Поняття та структура законодавства

ОЗНАКИ

a) Приймаються лише державними органами в результаті здійснення правозастосовчої діяльності;

b) Цей акт націлений наюридичну фіксацію та визнання певних фактів з точки зору їх правомірності чи протиправності;

c) Ці акти мають державно-владний характер і є обов’язковими для чітко визначених суб’єктів;

d) Цей акт не може бути прийнятий в результаті делегування чи санкціонування;

e) Має чітко визначену форму та атрибути;

f) Розрахований на однократне застосування;

g) Не має зворотньої сили;

h) Може бути оскаржений в судовому порядку чи вищестоячому органу;

i) Породжує певні юридичні наслідки для визначених суб’єктів;

Акти правозастосування класифікуються за п’ятьма критеріями.

I. За призначенням:

1) Регулятивні правозастосовчі акти, що конкретизують права та обов’язки суб’єктів;

2) Охоронні –що встановлюють вид юридичної відповідальності;

II. За характером приписів, що вміщуються в актах:

1) Уповноважуючі - акти, що надають можливість реалізувати суб’єктивне право;

2) Зобов’язуючі – акти, що конкретизують обов’язок та покладають необхідність його здійснення;

3) Забороняючі – акти, що попереджують протиправність поведінки.

III. За суб’єктами:

1) Акти парламенту;

2) Акти глави держави;

3) Акти Уряду;

4) Акти міністерств, відомств та державних комітетів;

5) Акти судових органів;

6) Акти прокуратури;

7) Акти правоохоронних органів;

8) Акти контрольно-наглядових органів.

IV. За формою виразу:

1) Постанови;

2) Укази;

3) Розпорядження;

4) Рішення;

5) Накази;

6) Ухвали;

7) Протести;

8) Подання;

9) Вироки;

10) Висновки.

V. За галузевою належністю:

1) У сфері цивільного права;

2) Конституційного права;

3) І т. д. 23 галузі, 12 головних.

65. Ознаки та види актів тлумачення.

Інтерпретаційні акти (акти тлумачення) – це юридичні документи, що приймаються відповідними органами держави в рамках їх повноважень з метою конкретизації правових норм шляхом роз’яснення змісту норм законів та підзаконних актів.

Інтерпретаційні акти приймаються в процесі офіційного тлумачення та дають можливість не лише єдиного розуміння змісту акту чи припису, а і офіційного посилання на документ у випадку його використання в процесі правореалізаційної діяльності.

ОЗНАКИ:

1. Це акти, що мають формально визначений характер, тобто мають чітку назву та атрибути;

2. Їх юридична сила визначається компетенцією суб’єктів, що ці акти;

3. Ці акти складають систему, що характеризується ієрархічним підпорядкуванням;

4. Приймаються на основі акту що тлумачиться, - тому мають допоміжний характер і повинні відповідати цьому акту;

5. Приймаються лише по тих актах, які мають суперечливий чи загальний зміст;

6. Діють впрордовж дії акту, що що тлумачиться, та змінюється разом з ним.

Інтерпретаційні акти класифікуються за п’ятьма критеріями.

І. В залежності від юридичної природи:

a) Інтерпретаційні акти правотворчості, що приймаються в процесі аутентичного чи легального тлумачення;

b) Інтерпретаційні акти правозастосування, що вміщують правила застосування норм і є формою узагальнення юридичної практики (роз’яснення колегії ВСУ);

ІІ. За суб’єктами прийняття:

a) Акти органів влади;

b) Акти органів управління;

c) Судових органів;

d) Прокуратури;

e) Правоохоронних органів.

ІІІ. За сферами тлумачення:

a) Акти аутентичного тлумачення, що приймаються органом, який видав нормативний акт;

b) Акти делегованого тлумачення, що приймаються органом держави у випадку офіційного уповноваження;

IV. За поширеністю на суб’єктів:

a) Нормативні інтерпретаційні акти, що поширюються на невизначене коло суб’єктів;

b) Казуальні інтерпретаційні акти, що поширюються на окрему ситуацію чи окремих суб’єктів.

V. В залежності від обсягу тлумачення:

a) Акти буквального тлумачення, текст яких повністю співпадає з текстом припису, що тлумачиться:

b) Акти розширеного тлумачення, текст яких ширший словесного виразу норми, що тлумачиться;

c) Акти обмеженого тлумачення є вужчими змісту норми, що тлумачиться.

ЗНАЧЕННЯ ІНТЕРПРЕТАЦІЙНИХ АКТІВ.

1. Розкривають дійсний зміст актів;

2. Сприяють реалізації правових приписів всіма суб’єктами;

3. Сприяють ліквідації неточностей правових норм;

4. Заповнюють прогалини в праві.

В юридичній літературі розрізняють поняття “система права” та “система законодавства” які не є тотожними і характеризують правову норму та способи її зовнішнього виразу.

Система права – це внутрішня структура права, що характеризується певним співвідношенням таких елементів як норма права, інститут права та галузь права.

Система законодавства – є зовнішнім виразом права і характеризується як система нормативних актів.

Норма права

Інститут права

Галузь права

Інститут – інститут власності

Галузь – цивільне право

В юридичній літературі існують три аспекти поняття “законодавство”:

1. Це система нормативних актів, що приймаються вищим представницьким органом держави;

2. Це система нормативних актів, що приймаються вищими органами влади та управління;

3. Це система всіх нормативно-правових актів, що приймаються державними структурами.

Система законодавства має складну структуру і характеризується наявністю трьох рівнів:

1. Вертикальна (ієрархічна) структура законодавства – характеризується розміщенням нормативних актів в залежності від їх юридичної сили.

Конституція

Конституційні закони

Підзаконні нормативні акти

2. Горизонтальна (галузева) структура законодавства – характеризує співвідношення нормативних актів за юридичною силою в рамках чітко визначеної сфери суспільних відносин (джерела будь-якої галузі права);

3. Державна структура – характеризує співвідношення нормативних актів в залежності від особливостей форми державного устрою.

- федеральна структура законодавства характеризується наявністю загальнофедеральних актів і актів суб’єктів федерації, та співвідношенням, заснованим на верховенстві загальнофедеральної конституції;

- Унітарна система законодавства характеризується єдністю, а отже наявністю лише ієрархічної та галузевої структур;

Отже, система законодавства – це система нормативних актів, особливості співвідношення яких визначається такою категорією як “структура законодавства.”

67. Система права та законодавства: співвідношення.

Системи права і законодавства є взаємодіючими, але різними явищами.

СПІЛЬНІ РИСИ:

1. Системи права і законодавства будуються на єдиних принципах;

2. Залежать від особливостей устрою держави;

3. Відображають національні особливості держави;

4. Охороняються державою в рівній мірі.

ВІДМІННІ РИСИ:

Система права	Система законодавства
1. Є внутрішньою структурою права;	1. Є зовнішньою формою права;
2. Визначає зміст права, характеризуючи права та обов’язки суб’єктів;	2. визначає систему форм права та належність держави до певної правової системи;
3. На формування та розвиток впливають суспільні відносини, що мають об’єктивний характер та залежать від рівня розвитку суспільства;	3. На формування та розвиток впливають фактори суб’єктивного значення, що визначають рівень свідомості та культури окремих суб’єктів;
4. Визначає ефективність системи законодавства, оскільки його змістом правовий припис, що вміщає правову норми як елемент системи права;	4. Є способом виразу правової норми та надання їй рис системності, обов’язковості та формальної визначеності;
5. Основним елементом є норма права.	5. Основним елементом є нормативно-правовий акт.

68. Систематизація законодавства.

Система законодавства характеризується певним рівнем узгодженості нормативних актів, що постійно потребує свого вдосконалення. Це вдосконалення здійснюється шляхом систематизації.

Систематизація – це діяльність та недержавних структур по забезпеченню системності законодавства шляхом приведення діючих нормативних актів в єдину узгоджену систему.

Систематизація законодавства досягається двома основними і якісно різноманітними по юридичній природі способами:

a) Кодифікацією;

b) Інкорпорацією діючих нормативних актів.

Особливою формою систематизації є консолідація, що визначається як діяльність суб’єктів по зведенню близьких за змістом нормативних актів в єдиний акт (підготовка систематичного зібрання діючих нормативних актів Уряду України).

69. Ознаки та види кодифікації.

Кодифікація – різновид систематизації законодавства, що вміщає елементи правотворчості, який забезпечує системне нормативне регламентування певного виду суспільних відносин шляхом видання єдиного юридично узгодженого нормативного акту.

В результаті кодифікації створюються наступні акти:

a) Кодекси, що є результатом кодифікації галузей права;

b) Положення та статути, що регламентують певні питання в рамках сфери суспільних відносин.

Кодифікація характеризується наступними рисами:

1. Це діяльність виключно органів держави;

2. Це діяльність, яка не може бути делегованою чи санкціонованою;

3. Це діяльність, що вміщує елементи правотворчості;

4. Це нормативно рнгламентована діяльність, що здійснюється в особливих процесуальних формах;

5. Це діяльність, що завершується прийняттям єдиного нормативного акту;

6. Ці акти мають вищу юридичну силу в рамках галузі.

Розрізняють наступні різновиди кодифікації:

1. Галузева, що характеризується упорядкуванням норм виключно однієї галузі (КЗПП);

2. Міжгалузева, що систематизує норми двох і більше галузей (повітряний кодекс);

3. Загальна, що надає можливість впорядкувати норми, що регламентують однотипні відносини (основи про охорону здоров’я, звід законів).

Кодифікація завжди має офіційний характер.

70. Поняття та види інкорпорації.

Інкорпорація – різновид систематизації, що характеризується об’єднанням нормативних актів відповідно до чітко визначеної системи в єдиних збірниках.

Акти, що об’єднуються, розміщуються по такій системі, яка забезпечує зручності в процесі їх знаходження та використання.

РИСИ ІНКОРПОРАЦІЇ:

1. Здійснюється державними чи недержавними структурами;

2. Може мати як офіційний так і не офіційний характер;

3. Не має ознак правотворчості, тобто зміст актів не змінюється;

4. Має різноманітну юридичну силу;

5. Проводиться з метою полегшення користування нормативним масивом;

Інкорпорація існує у двох різновидах:

І. Офіційна – упорядкування системи нормативних актів шляхом видання компетентними органами держави збірників діючих актів. Її результатом є не лише видання збірника, а і переліку нормативних актів, які втратили юридичну силу.

В текст збірника вносяться офіційні зміни та виключаються з нього статті, що втратили чинність. Ці акти є джерелом посилання в процесі правотворчої та правозастосовчої діяльності.

Офіційна інкорпорація існує у двох різновидах:

a) Хронологічна – упорядкування актів за часом їх видання (Відомості Верховної Ради України, Зібрання Постанов Уряду, Бюлетень нормативних актів міністерств та відомств);

b) Тематична – поєднання нормативних актів за сферою державної діяльності чи певною тематикою (Збірник нормативних актів Мінфіну щодо оподаткування).

ІІ. Неофіційна інкорпорація здійснюється різноманітними організаціями, органами та способами і має довідково-інформаційний характер. Вона проводиться за ініціативою вказаних суб’єктів без спеціального доручення правотворчого органу.

Збірники, що є результатом неофіційної інкорпорації, не можуть використовуватися в офіційному порядку в процесі вирішення юридичних справ.

71. Поняття, аспекти та вимоги законності.

В юридичній літературі розрізняють чотири аспекти поняття “законність”.

1. Законність, як принцип здійснення владних повноважень державою. Зміст, в даному випадку, складають:

a) Законодавче закріплення державно-владних повноважень;

b) Прийняття владних рішень в рамках компетенції органів;

c) Прийняття владних рішень на основі закону;

d) Дотримання в процесі реалізації владних повноважень прав і свобод людини.

2. Законність, як принцип поведінки фізичних осіб у сфері права. Її зміст складають:

a) Реальна можливість реалізації конституційно закріплених прав;

b) Покладання конституційно закріплених обов’язків;

c) Можливість звернення за державним захистом своїх інтересів;

d) Реальність та ефективність нормативно закріплених засобів відповідальності.

3. Законність, як принцип побудови системи нормативних актів. Характеризується як:

a) Відповідність законів та підзаконних актів Конституції;

b) Можливість прийняття підзаконних актів лише на основі, у відповідності і на виконання закону;

c) Наявність ієрархічного підпорядкування існуючих нормативних актів.

4. Законність, як режим соціально-політичної сфери життєдіяльності суспільства. Це необхідність виконання законів та, заснованих на них, підзаконних актів всіма суб’єктами права. Змістом є:

a) Законодавче закріплення меж можливої та необхідної поведінки фізичних, юридичних та посадових осіб;

b) Законодавче закріплення гарантій реалізації прав та виконання обов’язків;

c) Єдине розуміння та застосування правових приписів;

d) Поширення правових приписів на всіх без виключення суб’єктів.

Важливого значення для розуміння законності мають вимоги законності – основні начала, що характеризують її зміст та значення.

1. Верховенство закону, що характеризує вищу юридичну силу акту представницького органу чи референдуму в системі нормативних актів;

2. Єдність законності – наявність єдиної мети правотворчої та правозастосовчої діяльності (регулювання суспільних відносин), а також визнання формальної юридичної рівності суб’єктів;

3. Реальність законності – досягнення фактичного виконання вимог, що вміщені в правових нормах, у правовідносинах та невідворотність відповідальності за порушення закону;

4. Доцільність законності – вибір законних варіантів здійснення правотворчої та правозастосовчої діяльності, які є найбільш ефективним та економічним шляхом досягнення мети правового регулювання.

72. Гарантії законності.

Стан законності в державі безпосередньо залежить від комплексу факторів, що характеризується як “гарантії законності”.

Гарантії законності – система засобів, за допомогою яких у суспільному житті впроваджується, охороняється та відновлюється законність.

Гарантії законності поділяють на дві групи:

1. Загальносоціальні гарантії, що забезпечуються суспільством та визначаються як політичні, економічні та ідеологічні;

2. Спеціально-юридичні гаранті ї – спеціальні засоби реалізації, охорони та відновлення законності.

Вказані гарантії класифікують за п’ятьма критеріями.

І. За суб’єктами застосування:

q Парламентські;

q Президентські;

q Судові;

q Адміністративні;

q Контрольні.

ІІ. За характером юридичної діяльності:

q Діяльність парламенту як гаранта прийняття Конституції та законів;

q Діяльність Президента як гаранта реалізації та охорони законів;

q Діяльність Уряду як гаранта конкретизації та виконання законів;

q Діяльність суду як гаранта захисту законів;

q Діяльність правоохоронних органів як гаранта охорони законів;

q Діяльність прокуратури як гаранта забезпечення режиму законності.

ІІІ. За напрямками:

q Конституційні гарантії, що визначають зміст гарантій законності;

q Процесуальні гарантії, що визначають процес здійснення конституційних гарантій.

IV. За змістом:

q Розвинутість системи права;

q Непротирічність законодавства;

q Ефективна система нагляду за законністю;

q Наявність ефективних засобів примусу, що забезпечують відновлення порушеного права.

V. За статусом:

q Превентивні, що сприяють попередженню порушення закону;

q Охоронні – передбачені законом заходи примусового впливу;

q Каральні – реальна можливість застосовування до порушників передбачених законом заходів.

73. Поняття, необхідність та значення тлумачення.

Недосконалість нормативних актів передбачає необхідність їх тлумачення.

Тлумачення – діяльність органів держави, посадових та фізичних осіб, що здійснюється з метою уяснення та пояснення змісту правової норми.

Уяснення змісту відбувається суб’єктом (для себе), а пояснення – для інших.

Необхідність тлумачення викликана:

1. Існуванням права в загальній формі, що адресується невизначеному колу осіб, що вимагає пояснення в процесі конкретизації;

2. Наявністю особливостей правових приписів, що визначаються їх лаконічністю, абстрактністю та наявністю спеціальної термінології;

3. Недосконалістю юридичної техніки, що характеризується наявністю норм, які мають незакінчений зміст (…в інших випадках, передбачених законом);

4. Необхідністю пристосування нормативних актів, що мають тривалу історію існування, до об’єктивних змін в життєдіяльності суспільства.

Значення тлумачення.

1. Сприяє правильній реалізації правових приписів всіма суб’єктами права;

2. Сприяє забезпеченню принципу законності, бо забезпечує єдине розуміння та застосування норми;

3. Дає можливість ліквідувати неточності в законодавстві;

4. Дає можливість заповнити прогалин в праві.

Дата добавления: 2014-01-04