Диференціальна психологія як теоретична і прикладна наука

План.

1. Предмет і завдання диференціальної психології.
2. Історія становлення диференціальної психології.
3. Основні ідеї та напрями д.п.

1. Предмет і завдання диференціальної психології.

Психологія на перших етапах свого розвитку була зосереджена на виявленні загальних закономірностях психічного, недооцінюючи при цьому своєрідності індивідуального. Дослідники мали справу з індивідуальними варіаціями психічного, які спочатку розглядали як джерело помилок спостереження, експерименту, а лише потім – як варіативність психічних проявів людини. Логіка розвитку науки привела до виокремлення диференціально-психолгічного аспекту в психологічних явищах.

Відтоді, як людина розумна почала пізнавати навколишній світ і себе, вона усвідомила, що відрізняється від своїх близьких, а вони теж різняться між собою. Навіть у первіснообщинній спільноті існували люди – мисливці, збирачі, знахарі, вожді, кухарі, - які володіли особливими здібностями й особистісними властивостями. На всіх рівнях розвитку суспільства був поділ праці, в основі якого – визнання відмінностей між людьми, наявності у них абсолютно індивідуальних рис і здібностей.

Природу і сутність цих відмінностей, їх причини, вплив на них підготовки, розвитку, фізичного стану індивідів та інші фундаментальні питання досліджує Д.П.

Індивідуальна своєрідність людини – предмет інтересу письменників, художників, генетиків, антропологів, медиків, біологів, біохіміків, фізиків. Принципова відмінність Д.П. полягає у прагненні не просто пізнати індивідуальні особливості на основі систематизації життєвих спостережень, а науково дослідити механізми становлення і розвитку людської індивідуальності, її унікальності як цілісного феномену, що існує в полі взаємодії об’єктивної та суб’єктивної реальностей.

Поняття «унікальний», тобто «єдиний у своєму роді», основоположне для конструкта «індивідуальність» - центрального елементу науки про людські відмінності. (індивід, особистість, індивідуальність). Парадокс, який виявляється ще на підступах до розкриття предмета Д.П. у тому, що при визначенні людської індивідуальності слід зважати на:

· неповторну своєрідність суб’єктивного світу людини;

· цілісність індивідуальності як системи, що само розвивається з властивими їх інтегральними ефектами (адаптивністю, результативністю, компенсаторністю);

· об’єктивно реєстровані відмінності (індивідуальні, типологічні, групові) між людьми.

Ці три ознаки визначають диференціально-психологічну специфіку вивчення такого феномену як людина унікальна (Homo Unikus).

Отже, диференціальна психологія – галузь психології, що вивчає психологічні особливості між окремим індивідами та групами, їх види, прояви, кількісні характеристики, причини, наслідки тощо.

Предметом д.п. є індивідуальні, типологічні та групові відмінності між людьми, а також природа, джерела і наслідки цих відмінностей, закономірності психічного варіювання. Розвиток Д.П. є вадливим для практики навчання, виховання, психіатричних та психотерапевтичних впливів, для визначенні профпридатності, профвідбору та профорієнтації.

До індивідуальних (індивідуально-психологічних) відмінностей належать відмінності в психічних процесах (пізнавальних, емоційних, вольових), психічних властивостях особистості (самосвідомість, спрямованість, темперамент, характер, здібності, інтелект), психічних станах (прояви почуттів, уваги, волі, мислення, аномальні й патологічні стани тощо), що відрізняють людей один від одного.

Типологічними є відмінності між типами особистості за однією або кількома основними ознаками. Відомі типології темпераментів І.Павлова (критеріями типології є властивості н.с. – сила, врівноваженість, рухливість); типології особистостей О.Лазурського (за критеріями активного пристосування до середовища, співвідношення ендо- й екзопсихіки); К.-Г.-Юнга (за критеріями інтро- й екстраверсії, свідомої й підсвідомої установок); Олпорт, Кет тел (за особистісними рисами) та ін. в цьому випадку об’єктом дослідження є відмінності між певними типами особистостей.

Групові відмінності проявляються між великими групами людей – статями (міжстатеві), расами (міжрасові), етносами (міжетнічні), носіями різних культур (міжкультурні).

Індивідуальні відмінності відображають багатство і мінливість людської природи. Вони є одним з основних чинників, що пояснюють різноманітність форм поведінки індивідів в однотипних ситуаціях. До індивідних відмінностей належать:

· Базальні (властивості н.с., темперамент, характер, здібності, інтелект, установки),

· Програмувальні (мотиви, інтереси, світогляд та ін).

Саме вони визначають динаміку і зміст поведінки. Згідно з концепціями Б.Теплова, В.Небиліцина, В.Мерліна, Б.Ананьєва, основні властивості н.с. зумовлюють динаміку процесів збудження та гальмування, що формують у своїх комбінаціях нейрофізіологічну основу різноманітних психологічних проявів з їх індивідуальними варіаціями.

Дослідження індивідуальних відмінностей має велике значення в прикладній психології, бо дає змогу прогнозувати поведінку людей в заданих ситуаціях. Наприклад, особливості поведінки, пов’язані з індивідуальними здатностями переробляти інформацію, визначаються як властивостями когнітивної структурованості суб’єкта, так і актуальною складністю навколишнього світу. При ускладненні ситуації у людей з високою когнітивною структурованістю темп переробляння підвищуватиметься швидше, ніж у людей з низькою. Перші зуміють упоратися з непростою обстановкою, а другі діятимуть стереотипно, негнучко.

Д.П. досліджує як психологічну своєрідність конкретної індивідуальності, так і типологічні відмінності психологічних проявів у представників різних груп – соціальних, класових, етнічних, вікових та ін.

Тому перед сучасною Д.П. постають завдання:

1. Виявити закономірності виникнення і прояву індивідуальних відмінностей у психіці людини.

2. Розробити теоретичні основи психодіагностичних досліджень та психокорекцій них програм.

3. Виокремити істотні параметри організації психічної діяльності (вимірювання, чинники), від яких залежить індивідуально-типологічна характеристика суб’єкта.

Зв’язок з іншими галузями психологічних знань.

1. Історія становлення диференціальної психології.

Говорячи про історію розвитку психології як науки, Г.Еббінгауз підкреслював: «Психологія – це наука, що має довге минуле та коротку історію». Ці слова відомого німецького вченого повністю можна віднести і до розвитку Д.П.

В історії Д.П. можна виділити три глобальних періоди.

1. Донауковий. Пов’язаний з появою інтересу до індивідуальних відмінностей, спробами знайти їм пояснення. Перші спроби диференціювати представників племен (присвоєння тотему). До цього ж періоду відносяться і перші спроби систематизувати індивідуальні відмінності (складання гороскопів, хіромантія – спроби передбачення індивідуальних особливостей людини, рис характеру, пережитих подій). В рамках донаукового періоду виникли певні ідеї, які пересікаютсья з сучасними дослідженнями. Хіромантія дала поштовх до виникнення науки дерматогліфіки (Б.Г.Ананьєв). розвиток фізіономіки.

2. Р озвиток Д.П. в рамках філософії та медицини. Платон «Класифікація характера», трактат Теофраста «Етичні характери», Гіппократ, Лоок, Дідро. Гельвецій заклав науковий підхід до психології здібностей.

Хоч у засновника експериментальної психології В.Вундта не було праць, спрямованих на виявлення індивідуальних відмінностей, та Кет тел, його учень змінив установку на переорієнтацію в цьому напрямку. Так зародилась диференціальна психологія як наука.

Важливим кроком стали дослідження англійського вченого Ф.Гальтона. його заслуга у створенні техніки вивчення індивідуальних відмінностей та створенні ряду методик з цією метою. Особливо значимим стало впровадження у психологію нових математичних методів, переважно статистичних. У праці «Спадковий геній» він дав статистичний аналіз великої кількості біографічних фактів, аналізуючи особливості розподілу здібностей.

Американський психолог Д.М.Кеттел став одним з перших психологів, які розробили нові методи діагностики – тести. Популярність цей метод набув завдяки роботам А.Біне по дослідженню інтелекту. Коефіцієнт інтелекту IQ запропонував ввести В.Штерн. він ввів поняття норми (70-130%), нижче – розумова відсталість, вище – обдарованість.

Саме В.Штерн вважається засновником диференціальної психології. В 1900 р. він пише роботу «Про психологію індивідуальних відмінностей: ідеї до диференціальної психології», яка була перевидана в 1911 році під назвою «Диференціальна психологія та її методичні основи». В цих роботах дослідник пропонує основні напрямки розвитку Д..П. З цього моменту наступає третій етап розвитку Д.П.

На сьогоднішній день виділяють три центри розвитку Д.П.

1. Європа – В.Штерн, А.Біне, Ф.Гальтон, ЧюСпірмен.
2. Америка – А.Анастазі, Д.Кеттел…
3. Вітчизняний напрямок – О.Ф.Лазурський, б.М.Теплов, В.Д.Небиліцин, В.М.Русалов…

Дата добавления: 2014-01-04