Товар - це продукт праці і при­роди, який виготовляється для обміну на ринку, для продажу

Відмінності

Просте товарне виробництво	Розвинуте товарне виробництво
Виробник продукту та власник засобів виробництва— одна особа	Виробник продукту — найманий робітник, власник товару - капіталіст
Експлуатація, як правило, відсутня	Експлуатація існує
Виробництво товарів спрямоване на задоволення потреб виробника	Виробництво товарів здійснюється задля одержання прибутку
Виробництво здійснюється на базі індивідуальної, відособленої праці	Виробництво ведеться на базі спільної, об'єднаної праці найманих робітників
Виробництво товарів має підпорядковане значення стосовно натурального господарства	Товарне виробництво набуває запального характеру

Таким чином, в історичному розвитку товарного вироб­ництва слід наголосити на двох важливих моментах:

1) пере­творенні натурального господарства в просте товарне;

2) перетворенні простого товарного господарства в розви­нуте.

Перше є результатом суспільного поділу праці й економічної відособленості виробників, друге пов'язане з тим, що товаровиробники, виготовляючи товар відособлено на ринок, знаходяться у відношенні конкуренції один до одного, що призводить до їхнього розшарування — збагачення меншості і розорення більшості.

Продукт праці, що вступає в обмін, є товаром лише тому, що з приводу нього виникають відносини між двома особами або колективами. Як економічне поняття він являє собою історично визначену форму продукту су­спільної праці, яка виражає суспільно-економічні зв'язки това­ровиробників.

Суть товару розкривається при розгляді його властивос­тей. Товар можна розглядати з боку його якості, що від­ображає корисні властивості товару, і кількості, що харак­теризує його суспільну міру.

Відповідно до цього одна властивість товару полягає в здатності його задовольняти яку-небудь соціально-економічну потребу людини, друга — обмінюватися в певних пропорціях на інші товари. Корисність речі-товару, завдяки якій вона може задовольняти ту чи іншу потребу людей, робить її споживною вартість. Споживна вартість є об'єктом дослідження економічної теорії тоді, коли вона створюється як суспільна споживна вартість для обміну, і в цій якості вона вже стає речовим носієм мінової вартості, економічних відносин.

Мінова вартість — видиме кількісне співвідношення, в якому споживні вартості одного роду обмінюються на споживні вартості іншого, тобто це властивість товару обмінюватися, пропорція, в якій один товар обмінюється на інший. Кожний окремий товар можна обмінювати на безліч інших у різних кількісних пропорціях; отже, він має безліч мінових вартостей.

Об'єднує всі товари те, що вони — продукт праці. Як згустки певної кількості людської праці вони є вартості. Мінові ж вартості виражають співвідношення між затратами праці на виробництво продуктів, що обмінюються. Отже, вартість — це внутрішня властивість товару, зовнішньою формою прояву якої є мінова вартість. Саме вартість як уречевлена в товарах праця робить всі товари порівняльними, спільномірними. Як споживні вартості товари якісно різні, як вартості — якісно однорідні.

Вартість як економічна категорія виражає відносини між товаровиробниками з приводу затрат їхньої праці на вироб­ництво продуктів, якими вони обмінюються як товарами. У вартості виражається не просто кількість суспільно необхідної праці, а й якість продукції, її корисний ефект.

Споживна вартість і вартість — два полюси товару, що постійно перебувають у суперечності. В умовах простого то­варного виробництва, де ринкові зв'язки виникають стихійно, товаровиробник часто не знаходить покупця на свої товари. Вони залишаються не проданими, а споживні вартості не виявляють себе як вартості.

Двоїста природа товару є наслідком двоїстого характеру праці, втіленої в ньому. Вона виступає одночасно як конкретна й абстрактна праця. Поло­ження про двоїстий характер праці — наукова основа трудової теорії вартості.

Конкретна праця поряд з природою є умовою існування людського суспільства, умовою створення конкретної спо­живної вартості. Вона якісно різнорідна, а тому множинність товарних тіл (споживних вартостей) — це результат мно­жинності конкретних видів праці. Конкретна праця — джерело речового і духовного багатства, однак вона не може надати товарам ту спільну властивість, на основі якої здійснюється їх обмін. Вона створює саме те, що їх різнить, — споживну вартість.

Але якщо абстрагуватися від конкретного характеру ви­робничої діяльності, від корисного характеру праці, то в ній залишиться те, що вона є затратою людської робочої сили взагалі, тобто абстрактною працею (характеризується витратою робочої сили взагалі, незалежно від її конкретної форми)..

Корисна праця, з одного боку, як затрати робочої сили в конкретній формі являє собою конкретну працю, що створює споживну вартість, а з іншого — як витрати робочої сили взагалі безвідносно до її конкретної форми прирівняна суспільна праця є абстрактною, що створює вартість товару. Конкретна й абстрактна праця — це дві сторони однієї і тієї ж праці в товарному виробництві. Вони невіддільні одна від одної ні в часі, ні в просторі.

З'ясувавши якісну характеристику праці, матеріалізованої в товарі, необхідно дати її кількісне вираження, тобто величину вартості товару. Розглянемо це на такому прикладі.

Товаровиробники здійснюють виробництво в різних інди­відуальних і природних умовах, тому на виготовлення одна­кових товарів витрачається різна кількість праці, яка знаходить своє втілення в різних затратах робочого часу. Відповідно до цього в товарах матеріалізується різна індивідуальна вартість. Але на ринку товари однакової споживної вартості оцінюються однаково, бо враховується лише їхня суспільна вартість, її величина визначається не індивідуальними, а суспільне не­обхідними затратами праці, а саме: кількістю суспільне не­обхідного часу, який визначається суспільно нормальними умовами виробництва за середнього в даному суспільстві рівня та інтенсивності праці.

Суспільно необхідний робочий час і зумовлена ним су­спільна величина вартості не є постійними і залежать від продуктивної сили праці, яка визначається, в свою чергу, рівнем розвитку науки та її технологічним використанням, здібностями працівника, його досвідом і кваліфікацією, тра­диціями, суспільною комбінацією виробничого процесу, при­родними умовами. Величина вартості товару змінюється, та­ким чином, прямо пропорційно кількості і обернено про­порційно продуктивності суспільної праці. Під продуктивністю праці розуміють кількість продукту, який виробляється в оди­ницю робочого часу.

Інтенсивність праці виявляється у насиченості, наповне­ності робочого часу працею.

Величина вартості товару вимірюється витратами простої праці, тобто праці середньої умілості, посильної кожному членові суспільства на даному етапі його розвитку.

Найважливішим законом товарного виробництва є закон вартості - виробництво й обмін товарів здійснюються на основі їх вартості, величина якої вимірюється суспільно необхідними затратами праці. Дія закону вартості виявля­ється в тому, що всі різноманітні за обсягом затрати праці зводяться до середніх, суспільно необхідних. Зведення це відбувається на ринку, через суспільні контакти всієї маси товаровиробників і покупців, через механізм попиту та пропо­нування.

Необхідними умовами дії закону вартості або встановлення цін на товари на рівні їх вартості є такі: обмін товарів перестає бути випадковим чи тільки поодиноким явищем; товари вироб­ляються в кількості, що відповідає взаємній потребі в них. Ця потреба встановлюється досвідом у результаті тривалого обміну; відсутня будь-яка природна або штучна монополія, яка не давала б можливості сторонам, що укладають угоду, прода­вати товари вище від вартості або нижче від неї.

Іншими словами, необхідно, щоб попит і пропонування вільно взаємодіяли, впливаючи на обмін і виробництво това­рів, зумовлюючи конкуренцію між виробниками.

Роль закону вартості у товар­ному виробництві:

а) він виступає стихійним регулятором пропорцій су­спільного виробництва (розподілу праці між галузями). У то­варному виробництві, заснованому на приватній власності на засоби виробництва, цей розподіл відбувається стихійно в результаті постійних коливань цін навколо вартості. Якщо реальна частка праці в даній галузі менша за потрібну, то пропонування на товари перестає покривати попит і ціни зростають. Виробництво продукту цієї галузі стає надзвичайно вигідним. До неї і перейде значна частина товаровиробників.

Відбудеться перерозподіл праці між галузями. Та ж галузь, що характеризується надвиробництвом, тобто перевищенням пропонування над попитом, під впливом низьких цін звужу­ватиметься. Отже, силою, яка регулює товарне виробництво, приводить його в систему, є вартість, закон вартості;

б) закон вартості - основа диференціації товаровиробників. Він зумовлює зведення всіх індивідуальних витрат праці до суспільне необхідних. За таких умов одна група товаровиробників, в яких індивідуальна вартість вища за суспільну, не реалізує частину праці, а інша, в котрої індивідуальна вартість нижча за суспільну, навпаки, реалізує над­ лишок праці над індивідуальними витратами. Отже, перша група товаровиробників неминуче бідніє і розорюється, тоді як друга збагачується. Суперечність між індивідуальною і суспільно необхідною працею призводить до диференціації товаровиробників;

в) закон вартості сприяє зародженню капіталістичних від­носин. Частина товаровиробників, яка в результаті ринкових відносин збагатилася, розширює виробництво, а це вимагає додаткової робочої сили. Товаровиробники, які розорилися, не мають ніяких засобів існування, крім робочої сили — здатності до праці. Вони й вимушені йти до багатих товаровиробників і продавати їм свою робочу силу. Одні стають поступово капітапістами-підприємцями, інші - найманими робітниками;

г) закон вартості стимулює розвиток продуктивних сил. Суперечності між індивідуальним і суспільно необхідним робочим часом є рушійною силою розвитку продуктивних сил суспільства. Технічний прогрес у виробництві супроводжує принаймні такі моменти: зростання продуктивності праці забезпечує зниження індивідуальної вартості й отримання надлишку продукту над витратами, підвищений доход товаровиробника. Впровадження технічних новинок у виробництво також неминуче приводить до зниження і середніх суспільне необхідних витрат на виробництво даного продукту. Це змушує всіх товаровиробників зменшувати індивідуальні витрати, а отже, підвищувати технічний рівень виробництва і його організацію. За такої системи господарства прогрес у розвитку продуктивних сил досягається значно швидше, ніжу натуральному господарстві.

Розглянута регулююча роль закону вартості була характер­ною для простого товарного виробництва. Основні її елементи функціонують і нині. Проте в цивілізованій ринковій економіці посилюється економічна діяльність держави, яка через сис­тему фінансово-кредитних важелів активно втручається у відтворювальний процес.

Дата добавления: 2014-01-04