Обмеження радіаційного впливу шляхом використання радіозахисного харчування

Використання овочів та фруктів, ягід та соків сприяє виведенню із тканин організму радіоактивних сполук.

Аварія на ЧАЕС створила надзвичайно небезпечну для здоров’я людей та навколишнього середовища радіаційну обстановку на значній території України Білорусії, Росії.

Згідно Закону “Про правовий режим на території, що зазнала радіоактивного забруднення внаслідок Чорнобильської катастрофи” забруднені території поділяється на зони в залежності від густини забруднення ґрунту радіонуклідами (ізотопами цезію 137).

1 зона – відчудження (площа 675 км²); забрудненість більш ніж 40 кюрі/км².

2 зона – безумовного (обов’язкового) відселення – це територія, що зазнала інтенсивного забруднення радіонуклідами з густиною забруднення ґрунту ізотопами цезію від 15 до 40 кюрі/км².

3 зона – гарантованого добровільного відселення – це територія з густиною забруднення ґрунту ізотопами цезію від 5 до 15 кюрі/км².

4 зона – посиленого радіологічного контролю – це територія з густиною забруднення ґрунту ізотопами цезію від 1 до 5 кюрі/км².

При радіаційних аваріях з викидом радіонуклідів у довкілля щодо планування і реалізації заходів захисту населення доцільно виділяти 3 основні фази перебігу аварії:

Рання фаза включає період від початку викиду РР у атмосферу до моменту його припинення та завершення формування радіоактивного сліду. Тривалість цієї фази може становити від кількох годин до декількох діб.

Середня (проміжна) фаза охоплює період від моменту формування радіоактивного сліду до виконання усіх заходів щодо захисту населення. Тривалість цієї фази може становити від кількох днів до декількох місяців.

Пізня фаза – це після аварійний чи відновлюваний період, коли відбувається поступове повернення до нормальних умов життєдіяльності. Вона триває юагато років ї завершується одночасно зі скасуванням всіх обмежень на життєдіяльність населення на забруднених територіях.

При виникнення аварії на РНО реалізуються наступні захисні заходи:

- оповіщення та укриття людей;

- проведення йодної профілактики;

- використання засобів індивідуального захисту;

- надання медичної допомоги;

- зонування забрудненої території

Медико-санітарні наслідки аварій на хімічно небезпечних об’єктах (ХНО)

В країнах світу в промисловості, сільському господарстві та для побутових цілей використовується до 6 млн. токсичних речовин, біля 60 тис. із них виробляється у великих кількостях, в тому числі 500 речовин, що відносяться до групи сильнодіючих отруйних речовин (СДОР) – найбільш токсичні для людини.

СДОР – це токсичні хімічні сполуки, які при аваріях легко переходять в атмосферу і здатні уражати велику кількість людей. На території України функціонує 1810 об’єктів промисловості, на яких зберігається або використовується у виробничій діяльності більше 283 тис. тон СДОР, в тому числі: 9,8 тис. тон хлору, 178 тис. тон аміаку. При великих хімічних аваріях СДОР можуть потрапити в навколишнє середовище – на поверхню ґрунту, різні об’єкти, в атмосферу, що може стати причиною масових отруєнь людей. Прикладом може бути аварія, яка трапилась в 1984 р. в м.Бхопала (Індія) на хімічному комбінаті. В результаті отруєння ізоціанатом померло 20 тис. чоловік, постраждало близько 200 тис. чоловік.

До хімічно небезпечних об’єктів відносять:

1. Підприємства хімічної, нафтопереробної, нафтоперегонної промисловості.

2. Підприємства, оснащені промисловими холодильними установками, водопровідні станції та очисні споруди, що використовують аміак. та хлор.

3. Станції по очищенню водопровідної води та очисні споруди, що використовують хлор.

4. Склади та бази з запасами отрутохімікатів, що використовуються в сільському господарстві.

5. Склади та бази з запасом речовин для дезинфекції, дезинсекції та дератизації.

6. Залізничні станції, що мають місця для відстою вагонів зі СДОР.

7. Трубопроводи, що використовуються для транспортування СДОР.

Класифікація хімічно небезпечних об’єктів.

Хімічно небезпечні об’єкти в Україні в залежності від кількості населення, що може потрапити у зону хімічного забруднення, розподілені по ступенях хімічної небезпеки:

І ступінь – у зону можливого хімічного зараження може потрапити понад 75 тис. чол. (76 об’єктів.)

ІІ ступінь – у зону можливого хімічного зараження може потрапити від 40 до 75 тисяч чол. (60 об’єктів).

ІІІ ступінь – у зонах можливого хімічного зараження мешкає менше 40 тис. чол. – (1134 об’єкта).

ІV ступінь – у зону можливого хімічного зараження може потрапити персонал об’є кту. (540 об’єктів.)

Всього на території України у зонах можливого хімічного зараження від цих об’єктів мешкає близько 20 млн. чол. В м. Києві таких об’єктів 40, з яких 8 віднесені до 1 ступені небезпеки.

Хімічно небезпечні об’єкти характеризуються:

1. Ступенем хімічної небезпеки (виділяють 3 ступеня небезпеки об’єкта), в залежності від кількості СДОР.

По хлору: І ст. – 250 т і більше.

ІІ ст. – 250 – 50 т.

ІІІ ст. – 50 –0,8 т.

2. Коефіцієнтом еквівалентності отруйної речовини до однієї тонни хлору:

аміак – 10; сірководень – 10; оксид азоту – 6; синильна кислота – 2;

фосген –0,75.

Токсична дія СДОР на організм людини визначається наступними факторами:

- фізичні якості СДОР (агрегатний стан – рідина, аерозоль, розчинність у воді, жирах, швидкість гідролізу, летючість, температура кипіння, затвердіння, спалаху);

- хімічні властивості СДОР використовуються при проведенні індикації, дегазації, при наданні медичної допомоги та лікування отруєних (ІПП, антидоти);

- шляхи надходження СДОР в організм – інгаляційний, через шкірний покрив та слизові оболонки, стравохід, а також через опікові поверхні та рани. При будь-якому шляху надходження СДОР в організм людини можливі три види дії (рефлекторна, місцева та загальнорезорбтивна);

За клінічною картиною ураження виділяють 7 груп СДОР, що можуть викликати масові ураження людей при аваріях з їх викидом в навколишнє середовище:

1. Речовини переважно задушливої дії:

а) з вираженою припікаючою дією (хлор, трихлористий фосфор);

б) зі слабкою припікаючою дією (фосген, хлорпікрин, хлорид сірки).

2. Речовини переважно загальноотруйної дії (оксид вуглецю, синильна кислота, етиленхлорид).

3. Речовини, яким властиві задушлива та загальноотруйна дії:

а) з вираженою припікаючою дією (акрилонітрил);

б) зі слабкою припікаючою дією (сірководень, оксид азоту, сірчастий ангідрид).

4. Нейротропні отрути, тобто речовини, які порушують функції ЦНС та периферичної нервової системи (ФОС).

5. Речовини, яким властиві задушлива та нейротоксична дії (аміак).

6. Речовини, які порушують обмін речовин та структуру клітин (діоксин).

7. Метаболічні отрути (етиленоксид, діметилсульфат).

Дата добавления: 2014-01-04