Тема 4. Політика і Влада

Закінчення.

Розвиток науково-технічного прогресу має негативний бік у тому, що може призвести до виникнення надзвичайних ситуацій техногенного, природного та екологічного характеру, які несуть загрозу життю та здоров’ю людей.Медичні працівники, на яких покладені обов’язки медичного забезпечення населення в цих умовах, повинні мати відповідну підготовку не тільки з певної медичної спеціальності, але й з питань організації цього процесу, реалізуючи ці знання в екстремальних умовах.

Виходячи з потреб гарантії безпеки населення і території України, створена єдина державна система запобігання і реагування на аварії, катастрофи та інші НС, складовою частиною якої є державна служба медицини катастроф (ДСМК), до складу якої можуть включатися лікарі всіх спеціальностей. Підготовці з цього напрямку діяльності і присвячений курс медицини катастроф.

Література.

А. Використана для підготовки тексту лекції:

1. Медицина катастроф. Навчальний посібник. За ред. Дубицького А.Ю. К.: “Курс”, 1999. – С. 21-68.

2. Медицина надзвичайних ситуацій. Навчальний посібник. За ред. Воробйова О.О., Кардаша В.Е. Чернівці, 2000. – С. 42-91.

3. Медицина катастроф. Підручник. За ред. Кочіна І.В., К.: “Здоров’я”, 2001. – С. 11-96.

4. Правові основи Державної служби медицини катастроф України / МОЗ України, Український науково-практичний центр екстреної медичної допомоги та медицини катастроф (Київ).Під заг. ред. В.О.Волошина: Видання друге – Ужгород: Гражда, 2003.- С.6-14.

Б. Рекомендована студентам для самостійної роботи з теми лекції:

Обов’язкова:

1. Основи організації медичного забезпечення населення за умов надзвичайних ситуацій / Під ред. В.В. Дурдинця, В.О. Волошина – Київ.: Медикол.-1999-203 с.

2. Москаленко В. Ф. Медико-социальные аспекты ликвидации последствий экологической катастрофы в мегаполисе-Киев.: Здоровье- 2000- 389 с.

Автор: кандидат медичних наук,

доцент А.С. Ромашко

“_____"___________________2007 р.

Політичне життя – специфічний прояв суспільного життя. Виступає в конкретно-історичних формах і соціально культурних показниках.

Політичне життя – сукупність політичних явищ, що функціонують у суспільстві; в політичних процесів якими управляє і які виникають спонтанно; процес і результат діяльності соціальних суб’єктів; сфера боротьби за реалізацію інтересів, ідеалів що виходять з корінних потреб і інтересів суб’єктів; взаємодія і зміна при владі політичних сил.

Форми політичного життя:

· Процес розробки і реалізації політичної програми і курсу.

· Процес устрою і функціонування політичної системи, владних інститутів і норм, які впливають на стан політичної активності людини.

· Участь соціальних суб’єктів у політичному житті.

Влада – здатність і можливість здійснювати свою волю, справляти певний вплив на діяльність і поведінку людей за допомогою авторитету, права, сили.

Ознаки і функції влади:

· Примус /прямий опосередкований/.

· Принаджування / підкуп, обіцянки, хабарі/.

· Блокування наслідків / перешкода конкурентові в боротьбі за владу/.

· “Створення вимог” / штучне формування потреб, які може задовольнити агент влади/.

· “Розтягнення сітки влади” – залучення додаткових показників залежності від влади.

· Шантаж – погрози чи залякування карою за непокору в майбутньому.

· Підказки – ненав’язливе впровадження в масову свідомість вигідних владі настанов.

· Інформаційний прямий чи опосередкований контроль /застереження, рекомендації, помста/.

Політична влада характеризується вольовим характером відносин які мають елемент примусу і пов’язані з існуванням стійкого колективу і економічною владою. Власники матеріальних цінностей здійснюють економічну владу спрямовану на користування політикою з метою ефективного захисту власності – джерела своєї влади.

Легітимна /ненасильницька влада/ можлива тоді, коли підлеглі усвідомлюють користь того, що ними керують інші.

Типи влади /Вебер/

· Традиційна /патріархальна/ - влада батька, царя.

· Харизматична – заснована на довірі до лідера.

· Легальна – заснована на довірі до закону, а не підкоренню особистості.

Найчастіший тип легальної влади, найраціональніша форма здійснення влади – бюрократія. Іноді реалізація політичної влади санкціонується народними масами – легітимація – суб’єктивне явище, тому соціальні групи що підтримують владу або не підтримують її орієнтуються на те чи відповідає влада її інтересам.

Політична діяльність – індивідуальна чи колективна, спонтанна чи організована діяльність соціальних суб’єктів, яка випливає з інтересів груп, що її поділяють. У вузькому значенні – це методи і засоби використання владних функцій політичними силами і засоби проти дії ім. В широкому розумінні – реалізація політичних відносин, взаємодія класів, націй, осіб для здійснення політичних інтересів що до завоювання, використання і утримання влади. Основна форма політичної діяльності – політичні відносини – реальні стосунки соціальних суб’єктів у яких відбиваються інтереси і здійснюється політична діяльність: співробітництво, боротьба, вибори, референдум, війни. Суб’єкти політичних відносин – класи, нації, групи, індивіди, політичні інститути, організації. Характер політичних відносин визначає політичну ситуацію, стратегію, тактику, зміст політичної діяльності.

Інтереси – об’єктивні відносини між потреб і середовища, у якому потреби реалізуються внаслідок певної діяльності. Потреби, як спосіб реалізації суспільних відносин, становлять сутність особистості. Інтереси – зовнішня форма суспільних відносин. Зміст інтересів формується на основі як потреб, так і соціальних засобів залучення до реалізації останніх. Інтереси реалізуються тоді, коли вирішується протиріччя причинені потребами різних соціальних груп. Успішність реалізації інтересів пов’язана із ступенем іх усвідомленості.

Координація – узгодження системи політичних інтересів, іх взаємного уточнення та обмеження з урахуванням реальності досягнення у процесі активної політичної діяльності. Політична діяльність супроводжується певним типом політичної поведінки, яка характеризується вибором мотивів у вирішенні питань щодо політичних взаємовідносин, добором засобів досягнення цілей, здатністю приймати загальні суспільні інтереси, співвідношення з приватним інтересом і вміння їх поєднати.

Внутрішня реакція політичної поведінки: думка, сприйняття, судження, настанови, переконання, діє, що можна спостерігати /участь у виборах, вираз протесту, лобіювання, проведення зборів і політичних компаній/.

Політична поведінка буває:

Мас, класів, груп, націй, індивідів, політичних партій, владних структур, політичних лідерів.

Види політичної поведінки:

· Відкритий / політична ідея/.

· Закритий/політична бездіяльність/.

Мотиви політичної участі:

· Інтерес до політики з метою пізнати політичні події.

· Прагнення до соціальної єдності з громадянами – конформізм і наслідування.

· Бажання свідомо здобути для себе певну вигоду, досягти кар’єри і задовольнити честолюбні наміри.

Типи політичної участі:

індивідуально-колективна, добровільно-примусова, активна, пасивна, традиційна, новаторська, законна, нелегальна.

Форми політичної участі:

Вибори, референдуми, мітинги, демонстрації, участь у діяльності партій, збір підписів.

За допомогою виборів відбувається формування органів влади. Вони стимулюють політичну активність населення.

Виборча система – в широкому розумінні – суспільний інститут, пов’язаний з політично культурними традиціями країни, відображає історію, характер суспільства і його потреби. В вузькому розумінні – механізм розподілу представницьких мандатів відповідно до підсумків голосування.

Види виборчих систем:

· Мажоритарна – такий порядок визначення результатів голосування, коли обраним вважається кандидат, який отримав більшість голосів у виборчому окрузі / вибори від територій/.

· Пропорційна – порядок визначення результатів голосування при якому розподіл мандатів між партіями які виставили своїх кандидатів у представницькі органи проводяться згідно з кількістю отриманих партією голосів.

· Змішана – поєднання елементів мажоритарної і пропорційної систем

Політичний процес – послідовність подій зумовлена певними обставинами.

Політична подія – конкурентна, відносно обмежена взаємодія груп людей і політичної влади з метою впливу на неї для задоволення власних вимог і побажань.

Політичні обставини – умови політичного функціонування і розвитку суспільства, які виражаються у співвідношенні політичних сил щодо завоювання утримання і використання політичної влади.

Політична стабільність – стан динамічної рівноваги політичних сил.

Політична опозиція – форма протистояння, протидії політичної групи.

Ст. 5 Конституції України. Україна – республіка. Носієм влади є народ.

Ст. 75 Законодавча влада – Парламент, Верховна Рада

Ст. 113 Вищий орган виконавчої влади – Кабінет Міністрів

Ст. 125 Найвищий судовий орган – верховний суд.

Варіанти трактування політичної влади:

· Влада – особливий тип поведінки, що заснований на можливості змінювати поведінку інших (біхівіористи).

· Влада – досягнення певних цілей – одержання очікуваних результатів (теологи).

· Влада – можливість використання певних інструментів (інструменталісти).

· Влада – особливі відносини між тими, хто управляє і тими, хто підкоряється (структуралісти).

· Влада – можливість подолання конфліктів шляхом регулювання розподілу благ в складних ситуаціях (конфліктологи).

Витоки влади (Єжи Вятр):

Воля народу висловлена на виборах, воля економічно пануючого класу, воля етносу, воля групи, воля окремої особи.

Риси політичної влади:

· Легальність (дія на основі нормативних актів).

· Легітивність(добровільне визнання влади громадянами).

· Верховенство влади(обов’язковість виконання владних рішень членами суспільства).

· Вплив влади (здатність суб’єкта політики здійснювати вплив у певному напрямку на поведінку індивіда).

· Ефективність і результативність влади (проявляється в тому коли конкретні результати реалізують всі задуми і програми).

Структура влади:

· Наказ, як владне веління підкоритися волі володаря.

· Підкорення, як підведення приватної волі під всезагалну волю влади.

· Покарання, як засіб впливу на заперечення понуючої волі.

· Нормування поведінки, як сукупності правил в відповідності з всезагальними інтересами.

Види владних відносин:

· Домінуючий антогонізм.

· Домінуюче партнерство.

Умови існування влади:

Влада передбачае організацію і субординацію,. Обов’язково повинна бути не менше двох портнерів.

Засоби здійснення влади:

Маніпуляція, традиції, переконання, примус, авторитет, закон, пряме насилля.

Еволюція форм влади:

· Анонімна влада (в первинному суспільстві не мае політичного характеру).

· Влада індивідуалізована (концентрування влади в руках вохдів).

· Влада інституціоналізована (спирається на спеціальні інститути і виражає загальні інтереси, забезпечує мир і порядок).

Державна влада – форма суспільної влади що спирається на спеціальний апарат примусу і розповсюдження у всіх громадянських суспільствах – ядро політичної влади.

Риси політичної влади:

· Обов’язковість рішень для будь якої влади.

· Звернення до всіх громадян.

· Наявність единого ценьру прийняття рішень.

· Багатоплановість ресурсів.

Риси державної влади:

· Наявність інститутів влади та ії діяльність щодо реалізації своєї влади.

· Наявність особливого апарату управління і примусу.

Типи легітивної влади:

· Влада заснована на праві престолоспадковості (традиційна).

· Заснована на розвернутому бюрократичному апараті (легальна).

· Ліберально-демократична (конституційна).

· Етнічний – характерна кримінальним структурам.

Низька, економічна ефективність влади виникає на території держав, де багато етнічних, формування владних структур за національною ознакою.

Ознаки падіння легітивної влади:

· Ріст міри примусу.

· Обмеження прав і свобод.

· Заборона політичних партій і незалежності преси.

· Ріст корумпованости всіх інститутів влади ії зрощування з криміналом.

Політичні режими:

· Тоталітарний режим.

· Авторитарний режим.

· Демократичний режим.

Політичний режим – спосіб функціонування політичної системи суспільства що визначає характер політичного життя в країні,відображеє рівень політичної свободи і відношеннфі органннів влади до правових основ їх діяльності.

Політичний режим забезпечує:

· Стабільність політичної влади.

· Досягнення мети політики і реалізацію інтересів еліти що знаходиться при владі.

Внутрішній стан політичної системи передбачає:

· Здійснення влади.

· Функціонування політичних інститутів і відносин.

· Динамику політичної системи.

· Співвідношення влади і громадянського суспільства.

Типи політичного режиму визначаються:

· Рівнем розвитку та інтенсивністю громодянських політичних інтересів.

· Структурою правлячої еліти і механізмом ії формування.

· Станом свободи і прав людини в суспільстві.

· Станом відносин з бюрократією

· Пануючим в суспільстві типом лигитивності.

· Розвинутістю громадссько політичних традицій і домінуючими в суспільстві політичною свідомістю і поведінкою.

Політичний режим визначає:

· Механізм владодарювання.

· Реальний розподіл влади між різними силами суспільства і їх інтересами.

· Хто і як контролює здійснення політичної влади.

· Яка сисстема методів здійснення політичної влади дозволювально- обрана, переконання-примус, економічно-неекономічна.

· Яке відношення населення до політичної участі /активне, індиферентне і пасивне. /Форми участі: організовані і стихійні/.

· Стан прав і свобод в суспільстві.

· Способи урегулювання конфліктів.

· Вплив політичної культури на динаміку і на правильність политичного процессу.

· Політичні партії в суспільстві іх внутрішне влаштування, принципи взємовідносин з державою.

· Політичний і юридичний статус армії в суспільстві і ії роль.

· Політичні і юридичні засоби масової інформації, наявність чи відсутність цензури.

Тоталітарний режим – режим що до встановлення абсолютного контролю над різними сторонами життя людини і суспільства в цілому. Тоталітаризм виник у ХХ сторіччі.

Причини виникнення:

Революція, військове положення, різьке загострення внутрішніх протеріч, криза політичної влади, нав’язування ззовні.

Умови формування:

· Різка ланка стійких структур та маржиналізм соціальних групп.

· Розрушення і відсутність сфер діяльності громодянського суспільства.

· Поява сучасних засобів масової інформації.

· Деформація політичної свідомості.

· Відсутність демократичних традицій, схильність громодянської свідомості до насильницьких способів вирішення питань.

· Накопичення державного досвіду у вирішенні соціальних проблем шляхом мобілізації багатомільйонних мас населення.

· Наявність можливостей для створення розгалуженого апарвту регресій і насилля.

Риси тоталітаризму:

· Монополізм влади єдиною масовою партією побудований за олігархічним принципом.

· Наявність державної офіційної ідеології, що пронизує всі сфери життя суспільства.

· Постійні чи періодичні репресії як засіб внутрішньої політики.

· Технологічне забезпечення контролю над засобами масової інформації.

· Централізоване бюрократичне керівництво, економічна ліквідація всіх недержавних форм власності.

· Монополія на засобіи збройно їборотьби, усунення можливостей опору опозиції та факту ії існування.

Риси тоталітарної політики свідомості особи:

· Тоталітарний політичний режим формує тип особи якмй не мислить іншого способу правління і постійно відтворює риси політичної культури і механізм функціонування тоталітаризмі в різко змінених політичних умовах:

· Абсолютизм і дифотомізм мислення.

· Норцисизм /самолюбування/.

· Односторонність і одномірність – некритичне відношення до існуючого порядку і шаблонів. Стереотипність мислення, пронизанного стереотипними пропагандами.

· Орієнтація на владу і силу, жадоба влади. Авторитарна агресія з одної сторони, а з іншої – постійна готовність до підкормлення.

· Спрощення - зведення складного до простого.

· Фанатизм.

· Штучна ненавість, підозрілість.

· Орієнтир на „світле майбутнє” який ігнорує цінності сьогоднішнього дня.

Авторитарний режим – режим встановленний і нав’язаний такою формою політичної влади, котра сконцентрована в руках однієї людини.

Риси:

· Автократизм – концентрація влади в руках лідера чи групи.

· Недооцінка принципу поділу властей.

· Наявність у держави ключових, вирішальних важелів регулювання громадського життя.

· Відсутність репресивного апарату.

· Обмеження і строга регламентація політичних прав і поведінки окремих громодян та органів.

· Дозволення громодянам того що не заборонено державою.

· Присутність елементів демократії.

· Засоби масової інформації більш вільні.

· Типічна форма поведінки громадян – конформізм чи політичне відчуження.

· Рекрутування політичної еліти шляхом кооперації призначеної зверху, а не конкурентної боротьби.

Демократичний режим – спосіб функціонування політичної системи, признання народу в якості джерела влади. На його праві приймають участь у вирішенні державнихі громадських справ та наділення громади широкими правами і свободами.

Умови формування і функціонування:

Політичні:

· Розвинуте громодянське суспільство, стабільність політичної влади, існування і функціонування політичних партій і рухів як важелів впливу на процеси в суспільстві, політичний плюролізм.

Соціальні:

· Підвищення рівня добробуту громадян.

· Сглажування соціальної нерівності.

· Розсередження різних соціальних благ.

· Соціальний плюралізм.

· Наявність багаточисельного і впливового середнього класу і підприємців.

Економічні:

· Підвищення рівня індустріального і економічного розвитку.

· Підвищена міра урбанізації.

· Розвинутість масової комунікаціі.

· Ринкова конкурентна економіка.

· Плюралізм форм власності.

Культурні:

· Грамотність населення.

· Освіта.

· Громадянська політична культура і демократичні традиції.

Релігійні:

· Релігія з установкою на індивідуальну свободу, рівність, працелюбство, заперечення церковної іерархіі в протистантизмі.

Зовнішньо політичні:

Прямі, військові, економічні, інформаційні, культурний вплив, політичні

вплив зразка демократичних держав, стабільні дружні відносини з іншими державами і відсутність військової загрози.

Семінарське заняття до теми „Політика і влада”

1. Влада як явище соціально-політичне життя.

2. Механізм здійснення та розподіл влад у суспільстві.

3. Проблеми формування й функціонування політичної влади в Україні.

Література:

Баллестрем Р.Т. Власть и мораль. // Философские науки- 1991-№8.

Брегеда А.Ю. Названий посібник.

Кравченко Ю., Чечель В. Легітимність політичної влади й можливість її досягнення. // Політичні читання-1993-№2.

Піча В.М. Стеблич Б.А. Соціологія політики. - Львів, 1994.

Тоффлер О. Проблемы власти на пороге ХХІ века. // Свободная мысль-1992-№2.

Дата добавления: 2014-01-04