Україна в період російської революції 1905-1907 рр

Виникнення політичних партій Наддніпрянщини

Наприкінці ХІХ ст. відбувається політизація національного руху на східноукраїнських землях. Виникає ціла низка політичних партій. Революційна українська партія (РУП) утворена в 1900 р. у Харкові. Фундаторами партії були Д. Антонович, Л. Мацієвич, М. Русов та інші, а першим програмним документом - праця М. Міхновського «Самостійна Україна».

У 1902 р. частина партійців на чолі з М. Міхновським вийшла з РУП та створила Українську народну партію (УНП). Вона виступала за побудову незалежної національної держави.

У 1904 р. частина рупівців на чолі з М. Меленевським та О. Скоропис-Йолтуховським утворили Українську соціал-демократичну спілку як складову частину РСДРП.

У грудні 1905 р. частина РУП на чолі з М. Поршем, В. Винниченком та С. Петлюрою утворила Українську соціал-демократичну робітничу партію (УСДРП).

У 1904 р. з ініціативи Є. Чикаленка було утворено Українську демократичну партію ( УДП). У 1905 р. УДП та УРП об’єдналися в одну організацію – Українську радикально-демократичну партію (УРДП).

Крім національних партій, в Україні активно діяли загальноросійські політичні партії: Російська соціал-демократична робітнича партія (РСДРП), Партія соціалістів-революціонерів (ПСР, есери). Після виходу царського Маніфесту від 17 жовтня 1905 р. у Росії були створені ліберальні партії: Конституційно-демократична партія (КДП, кадети), Союз «17 жовтня» (октябристи). На противагу революційному рухові виникають праві монархічні організації «Союз руського народу» й «Союз Михаїла Архангела» (чорносотенці). В містах України загальноросійські політичні партії користувалися значно більшим впливом, ніж власне українські.

Першим днем революції стало 9 січня 1905 р., коли царські війська розстріляли в Петербурзі мирний хід робітників до царя з петицією про поліпшення умов життя («Кровавое воскресенье»).

На заводах і фабриках України розпочалися страйки на підтримку робітників Петербургу. 12 січня застрайкували робітники Київської фабрики металевих виробів № 4, заводів Гретера й Криванека. Незабаром страйки перекинулися на підприємства Катеринославу, Харкова, Горлівки, Юзівки, Маріуполя, Одеси та інших міст України.

Не стояло осторонь революційної боротьби й селянство. У лютому-березні 1905 р. почалися повстання селян в Чернігівській, Сумській та інших губерніях. Весною та влітку 1905 р. відбулося близько 1700 селянських виступів, що зводилися, в основному, до розграбування та спалення маєтків ненависних поміщиків.

Повстання перекинулися на армію. У червні 1905 р. відбувся заколот на панцирнику «Потьомкін» в одеському порту.

Протягом весни й літа 1905 р. країну охопила наростаюча хвиля страйків. Її апогеєм став загальний жовтневий страйк.

В умовах наростаючого тиску цар 17 жовтня 1905 р.підписав Маніфест, у якому дарував народу політичні свободи – свободу особистості, свободу совісті, зборів, союзів, обіцяв скликати законодавчу думу. Це було рівноцінно Конституції.

Московська Рада робітничих депутатів на чолі з більшовиками закликала розпочати 7 грудня 1905 р. загальний політичний страйк, який 9 грудня переріс у збройне повстання. Російських робітників підтримали робітники Харкова, Катеринослава, Олександрівська, Горлівки.

Події жовтня-грудня 1905 р. були кульмінацією революції, після чого вона почала спадати. В наступ пішла реакція, посилилися репресії - каральні експедиції, арешти, обшуки тощо.

Під час революції в Україні поруч із соціальними вимогами постало на порядок денний українське національне питання. Розпочався рух за відміну Валуєвського циркуляра та Емського указу.

Яскравим проявом активізації національно-культурного руху стало виникнення у Придніпров’ї дев’яти «Просвіт» і тридцяти її філій. Ці культурно-просвітницькі організації відкривали бібліотеки, проводили літературні читання та музичні вечори, Шевченківські свята тощо.

Проголошення Маніфесту 17 жовтня зробило можливим проведення виборів у законодавчу Думу з залученням усіх верств населення.

Навесні 1906 р. в Петербурзі почала працювати І Державна Дума. І Дума працювала два місяці та була розпущена царем.

На початку 1907 р. відбулися вибори в ІІ Державну Думу. Але в процесі думської діяльності Українській думській громаді не вдалося задовольнити свої вимоги: парламентаризм був не до вподоби Миколі ІІ, і 3 червня 1907 р. було опубліковано царський Маніфест про розпуск ІІ Державної думи і новий закон про вибори до ІІІ Думи. Саме з цим днем пов’язують поразку революції. Представники українських партій не потрапили до складу ІІІ та ІУ Дум, і українське питання, таким чином, майже цілком ігнорувалося.

Третьочервневий виборчий закон надавав абсолютну перевагу поміщикам та великій буржуазії, зводив нанівець виборену у 1905 р. демократію. У багатьох районах Російської імперії було впроваджено «особливий» стан. Зокрема, в Україні Катеринославська, Полтавська, Таврійська, Харківська, Чернігівська та Херсонська губернії тривалий час перебували в стані посиленої охорони. Розпочався період репресій щодо учасників революції («столипінщина»).

Таким чином, упродовж розгортання в Наддніпрянщині революційних подій 1905-1907 рр. виявилися нові суспільно-політичні явища та тенденції, що сприяли формуванню історичного досвіду українців у справі осмислення та вироблення ефективних способів вирішення українського національного та інших суспільно-політичних питань і в подальшому суттєво вплинули на історичну долю українців.

Дата добавления: 2014-01-04