Додаток №1. 1. Поняття джерел трудового права України, їх класифікація

План

1. Поняття джерел трудового права України, їх класифікація.

2. Конституція України як основне джерело трудового права.

3. Кодекс законів про працю України та інші законодавчі акти України, що регулюють трудові відносини.

4. Підзаконні акти, що регулюють трудові відносини.

5. Локальні правові норми.

6. Міжнародні правові акти про працю.

1. Поняття джерел трудового права України, їх класифікація

Джерела трудового права України –це спосіб вираження норм права, що прийма­ються компетентними на те органами держави і призначені регу­лювати трудові відносини в процесі застосування праці і суспіль­ного захисту людей праці.

Джерела трудового права можна класифікувати за різними ознаками:

І.По юридичній силі:

- Конституція України;

- Акти міжнародного регулювання праці;

- Закони;

- Підзаконні нормативно-правові акти;

- Акти органів місцевого самоврядування;

- Локальні нормативно-правові акти.

ІІ.За характером прийняття:

- Прийняті органами держави (закони, укази,постанови і т.д.);

- Прийняті по узгодженню між власником або уповноваженим ним органом та працівниками (угоди, колективні договори і т.д.)

- Прийняті органами міжнародного правового регулювання праці (пакти про права людини, конвенції та рекомендації МОТ).

2. Конституція України як основне джерело трудового права.

Основним джерелом трудового права є Конституція України від 28 червня 1996 року, яка закріплює трудові права громадян та гарантії їх реалізації.

В ч.1 ст.43 сформульовано право на працю в відповідності до ст.23 Декларації прав людини. Кожен має „ можливість заробляти собі на прожиття працею, яку він вільно вибирає”.

Особливу увагу приділено забезпеченню економічних та соціальних прав. Збільшені гарантії прав на випадок безробіття, а також незаконного звільнення. Так, в ч.2 ст.43 передбачено обов’язок держави по створенню умов для повного здійснення громадянами права на працю, гарантуванню рівних можливостей в виборі професії та роду трудової діяльності.

В ч.3 ст.43 містяться норми, які забороняють примусову працю. Ця норма відповідає ст.8 Міжнародного пакта про громадянські та політичні права.

Вперше в Конституції в ч.4 ст.43 закріплено право кожного на належні, безпечні та здорові умови праці, на заробітну плату,не нижче чим закріплено законом.

В ст.44 Конституції закріплено право працівників на страйк для захисту своїх соціальних та економічних інтересів.

Ст.45 Конституції закріплює право кожного працюючого на відпочинок.

В відповідності з ч.3 ст.36 Конституції громадяни мають право на участь в професіональних союзах з метою захисту своїх трудових та соціально-економічних прав та інтересів.

Важливою юридичною гарантією прав та свобод являється судовий захист. В ст.55 Конституції закріплено, що правап та свободи людини і громадянина захищаються судом.

3. Кодекс законів про працю України та інші законодавчі акти України, що регулюють трудові відносини.

Серед законів в першу чергу слід виділити кодифіковане джерело трудового права – Кодекс Законів про Працю, затверджений Законом УРСР від 10 груд­ня 1971 р., уведений в дію з 1 червня 1972 р. Він складається з 18 глав, в яких об'єднані 265 статей. За роки, що пройшли після прийняття КЗпП, він доповнений главою «Забезпе­чення зайнятості вивільнюваних працівників», главою “Трудовий колектив». Назва глави XV «Трудові спори» змінена на назву «Індивідуальні трудові спори». Змінені і доповнені 267 статей КЗпП, тобто до окремих статей зміни вносилися по де­кілька разів.

Поряд із КЗпП, діють інші закони України,прийняті Верховною Радою України.Закони, які регулюють трудові відносини можна розділити на:

1.Закони які безпосередньо регулюють трудові відносини (галузеві закони).

2. Закони, які побічно відносяться до трудових відносин (загальні закони).

До галузевих законів можна віднести:

- Закон України „Про зай­нятість населення” від 1 березня 1991 р. який сприяє повній, продуктивній і вільно обраній громадянами зайнятості, гарантує їм право на зай­нятість, передбачає компенсацію в разі втрати роботи.

- Закон України „Про охорону праці” від 14 жовтня 1992 р. визначає основні положення щодо реалізації конституційного права громадян на охорону їх життя і здоров'я в процесі трудо­вої діяльності, регулює за участю відповідних державних органів відносини між власником підприємства або уповноваженим ним органом і працівником з питань безпеки, гігієни праці та ви­робничого середовища і встановлює єдиний порядок органі­зації охорони праці в Україні.

-Закон України „Про оплату праці” від 24 березня 1995 р. визначає економічні, правові та організаційні засади оплати праці працівників, які перебувають у трудових відносинах на підставі трудового договору з підприємствами, установами, організаціями усіх форм власності та господарювання, а також з окремими громадянами та сфери державного й договірного регулювання оплати праці.

- Закон України „Про відпу­стки” від 15 листопада 1996 р.

- Закон України „ По порядок розгляду колективних трудових спорів(конфліктів)” від З березня 1998 р. - законодавче вирішено питання про поря­док розгляду в Україні колективних трудових спорів (конфліктів).

До загальних законів відносяться:

- Закон України „Про власність” від 7 лютого 1991 р., який дає визначення права власності як урегульованих зако­ном суспільних відносин по володінню, користуванню і розпо­рядженню майном. Власнику надано право використовувати на договірній основі працю інших громадян, забезпечивши їм соціальні та економічні гарантії і права, передбачені законом. Майно може використовуватися і для підприємницької діяль­ності.

-Закон України „Про підприємства в Україні ” від 27 березня 1991 р. Закон визначає порядок створення підприємства і його реєстрацію, створення і використання май­на, управління підприємством і самоврядування трудового ко­лективу, визначає господарську, економічну та соціальну діяльність підприємства, взаємовідносини підприємства з дер­жавою, порядок ліквідації і реорганізації підприємств.

-Закон України „Про державну службу ” від 16 грудня 1993 р., який регулює суспільні відносини, що охоплюють діяльність держави щодо створення правових, орга­нізаційних, економічних та соціальних умов реалізації грома­дянами України права на державну службу. Закон визначає за­гальні засади діяльності державної служби, правовий статус державних службовців та їх апарату, порядок проходження дер­жавної служби, її припинення, матеріальне та соціально-побу­тове забезпечення державних службовців, відповідальність за порушення законодавства про державну службу.

-Закон України „Про ста­тус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту” від 22 жовтня 1993 р., основни­ми завданнями якого є створення належних умов для підтри­мання здоров'я й активного довголіття; організація соціально­го та інших видів обслуговування; виконання цільових програм соціального і правового захисту ветеранів війни; надання пільг, переваг та соціальних гарантій у процесі трудової діяльності відповідно до професійної підготовки і з урахуванням стану здоров'я.

-Закон України „Про пенсійне забезпечення” від 5 листопада 1991 р. - всім непрацездатним громадянам гарантується право на матеріальне забезпечення за рахунок суспільних фондів споживання шляхом надання трудових і соціальних пенсій. Закон спрямований на те, щоб повніше враховувалася суспіль­не корисна праця як джерело зростання добробуту народу і кож­ної людини, гарантує соціальну захищеність пенсіонерів.

4. Підзаконні акти, що регулюють трудові відносини.

До підзаконних актів відносяться:

-Укази і розпорядження Президента України,

- Постанови і розпорядження Кабінету Міністрів України,

- Накази і положення Міністерства праці і соціальної політики.

Укази і розпорядження Президента України можуть відно­ситись до різних питань регулювання трудових відносин. Так, з метою вдосконалення роботи з кадрами Президент України 19 травня 1995 р. видав Указ «Про заходи щодо вдосконалення роботи з кадрами в органах виконавчої влади, з керівниками підприємств, установ і організацій».

Вищим органом державної виконавчої влади України є Кабінет Міністрів — уряд України, який на підставі Консти­туції та законів України, постанов Верховної Ради, указів і роз­поряджень Президента України наділений правом видавати в межах своїх повноважень постанови і розпорядження.

Постанови і розпорядження Кабінету Міністрів України набувають чинності з моменту їх прийняття.

Наприклад, Постановою від 19 березня 1994 р. № 170 Кабінет міністрів України затвердив Положення про порядок укладення контрактів при прийнятті(найманні) на роботу працівників.

Міністри, керівники інших центральних органів державної виконавчої влади в межах своєї компетенції можуть видавати нормативно-правові акти, які підлягають реєстрації у Мініс­терстві юстиції України. Так, Міністерству фінансів України у межах його повноважень надано право на основі й на вико­нання чинного законодавства видавати накази, організовувати та контролювати їх виконання. У разі необхідності міністер­ство разом з іншими центральними та місцевими органами дер­жавної виконавчої влади, органами місцевого і регіонального самоврядування видає спільні акти, які є обов'язковими для виконання.

Міністерство праці і соціальної політики України на основі і на виконання чинного законодавства видає накази з питань праці, її оплати, умов зайнятості і соціального захисту населен­ня, які є обов'язковими для виконання.

5. Локальні правові норми.

Локальна нормотворчість здійснюється безпосередньо учас­никами трудових відносин, які беруть участь у створенні цих норм, можуть впливати на їх зміст. Це дає можливість працю­ючим знати обсяг належних їм прав та обов'язків, що визна­чені локальними нормами, максимально пристосовуючи їх для реалізації своїх інтересів та задоволення потреб.

Для того щоб здійснювалась локальна нормотворчість, не­обхідні дві умови:

По-перше, норми є локальними і набувають чинності лише за умови, що вони прийняті у порядку, попе­редньо визначеному централізованим регулюванням.

По-дру­ге, локальна нормотворчість можлива за наявності загальної норми, що надає певним суб'єктам право займатись нормотворчістю.

Таким чином, локальна норма в трудовому праві України — правило загальнообов'язкової поведінки, що попередньо сан­кціоноване державою і прийняте у встановленому законом по­рядку безпосередньо на підприємстві, в установі, організації, діє в його межах.

До локальних документів на підприємствах, в ус­тановах, організаціях відноситься:

- колективний договір;

- правила внут­рішнього трудового розпорядку;

- систем оплати праці;

- положення про преміювання і виплату винагоро­ди за підсумками роботи за рік.

Таким чином, локальні норми, що приймаються власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом спільно з трудовим колективом або за погодженням з профспілковим комітетом, є складовою частиною системи тру­дового права. Вони повинні бути внутрішньо погодженими з більш загальними правовими нормами, які займають провідне, визначальне місце в ієрархії правових норм.

6. Міжнародні правові акти про працю.

До договорів в галузі праці в першу чергу відносяться належним чином ратифіковані або схвалені конвенції та реко­мендації МОП, офіційно опубліковані в Україні.

Мета і завдання МОП викладені в преамбулі до Статуту організації та в Декларації, що прийнята на 26-й сесії Гене­ральної конференції МОП в Філадельфії 10 травня 1944 р. В Декларації проголошені основні принципи, на яких повинна базу­ватись діяльність МОП.

МОП складається з трьох основних органів. Вищим орга­ном організації є Генеральна конференція, або Міжнародна конференція праці. Головним змістом роботи конференції є розробка і прийняття конвенцій і рекомендацій по праці.

Виконавчим органом МОП є Адміністративна Рада.

Постійним секретаріатом МОП є Міжнародне бюро праці на чолі з Генеральним директором, який призначається Адмі­ністративною Радою.

Крім основних органів до складу МОП входять ряд постій­них і тимчасових комітетів та комісій. До них відносяться, на­приклад, промислові комітети, що створені для вивчення умов праці в різних галузях промисловості, комітет по свободі об'єд­нань, комітет експертів по застосуванню конвенцій і рекомен­дацій, кореспондентські комітети та ін.

Найважливішою стороною діяльності МОП є розробка і прийняття конвенцій і рекомендацій. Ці конвенції і рекомендації про працю є тими ос­новними формами, за допомогою яких МОП здійснює міжна­родне правове регулювання праці.

Мета конвенції — створити для держави, що її ратифікува­ла, зобов'язання по внесенню певних змін в національне зако­нодавство про працю.

Конвенція — правовий акт, який набуває сили міжнарод­ного зобов'язання тільки після ратифікації її не менш як двома країнами — членами МОП. Норми конвенцій, що ратифіко­вані, мають обов'язкову силу по відношенню до тих членів МОП, які ратифікували цю конвенцію.

Питання для самоконтролю:

1.Дайте характеристику функціям законодавства про працю та розкрийте сферу їх дії.

2.Поняття джерел трудового права.

3.Зак якими критеріями можна класифікувати джерела трудового права?

4.Назвіть класифікацію джерел трудового права за їх юридичною силою.

5.Проаналізуйте Основний закон України та назвіть всі статті, які закріплюють основні права працівників.

6.Назвіть норми та інститути КЗпП України, які конкретизують положення Конституції України в області регулювання трудових відносин.

7.В чому особливість системи трудового законодавства?

8.Яка роль локальних нормативних актів в регулюванні трудових правовідносин? Назвіть їх види.

9.Яке місце займають міжнародні правові акти в системі джерел трудового права?

10.Які органи та в якому порядку приймають міжнародні правові акти в сфері праці?

Схема до теми 2 ” Джерела трудового права”.

Тема 3. ПРИНЦИПИ ТРУДОВОГО ПРАВА УКРАЇНИ.

Дата добавления: 2014-01-04