Поняття та види форми права

В юридичній літературі розрізняють поняття “форма права” і “джерело права”.

Джерело права – поняття, що визначається трьома значеннями:

1. Це джерело інформації щодо виникнення права та шляхів його розвитку. Саме таку роль відіграють літописи та інші історичні документи.

2. Це ждерело формування права в державному суспільстві. Саме таку роль відіграють об’єктивні умови життєдіяльності суспільства та інтереси і потреби в правовому регулюванні.

3. Це джерело інформації населення щодо змісту прав та обов’язків, що встановлюються державою. Саме таку роль мають норми права.

Форма права – це зовнішній спосіб виразу правової норми, тобто певні правові документи, які вміщують правові приписи.

В літературі розрізняють 4 основні форми права, розвинутість яких в кожній з держав визначає особливості правової системи.

1. Санкціонований звичай – звичаєве правило поведінки, якому держава шляхом санкціонування надає загальнообов’язкового характеру. Це найпростіша з форм права, що характеризує релігійно-традиційну правову систему.

В Україні не визнається як форма права, оскільки санкціонування звичаю передбачає необхідність прийняття нормативно-правового акту.

2. Судовий чи адміністративний прецедент – рішення судового чи адміністративного органу по конкретній юридичній справі, що є обов’язковим в процесі розгляду схожих справ.

Характерним є для англо-саксонської правової системи. В Україні офіційно визнається як акт тлумачення вищої судової інстанції. Однак, у випадку прогалин у праві, роз’яснення Пленуму Верховного Суду є обов’язковими в процесі вирішення справи.

3. Нормативний договір як угода між двома і більше суб’єктами, що має загальний характер та вміщає правові норми.

Характерним є для міжнародного права. В Україні визнається формою права як колективний трудовий договір та договір між територіальними одиницями.

4. Нормативно-правовий акт – документ, що приймається органом держави в процесі правотворчості.

Характеризує Романо-Германську правову систему та визнається основною формою права в Україні.

50. Поняття та риси правотворчості.

Правотворчість – це діяльність спеціальних органів держави, або за їх уповноваженням недержавних структур, по розробці та прийняттю нормативно-правових актів.

Риси правотворчості:

1. Це діяльність державних органів;

2. Це діяльність, що є процедурно регламентованою;

3. Результатом правотворчості є юридичний документ, що характеризується певною юридичною силою;

4. Це діяльність держави, що породжує юридичні наслідки;

5. Це діяльність держави, що характеризує її управлінську функцію;

6. Це діяльність, що здійснюється в рамках повноважень конституційних органів;

7. Це юридично регламентована діяльність, що складається з певних стадій;

8. Це діяльність, що охороняється державою.

51. Види правотворчості.

1. Правотворчість народу - процес прийняття нормативних актів в рамках референдуму;

2. Правотворчість держави - процес розробки нормативних актів уповноваженими на те державними структурами;

3. Санкціонована правотворчість – процес затвердження державою нормативно-правових актів, що розроблені недержавними структурами (наприклад: реєстрація установчих документів);

4. Делегована правотворчість – розробка нормативно-правових актів недержавними структурами чи некомпетентними державними органами за дорученням держави, що не вимагає їх подальшого затвердження.

Дата добавления: 2014-01-04