Метемпсихоз: мандри душі

Від давніх-давен існувало вірування у можливість переходу людських душ убудь-які істоти і предмети (метемпсихоз). На основі аналізу народних казок, міфологічних легенд та інших джерел можна дійти висновку, що в давнину українському народу також були відомі уявлення про переселення душ. Люди вважали, що душа може переселитись у тварину або рослину і тому говорили: не вбивай одиноку мушку зимою в хаті – то, може, душі близьких твоїх родичів. Ще в дохристиянські часи існувало уявлення про те, що сорок днів після смерті людини душа, вийшовши з тіла, блукає, а потім іде на той світ. Вважалося, що подорож душі на той світ дуже довга й небезпечна. Згідно з одним віруванням, душа, покинувши тіло, стає зіркою і дивиться згори на землю, тому зорі – душі померлих За іншими віруваннями, кожна людина одержує свою зірку, яка її охороняє впродовж життя.

За вченням волхвів (служителів давньослов'янського язичницького культу) душа є живою духовною плоттю людини, що визначає її вдачу, поведінку, діяльність, взагалі – долю. Міститься вона в єстві людини. Волхви вважали, що бувають душі світлі й темні. Після смерті людини світла душа – по сорока днях прощання зі світом та фізичною плоттю своєю – лине у Вирій, де має постійне місце вічного райського проживання. Темна душа провалюється в підземне чорне царство (пройшовши 12 мученицьких сфер пекла) і стає слугою Чорнобога.

Волхви твердили, що є люди, котрі несуть у собі дві душі водночас – світлу і темну, які борються між собою і цим визначають поведінку людини, міру її добрих і злих вчинків (люди з подвійною душею, як правило, кінчають життя самогубством, вважали волхви).

За уявою давніх слов'ян, більшість душ недовго перебуває у Вирії чи Підземеллі – це стосується душ діяльних ("невсипущих"), тих, які "рвуться на землю", до справи. Таким Род і Чорнобог дозволяють повертатися і втілюватися в новонароджених, не повертаючи, однак, свого попереднього фізичного образу.

Відродженню і перевтіленню душі волхви надавали великого значення. За їхнім вченням, душі померлих відроджуються не лише в людях, але і в тваринах, деревах, рослинах, в нових струмках, річках тощо. Скажімо, душі мужніх воїнів і дужих ратаїв відроджуються в дубах та інших деревах. Тому волхви дозволяли використовувати на паливо лише сухе зілля та повалені Стрибогом (вітром) чи Перуном (блискавкою) дерева. Зате на будівництво житла волхви заохочували використовувати дуб. Хата, збудована з дубової деревини, на думку волхвів, містить у своїх стінах душі колишніх воїнів та орачів. Тож у такій хаті, твердили волхви, і виростатимуть добрі воїни та працьовиті орії.

Всі ті світлі душі померлих, що містилися в будівлі, підпорядковувалися домовику.

Відроджуватися і перевтілюватися душа могла, на думку волхвів, обмежену кількість разів (три, чотири, сім, вісім, дев'ять і дванадцять разів – у залежності від своєї "потужності"). Далі душа "втомлювалася" і летіла до Вирію на вічне проживання.

Давні слов'яни всіляко намагалися не допустити відродження темних душ (наприклад, обкладали місце, де могла народитися дитина, рушниками та ряднами з вишитими та витканими стрілами Перуна, зображеннями Берегині і Мокоші тощо).

З душею пов'язували загадкові явища в житті. Якщо, казали волхви, за тобою десь по дорозі унадився собака – не жени його геть, а приведи додому і нагодуй – то душа твого померлого родича чи ближнього тужить по тобі, хоче бути біля тебе... Коли до тебе під вікно прилетіла пташка та ще й стукнула дзьобиком у шибку – мерщій роздай милостиню старцям чи понеси що-небудь у дар сусідові, ближньому своєму, бо то душа померлого принесла тобі якусь звістку й нагадала про себе.

Роздавати милостиню чи робити якесь добро – то, на думку волхвів, поминати передусім душі померлих, нести їм радість і втіху тощо.

Етнопсихологія відкриває вірування в душу, яка перебуває в камені, зброї, човні, одягу, прикрасах та в інших предметах. Кожний клаптик земної поверхні – гори, скелі, а також ручаї, трави, дерева вміщують в собі якийсь дух. Він вислуховує молитви, приймає жертвопринесення.

У буддійських легендах лісовиця може стати дружиною земного героя. Божествам дерев надаються людські риси. Обвішані ляльками та іншими привабливими предметами, дерева можуть ними бавитися. Перед тим як зрубати дерево, до нього звертаються з молитвою, ніби воно має живу душу. В казках різних народів розповідається про дерево, яке плаче, з якого тече кров, яке говорить людською мовою, коли його рубають. У Південній Америці індіанці голосними вигуками висловлювали своє поклоніння перед священним деревом з навішеними дарами – сигарами, хлібом, м'ясом, шматками тканини. Навколо біліли кінські кості – наслідок жертвопринесення. Ще в XIX столітті на віддалених від великих міст шведських фермах корені дерев поливали молоком і пивом – ста­ровинна традиція жертвопринесення.

Існувало безліч "священних тварин", яких шанували, яким поклонялись, вірячи, що ці тварини є родоначальниками людського племені. У Стародавньому Єгипті шанували священних крокодилів, кішок, шакалів, яструбів.

Мараві – африканське плем'я – вірили, ніби душі злих людей перетворюються на шакалів, а добрих – на змій. Завдяки своїй властивості змінювати шкіру змій часто виступав у релігійних віруваннях про воскресіння і безсмертя. Уявлення про переселення душ входили істотними компонентами в філософсько-релігійні системи брахманізму та буддизму. Індус вважав, що його тіло – місце тимчасового перебування душі. Вона скута ланцюгом власних вчинків, на ній відбуваються результати минулих дій. Вона піднімається, або знижується в нескінченому ланцюгу перевтілень в рослину, тварину, людину, божество, у зв'язку з чим всі істоти мають спорідненість з людиною. Слон, мавпа або черв'як в минулому могли бути людьми, а згодом знову набудуть людського вигляду.

Дата добавления: 2014-01-04