Інвестиційний менеджмент як спосіб упраління портфельними вкладеннями

Портфель цінних паперів — це сукупність цінних паперів, що належить одній фізичній або юридичній особі та виступає цілісним об’єктом управління.

Головна мета формування портфеля цінних паперів полягає у досягненні найбільш оптимальної комбінації ризику та доходу інвестора. Іншими словами, відповідний набір інвестиційних інструментів покликаний знизити ризик вкладника до мінімуму та одночасно збільшити його дохід до максимуму.

Як уже зазначалося, основне завдання портфельного інвестування — поліпшення умов інвестування за рахунок надання сукупності цінних паперів (за умов їх вдалої комбінації) таких інвестиційних характеристик, котрих не має жоден окремо взятий цінний папір. Залежно від цілі інвестування та прийнятного рівня ризику, існують різні типи портфелів. Найважливішою ознакою класифікації типів портфелів цінних паперів є джерело отриманого доходу: зростання курсової вартості чи поточний дохід — процентні або дивідендні виплати (рис. 10.1).

Рис 10.1. Класифікація основних типів портфелів цінних паперів

Портфель зростання зорієнтований на зростання власної капітальної вартості разом із отриманням дивідендів. Він формується з цінних паперів, курсова вартість яких зростає.

Портфель агресивного зростання (aggressive portfolio) націлений на максимальний приріст капіталу. Цей портфель є досить ризиковим, але високоприбутковим. Він складається виключно з тих цінних паперів, курсова вартість котрих, як очікується, зростатиме.

Портфель консервативного зростання має на меті збереження капіталу. Він є найменш ризиковим і складається з цінних паперів відомих компаній, котрі характеризуються невисокими, але стійкими темпами зростання курсової вартості. Склад такого портфеля залишається незмінним протягом значного проміжку часу.

Портфель середнього зростання націлений на приріст капіталу за умов помірного ступеня ризику вкладень. Він являє собою поєднання інвестиційних якостей агресивного та консервативного портфелів. При цьому надійність визначають цінні папери консервативного зростання, а дохідність — цінні папери агресивного зростання.

Портфель доходу орієнтується на отримання високого рівня поточного доходу — процентних та дивідендних виплат. Він формується з цінних паперів, що характеризуються помірним зростанням курсової вартості та високим рівнем поточних виплат.

Портфель регулярного доходу формується з високонадійних цінних паперів та приносить середній дохід за умов мінімального рівня ризику.

Портфель прибуткових цінних паперів складається з цінних паперів, що приносять високий дохід за умов середнього рівня ризику.

Портфель зростання та доходу формується з метою уникнення можливих втрат на фондовому ринку як від падіння курсової вартості, так і від низьких поточних виплат.

Збалансований портфель містить у певній пропорції цінні папери, курсова вартість яких зростає, та високоприбуткові цінні папери. Тут передбачається збалансованість як доходів, так і ризиків.

Портфель подвійного призначення складається з цінних паперів, що приносять його власнику високий рівень доходу при зростанні вкладеного капіталу. Тут ідеться про два типи акцій, що випускаються інвестиційними фондами подвійного призначення: перший тип акцій приносить високий дохід, другий — приріст капіталу.

За інвестиційною якістю портфелів цінних паперів виділяють: портфель грошового ринку; портфель цінних паперів, звільнених від податку; портфель, що складається з цінних паперів державних структур; портфель, що складається з цінних паперів різних галузей промисловості; конвертований портфель (складається з конвертованих привілейованих акцій та облігацій, котрі можуть обмінюватися на встановлену кількість простих акцій за фіксованою ціною в певний момент часу).

Склад портфеля цінних паперів залежить від цілей інвестора. Портфель вважається збалансованим у тому разі, коли інвестор отримує оптимальне поєднання таких факторів:

· безпеки вкладень;

· стабільної прибутковості;

· зростання капіталу;

· ліквідності.

Головним принципом портфельного інвестування є диверсифікація вкладень. Принцип розподілу коштів портфеля розкривається у старовинній англійській приказці: «Do not put all eggs in one basket» — «Не клади усіх яєць в один кошик». Це означає, що інвестору не слід вкладати всі кошти в якісь одні цінні папери, яким би вигідним не здавалося це вкладення.

Проте не завжди збільшення кількості різних активів, що перебувають у портфелі, значно зменшує рівень портфельного ризику. Найефективнішим вважається наявність у портфелі не більше восьми різних активів (тобто видів цінних паперів). Подальше збільшення їх кількості не забезпечує значного зниження портфельного ризику.

Щодо кількості конкретних цінних паперів усіх видів активів у потрфелі інвестора, то максимального скорочення ризику можна досягти з кількістю 40—70 різних цінних паперів. Так, стосовно корпоративних цінних паперів ідеться про диверсифікацію між паперами різних емітентів, для державних боргових цінних паперів (облігацій, казначейських зобов’язань) — між паперами різних серій випуску тощо. Можна проводити також галузеву та регіональну диверсифікацію.

Для збереження інвестиційних якостей та рівня доходу, що відповідають інтересам власника, потрібно управляти ризиком сформованого портфеля. Залежно від методів та технічних можливостей, що використовуються при управлінні, розрізняють активну та пасивну модель управління портфелем.

Коригування структури портфеля проводиться на основі моніторингу факторів, що викликають зміни його складових. Моніторинг являє собою безперервний і детальний аналіз:

· загальних тенденцій розвитку фондового ринку в цілому та окремих його секторів;

· фінансово-економічних показників компаній-емітентів цінних паперів;

· інвестиційної якості цінних паперів.

Моніторинг є найбільш капітало- та трудомістким елементом управління. Основна ціль моніторингу — відбір цінних паперів, котрі мають ті інвестиційні якості, що відповідають даному типу портфеля. Моніторинг лежить в основі як активної, так і пасивної моделі управління портфелем.

Активна модель управління передбачає ретельне відстежування та негайне придбання тих цінних паперів, що відповідають цілям портфеля, а також швидку зміну його складових — фондових інструментів. При цьому сигналом до коригування сформованого портфеля є ринкові зміни в економіці. Активне управління характеризується доволі високим рівнем витрат.

Алгоритм активного управління містить такі етапи:

1. відбір цінних паперів (ефективних — до придбання, низькоприбуткових — до реалізації);

2. розрахунок прибутковості та рівня ризику «нового» портфеля з урахуванням ротації цінних паперів;

3. порівняння «нового» та «старого» портфелів (їх вартості, прибутковості та рівня ризику) з урахуванням витрат на купівлю нових цінних паперів та продаж низькоприбуткових;

4. формування «нового» портфеля.

Здебільшого активним управлінням займаються спеціалізовані фінансові установи, що беруть на себе вирішення усіх питань щодо купівлі-продажу цінних паперів, структурної побудови портфеля клієнта, управління вільними коштами інвестора. Такі послуги надаються на основі договору про управління портфелем цінних паперів (Investment portfolio management treaty).

Пасивна модель управління передбачає створення диверсифікованих портфелів із заздалегідь визначеним на довгострокову перспективу рівнем ризику. Пасивне управління є ефективним для тих портфелів, котрі складаються із низькоризикових довгострокових цінних паперів. За таких умов портфель протягом тривалого часу залишається незмінним та реалізує головну свою перевагу — низький рівень накладних витрат.

Основним сигналом до зміни сформованого портфеля є падіння рівня прибутковості нижче мінімального. До способів пасивного управління, зокрема відносять:

метод індексного фонду (індексний фонд — це портфель, який відображає рух обраного біржового індексу, що характеризує стан усього ринку цінних паперів);

метод стримування портфеля (пов’язаний з інвестуванням у неефективні цінні папери та прагненням отримати дохід у майбутньому від спекулятивних операцій на біржі).

Процес пасивного управління портфелем цінних паперів можна охарактеризувати такими складовими:

визначення мінімально необхідної прибутковості;

відбір цінних паперів у добре диверсифікований портфель;

оптимізація портфеля;

падіння прибутковості портфеля нижче мінімального рівня;

формування «нового» портфеля.

Дата добавления: 2014-01-04