Рівняння Максвелла в диференціальній формі

Діяльність Лондонського клубу

Лондонський клуб – це форум з перегляду строків погашення кредитів, що надані комерційними банками без гарантій з боку урядів країн-кредиторів. Оскільки такі переговори між боржниками та комерційними кредитори найчастіше проходять саме у Лондоні, цей клуб отримав назву „Лондонський клуб”. Це неофіційна організація, до складу якої входять комерційні банки, перед якими мають заборгованість країни так званого „третього світу”.

Основна мета Лондонського клубу – полегшити для країн, що розвиваються, умови обслуговування боргу.

У організаційній структурі Лондонського клубу інтереси банків-кредиторів представляє консультаційний комітет, до складу якого входять ті банки, на долю яких приходиться максимальна частка боргу країни.

Як правило, Лондонський клуб не переглядає розмір відсоткових ставок за кредитами, зазвичай комерційні банки просто надають країнам-боржникам нову позику у якості мір по реструктуризації. Однак останнім часом усе більша кількість комерційних банків виражає своє незадоволення такою практикою надання додаткових фінансових коштів. Сучасні угоди про перегляд боргу створюють набір альтернативних фінансових можливостей щодо інструментів зменшення суми боргу.

На попередній лекції розглядались рівняння Максвелла в інтегральній формі. Розглянемо тепер рівняння Максвелла в диференціальній формі. Для цього слід скористатись відомими з векторного аналізу теоремами Стокса та Гаусса:

; .

Тоді повна система рівнянь Максвелла в диференціальній формі, яка характеризує поле в кожній точці простору, матиме такий вид:

Якщо заряди і струми розподілені в просторі неперервно, то обидві форми рівнянь Максвелла – інтегральна і диференціальна – еквівалентні. Проте, якщо є поверхні розриву, тобто поверхні, на яких властивості середовища або полів змінюються скачкоподібно, то тоді інтегральна форма рівнянь є більш загальною.

Рівняння Максвела – найбільш загальні рівняння для електричних і магнітних полів в нерухомих середовищах. Вони відіграють у вченні про електромагнетизм таку ж саму роль, як і закони Ньютона в механіці.

Теорія Максвела, будучи узагальненням основних законів електричних і магнітних явищ, не тільки змогла пояснити вже відомі експериментальні факти, що також є важливим її наслідком, але й передбачила нові явища. Одним з важливих висновків цієї теорії з'явилося існування магнітного поля струмів зміщення, що дозволило Максвелу передбачити існування електромагнітних хвиль – змінюваного електромагнітного поля, що розповсюджується в просторі з кінцевою швидкістю. Надалі було доведене, що швидкість розповсюдження вільного електромагнітного поля (не пов'язаного із зарядами і струмами) у вакуумі дорівнює швидкості світла с = 3·10⁸ м/с. Цей висновок і теоретичне дослідження властивостей електромагнітних хвиль привели Максвела до створення електромагнітної теорії світла, згідно з якою світло є також електромагнітними хвилями. Електромагнітні хвилі дослідним шляхом були отримані німецьким фізиком Г. Герцем (1857 – 1894), який довів, що закони їх збудження і розповсюдження повністю описуються рівняннями Максвела. Таким чином, теорія Максвела була експериментально підтверджена.

Дата добавления: 2014-01-04