Суспільні рухи є реакцією на потреби, що існують у суспільстві. Певна кількість людей, невдоволена існуючим порядком організовують рух, спрямований на заміну чинної ситуації.

Піднесення. Внаслідок агітації, діяльністю групи активістів починає цікавитися щоразу більше людей. Виробляється певна тактика і стратегія. Зростає кількість прихильників та активних учасників суспільного руху. До них часто долучаються організації, що декларують подібні погляди.

Бюрократизація. На певному етапі свого розвитку кожна велика організація обов'язково постає перед такими адміністративними проблемами, які вдається вирішити тільки при наявності бюрократії. Розвивається ієрархічна структура, спеціалізовані ролі в межах цієї структури, канцелярія, документація та ін.

Занепад. Більшість суспільних рухів на певному етапі свого існування занепадають і врешті-решт припиняють діяльність. Іноді рух досягає своєї цілі і втрачає сенс існування. Наприклад, на початку 90-х рр. XX ст. Народний рух України досяг своєї головної мети — незалежності України і припинив своє існування як суспільний рух, перетворившись у політичну партію; у США припинив своє існування рух суфражисток, після того, як у і920 р. добився рівного виборчого права для жінок. Рух також може припинитися, у зв'язку із неможливістю мобілізувати необхідні ресурси, або у випадку входження лідерів руху у структури влади, чи внаслідок придушення владою. Причиною занепаду може стати також розкол руху, його надмірна бюрократизація та ін.

Контрольні питання та завдання

1. Що таке "масова поведінка"?

2. Які головні ознаки масової поведінки?

3. Які є форми масової поведінки?

4. Що таке "натовп"?

5. Охарактеризуйте головні типи натовпу.

6. Охарактеризуйте головні теорії, які пояснюють поведінку натовпу.

7. Що таке "суспільний рух"?

8. Які є основні типи "суспільних рухів"?

9. Опишіть типові стадії розвитку революційних рухів.

10. Охарактеризуйте тероризм як різновид революційного- РУХУ

11. Як змінилися соціальні рухи із переходом суспільства від індустріального до постіндустріального типу?

12. Охарактеризуйте головні ознаки суспільних рухів.

13. Охарактеризуйте головні теорії суспільних рухів.

14. Доведіть за допомогою прикладів, що розвиток суспільних рухів підпорядковується певному "життєвому циклу".

15. Які фактори роблять індивідів прийнятливіиїими до різних суспільних рухів?

Розділ 6. СОЦІАЛЬНІ ТА ГАЛУЗЕВІ СОЦІОЛОГІЧНІ ТЕОРІЇ

Тема 6.1 СОЦІОЛОГІЯ СІМ'Ї І ШЛЮБУ

6.1.1. Сім'я і шлюб: основні поняття

Сім'я є одним із найголовніших соціальних інститутів у всіх суспільствах. Оскільки ми живемо у сім'ї і не мислимо себе поза сім'єю, то сприймаємо її існування як щось очевидне і зрозуміле. Тим часом, у соціології сім'я розглядається як один із найважливіших і неоднозначних соціальних феноменів, що перебуває в центрі уваги вчених уже протягом багатьох десятиліть і стосовно якого існують різні, часто суперечливі точки зору. Категорії сім'ї і шлюбу є непростими для строгого визначення через те, що, по-перше, їхнє наукове розуміння і трактування підпадає під вплив традиції побутового сприйняття цих понять, яке не завжди співпадає з науково-теоретичним; а, по-друге, і сім'я, і шлюб вивчаються не тільки соціологією, але й багатьма іншими науками, що породжує множинність підходів до розуміння цих феноменів і, відповідно, звужене, або, навпаки, розширене їх тлумачення.

Що ж таке сім'я? Соціологи й антропологи дають різноманітні визначення. Наприклад, Джордж Мердок у 1949 р. опублікував монографію "Соціальна структура", у якій, на підставі аналізу сімей у 250 культурах, запропонував таке визначення: сім'я — це соціальна група, для якої властиве спільне проживання, економічна кооперація і відтворення. Сім'я включає дорослих осіб обох статей, із яких як мінімум двоє підтримують соціально санкціоновані сексуальні зв'язки і мають дітей, власних або взятих на виховання. Хоча сім'єю також вважаються одружені або неодружені пари без дітей; групи, які складаються з одного із батьків (незалежно від того, перебував він у шлюбі чи ні) і дітей, якщо другий із батьків є невідомим, помер, утік або якимось чином зник; група дітей, які проживають разом і які мали одного чи двох спільних батьків; чоловік із кількома законними дружинами; група родичів і їхніх дітей, які мають спільне господарство.

Отже, визначення Мердока не можна вважати вичерпним і універсальним, таким, що підходить для усіх культур. Наприклад, у деяких суспільствах Південної Індії немає сімей, які складаються з дорослих, що разом живуть і працюють.

У народу найяр, що проживає на Півдні Індії., дівчина, яка досягає статевої зрілості бере участь у ритуальній церемонії "вступу у шлюб" із мужчиною, якого їй вибирають старійшини громади. Через три доби вона піддається іншій ритуальній церемонії — "розлучення", внаслідок чого стає вільною і може вибирати собі сексуальних партнерів самостійно. Жоден із її мужчин не має ніяких економічних, соціальних, юридичних чи ритуальних прав як щодо неї, так і щодо її дітей. Відповідальність за дітей несуть їх матері. А найближчими родичами дітей по чоловічій лінії вважаються мамині брати.

Сьогодні більшість соціологів пропонують такі дефініції сім'ї, які дозволяють трактувати цей соціальний феномен досить широко. Ось одна з них:

Сім'я — це соціально санкціонована, відносно стійка група людей, яка об'єднана кровною спорідненістю, шлюбом або усиновленням дітей, члени якої проживають разом і економічно пов'язані між собою.

Сім'я є одночасно і малою соціальною групою, і соціальним інститутом.

Малою соціальною групою сім'я є тоді, коли у центрі уваги дослідника перебувають взаємини між індивідами, які складають сім'ю. Проблеми міжособистісної взаємодії тісно пов'язані з існуючими у суспільстві нормами, цінностями та взірцями поведінки, зумовлені соціоекономічними і соціокультурними умовами життєдіяльності групи.

Сім'я як соціальний інститут.

Інституціалізація — це перетворення спонтанної поведінки людей на організовану ("боротьбу без правил" на "гру за правилами"). Саме сім'я є основним носієм успадковуваних із покоління в покоління культурних взірців, саме у сім'ї відбувається первинна соціалізація особистості, людина освоює соціальні ролі, здобуває ази освіти, навики поведінки.

Типи сім'ї.

Існують два найпоширеніших типи сім'ї: нуклеарна та розширена.

Нуклеарна сім'я є найбільш поширеним типом сім'ї в сучасному індустріальному суспільстві. Вона складається із дружини, чоловіка та їхніх дітей. Протягом життя індивід, як правило, буває членом двох нуклеарних сімей: спершу сім'ї своїх батьків, а після власного одруження — сім'ї, яка складається з нього, його дружини та їхніх дітей.

Розширена сім'я — це сім'я, яка складається із кількох поколінь родичів. Вона становить клан (чоловіків разом із їх дружинами і дітьми). Якщо основою нуклеарної сім'ї є подружня пара, то основою розширеної сім'ї є брати і сестри, разом із їх дружинами, чоловіками і дітьми. Розрізняють різні форми розширеної сім'ї: патрілокальну (коли молоді переходять жити у сім'ю чоловіка) і матрілокальну (молоді після одруження переходять жити до сім'ї дружини).

У розширених сім'ях одружений чоловік (або заміжня жінка) в першу чергу залишаються прив'язаними до батьківської сім'ї. Вони в основному пов'язані зобов'язаннями і відповідальністю з тією сім'єю, у якій народилися, а не з тією, з якою вони пов'язані через шлюб. У таких сім'ях відповідальність і турбота розподіляються серед багатьох членів сім'ї. Дитина, наприклад, тісно пов'язана не тільки з батьками, але й зі своїми дядьками і тітками. Вона оточена дорослими, які за певних умов готові взяти на себе обов'язки батьків. Така сім'я добре захищає дитину від різних життєвих неприємностей.

Розширена сім'я характерна для традиційного суспільства. Індустріалізація підірвала розширену сім'ю, одночасно сприяючи розвитку нуклеарних сімей. Американський соціолог Вільям Гуд виділив ряд факторів, які ослаблюють і руйнують розширену сім'ю в індустріальному суспільстві:

по-перше, індустріалізація сприяє горизонтальній мобільності, що призводить до ослаблення родинних зв'язків, які вимагають частих і близьких контактів;

по-друге, індустріалізація сприяє зростанню вертикальної мобільності, що призводить до ослаблення стосунків між родичами, які належать до різних соціальних прошарків;

по-третє, індустріальне суспільство замінює кровноспоріднені групи при вирішенні таких суспільних проблем, як забезпечення навчання, безпеки, грошового кредитування та ін.;

по-четверте, в індустріальному суспільстві на передній план виходять особисті досягнення індивідів, що зменшує їхню залежність від родичів.

Належить розрізняти поняття "сім'я" і "шлюб".

Шлюб — це комплекс звичаїв, які ґрунтуються на відносинах між сексуально пов'язаною парою дорослих всередині сім'ї.

Типи партнерства у шлюбі та форми шлюбу. Хоча способи утворення сім'ї у різних культурах дуже відрізняються, існують певні правила, які організовують вибір партнера, типи сімейних зв'язків, місце проживання і відносини влади у сім'ї.

Ставлення до шлюбних зв'язків, зазвичай, є більш етноцентричне, ніж усі інші культурні взірці суспільства. Для нас, наприклад, може здаватися неприроднім і неправильним шлюб за домовленістю між батьками молодих, коли майбутнє подружжя практично не зустрічається до одруження. Однак, у Японії, наприклад, не менш дивним вважається виходити заміж за чоловіка, не вибраного батьками дівчини. Ґрунтуючись на позиціях етноцентризму, ми співчуваємо молодим людям із суспільств, відмінних від нашого, що вони не мають свободи при виборі партнера, а вони шкодують наших молодих людей за те, що останні позбавлені батьківської опіки. Насправді, ні перші, ні другі не почувають себе нещасними й обділеними.

Ендогамія і екзогамія.

Усі суспільства обмежують коло, з якого можна вибирати собі шлюбного партнера. Правильний вибір регулюється двома типами матримоніальних норм: ендогамією та екзогамією.

Ендогамія — це правила, які дозволяють вибирати собі подружнього партнера всередині певних суспільних груп (клас, раса, каста, віро сповідування, національність, плем'я та ін.).

Екзогамія — це правила, які забороняють укладення шлюбу всередині певної суспільної групи. Як правило, забороняється вступати у подружні зв'язки із членами своєї родини.

Моногамія і полігамія. Моногамія — подружжя, що складається з одного чоловіка й однієї жінки. Цю форму спостерігаємо в усіх суспільствах, навіть у тих, де паралельно практикують також інші форми подружніх зв'язків. Хоча для нас, як і для більшості європейців, а також північно- та південноамериканців, японців та багатьох інших народів, моногамія є більш звичною формою шлюбу, хоча переважає менше ніж у 20 % суспільств. Решта 80 % суспільств віддають перевагу полігамії.

Полігамія — така форма подружжя, при якій у шлюб вступають більше ніж два партнери. Існує три форми полігамії. Найпоширенішою є полігінія, або багатоженство.

Як зазначав антрополог Ральф Лінтон, дуже рідко у суспільствах, у яких практикується полігінія, мужчина перебуває у справді кращому становищі, ніж за умов моногамії. Якщо жінки одного чоловіка перебувають між собою у недружніх стосунках, сім'я перетворюється на безконечну арену боротьби, у якій чоловікові відведена роль посередника або "громовідвода". Якщо ж дружини живуть між собою у злагоді, то чоловік, найвірогідніше, стає об'єктом організованої жіночої опозиції.

Дуже рідкісною формою полігамного шлюбу є поліандрія, коли жінка стає дружиною декількох чоловіків. Такі форми шлюбу побутують у деяких суспільствах Південної Індії і Тибету. Тут вважається нормальним, коли жінка, виходячи заміж, автоматично стає дружиною усіх братів свого чоловіка.

І, нарешті, груповий шлюб, коли декілька чоловіків і декілька жінок перебувають одночасно у шлюбних стосунках між собою. Ця форма шлюбу є реліктовою і вкрай рідкісною. Ще порівняно недавно вона існувала, наприклад, на Маркізьких островах, хоча в минулому була досить поширеною.

Моделі влади у сім'ї. У різних суспільствах у межах сім'ї по-різному розподіляється влада й авторитет. Найпоширенішою (в часі та просторі) моделлю владних стосунків у сім'ї є патріархат, що передбачає домінуючу роль чоловіка в родині: головним є чоловік, а за його відсутності — старший за віком чоловік в родині.

Якщо головна роль належить жінці, то це — матріархат. У чистому вигляді, як домінуючий тип владних стосунків у сім'ї, матріархат трапляється дуже рідко. Але він часто виникає в окремих сім'ях, спричинений певними обставинами — зазвичай, внаслідок смерті чоловіка або за його відсутності з інших причин.

Якщо ж моральні та правові норми суспільства передбачають рівність прав для обох членів родини, то таку модель сім'ї називають егалітарною. Цей тип сімейних стосунків останніми десятиліттями стає найпоширенішим у розвинутих країнах світу.

6.1.2. Теоретичний аналіз сім'ї і шлюбу

Сім'я перебуває у центрі уваги багатьох дослідників. Найпоширеніші підходи — функціоналістський і конфліктологічний.

Функціоналістський підхід до проблеми сім'ї.

Функціоналісти (Джордж Мердок, Толкотт Парсонс) зосереджують увагу на тих функціях, які є типовими для усіх сімей.

Функція сексуального регулювання. Сім'я — головний соціальний інститут, через який суспільство впорядковує і регулює природні сексуальні потреби людей. Обмеження, які суспільство накладає на сексуальні стосунки своїх членів, найчастіше спрямовують сексуальну активність у рамки подружніх зв'язків — моногамних чи полігамних.

Репродуктивна функція. Одним із головних завдань кожного суспільства є відтворення нових поколінь його членів. Сім'я — головний інститут, відповідальний за відтворення нових членів суспільства. Інші шляхи неефективні і, зазвичай, соціально не схвалюються. Тому народження дитини поза інститутом сім'ї звичайно викликає співчуття чи осуд.

Функція соціалізації. Попри те, що у процесі соціалізації особистості бере участь чимало інститутів, центральне місце у ньому, безумовно, займає сім'я. Адже саме в сім'ї відбувається первинна соціалізація індивіда, закладаються основи його формування як особистості. Завдяки сім'ї суспільство зберігає свою культурну сутність. Головним способом сімейної соціалізації є копіювання дітьми моделей поведінки дорослих членів сім'ї. У випадку, якщо дитина орієнтується на невдалі взірці поведінки батьків, які суперечать тому, що дитина бачить в інших сім'ях, виникають труднощі в процесі соціалізації. Дитина починає шукати взірці для своєї поведінки в інших осіб та інших суспільних групах.

Функція емоційного задоволення. Сім'я для людини не тільки на початковому етапі життя, але й увесь наступний період, є тією групою, у якій вона реалізовує потреби любові, душевного тепла і турботи. Інтимний характер сімейного життя створює оптимальні умови для отримання емоційної підтримки.

Статусна функція. Кожна людина, вихована у сім'ї, успадковує певні початкові статуси, близькі до статусів членів її сім'ї. Йдеться про такі важливі для особистості статуси, як: національність, приналежність до міської чи сільської культури, певної соціальної страти та ін. Приналежність родини до певного соціального прошарку переважно визначає весь наступний життєвий шлях людини. Звичайно, класовий статус може змінюватися завдяки особистим зусиллям особи, але вихідні позиції забезпечує саме родина.

Захисна функція. У всіх суспільствах інститут сім'ї здійснює фізичний, економічний і психологічний захист своїх членів. Ми знаємо, що, посягаючи на інтереси і безпеку особи, ми вступаємо у конфронтацію і з її сім'єю.

Економічна функція. Норми сімейного життя включають обов'язкову допомогу і підтримку родиною кожного її члена, у якого виникають економічні труднощі.

Загалом, функціоналісти зосереджують увагу на потребах суспільства, які задовольняє сім'я та потребах самої сімейної організації, а також на тих структурних побудовах, завдяки яким відбувається задоволення цих потреб.

Конфліктологічний підхід до проблеми сім'ї. Прихильники теорії конфлікту переважно зосереджують свою увагу на дослідженні дисфункцій сім'ї. Вони підходять до вивчення сім'ї як до структури, у якій одні її члени виграють за рахунок інших. На відміну від функціоналістів, коифліктологи розглядають сім'ю не як осередок партнерства, тепла і турботи, а швидше як поле бою.

Марксистський підхід. Фрідріх Енгельс вбачав у сім'ї класове суспільство в мініатюрі, у якому привілейована верства (чоловіки) пригнічує упосліджену (жінки). Народження і виховання дітей не дозволяє жінкам брати участь у громадському житті, тим часом чоловіки приймають важливі для суспільства рішення, закріплюючи, тим самим, своє домінуюче становище у суспільстві. Чоловік стає власником худоби, рабів, усіх багатств. Діти починають успадковувати майно по чоловічій лінії. Потомство членів роду чоловіка залишається всередині роду. Повалення материнського права, коли потомство рахувалося по жіночій лінії, а відтак — і успадкування майна відбувалося по жіночій лінії, стало всесвітньо-історичною поразкою жіночої статі. Чоловік почав панувати у сім'ї, а дружину було перетворено у його рабиню, знаряддя для народження дітей. Енгельс наголошував, що патріархальна сім'я зумовлена не природними причинами, а економічними: перемогою приватної власності.

Сексуальна експлуатація жінок. Соціолог Рендалл Коллінз вважає, що головною мотивацією домінування чоловіків є сексуальна експлуатація жінок. Він пояснює домінуюче становище чоловіків їх більшою фізичною силою і агресивністю. Чоловіки збудували суспільство таким чином, щоб перетворити жінок на свою сексуальну власність.

Зміцнення соціальної нерівності. Конфліктологи наголошують на тому, що сім'я, визначаючи початкові статуси людей, зміцнює існуючу суспільну нерівність, загальмовує суспільні зміни. Адже діти з родин, які належать до вищих страт суспільства, зазвичай отримують кращу освіту і виховання, а відтак — кращу роботу, мають вищі доходи і живуть краще.

Упослідження альтернативних стилів життя. Домінування нуклеарної сім'ї сприяє упослідженню альтернативних сімейних структур і стилів життя. Прихильники теорії конфлікту дотримуються тієї точки зору, що прийняття традиційної моделі сім'ї — як обов'язкової для всіх — суперечить інтересам суспільства (тому, що не дає свободи творчості та стримує соціальні зміни), а також інтересам індивідів, деякі з яких почували б себе щасливішими і безпечнішими, обравши інші моделі сім'ї (наприклад, жінка, яка хоче обрати кар'єру замість раннього заміжжя і народження дітей, або чоловік, якому більше подобається вести хатнє господарство, ніж ходити на роботу, або прихильники гомосексуальних стосунків).

Розлучення. Багато уваги конфліктологи також приділяють проблемі розлучення. Серед головних факторів розлучень виділяють такі:

крах міфу. Очікування романтичного кохання після укладення шлюбу зазнають краху;

урбанізація та індустріалізація сприяють ізоляції сімей і послабленню міжособистісних зв'язків. Слабшають економічні і соціальні обмеження;

у постіндустріальних суспільствах послаблюється значення економічних чинників і зростає значення емоційних контактів. Відсутність цього вважається вагомою причиною для розірвання шлюбних зв'язків;

емоційні та трудові перевантаження;

індивідуалізм і сексуальна рівність.

6.1.3. Альтернативні форми сім'ї і шлюбу

Протягом кількох останніх десятиліть у західному суспільстві, а від недавнього часу і в Україні, з'явилося і набуло поширення багато альтернативних форм сімейних структур і способів життя.

Незареєстровані шлюби. Останнім часом зросла кількість дорослих людей, які живуть разом із особами протилежної статі, не будучи пов'язані з ними сімейними чи шлюбними зв'язками. Майже половина громадян віком від 26 до 36 років деякий час віддає перевагу подібному способу життя. Такий стиль життя не є новим, але раніше траплявся досить рідко. Різке збільшення числа незареєстрованих пар пояснюється тим, що подібна поведінка в останні роки стала соціально прийнятною, а також тим, що підвищився вік вступу у перший шлюб. Незареєстровані шлюби практикуються переважно серед молодих людей, які є мешканцями великих міст. Рідко вибирають такий стиль життя релігійні особи. Більшість пар, які живуть у незареєстрованому шлюбі, не мають дітей, оскільки відчувають себе не так стабільно, як одружені пари і не впевнені у своїй здатності разом долати труднощі.

Серійна моногамія. Цей стиль життя передбачає декілька циклів шлюбу і розлучення. Скажімо, акторка Елізабет Тейлор виходила заміж 8 разів. Проте кількість осіб, які ведуть подібний спосіб життя останнім часом зростає і трапляється не лише в середовищі богеми. Це пов'язано, насамперед, із полегшенням процедури розлучення.

Неповні сім'ї. Найчастіше це сім'ї, які утримують жінки. Зростання кількості таких родин є наслідком зростання кількості розлучень, а також жінок, які народжують дітей поза шлюбом. Якщо у 1940 р. тільки 11 % всіх чорношкірих родин у США "очолювала" жінка-одиначка, то у 1991 р. їх було уже 58 % від загальної кількості. "Матері-одиначки" тепер не піддаються такій обструкції і зневазі, як колись. Такий стиль життя сьогодні є цілком соціально прийнятним. Більшість жінок, які є самостійні і можуть самі себе матеріально забезпечити, не хочуть ставати у залежність від чоловіків тільки тому, що цього вимагають соціальні традиції нуклеарної сім'ї.

Однак статистико-соціологічні дослідження свідчать, що більшість неповних сімей переживає значні труднощі: постійний брак часу, коштів, почуття самотності, відчуття відповідальності за долю дитини.

Дослідження показують, що ймовірність дитячої злочинності у неповних сім'ях є удвічі вищою, ніж у повних. Що більше, діти із неповних сімей демонструють рівень розвитку нижчий від середніх показників, характерних для цього віку.

Самотність. Самотні люди не становлять монолітної соціальної групи тому, що серед них є і неодружені, і розлучені, й овдовілі. Самотність — непостійний і неоднозначний статус. Між полюсами вільної і незалежної людини, і людини, яка знемагає від самотності є багато різних перехідних форм людей, які свідомо або внаслідок певних обставин залишилися самотніми.

Цікаво, що кількість неодружених і незаміжніх зростає відповідно із підвищенням рівня освіти. Це особливо стосується жінок.

Гомосексуальні пари. Гомосексуалізм — це надання переваги сексуальному партнерству із особою однієї статі. Згідно оцінок Інституту сексуальних досліджень Альфреда К. Кінсі, 5—6 % дорослого населення США має гомосексуальну орієнтацію. Очевидно таке співвідношення гомо і гетеросексуалів властиве не тільки для США.

Останнім часом гомосексуалізм легалізували у більшості країн (найперше це сталося у США, штаті Іллінойс, у 1961 р.; на території колишнього Радянського Союзу, в тому числі й в Україні, де-факто це сталося після розпаду СРСР). У деяких країнах дозволили навіть укладання шлюбу між представниками однієї статі. Дослідження Інституту Альфреда К. Кінсі показують, що лесбіянки є більше схильними до тривалих зв'язків, ніж гомосексуалісти-чоловіки. Однак, якщо лесбіянки, як і гетеро сексуальні пари, надають великого значення вірності у сексуальних стосунках, то гомосексуалісти-мужчини спокійно ставляться до зв'язків їхніх партнерів "на стороні". Гомосексуальні пари зазвичай приймають такі взірці сімейного життя, які існують серед гетеро сексуальних пар. Для них так само є істотним романтичне кохання, як і практичні аспекти сімейного побуту.

Дата добавления: 2014-01-04