Методичні поради до вивчення теми. Тема 1.4 Індивідуально-психологічні особливості людини

Тема 1.4 Індивідуально-психологічні особливості людини.

Інформаційні джерела.

Питання для самостійного вивчення.

1. Виховання волі.

КОНСПЕКТУВАТИ! Основна література:

1. Гамезо М.Т., Домашенко И.А. Атлас по психологии. – М., 1986. – С. 193-216.

2. Общая психология: Курс лекций для первой ступени педагогического образования./Сост. Е.И. Рогов. – М.:Владос, 1995. – С.334 -378

3. Психологія: Підручник /Ю.Л.Трофімов, В.В.Рибалка, П.А.Гончарук та ін. – К.: Либідь, 1999. – С.361-368.

4. Максименко С.Д. Загальна психологія: Навчальний посібник. – Вид. 2-е.-К.:ЦНЛ, 2004. – С. 223-234.

ОЗНАЙОМИТИСЯ! Додаткова література:

5. Лозниця В.С. Психологія і педагогіка: Основні положення. – К.: Екс Об, 1999. – С. 149-152.

6. Рувинский Л.И., Хохлов С.И. Как воспитать волю и характер: Кн. для учащихся. -2-е изд. – М.: Просвещение, 188. – 160с.

7. Степанов О.М., Фіцула М. М. Основи психології та педагогіки: Навчальний посібник. – К.: Академвидав, 2005. – С. 184-194.

8.

(Лекція – 2 год., семінар – 2 год.)

Студент повинен чітко усвідомити, що в психології використовуються різни поняття для визначення різних властивостей людини. Так, коли кажуть індивід, то хочуть підкреслити належність особи до людського роду. Особистість - соціальний індивід, суб’єкт пізнання, діяльності, носій свідомості. Індивідуальність - своєрідність інтелекту, почуттів, волі, темпераменту, їх комбінації.

Зверніть увагу на те, що в й вітчизняній, й в зарубіжній науці існують різноманітні теорії, які намагаються описати структуру особистості. Наприклад, за К.К.Платоновим у структурі особистості виділяють чотири підструктури різного рівня та накладені на них підструктури здібностей та характеру:

І	Підструктура спрямованості особистості: переконання, світогляд, ідеали, прагнення, інтереси, бажання. Визначальним для цієї підструктури є суспільне буття людини, виховання;
ІІ	Підструктура досвіду: знання, вміння, навички, звички. Набувається досвід у продовж навчання і виховання. Провідним у надбанні досвіду є соціальний чинник.
ІІІ	Особливості психічних процесів: уваги, волі, почуттів, сприйняття, мислення, відчуттів, емоцій, пам’яті.
ІV	Підструктура біологічних властивостей: задатки, темперамент та властивості, які зумовлені статтю, віком, станом здоров’я.

До спрямованості належать цілі, інтереси, ідеали, переконання та мало усвідомлені мотиви. Їх співвідношення визначає поведінку людини у конкретній життєвій ситуації. Тільки стійке домінування мотиву у значущій ситуації визначає спрямованість особистості.

Спрямованість особистості може проявлятися у відношеннях до себе, суспільства, справи. Іноді надмірно розвинутий інтерес до чого-небудь визначає спрямованість особистості.

Вивчаючи питання про темперамент, студент повинен чітко усвідомити, що він характеризує індивіда з боку динамічних особливостей його психічної діяльності, тобто за показниками темпу, швидкості, ритму, інтенсивності, енергійності, емоційності. Тобто, визначає не сутність особистості, а форму її прояву, її манеру поведінки та реакцій в певних обставинах.

Головні властивості темпераменту:

ü Сенситивність – міра чутливості до явищ дійсності.

ü Реактивність – особливість реагування особистості на різноманітні подразники.

ü Пластичність – здатність швидко пристосовуватися до обставин, що постійно змінюються.

ü Ригідність – особливість, протилежна пластичності, це складність або нездатність перебудовуватися, негнучкість, інертність.

ü Екстравертованість – переважна орієнтованість на зовні події, на інших.

ü Інтровертованість – протилежна екстраверсії, зосередження індивіда на власному внутрішньому світі.

ü Емоційна збудливість – показує наскільки слабкі подразники потрібні для того, щоб виникла емоційна реакція.

Студент повинен чітко усвідомити, що в продовж історії уявлення про природу темпераменту змінювалося. Однієї з найбільш відомих є теорія Павлова І.П. що базується на експериментальних дослідженнях вироблення умовних рефлексів. За Павловим, темперамент залежить від типу нервової системи, якій зумовлений певним співвідношенням трьох основних ознак – сили, врівноваженості та рухливості нервових процесів збудження та гальмування.

Зверніть увагу на те, що сила нервових процесів означає здатність витримувати, не переходячи в стан гальмування, тривале або часто повторюване збудження. Врівноваженість – показник співвідношення сили процесів збудження і гальмування. Рухливість – визначається швидкістю переходу нервових клітин від стану збудження до гальмування і навпаки.

Готуючись з цього питання, студенту слід також ознайомитись із теорією Г. Айзенка, якій виділяв дві пари протилежних властивостей людини: емоційну стабільність-нестабільність та інтроверсію-екстраверсію та вважав, що вони дають змогу виявити чотири комбінації цих властивостей і відповідно – чотири типи темпераменту, які мають класичні назви.

Студент повинен чітко усвідомити, що успішність діяльності безпосередньо не залежить від темпераменту. Немає “кращих” або “гірших” темпераментів. Властивості темпераменту є відносно психологічно рівноцінними за умов індивідуального стилю діяльності, який має компенсаторне значення. Однак є коло професій (в першу чергу – екстремальних), якими неможливо успішно оволодіти лише за рахунок індивідуального стилю діяльності. Тут потрібна професійна придатність та професійний відбір, урахування психофізіологічних властивостей та темпераменту.

Важливо, щоб студент міг розрізняти коли мова йде про темперамент, коли – про характер. Так, характер – це особливі прикмети, риси, котрих людина набуває в суспільстві. Характер утворюється із сукупності стійких індивідуальних особливостей особистості, які складаються і виявляються у спілкуванні та спільній діяльності людей. Характер зумовлює типові для особистості засоби поведін­ки, вчинки у стосунках з іншими. Знаючи характер людини, можна передбачити, як вона буде діяти за тих чи інших умов; характер – це певна програма поведінки. В ньому можна виділити провідні та другорядні риси. Є цільні, су­перечливі, сильні, вольові та слабкі характери.

Треба на пам’ять вивчити якою є структура рис характеру, що виявляється у тому, як людина ставиться:

а) до інших людей, демонструючи увагу, принциповість, прихильність, комунікативність, миролюбність, лагідність, альтруїзм, дбайливість, тактовність, коректність або протилежні риси;

б) до справ, виявляючи сумлінність, допитливість, ініціативність, рішучість, ретельність, точність, серйозність, ентузіазм, зацікавленість або протилежні риси;

в) до речей, демонструючи при цьому бережливість, економність, акуратність, почуття смаку або протилежні риси;

г) до себе, виявляючи розумний егоїзм, впевненість у собі, нормальне самолюбство, почуття власної гідності чи протилежні риси.

Зверніть увагу на те, що деякі риси характеру можуть бути розвинуті надміру, і це призводить до формування так званих акцентуйованих рис характеру. Акцентуації характеру – це крайні варіанти норми характеру як результат підсилення його окремих рис. Акцентуації характеру можуть спричинювати неадекватні дії, вчинки людини. Виділяють такі основні типи акцентуації характеру:

─ інтровертний тип, якому властиві замкненість, утруднення в спілкуванні та налагодженні контактів з оточуючими;

─ екстравертний тип, якому притаманні жага спілкування та діяльності, балакучість, поверховість;

─ некерований тип – імпульсивний, конфліктний, категоричний, підозріливий;

─ неврастенічна акцентуація – з домінуванням хворобливого самопочуття, подразливості, підвищеної втомлюва­ності;

─ сенситивний тип – з надмірною чутливістю, лякливіс­тю, сором'язливістю, вразливістю;

─ демонстративний тип, якому властиві егоцентризм, пот­реба в постійній увазі до себе, співчутті тощо.

Більш детальна характеристика цих та інших типів акцентуацій дається у працях К. Леонгарда, А. Лічко.

Студент повинен чітко усвідомити, що характер тісно пов'язаний з темпераментом, який може сприяти або протидіяти розвиткові певних рис характеру. Тому важливо знати свій темперамент. Так, холерику або сангвініку легше, ніж меланхоліку чи флегматику, сформувати в собі ініціативність і рішучість. Однак для холерика може стати серйозною проблемою формування стриманості та самоконтролю, а для сангвініка – вимогливості до себе та самокритичності. Меланхоліку важче долати сором'яз­ливість і тривожність, а флегматику – розвивати ініціативність.

У перші роки життя провідним фактором розвитку характеру стають дорослі; у молодшому віці поряд із наслідуванням на перше місце виступає виховання. А починаючи з підліткового віку важливу роль у формуванні характеру відіграє самовиховання. Характер може свідомо, цілеспрямовано вдосконалюватися самою людиною завдяки зміні соціальної поведінки, діяльності, спілкуванню з іншими людьми. Треба знати, що характер можна змінювати протягом усього життя людини тобто х арактер - це суспільно-історична категорія.

Коли мова йде про можливості та досягнення людини, студенту слід усвідомити, що саме здібності – це ті індивідуально стійкі властивості людини, що визначають її успіхи в різних видах діяльності. Здібності – це потенційні можливості, що виявляються в діяльності. Саме вони визначають динаміку набуття досвіду: швидкість, глибину, легкість, тривалість. Здібності не тотожні знанням, вмінням та навичкам. Це такі психологічні особливості людини, від яких залежить опанування знань, умінь та навичок, “ціна”, яку людина сплачує за навчання.

Важливо, щоб студент міг розрізняти різні види здібностей за змістом та. Так, якщо, загальні - визначають успіх людини у різноманітних видах діяльності (розвинена пам’ять, мова, розумові здібності тощо), а спеціальні - визначають успіх людини в спеціальних видах діяльності. Для їх здійснення необхідні певні задатки (музичні, математичні тощо). До загальних властивостей особистості, які в умовах діяльності постають як здібності, відносять також приналежність людини до одного з трьох типів (за І.П.Павловим):

ü “Художнього”;

ü “Мислячого”;

ü “Середнього”.

Зверніть увагу на те, що ця класифікація групується на відносному переважанні функціонування першої або другої сигнальних систем. Відносне переважання першої сигнальної системи в психічній діяльності людини дає “ художній ” тип – яскравість образів, вразливість, емоційність. Відносне переважання другої сигнальної системи дає “ мислячий ” тип – вміння оперувати абстрактними поняттями, математичними залежностями. Рівновага цих двох сигнальних систем дає “ середній” тип.

Зверніть увагу на те, що в літературі поруч із поняттям здібності використовують також з адатки – природжені анатомо-фізіологічні риси індивіда, природна передумова його розвитку. Для задатків найбільш значущою є структура нервової системи, насамперед головного мозку, органів чуттів. Але, якщо людина, що має навіть особливі задатки, не розвиває їх через відповідну діяльність, здібності у неї не будуть розвиватися.

Студент повинен чітко усвідомити, що головною умовою перетворення задатків у здібності є діяльність, активна взаємодія з навколишньою дійсністю, навчання та виховання.

Студенту слід розрізняти різні рівні прояву здібностей, так, талант – обдарованість, вища здатність людини до певного виду діяльності (творчої, наукової, політичної, виробничої). Найталановитіших людей називають геніями (лат. – genius – дух). Про наявність геніальності можна говорити лише у разі досягнення індивідом таких результатів творчості, які мають важливе значення для розвитку людства, культури.

2. План семінарського заняття №6 (3)

Питання:

1. Спрямованість особистості

2. Темперамент

3. Характер.

4. Здібності

Теми для написання рефератів:

1. Самооцінка та рівень домагань особистості.

2. Типології характеру.

3. Фізіологічні основи темпераменту.

4. Темперамент і діяльності.

5. Загальні і спеціальні здібності.

6. Типологія особистості за К.Г.Юнгом.

7. Конституціональні теорії темпераменту.

8. Проблема здібностей до керівної діяльності.

3. Термінологічний словник.

Активність — риса темпераменту, що характеризується енергі­єю впливу людини на навколишній світ і подоланням перешкод на шляху до мети.

Активність характеру — структурна властивість характеру, яка визначається ступенем протидії зовнішнім обставинам.

Акцентуація характеру (лат. — наголос) — граничний варіант норми, наслідок посилення окремих рис характеру.

Геніальність (від лат. - дух) – вищий ступінь прояву творчості. Реалізується в створенні творів, що мають важливе значення для розвитку людства. Для особистості генія характерні такі риси, як творча продуктивність, володіння визначеною методологією, готовність до подолання стереотипів і конвенціональних установлень.

Екстраверсія (лат. — зовні і — повертати) — спря­мованість особистості на навколишній світ.

Екстраверт — людина, реакції і поведінку якої в основному ви­значають зовнішні враження, а не внутрішні переживання.

Екстраверт емоційного типу — людина, почуття якої узгоджу­ються із загальноприйнятими критеріями і переживаннями і перебу­вають під впливом традиційних цінностей.

Екстраверт інтуїтивного типу — людина, якій властиво у зовні­шньому світі сприймати те, що відбувається за межами подій.

Екстраверт мисленнєвого типу — людина, життєві прояви якої залежать від інтелектуальних висновків, хоча будь-яке їїсудження ґрунтується на зовнішніх критеріях (загальноприйнятих поглядах, тради­ціях).

Екстраверт сенсорного типу — людина, яку завжди притягують ті об'єкти, які викликають сильні відчуття.

Задатки – анатомо-фізіологічні особливості нервової системи, які служать базою для формування здібностей. У якості таких задатків прийнято виділяти:

а) типологічні властивості нервової системи, що визначають швидкість утворення тимчасових нерівних зв'язків, їхню тривкість, легкість диференціювання – утворення різних умовних реакцій у відповідь на схожі подразники;

б) анатомічні особливості будівлі аналізаторів і окремих областей кори головного мозку.

Інтроверсія (лат. — усередину і — повертати) — спрямованість свідомості й уваги, думок, почуттів і переживань лю­дини на свій внутрішній світ.

Інтроверт — людина, яка в діях І вчинках більше керується свої­ми думками і внутрішніми переживаннями, ніж зовнішніми вражен­нями і впливами.

Інтроверт емоційного типу — людина, яка зосереджена на собі І всюди керується своїми переживаннями, не враховуючи наявних по­дій і фактів.

Інтроверт інтуїтивного типу — людина, яка інтуїтивно може про­никати в майбутнє, алеїї інтуїція звернута на суб'єктивний психічний світ.

Інтроверт мисленнєвого типу — людина, схильна до теоретизу­вання, мислення якої мало залежить від загальноприйнятих ідей і традицій, а керується власними критеріями.

Інтроверт сенсорного типу — людина, яка в своїх діях керується здебільшого власними емоціями і сприйняттям, а нелогічними мірку­ваннями.

Меланхолік (гр. — чорний і— жовч) — людина, яка має меланхолійний темперамент, що характеризується переважан­ням процесів гальмування над процесами збудження в корі головно­го мозку, а також слабкими психічними процесами.

Особистість — суспільна істота, наділена свідомістю і представ­лена психологічними характеристиками, які є стійкими, соціально зумовленими і виявляються у суспільних зв'язках, відносинах з нав­колишнім світом, іншими людьми та визначають поведінку людини.

Пластичність (гр. — мазь, пластир) — риса темпераменту, яка є свідченням гнучкості, легкості пристосування людини до нових умов.

Сангвінік (лат. — кров) — людина, яка має сангвінічний темперамент, що проявляється в енергійності, великій емоційності, легкому пристосуванні до різних обставин і нових людей, хорошому самопочутті та інших якостях особистості.

Сенситивність (лат. — відчуття) — властивість темпера­менту, яка визначається найменшою силою зовнішніх впливів, необ­хідною для виникнення психічної реакції людини.

Темперамент (лат. — устрій, узгодженість) — су­купність індивідуально-психологічних якостей, яка характеризує ди­намічний та емоційний аспекти поведінки людини і виявляється в її діяльності та спілкуванні.

Флегматик (гр. — слиз) — людина, яка має флегматич­ний темперамент, що характеризується спокійністю, врівноважені­стю, малою емоційною збудливістю, сповільненістю рухових і мов­леннєвих реакцій, високою працездатністю і малою комунікабель­ністю.

Френологія (гр. — розум і — слово, вчення) — вчен­ня про локалізацію здібностей у певних ділянках мозку. Наукові до­слідження мозку не підтвердили ідей френології.

Характер (гр.— прикметна риса, ознака) — складне й індивідуально-своєрідне поєднання рис людини, яке формується в процесі її розвитку під впливом умов життя та виховання і виявляєть­ся в її поведінці.

Характер типовий (гр. — відбиток, форма) — характер, у якому втілені основні риси й особливі прикмети, властиві певному народу, нації, верстві населення тощо.

Холерик (гр. — жовч) — людина, що має холеричний тем­перамент, якому властивий сильний, рухливий, але не врівноваже­ний тип вищої нервової діяльності.

Я-концепція — динамічна система уявлень людини про себе, на основі якої вона вибудовує взаємовід­носини з іншими людьми.

Дата добавления: 2014-01-04