Лекція 19 Облік основних засобів та нематеріальних активів 14 страница

В радянські часи замок використовували під райком КПУ, райвиконком та ПТУ. А з 1970-х рр. ця монументальна будівля залишається у занедбаному стані.

Нині Поморянський замок XVI – XVII ст. складається з палацевого комплексу, парадного замкового двору і фрагментів могутніх оборонних мурів з наріжними вежами. Королівський палац представляє собою монументальну двоповерхову споруду з колись розкішним фасадом, який досі справляє на відвідувачів неабияке враження. Також збереглися кутова вежа і ділянка оборонного замкового муру.

Свіржський замок – найромантичніший типово-рицарський замок України. Уперше Свірж згадується у 1427 р., коли його відвідав польський король Владислав II.

Замок збудовано на стрімкому пагорбі над р. Свірж. Фундаційна таблиця на в'їздній брамі сповіщає, що твердиню зведено у 1482 р.

В усі часи замок був практично неприступним, з усіх боків його оточували непрохідні болота, стави, а також широкий оборонний рів з водою. Та це не врятувало його від татарського пограбування 1648 р. та козацьких штурмів під час Національно-визвольної війни українського народу 1648-1654 рр.

Короь Ян III Собєський, дбаючи про фортеці оборонної лінії на підступах до Львова, суттєво зміцнив Свіржський замок, посилив його гарнізон й арсенал гарматного озброєння. Завдяки природним перешкодам і фортифікаціям невеликий Свіржський замок у 1672 і 1675 рр. зумів витримати шалені турецькі облоги армій султана Магомета IV. Це найгероїчніша сторінка його історії – адже армія султана-завойовника Європи в ті роки понівечила всі без винятку українські твердині Речі Посполитої від Кам'янця-Подільського й Меджибожа до Золочева й Поморян, розташованих за один денний перехід кінноти від Львова.

У середині XVII ст. Свіржський замок переходить у власність галицького каштеляна, графа О.Цетнера, який розбудовував твердиню й залишив на фасадній стіні свій родовий герб. У 1-ій половині XX ст. (1907-1939 рр.) замком опікувався граф Роберт Салянс. В цей час графську резиденцію прикрашали дорогі картини, старожитні меблі, коштовна порцеляна, тут була зібрана велика бібліотека стародруків. В 1914 і 1939 рр. замок було пограбовано й спалено російськими військами. З 1975 р. у замку тривають реставраційні роботи.

Замок повністю зберігся до нашого часу. Тож у Свіржі туристи мають нагоду помилуватися романтичними контурами класичного лицарського замку зі строгими готичними триярусними баштами під червоною черепицею, в'їздним дерев'яним мостом, перекинутим через оборонний рів, укріпленою брамою з династичним гербом на фасаді надбрамної башти, наріжними прибрамними укріпленнями, оглянути парадне (велике) і внутрішнє (мале) замкові подвір'я, підземелля, муровану замкову криницю, прогулятися внутрішніми замковими залами і покоями.

Поряд із замком об'єктами туристичного інтересу є:

• Сторожова башта 1484 р. – напівзруйнована, знаходиться на підступах до Свіржського замку;
• Замковий парк і став – пам'ятки ландшафтно-естетичного характеру. В околицях місцеві мешканці можуть вказати на джерела, що мають цілющу силу;
• Свіржський костьол Успіння Пресвятої Богородиці, збудований у 1546 р. в стилі ренесансу.

Існує інвестиційний проект організації у стінах Свіржського замку елітного готельно-відпочинкового комплексу, або ж передачі його під музей середньовічої зброї – філію Львівської картинної галереї. Останній шлях відродження замку є пріоритетнішим, оскільки суттєво підвищить його екскурсійно-пізнавальну вагу й збереже пам'ятку відкритою для масових туристичних потоків. Однак, реалізація цього шляхетного задуму штучно стримується через невизначеність права власності на замок (офіційно споруда належить Спілці архітекторів України, чільники якої не бажають віддати замок під державний музей).

Із Свіржа зворотній шлях “Золотої підкови” до Львова пролягає через старовинне містечко Бібрку. Далі за селом Водники минаємо руїни величавого замку Острозьких у Старому Селі.

Кам'яний замок у Старому Селі за старими фортифікаційними канонами у 1642 р. заклав Владислав Домінік – князь Заславський. У 1672 р. Старосільський замок прославився тим, що зміг витримати турецьку облогу. В кінці XVII ст. замок перейшов до князів Любомирських. У XVIII ст. ним володіли князівські династії Сенявських і Чарторийських, а на початку XIX ст. Старе Село перейшло у власність Потоцьких.

Основними об'єктами туристичного огляду у Старому Селі є:

• Старосільський замок кінця XVI – XVII ст. Уперше він згадується у 1442 р. Упродовж XVI – XVII ст. замок кілька раз руйнувався (зокрема й козацькою армією Богдана Хмельницького у 1648 р.) і перебудовувався. До нашого часу збереглися туристично атракційні руїни замку, що представляють собою фортифікаційні мури заввишки 14-16 м. із фланкуючими кількаярусними баштами. Укріплення протяжністю понад 500 м. оперізують внутрішню замкову територію площею понад 2 га. На замковій території є малодосліджені підвальні приміщення, також туристи мають нагоду познайомитися з архітектурними принципами триярусної забудови замкових веж.

На диво, фінансові лідери туристичного бізнесу України досі “не помітили”, яке “золоте дно” чекає приватного власника за 30 хв. транспортної доступності від м. Львова – туристичної столиці заходу України, яку щороку відвідує понад 1 млн. гостей. Проект організації в стінах Старосільського замку готельно-анімаційного комплексу здатний приносити прибутки на рівні найрозрекламованіших замків сусідніх Польщі й Словаччини.

Але нині Старосільський замок – надзвичайно атракційна руїна, яка перебуває у стадії фізичного нищення. На наше переконання, кращим рішенням зі збереження й відродження даного замку стала б передача його на баланс (чи довготерміову оренду за символічну плату) Федерації історичного фехтування і реконструкції, що об'єднує клуби історичного фехтуваня багатьох міст України й плекає романтично-патріотичний дух у серцях молоді, готової власними руками самотужки цеглина за цеглиною відбудовувати замки і фортеці рідної країни.

За бажанням туристичних груп “Золоту підкову Львівщини” доповнюють оглядинами наступних замків Львівщини: у Поморянах, у Бродах, у Гологорах (руїни замку), у Білому Камені (вежа і брама), у Крехові (оборонний монастир), у с. Урич (наскельна давньоруська фортеця).

Усім туристам і гостям Львова поряд із “золотою підковою” традиційно радять відвести окремий день для екскурсії у державний історико-архітектурний заповідиник – старовинне місто-фортецю Жовква.

Жовква – це ідеальне місто ренесансного містобудування, неповторний архітектурний ансамбль якого має в області найбільшу кількість пам'яток після Львова. Перша згадка про це поселення датована 1398 р. (тоді воно мало назву Винники).

А справжнє місто було засноване гетьманом Станіславом Жолкевським в 1594 р. за ретельно продуманим планом архітектора Павла Щасливого. У листі до дружини гетьман обґрунтовував це рішення зростанням татарсько-турецької агресії: “Наступають щоразу страхітливіші небезпеки. Це і спонукало мене, насамперед, збудувати свій замок і закласти містечко...”. Невдовзі, у 1603 р. польський король Зигмунд III на честь перемоги коронного гетьмана над шведами під Ревелем надав Жовкві привілей, яким було підтверджено його назву й надано магдебурське право. І саме з Жовкви польська армія коронного гетьмана у 1610 р. вирушила переможним походом на Москву.

Після смерті С.Жолкевського замок переходить до його дружини та (у 1624 р.) старшої доньки Софії, яка була одружена з одеським дідичем і майбутнім руським воєводою Яном Даниловичем. При воєводі служив Зиновій Хмельницький, у Жовкві народжився його син Богдан.

Довкола замку розрослося поселення. За Я.Даниловича це поселення перетворилося на справжнє місто, укріплене високими оборонними валами. У місті діяли п'ять українських братств, окремі історичні свідчення вказують на те, що в одній з братських шкіл Жовкви здобув початкову освіту малий Богдан Хмельницький. (І сюди ж він, уже як гетьман, заїжджав на чолі козацького війська у 1648 і 1655 рр.). У Жовкві здобув освіту видатний культурний і громадський діяч України Йов Кондзелевич (1667-бл. 1740 рр.).

Донька Я.Даниловича Теофілія була видана заміж за коронного підчашого Якуба Собєського. Син Теофілії Ян III Собєський став королем Польщі. Він перетворив Жовківський замок на свою літню резиденцію, а починаючи з 1678 р. під керівництвом будівничих Петра Бебера та Августина Лоцці провів його ґрунтовну реставрацію. Відтак, Жовква перетворюється на друге у всій Речі Посполитій королівське місто-резиденцію.

За королівських часів замок і місто переживають період свого найбільшого розквіту. При розбудові Жовкви реалізовано ренесансну містобудівну концепцію “ідеального міста”. Яну Собєському дійсно вдалося перетворити Жовкву на східну столицю держави, а з замку зробити не менш розкішну резиденцію, ніж Варшавський королівський палац.

Поруч із замком-резиденцією, у заболоченому підніжжі гори, тоді ж було закладено ландшафтий парк “Звіринець”, де в просторих воль'єрах розводилися й утримувалися олені, сарни, вепрі та інша ловецька живність. Урочисті мисливські виїзди у “Звіринець” власників Жовківського замку разом з їхніми титулованих гостями – магнатами-можновладцями і королівськими придворними – супроводжувалися різноманітними забавами й пишними бенкетами на лоні мальовни­чої природи Жовківщини.

Стіни старого замку пам'ятають багатьох видатних історичних осіб, які творили європейську історію. Адже перебували тут не лише коронні гетьмани й королі Речі Посполитої, а й чільники багатьох інших європейських держав та високородні посли. Зокрема, яскраву сторінку в літопис Жовкви внесла Північна війна (шведсько-українсько-російська), яка мала на меті цілковито перекроїти політичну карту Центральної Європи. У її ході в Жовківському замку замислювався над історичною долею України безстрашний гетьман Іван Мазепа та виношував честолюбні завойовницькі плани російський цар Петро І.

Упродовж століть замок зазнавав незначних реконструкцій, завдяки яким споруда поступово змінювала свій вигляд з аскетично-грізної рицарської твердині до ошатної королівської резиденції з елементами архітектурного декору палацового типу.

Остання представниця роду Собєських Марія Кароліна де Буільон продала свої маєтності (а це 11 міст і містечок та 140 сіл – Жовква, Зборів, Золочів, Поморяни тощо) Михайлові Казимирові Радзивіллу. Він перебудував замок на розкішний палац, та невдовзі його сини протринькали батькове майно, і в 1787 р. мури Жовківського замку перейшли у власність магістрату, а житловий корпус замку купив А.Юзефович. Згодом тут проживали окремі підприємці, офіцери полку уланів, містилися повітовий суд та гімназія.

З міських укріплень, що оперізували місто, до наших днів збереглися лише дві з чотирьох в'їздних брам (Глинська й Звіринецька) та дві вежі: кутова біля Домініканського монастиря та восьмикутна в плані чотириярусна вежа-дзвіниця костелу Св. Лаврентія.

Хоча ще з кінця XVIII ст. замок і місто втратили функцію королівсько-магнатської резиденції, але й дотепер Жовква замиловує туриста своїм неповторним давньоєвропейським шармом, конкуруючи за збереженністю автентичного архітектурного ансамблю з багатьма малими містечками Італії, Чехії й Польщі. Центр міста-музею з 1994 р. оголошено Державним історико-архітектурним заповідником.

Основними об'єктами екскурсійного огляду в Жовкві є:

• Королівський замок (пл. Вічева, 2). Замок має стогу прямокутну форму з чотирма кутовими баштами. Його відрестав-ровано, можна оглянути замкові башти й двоповерхові житлові корпуси, прогулятися дерев'яними замковими галереями, зазирнути у парадні внутрішні покої. Нині в них розташована еспозиція музею. Зараз завершується формування мистецької експозиції Жовківського замку як філії Львівської галереї мистецтв. Згідно з розробленим інвестиційним проектом реконструкції історико-культурного комплексу, у приміщеннях замку для туристів планується відновити королівські покої, відкрити “королівський” ресторан у ренесансному стилі, концертний зал камерної музики, діючу кузню-музей, каретний двір із конюшнею (на 12 коней) та мистецькі майстерні.

Туристичний готель на 36-40 номерів з рестораном і конференц-залом передбачається розмістити в північно-західному корпусі замку, вікна якого виходять у головний двір та в парк. Згідно з проектною документацією, пристосування цього корпусу під готель передбачає реконструкцію його горищного перекриття і даху з влаштуванням у його об'ємі мансардного поверху з готельними номерами; перепланування другого поверху під готельні номери; відновлення первинної планувальної структури першого поверху з реставрацією історичних інтер'єрів та пристосуванням його під вестибюль готелю, конференц-зал на 70 місць та ресторан з трьома стилізованими під старовину залами й кухонними приміщеннями; проведення інженерних мереж і систем з автономною котельнею.

Натомість, приміщення південно-східного корпусу замку планується відвести під історико-культурний музей (філію Львівської галереї мистецтв), а також розмістити тут турис­тичний інформаційний центр, дирекцію і реставраційні майстерні Державного історико-архітектурного заповідника у м. Жовква.

Після належного впорядкування у подвір'ї замку передбачається організація театру "під відкритим небом", фестивалів класичної музики та впродовж всього року надання анімаційних послуг верхової їзди та каретних прогулянок історичним центром Жовкви.

• Ринкова площа Жовкви. Знаходиться поряд з королівським замком. Згідно з канонами ренесансного містобудування, центральна площа є осердям суспільно-адміністративного і торгово-економічного життя кожного європейського міста. її територія оточена двоповерховими кам'яницями – житловими будинками-пам'ятками сецесійної архітектури.

Нині в центрі площі можна оглянути фундаменти середньовічної міської забудови (колишня ратуша) й насолодитися оглядом збереженого архітектурного ансамблю “ідеального міста”.

· Глинська та Звіринецька в'їздні брами міста. Споруджені в XVII ст. й служили основними опорними пунктами в системі оборонних стін королівського міста.

· Торгові ряди. Уздовж ринкових кам'яниць Жовкви тягнуться Торгові ряди. Туристи мають нагоду пройтися галереєю, під низькими мурованими склепіннями і кам'яними арками якої в давнину йшла жвава торгівля, засідало купецтво, укладалися угоди й союзи.

· Старі крамниці й кав'ярні Ринкової площі. Ринкова площа “королівського міста” досі залишається історичним, адміністративним і торговим центром міста. До послуг туристів тут розмаїті жовківські крамниці, затишні кав'ярні, в яких подають віденську й львівську каву, а також славнозвісне “Львівське” пиво, відділення зв'язку й банківських послуг.

· Міська ратуша (пл. Вічева, 1). Ратуша є неодмінним атрибутом “ідеального міста”, уособленням міського самоврядування. У ратуші упродовж століть засідали бургомістри Жовкви. Середньовічна ратуша Жовкви не збереглася, зате неподалік від фундаментів старої туристів гостинно запрошує нова ратуша, створена в 1932 р. за проектом львівського архітектора Б.Віктора. На другому ярусі вежі ратуші вмонтовано годинник, який відзначає час боєм дзвону. З горішнього ярусу ратуші можна прослідкувати контури строгої ренесансної концепції забудови "ідеального міста", звідси відкриваються незабутні панорами світських і сакральних архітектурних ансамблів, Жовківського замку й зелених пагорбів Розточчя.

· Домініканський монастир ХVІІ – ХVІІІ ст. (вул. Львівська, 7). Як і все в середньовічному місті, цей монастир захищений високими кам'яними стінами з амбразурами і нагадує фортецю в мініатюрі. Також варто оглянути монастирські кельї XVII ст. Окрасою монастиря є монументальна споруда монастирського костьолу Діви Марії. Костьол, збудовано на кошти можновладної матрони Теофілії Собєської ще в 1655 р. у стилі раннього італійського барокко за взірцем середньовічних храмів Неаполя. Розпис інтер'єру костьолу виконаний у 1913 р. львівським маляром К. Політинським. У 1995 р. костьол переосвячено на церкву Св. Йосафата греко-католицької громади м.Жовкви. (Нині поряд з монастирем обладнано інформаційний стенд для самодіяльних туристів із планом міста та коротким описом усіх історико-архітектурних пам'яток музею-за-повідника. Адже у 2005 р. Жовкву відвідало близько 60 тис. туристів).

· Василіанський монастир кінця XVII – початку XX ст. (вул. Василіанська, 4-6). Корпуси монастиря збудовані у XVIII ст., надбрамна дзвіниця – у 1721-1730 роках. Окрасою монастиря є велична хресто-купольна споруда монастирської церкви Різдва Христового (1612-1905 рр.) з високохудожньо розписаним у національному стилі інтер'єром. Храм діючий, сповнений атмосфери особливої сакральності. Основним об'єктом паломництва у Троїцький храм є мощі Св.муч. Партенія, які володіють силою зцілення. Також у храмі туристам вкажуть місце успіння (крипту) першого ігумена Жовківського монастиря, а згодом митрополита греко-католицької церкви Досифея. Мистецьку естетико-туристичну цінність мають настінні розписи храмового інтер'єру початку XX ст. (художник Ю.Буцманюк). Зберігся до нашого часу і первісний іконостас церкви роботи видатного маляра І.Рутковича (нині екпо-нується у Львові в Національному музеї).

· Парафіяльний костьол Св. Лаврентія (пл. Вічева, 18). Збудований у 1606-1618 рр. архітекторами А.Прихильним та П.Щасливим в стилі ренесансу. Цей храм замислювався як династична усипальниця володарів міста. В костьолі зберігаються твори ренесансної скульптури – надгробні пам'ятники-барельєфи роду Жолкєвських, виконані в 1623-1636 роках львівським скульптором Войцехом Зичливим, та барокові надгробки роду Собєських, виконані гданським скульптором Андрієм Шлютером у 1693 р. Завдяки цим надгробкам храм Усипальницю називають “маленьким Вавелем”. Адже у відвідувачів костьолу є унікальна нагода наочно прослідкувати генеалогічну лінію власників “королівського міста”. Коронну велич храму підкреслює й антаблемент, розкішно декорований фігурами кінних лицарів та династичними гербами, раніше храм був пишно оздоблений. Чимала кількість його художніх цінностей нині зберігається в музеї Олеського замку. Зараз костьол належить римо-католицькій громаді м. Жовкви. Поряд з костьолом Св. Лаврентія знаходиться шпиляста дзвіниця – одна з найвищих споруд середньовічної Жовкни.

· Дерев'яні церкви – пам'ятки давньоукраїнського зодчества. У Жовкві з початку XVIII ст. збереглися два автентичні давньоукраїнські храми, збудовані без жодного гвіздка. Старшим з них є церква Різдва Пресвятої Богородиці (тридольна, одноверха), закладена в 1705 р. (вул. І.Франка). У ній зберігся рвісний іконостас (1708 р.) роботи майстра Кунаша. Неподалік (вул. Св. Трійці) розташована церква Св.Трійці (тридольна, триверха), зведена в 1720 р. Ця церква має унікальний іконостас роботи галицьких малярів та різьбярів початку XVII ст., який містить до 50 ікон.

Обидві церкви діючі. Завітавши у храм, турист має змогу естетично й духовно зануритися в особливий давньоукраїнський сакральний простір, що ставить дерев’яні народні церкви в один ряд з наймонументальшшими пам'ятками “корлівського міста”.

• Костьол Св.Лазаря (вул. Львівська, 21). Муровані костьол і міський шпиталь для убогих при ньому збудовані у 1735 р. на кошти Якуба Собєського на місці колишніх дерев'яних костьолу й шпиталю. З 1861 р. до Другої світової війни у будівлях храмово-шпитального комплексу діяв жіночий монастир феліціянок. З 1994 р. будівлю костьолу переосвячено на церкву Св. Лазаря громади Української автокефальної православної церкви.
• Синагога (вул. Запорізька). Один з найкраще збережених монументальних духовних пам'ятників іудаїзму на Львівщині. Жовківську синагогу було зведено на кошти місцевої єврейської общини в 1692-1700 рр. в центрі колишнього єврейського кварталу “ідеального міста”. В архітектурному декорі храму вдало поєднано стильові риси ренесансу й раннього барокко.

Ключовим пунктом “Золотої підкови Львівщини” є саме місто-музей Львів.

Львів за весь час свого існування (від заснування Данилом Галицьким до XVIII ст.) був міцною фортецею, яку вдавалося здобувати лише підступом, хитрощами або через відсутність опору городян. З багатьох фортифікацій старого Львова на сьогодні не залишилося й сліду. Лише рештки валів, ровів, мурів, перебудованих сакральних споруд, перекази, мікротопоніми або архівні й археологічні матеріали донесли до нас скупі відомості про них.

Протягом останніх років проводиться інтенсивна робота над складанням каталогу оборонних споруд Львова. їх сьогодні налічується 35. Ось перелік окремих з них: Високий замок (руїни), Низький замок (залишки руїн, фундаменти стін “підземного” Львова), Міський арсенал (1554-1556 рр.), Королівський арсенал (1630-1639 рр.), арсенал Синявських (1639 р.), Цитадель (1830 р.), Онуфріївський монастир-фортеця і церква XVI – XIX ст., Вежа Корнякта (1572-1629 рр.), Вежа кафедрального костела (1360-1481 рр.) та ін.

Колись величною і неприступною була Львівська фортеця Високий Замок. Археологічні розкопки показали, що фортеця, яка спочатку мала дерев'яні і земляні укріплення, займала вершину Замкової гори (417 м.). Наприкинці XII – поч. XIV ст. фортеця була перебудована з дерев'яної на кам'яну. Замок мав у плані форму витягнутого прямокутника з 4 баштами на кутах. У дворі замку були розташовані казарми і глибокий колодязь.

У XVIII ст. фортеця втратила своє стратегічне значення. Її башти та стіни поступово розбирають на будівельний матеріал. До нашого часу від Високого Замку зберігся фрагмент Південної стіни зі стрільницями.

У 2005 р. львів'янами жваво обговорювалася доцільність реалізації архітектурно-інвестиційного проекту з історичної відбудови фортифікацій Високого замку й організації в ньому ресторанно-готельного й розважально-анімаційого туристичного комплексу міжнародного класу.

У підніжжі Замкової гори дещо пізніше був зведений т.зв. Низький Замок Львова. Він мав 17 башт, рів і бастіони з двома брамами: Галицькою і Краківською. До нашого часу з укріплень Низького Замку збереглися Порохова вежа (1554 -1556 рр.) і Міський арсенал, споруджені у XVI ст. Стіни Низького замку через аварійний стан на поч. XIX ст. були розібрані. Законсервовані залишки стін (біля Бернардинського монастиря) в наш час поновлені з бійницями, покриттям, господарськими будівлями. В них розташована реставраційна майстерня. Оборонна стіна з вежею та брамою набули вигляду, який мали в XVI ст.

Частина відбудованих фортифікацій старого Львова нині успішно використовується у. ресторанному бізнесі (ресторан “Вежа крамаря”). А по збережених фрагментах відкопаних археологами давньоруських і середньовічних мурів і підземних казематів Львова організовано спеціальний туристичний маршрут “Підземний Львів”.

Заслуговує на пріоритетну увагу й державну підтримку дуже цікавий туристичний маршрут – “Замками Західного Поділля”. Цей маршрут охоплює близько сотні пам'яток оборонних культових споруд, замків та фортець бастіонного типу (у Тернополі, Скалі Подільській, Котелівці, Підгайцях, Теребовлі, Доброводах, Підгорянах, Яблунівці, Кам'янець-Подільському, Жванцях, Бережанах, Окопах, Кудрицях, Рихті, Теребовлі, Чорткові й ін.). Опорними пунктами даного маршруту є величні оборонні комплекси Кам'янець-Подільської й Хотинської фортець.

Оборонні споруди України сьогодні використовують під заклади відпочинку і туризму шляхом їх пристосування безпосередньо під готелі, через відкриття у них закладів харчування відвідувачів (стилізовані під старовину ресторани й таверни з середньовічною кухнею та історичними місцевими напоями), шляхом відкриття музейних експозицій у приміщеннях замкін та скансенів-музеїв під відкритим небом у дворищах оборонних споруд (Кам'янець-Подільський), створення туристично-розважальних театралізованих шоу (рицарські змагання та відтворення історичних битв – Хотин, Судак й ін) тощо.

Понад 2/3 замків країн Європейського Союзу (а це понад 1500 фортифікацій) нині успішно використовується у готель ному господарстві. Європейським туристам притаманне праг нення бодай кілька днів пожити у справжньому середні, овічному замку, скуштувати страви старожитньої етнічної кухні та взяти участь в анімаційних лицарських розважальних програмах замкового дозвілля.

Замково-готельний бізнес визнається найприбутковішпм напрямком використання фортифікаційних пам'яток давшнини. Тож навіть найтитулованіші у Європі власники родові і замків не цураються поряд з приватними апартаментами відводити частини своїх помість під готельні номери для гостей і туристів.

В Україні започаткування замково-готельного бізнесу має неабиякі перспективи. По перше, в нашій країні налічуємо до двох десятків фортифікацій чи їх руїн, найдоцільніший шлях відродження яких полягає в переобладнанні їх під готельно-анімаційні комплекси. По друге, даний турпродукт користується стабільною популярністю серед європейських туристів, які хочуть і готові платити за можливість знайомства з українськими замками. Романтика готельно-замкових турів традиційно приваблює закоханих та молоді подружжя, цьому виду відпочинку віддають перевагу люди з розвинутим естетичним смаком тощо.

На жаль, досі жоден замок України ще не готовий відкрити двері своїх опочивалень перед туристами. Найближче до фази формування номерного готельного фонду “просунувся” Мукачівський замок “Паланок” у Закарпатті. Однак, і тут роботи ще вистачає. А єдиним палацом замкового типу, який приймає рекреантів, є палац графів Шенборнів у тому ж Мукачівському районі Закарпаття, переобладнаний під санаторій “Карпати”.

Ще більші перспективи має шлях музейно-анімаційного відродження найвеличніших фортифікацій держави, що є загальнонаціональним надбанням і повинні бути доступними для широких верств відвідувачів, і передусім молоді. Відбудова фортифікацій, розміщення в них експозиції, яка відтворюватиме картини минувшини й оголошення цих фортифікацій скансенами – музеями під відкритим небом – пріоритетний шлях туристичного відродження більшої частини українських замків і фортець. А пожвавленню туристичного інтересу до них має сприяти якісне інформаційно-рекламне просування та проведення різнобічних історико-театралізованих фестивалів, змагань і анімаційних шоу.

Цей інвестиційно перспективний напрям туристичного відродження українських замків проілюструємо на прикладі Судацької фортеці.

Вже стало доброю традицією щоліта, у самий розпал ку-рортого сезону, коли Південий берег “окуповують” сотні тисяч туристів, проводити у стінах Судацької фортеці міжнародний фестиваль “Рицарський замок”.

Це надзвичайно цікаве анімаційне шоу, що “занурює” його учасників і глядачів у войовниче середньовіччя. На фестиваль з'їжджаються члени клубів історичного фехтування з різних міст України, Росії, Білорусі, Молдови, Польщі, Чехії. Вони привозять з собою середньовічні костюми, зброю і захисні обладунки, осадні пристрої, мушкети й гармати різних калібрів.

На час проведення фестивалю територія Судацької фортеці перетворюється на справжнє багатолюдне середньовічне місто з окремими вулицями й кварталами, а саме: вічевою площею, ярмарковим майданом, кварталом ковалів, глиномісів і кожум'як, рицарською й танцювальною вулицями, стрілецьким полем. На кожній вулиці цього міста по своєму цікаво. Так, на ярмарковому майдані розбігаються очі від розмаїття середньовічного краму, тут туристів розважають мандрівні актори, скоморохи й блазні, пропонується спробувати себе у середньовічних азартних іграх. Можна опанувати основи майстерності у ковальському ремеслі чи гончарській справі, або ж повчитися ремеслам ювеліра, зброяра чи кожум'яки.

А на Танцювальній вулиці кожен турист має змогу записатися у майстер-класи з народних і придворних танців XV – XVII ст. чи попросту послухати виступи фольк-гуртів з різних країн. Фестиваль “Рицарський замок” триває 8-10 днів. Упродовж цього часу відвідувачі Судацької фортеці мають змогу побачити історичну реконструкцію середньовічної битви (бугурд) з гуркотом гармат та брязкотом сотень мечів, а також -спостерігати за конкурсними герцями представників команд різних клубів історичного фехтування. Участь у постановочній битві беруть 100-130 учасників – загони лучників і арбалетників, важкоозброєних пішців (списоносців і алебардників) і, звісно ж, рицарської кінноти з різнобарвними гербами й штандартами. Завершується битва масованим штурмом фортечних стін за участю групи досвідчених каскадерів.

Не меншою “родзинкою” фестивалю ніж масштабний бугурд є класичний рицарський турнір в умовах, максимально наближених до реальних, що вимагає неабиякого вміння й безстрашшя від його учасників.

Для розваги глядачів передбачені два фейєричні паради усіх учасників фестивалю у важких обладунках й при повному озброєні, показові виступи каскадерів, кавалеристів, бардів тощо, розгортаються експозиції копій найрізноманітнішої зброї й обладунків усіх часів і народів. На Стрілецькому полі кожного дня туристи мають нагоду вправлятися під орудою бувалих тренерів у володінні холодною зброєю, стрільбі з лука, арбалета, гармат, метати сулиці, кинджали, бойові топірці й молоти. Тут кожен турист може спробувати себе у двобої на мечах із “справжнім” рицарем чи позмагатися з друзями у кращому володінні стрілецькою зброєю.

Окремо працює квартал народних майстрів, в яких можна придбати ексклюзивний сувенір чи замовити собі холодну зброю на власне уподобання за індивідуальним ескізом. Традиційно, попитом серед туристів на фестивальній ярмарці користуються похідні сумочки й інші вироби з натуральної шкіри, кераміка, прикраси середньовічних стилів, окуті металом скриньки, кинджали, підкови, плетені брилі від сонця та ін.

Дата добавления: 2014-01-04