Організація виробництва: сутність, принципи

Початком формування і розвитку науки про організацію виробництва у промисловості можна вважати XVIII ст., коли англійський механік Р. Аркрайт створив "фабричний кодекс" — систему регулювання процесів праці в умовах великого машин­ного виробництва. Вагомі дослідження проблем організації діяльності підприємств, розподілу праці, економічних процесів на виробництві здійснив Ч. Беббедж "Економіка машинного і мануфактурного виробництва", 1832 р. Теоретичні узагальнення організації великого машинного виробництва здійснив К. Маркс у своїй праці "Капітал", у якій сформулював основні принципи організації та визначив шляхи розвитку машинного виробництва.

Систематична розробка наукових методів організації вироб­ництва у промисловості почалася наприкінці XIX ст. Особливу роль у розробці наукових основ організації виробництва відігра­ли роботи Ф.У. Тейлора. Він сформулював принципи органі­зації виробництва і розробив на цій основі систему наукового управління. Його американськими послідовниками є Г.Л. Гант (система графіків для планування та обліку виробництва); К. Паркхорст (схеми організації виробництва, інструкції персо­налу); Ф. Гільберт (вивчення трудових процесів); К. Кнеппель (умови практичного використання принципів наукової органі­зації виробництва).

Важливе значення мали теоретичні та практичні роботи Г. Форда, який у роки першої світової війни розробив і здійснив систему організації безперервного потокового виробництва в машинобудуванні. Система Г. Форда базується на таких основ­них положеннях: максимальний розподіл праці з тим, щоб операції виконувалися робітниками низької кваліфікації; ме­ханізація та автоматизація виробництва; послідовна стандар­тизація усіх чинників виробництва: сировини, обладнання, інструментів, технологічних режимів, форм організації вироб­ничих процесів.

Інженер К. Адамецкі, що виконував дослідження під час своєї діяльності на металургійних заводах України, сформулював три закони організації: закон розподілу праці, закон концентрації або інтеграції, закон гармонізації. Н. Ларновський в роботі "Організація промислових підприємств з обробки металів" (1911 р.) розглядав як основні такі принципи: макси­мальне ущільнення виробництва, одночасність виконання опе­рацій, спрощення виробничої структури заводу. І. Каннегісер в роботі "До питання з організації металообробних заводів" (1916 р.) сформулював низку положень: детальне планування робіт; ра­ціональний розподіл праці та обов'язків; вчасне забезпечення виробництва ресурсами; своєчасна підготовка виробництва тощо.

Значний внесок у розвиток наукової організації праці внес­ли вчені Центрального інституту праці (1921—1927 рр.) — А. Гастєв, П. Керженцев, О. Єрманський, Є. Розмирович та ін. У ЗО—40 роках XX ст. проблеми розрахунків параметрів серій­ного виробництва розв'язував Б. Каценбоген, основи потоково­го виробництва — К. Корницький, теорію групового виробниц­тва — С. Митрофанов; проблеми організації виробництва у часі — О. Непорент.

Друга половина XX ст. характеризується розширенням до­сліджень з оперативного планування виробництва (В. Летенко, Я. Гальперін, Р. Петухов, С. Соколіцин та ін.); з організації забезпечувальних та обслуговувальних процесів (Л. Барташов, Б. Мільнер, Б. Власов та ін.); організаційних проблем створен­ня й освоєння виробництва нової продукції (В. Летенко, Л. Гам-рат-Курек, А. Проскуряков, О. Туровець та ін.).

Термін "організація" походить з французької огдапіваііоп, тобто сполучення когось або чогось у єдине ціле. Організація у загальному розумінні — це сполучення окремих елементів ціло­го у просторі й часі. Організація притаманна усім сферам жи­вого і неживого світу (організація сонячної системи; гри в фут­болі; університетської науки; навчального процесу тощо).

В умовах підприємства організація виробництва — це ра­ціональна взаємодія працівників, засобів і предметів праці у просторі та часі. Організація процесів виробництва на підпри­ємстві охоплює: організацію науково-дослідної, конструктор­ської та організаційної підготовки виробництва; організацію основних, забезпечуючих і обслуговуючих процесів виробниц­тва. Ефективне функціонування усіх складових організації про­цесу виробництва базується на таких загальних принципах: диференціація, спеціалізація, пропорційність, прямоточність, паралельність, безперервність, ритмічність, гнучкість.

Принцип диференціації передбачає розподіл процесів вироб­ництва на окремі частини (процеси, роботи, операції та ін.) та їх скоординоване виконання. Це головний принцип організації будь-яких робіт. Він є вихідним для принципів спеціалізації, пропорційності, паралельності, безперервності.

Принцип спеціалізації передбачає послідовний розподіл праці на підприємстві, у відділі, бюро, цеху, ділянці, на робо­чому місці. Цей принцип реалізується при формування підроз­ділів, при підготовці кадрів, оскільки спеціалізація забезпечує зменшення часу і витрат на виконання відповідних робіт.

Принцип пропорційності обумовлює необхідність відносно однакової пропускної спроможності усіх підрозділів, робочих місць у процесі підготовки виробництва та виробництва про­дукції. Порушення цього принципу призводить до виникнення так званих "вузьких місць" або до недовантаження окремих ділянок процесу.

Принцип прямоточності обумовлює забезпечення найкорот-шого шляху проходження виробами усіх стадій виробничого процесу — від запуску матеріалів, напівфабрикатів до випуску готової продукції. Дотримання цього принципу забезпечує мінімізацію затрат часу та грошей при транспортуванні ви­робів. Принцип прямоточності використовується при форму­ванні генерального плану підприємства, при розміщенні устат­кування в цеху і на дільниці під час розробки технологічних маршрутів.

Принцип паралельності обумовлює одночасне виконання робіт, технологічних процесів, операцій при підготовці вироб­ництва і процесу виробництва продукції. Реалізація принципу паралельності дає змогу суттєво скоротити тривалість підго­товчих робіт і виробничого циклу, а тому зменшує потребу в обігових коштах.

Принцип безперервності передбачає ліквідацію або скорочення часу перерв при виробництві конкретних виробів за ра­хунок відповідного режиму, раціонального виду руху предметів праці та розмірів їх транспортних партій. Принцип безперервності забезпечує скорочення виробничого циклу, і зменшення потреб в обігових коштах.

Принцип ритмічності передбачає рівномірний випуск про­дукції за певні проміжки часу підприємством, його підрозділами і на робочих місцях. Реалізація цього принципу забезпечує високу якість виконання усіх робіт, операцій, своєчасне вико­нання обов'язків перед споживачами продукції. Базується він на високому рівні організації робіт, своєчасному матеріально-технічному постачанні та виконанні забезпечуючих і обслуго­вуючих процесів.

Принцип гнучкості передбачає скорочення часу на перебу­дову виробничого процесу відповідно до змін у виробничих си­туаціях (перехід на випуск нової продукції, порушення термінів матеріально-технічного постачання, аварії тощо.). Реалізація цього принципу забезпечує скорочення часу і витрат на пере­налагодження устаткування, перегляд технічної документації.

Усі зазначені принципи діють не лише при виробництві про­дукції, але також в усіх сферах діяльності людини: галузях на­ціонального господарства, освіті, науці, медицині, культурі. В організації підготовки бакалаврів і магістрів навчальний процес поділяється за напрямами, дисциплінами, розділами, темами, питаннями. Кафедри і викладачі спеціалізуються за визначени­ми дисциплінами. Принципи пропорційності та паралельності використовуються при формуванні навчальних планів, а прин­ципи прямоточності — розкладу занять та ін.

Дата добавления: 2014-01-04