Курс, 10 семестр

Отже, учитель був і буде головною постаттю у навчально-виховному процесі. Учителю XXI століття повинні бути притаманні професійна компетентність, інтелігентність, конкурентноздатність, духовність. Сучасний педагог повинен бути людиною культури і вселюдських цінностей, провідником ідей державотворення і демократичних змін, людиною великої душі і доброго серця.

Основою педагогічної спрямованості є інтерес до професії вчителя, який знаходить своє вираження у позитивному емоційному ставленні до дітей, їх батьків, педагогічної діяльності в цілому до конкретних її видів, в прагненні до оволодіння педагогічними знаннями і вміннями.

Учитель як суб’єкт педагогічної діяльності. Професіограма особистості педагога

Сучасні вимоги до педагога висвітлені у законі “Про загальну середню освіту”: “Педагогічним працівником повинна бути особа з високими моральними якостями, яка має відповідну педагогічну освіту, належний рівень професійної підготовки, здійснює педагогічну діяльність, забезпечує результативність та якість своєї роботи, фізичний та психічний стан здоров’я якої дозволяє виконувати професійні обов’язки у навчальних закладах середньої освіти”.

Сукупність професійно обумовлених вимог до вчителя визначається як професійна готовність до педагогічної діяльності. В її складі виділяють, з однієї сторони, психологічну, психофізіологічну готовність, а з іншої – науково-теоретичну і практичну підготовку (підготовленість) як основу професіоналізму.

Слід зазначити, що особистісні якості у педагогічній діяльності невіддільні від професійних. До останніх звично відносять ті, що набуваються у процесі засвоєння знань, умінь, способів мислення, методів діяльності. Серед них: володіння предметом викладання, методикою викладання предмета, психологічна підготовка, широкий кругозір, педагогічна майстерність, володіння технологіями педагогічної праці, організаторські уміння, педагогічний такт, педагогічна техніка, володіння технологією спілкування та інші якості. Професійно-значимі якості педагога забезпечують повноцінне виконання вчителем своїх професійних функцій та обов’язків.

Усі основні риси особистості педагога тісно пов’язані між собою, але провідна роль належить світогляду і спрямованості особистості, мотивам, що визначають поведінку і діяльність вчителя. Це дозволяє серед рис і характеристик особистості педагога визнати провідними соціально-моральну, професійно-педагогічну і пізнавальну спрямованість.

У структурі особистості вчителя особлива роль належить професійно-педагогічній спрямованості. Вона є тим каркасом, навколо якого компонуються основні професійно значимі властивості особистості педагога. Професійна спрямованість особистості вчителя включає інтерес до професії вчителя, педагогічне покликання, професійно-педагогічні наміри і нахили.

Основу педагогічного покликання складає любов до дітей. Любов до дитини – це, за словами В.Сухомлинського, “плоть і кров вихователя як сили, здатної впливати на духовний світ іншої людини. Педагог без любові до дитини – це все одно, що співак без голосу, музикант без слуху, живописець без відчуття кольору”. Йдеться про мудру, добру, вимогливу любов, що вчить жити. Ця основоположна якість є передумовою самовдосконалення, цілеспрямованого саморозвитку, багатьох професійно значимих якостей, що характеризують професійно-педагогічну спрямованість учителя.

Серед таких якостей – педагогічний обов’язок і відповідальність. Керуючись почуттям педагогічного обов’язку, вчитель завжди поспішає надати допомогу дітям і дорослим, тим, хто її потребує, в рамках своїх прав і компетенції; він вимогливий до себе, слідує своєрідному кодексу педагогічної моралі, професійної честі. Вищим проявом педагогічного обов’язку є самовідданість учителя. Учитель, якому притаманна ця якість, часто працює, не рахуючись з часом, інколи і навіть станом здоров’я.

Основу пізнавальної спрямованості особистості педагога складають його духовні потреби та інтереси. Одним із проявів духовних і культурних потреб педагога є потреба у знаннях. Одним із головних факторів пізнавального інтересу є любов до предмету, який викладаєш. Лев Толстой зазначав, що якщо “хочеш наукою виховати учня, люби свою науку і знай її, і учні полюблять тебе, і ти виховаєш їх; але якщо ти сам не любиш її то скільки б ти не змушував вчити, наука не справить виховного впливу. Сучасний учитель повинен добре орієнтуватися у різних галузях науки, яку він викладає, бути постійно в курсі нових досліджень, відкриттів і гіпотез, бачити близькі і далекі перспективи науки. Найбільш загальною характеристикою пізнавальної спрямованості особистості вчителя є культура науково-педагогічного мислення.

Особистість учителя як професіонала характеризується у науковій літературі такими інтегрованими поняттями як професіоналізм, педагогічна культура, професійно-педагогічна компетентність, професійно-педагогічний потенціал, педагогічні здібності та ін.

Узагальнюючою характеристикою професійно вагомих утворень особистості педагога виступає категорія професіоналізму особистості вчителя. Професіоналізм виступає інтегрованою якістю особистості вчителя, результатом його творчої педагогічної діяльності, здатністю продуктивно, грамотно вирішувати соціальні, професійні та особистісні завдання.

Вищим виявом професіоналізму учителя виступає його педагогічна культура, яка включає в себе такі основні компоненти:

· наукова ерудиція,

· загальна і національна культура,

· педагогічні здібності,

· педагогічна майстерність,

· педагогічна етика,

· культура мовлення,

· культура спілкування,

· духовне багатство,

· наукова організація праці,

· прагнення до самовдосконалення.

Стрижневим компонентом педагогічної культури виступає педагогічна майстерність як синтез наукових знань, умінь і навичок, методичного мистецтва і особистих якостей педагога. Педагогічна майстерність ґрунтується на високому фаховому рівні педагога, його високій загальній культурі та педагогічному досвіді.

До елементів педагогічної майстерності належить:

1. Гуманістична спрямованість діяльності педагога – найголовніша характеристика його майстерності, яка полягає у спрямованості діяльності педагога на особистість іншої людини, утвердження словом і ділом найвищих духовних цінностей, моральних норм поведінки, стосунків.

2. Професійна компетентність – підвалина педагогічної діяльності, передбачає наявність глибоких професійних знань, навичок та умінь, професіоналізм у галузі педагогіки та психології, досконале володіння методикою здійснення навчально-виховного процесу.

3. Педагогічні здібності – сукупність психічних особливостей вчителя, необхідних для успішного оволодіння педагогічною діяльністю, її ефективного здійснення. Розрізняють такі види здібностей:

· дидактичні — становлять основу вмінь дохідливо, цікаво, чітко і зрозуміло викладати учням матеріал;

· організаторські — вміння організовувати учнів, захопити їх різними видами суспільно корисної діяльності, створити колектив і зробити його інструментом, за допомогою якого формується відповідна структура особистості;

· комунікативні — здібності, що дозволяють встановлювати правильні стосунки з учнями, впливати на дитячий колектив, створювати здорову громадську думку;

· перцептивні — здібності й уміння проникати у внутрішній світ дитини, “розуміти рух дитячого серця” (В.Сухомлинський);

· сугестивні — здатність за допомогою твердого слова, емоційно-вольового впливу домагатися потрібних результатів виховання;

· науково-пізнавальні — здібності до оволодіння інформацією, знаннями з відповідної галузі науки, що допомагають учителеві вільно орієнтуватися у навчальному матеріалі;

· емоційна стійкість — здатність контролювати себе, володіти ситуацією;

· спостережливість — не лише в умінні бачити, чути, а й у наявності інтересу до того, на що спрямовано увагу. Уміння передбачати хід педагогічного процесу;

· педагогічний оптимізм — оптимістичне прогнозування – провідна професійно-педагогічна здібність, опора на позитивне в становленні особистості.

4. Педагогічна техніка як форма організації поведінки педагога. Це конкретний інструментарій, навички і вміння організації та проведення різноманітних навчально-виховних заходів. Вона передбачає наявність специфічних засобів, умінь, особливостей поведінки педагога: високу культуру мовлення; здатність володіти мімікою, пантомімікою, жестами; уміння одягатися, стежити за своїм зовнішнім виглядом; уміння керуватися основами психотехніки (розуміння педагогом власного психічного стану, уміння керувати собою); здатність до “бачення” внутрішнього стану вихованців і адекватного впливу на них.

5. Педагогічна творчість – особистісна якість педагога, яка є невичерпним джерелом його ініціативи, активності, інновацій, постійного натхнення для удосконалення всього педагогічного процесу. Де немає творчості у педагогічній діяльності, там немає живої душі, там педагогіка є бездітною. педагог – творча людина – до кожного навчально-виховного заходу повинен ставитись дуже відповідально, знаючи, що не буває двох однакових вихованців, що кожен вихованець – це особистість, він повинен врахувати ці обставини, внести особисте “Я” до цього заходу і здійснити його оригінально, нестандартно, змістовно і цікаво.

Лектор: доцент кафедри хореографії Ліманська О.В.

Перелік тем курсу: Тема 1. Теоретичні основи курсу «Методологія та методи наукових досліджень у галузі хореографії». Тема 2. Вимоги до змісту і структури магістерської роботи. Тема 3. Методологія дослідження. Тема 4. Методи і техніка дослідження.

Лекція 1. Теоретичні основи курсу «Методологія та методи наукових досліджень у галузі хореографії» (1 год.)

План

1. Мета і завдання курсу «Методологія та методи наукових досліджень у галузі хореографії».
2. Науково-дослідницька діяльність студентів.
3. Магістерська робота як кваліфікаційне дослідження.
4. Загальні положення методології наукових досліджень.

1. У системі пріоритетів сучасної вищої педагогічної освіти на перший план висувається творчий потенціал студента, його здатність бути суб’єктом педагогічної науково-дослідної діяльності. Науково-дослідна робота є важливою ланкою професійної підготовки студентів, вона активізує навчальну діяльність, формує творче ставлення до предмета, що вивчається, допомагає зорієнтуватись у потоці наукової інформації, який постійно зростає, сприяє формуванню навичок та вмінь виконання нестандартних завдань у галузі педагогічної освіти.

Знання методології, теорії, технологій, методів і організації науково-дослідної роботи допоможе студентам включатися у професійну діяльність, втілювати наукові знання у практику, сприяти розвитку творчого мислення.

Мета курсу – оволодіння студентами теоретичних знань, умінь та навичок з методології та методів наукового дослідження в галузі хореографічного мистецтва.

Завдання курсу:

· з’ясувати поняття «методологія», «методика» та «методи» наукового дослідження;

· висвітити основні методологічні підходи до виконання наукового дослідження;

· надати знання з методики написання магістерської кваліфікаційної роботи;

· вивчити способи одержання та обробки інформації під час проведення науково-дослідної роботи.

2. Науково-дослідницька діяльність студентів (НДДС) вищих навчальних закладів України є одним із основних чинників підготовки висококваліфікованих кадрів відповідного профілю.

Поняття «науково-дослідницька діяльність студентів» включає в себе два взаємопов’язаних елементи:

• навчання студентів елементами дослідницької діяльності, організації та методики наукової творчості;
• наукові дослідження, що здійснюють студенти під керівництвом професорів та викладачів.

Для НДДС вищих навчальних закладів характерними є єдність цілей і напрямків навчальної, наукової і виховної роботи, тісна взаємодія всіх форм і методів наукової роботи студентів, що реалізуються в навчальному процесі та поза навчальний час. Це забезпечує їх участь у науковій діяльності протягом усього періоду навчання, тісно пов’язану як із науково-дослідницькою діяльністю, що проводиться підрозділами ВНЗ, так і з громадською діяльністю.

Зміст і структура НДДС забезпечує послідовність її засобів і форм відповідно до логіки і послідовності навчального процесу, що зумовлює спадкоємність її методів і форм від курсу до курсу, від кафедри до кафедри, від однієї дисципліни до іншої, від одних видів занять до інших, поступове зростання обсягу і складності набутих студентами знань, умінь, навичок у процесі виконання ними наукової роботи. Реалізована в комплексі науково-дослідницька діяльність студентів забезпечує вирішення таких основних завдань:

· формування наукового світогляду, оволодіння методологією та методами наукового дослідження;

· надання допомоги студентам у прискореному оволодінні спеціальністю, досягненні високого професіоналізму;

· розвиток творчого мислення та індивідуальних здібностей студентів у вирішенні практичних завдань;

· прищеплення студентам навичок самостійної науково-дослідницької діяльності;

· розвиток ініціативи, здатності застосовувати теоретичні знання у своїй практичній роботі, залучення най здібніших студентів до розв’язання наукових проблем, що мають суттєве значення для науки і практики;

· необхідність постійного оновлення і вдосконалення своїх знань;

· розширення теоретичного кругозору і наукової ерудиції майбутнього фахівця;

· створення та розвиток наукових шкіл, творчих колективів, виховання у стінах вищого навчального закладу резерву вчених, дослідників, викладачів.

Науково-дослідницька діяльність студентів – це системне утворення, яке має свою структуру, зміст і форму.

У вищих навчальних закладах склалася певна структура НДДС: проректор з наукової роботи – рада НДДС інституту – рада студентського науково – творчого товариства (СННТ) факультету (факультетів), СННТ кафедри (кафедр).

Зміст і форми НДДС відповідають основним напрямкам науково-дослідницької діяльності вищого навчального закладу, базою її організації і проведення є кафедри. У керівництві НДДС беруть участь висококваліфіковані викладачі ВНЗ.

Зміст і характер НДДС визначаються:

а) проблематикою дослідницької і науково-методичної діяльності кафедр, факультетів, інституту;

б) тематикою досліджень, що здійснюються кафедрами у творчій співпраці з закладами культури, освіти, з усіма профільними для ВНЗ установами та організаціями;

в) умовами дослідницької роботи студентів, наявністю бази дослідження, можливістю отримання необхідних документів, наявністю комп’ютерної техніки, Internet та Intranet; забезпеченням НДДС науковим керівництвом та ін.

Науково-дослідницька діяльність студентів ВНЗ здійснюються за трьома напрямками:

• науково-дослідницька робота, що є невід’ємним елементом навчального процесу і входить до календарно-тематичних та навчальних планів, навчальних програм як обов’язкова для всіх студентів;
• науково-дослідницька робота, що здійснюється поза навчальним процесом у межах СНТТ – у гуртках, проблемних групах (лабораторіях), перекладацьких та інформаційних студіях, фольклорних експедиціях та ін.;
• науково-організаційні заходи: конференції, конкурси та ін.

Науково-дослідницька робота студентів у межах навчального процесу є обов’язковою для кожного студента і охоплює майже всі форми навчальної роботи:

· написання рефератів наукової літератури з конкретної теми в процесі вивчення дисциплін соціально-гуманітарного циклу, фундаментальних і професійно-орієнтованих, спеціальних дисциплін, курсів спеціалізацій та за вибором;

· виконання лабораторних, практичних, семінарських та самостійних завдань, контрольних робіт, що містять елементи проблемного пошуку;

· виконання нетипових завдань дослідницького характеру в період виробничої практики, на замовлення підприємств, установ, організацій, закладів культури тощо;

· розробка методичних матеріалів з використанням дослідницьких методів (глосаріїв, кросвордів, програм і методик соціологічних досліджень тощо);

· підготовка та захист курсових і дипломних робіт, пов’язаних з проблематикою наукових досліджень спеціальних кафедр.

Науково-дослідницька робота студентів поза навчальним процесом є одним із найважливіших засобів формування висококваліфікованих фахівців. Нею передбачається:

· участь студентів у роботі наукових гуртків, проблемних груп, творчих секцій, лабораторій та ін.;

· участь студентів у виконанні держбюджетних або госпрозрахункових наукових робіт, проведенні досліджень у межах творчої співпраці кафедр, факультетів, комп’ютерного центру із закладами культури, освіти тощо;

· робота в студентських інформаційно-аналітичних та культурологічних центрах, перекладацьких бюро;

· рекламна, лекторська діяльність та ін.;

· написання статей, тез доповідей, інших публікацій; найпоширенішою формою організації НДДС є наукові гуртки, секції, студії, бюро, центри. Кожний із них являє собою невеликий (10-15 осіб) творчий студентський колектив, який працює над однією або кількома суміжними науковими темами, за планами, що складаються на семестр або навчальний рік. Науковим підрозділом керує викладач, помічником якого є студент.

НДДС диференціюється залежно від курсу навчання, спеціальності та спеціалізації. Якщо напрям дослідження має між кафедральний характер, здійснюється спільне керівництво НДДС викладачами кількох кафедр.

Художньо-творча діяльність студентів здійснюється практично в усіх вищих навчальних закладах і особливо в музичних, театральних ВНЗ, на творчих факультетах в таких формах:

· робота у творчих секціях і студіях (літературній, композиції, режисури, живопису, скульптури та ін.);

· участь у концертах, конкурсах, виставках на рівні ВНЗ, регіональному, всеукраїнському та міжнародному рівнях;

· виступи на радіо, на телебаченні, в пресі;

· розробка сценаріїв, постановчих матеріалів, підготовка і показ спектаклів, шоу-програм, тематичних вечорів та ін.

Цей напрям НДДС забезпечує тісний зв'язок з творчими організаціями, самодіяльними колективами, закладами дозвілля, сприяє постійному вдосконаленню художньої майстерності і ефективному використанню творчого потенціалу студентської молоді.

3. Підготовка кваліфікованих працівників, молодших спеціалістів, бакалаврів, спеціалістів та магістрів здійснюється за освітньо-кваліфікаційними рівнями (ступеневою освітою) згідно з відповідними освітньо-професійними програмами.

Магістр – це освітньо-кваліфікаційний рівень фахівця, який на основі кваліфікації бакалавра або спеціаліста здобув поглиблені спеціальні уміння та знання інноваційного характеру, має певний досвід їх застосування та продукування нових знань для вирішення проблемних професійних завдань у певній галузі. Магістр повинен мати широку ерудицію, фундаментальну наукову базу, володіти методологією наукової творчості, сучасними інформаційними технологіями, методами отримання, обробки, зберігання і використання наукової інформації, бути спроможним до плідної науково-дослідницької та науково-педагогічної діяльності.

Магістерська освітньо-професійна програма включає в себе дві приблизно однакові за обсягом складові – освітню і науково-дослідницьку. Підготовка магістра завершується захистом магістерської роботи на засіданні Державної екзаменаційної комісії.

Магістерська робота – це самостійне наукове дослідження, яке виконує кваліфікаційну функцію, тобто готується з метою публічного захисту і отримання академічного ступеня магістра. Основне завдання її автора – продемонструвати рівень своєї наукової кваліфікації, уміння самостійно вести науковий пошук і вирішувати конкретні наукові завдання. Магістерська робота, з одного боку, має узагальнюючий характер, оскільки є своєрідним підсумком підготовки магістра, а з іншого – є самостійним оригінальним науковим дослідженням студента, у розробці якого зацікавлені установи, організації або підприємства.

Структура магістерської роботи:

• титульний аркуш;
• зміст;
• вступ;
• розділи і підрозділи основної частини;
• висновки;
• список використаних джерел;
• додатки.

Наповнення кожної частини магістерської роботи визначається її темою. Вибір теми, етапи підготовки, пошук бібліографічних джерел, вивчення їх і добір фактичного матеріалу, методика написання, правила оформлення та захисту магістерської роботи мають багато спільного з дипломною роботою студента. Але вимоги до магістерської роботи в науковому відношенні вищі, ніж до дипломної роботи, однак нижчі, ніж до кандидатської дисертації. На відміну від кандидатської та докторської дисертації, що є науково-дослідницькими працями, магістерська робота як самостійне наукове дослідження кваліфікується як навчально-дослідницька праця, в основу якої покладено моделювання більш-менш відомих рішень. ЇЇ тематика та науковий рівень мають відповідати освітньо-професійній програмі навчання.

При оцінці випускної кваліфікаційної роботи виходять з того, що магістр повинен уміти:

· формулювати мету і завдання дослідження;

· складати план дослідження;

· вести бібліографічний пошук із застосуванням сучасних інформаційних технологій;

· використовувати сучасні методи наукового дослідження, модифікувати наявні та розробляти нові методи виходячи із завдань конкретного дослідження;

· обробляти отримані дані, аналізувати і синтезувати їх на базі відомих літературних джерел;

· оформляти результати дослідження відповідно до сучасних вимог, у вигляді звітів, рефератів, статей.

Процедура підготовки та захисту магістерської роботи подібна до захисту дипломної роботи.

Дата добавления: 2014-01-04