Поняття, елементи, ознаки зовнішнього вигляду людини, їх класифікація, властивості та ідентифікаційне значення

Одним із основних у криміналістичній габітології є поняття зовнішнього вигляду людини, яке трактують як її зовнішні характеристики, що сприймаються зором.

Зовнішній вигляд формується з елементів, якими вважають анатомічні органи та їх частини, прояви певних функцій організму, одяг, речі, які повсякчас перебувають із людиною. Для цих елементів і зовнішнього вигляду загалом притаманні відмінні риси, особливості, що називаються ознаками зовнішнього вигляду (зовнішності) людини.

Елементи зовнішності й відповідні ознаки залежно від походження і зв’язку з особою класифікують за двома групами: 1) власні, тобто елементи і ознаки, які випливають із природи людини і є невід’ємними від її зовнішності; 2) супутні, тобто одяг і речі, якими повсякчас користується людина, їх ознаки.

Власні ознаки зовнішності людини поділяють на підгрупи:

1) загальнофізичні – ознаки статі, віку, расово-етнічного типу, конституційного складу, фізичного стану людини. Деякі автори не розглядають їх окремо, а поєднують із наступною підгрупою (вони передують власне анатомічним ознакам);

2) анатомічні – характеризують зовнішню будову тіла і окремих його частин: фігуру, голову цілком, обличчя цілком та окремі його частини від чола до підборіддя, й наступні частини тіла до ніг включно. Анатомічні ознаки також називають статичними, позаяк вони перебувають та стостерігаються в стані спокою;

3) функціональні – відображають звичні автоматизовані рухи і положення тіла людини і окремих його частин: постава, хода, жести, міміка, голос, мовлення, звички (манера поведінки). Ці ознаки називають також динамічними;

4) супутні (або непрямі) – це предмети одягу, головні убори, взуття, різні носильні речі: портфелі, парасольки, прикраси, значки та ін.

З-поміж наведених ознак виділяють особливі прикмети, тобто такі, що рідко зустрічаються, анатомічні та функціональні аномалії (пальці, які зрослися, сліди віспи, кульгавість тощо), татуювання. Особливі прикмети, що є яскраво вираженими, містяться на відкритих частинах тіла, впадають в очі, називаються помітними або разючими прикметами (родимка, заяча губа, пасмо сивого волосся, значний дефект вимови, надмірне розмахування руками під час ходіння тощо).

Найвагоміше ідентифікаційне значення мають власні ознаки, зокрема анатомічні, зумовлені кістково-хрящовою основою тіла людини (наприклад, будова вушної раковини, спинки носа тощо). Вони є найбільш стійкими. Менш стійкими є анатомічні ознаки, основою яких слугують м’які тканини. Недостатньо стійкими вважають функціональні ознаки, бо їх значно легше змінити. Однак піддати зміненню весь комплекс функціональних ознак неможливо, зважаючи на формування динамічного стереотипу певних рухів (під час ходи, жестикуляції тощо).

Дата добавления: 2014-01-04