Показники хімічного стану ґрунту

Хімічний аналіз ґрунту

Хімічну характеристику ґрунтів використовують для вирішення багатьох проблем у ґрунтознавстві, географії ґрунтів, агрохімії, геохімії ландшафтів, біогеохімії, гідрохімії, агроекології, меліорації та ін. Зміни властивостей ґрунтів у процесі їхнього еволюційного розвитку, сільськогосподарського використання, проведення меліорації і рекультивації, унаслідок урбанізації, антропогенного забруднення тощо потребують постійного контролю за хімічним станом ґрунтів та складення прогнозів стосовно його змін. Основою контролю за хімічним станом ґрунту та науково обґрунтованих прогнозів його змін є результати хімічних аналізів.

Якісна і кількісна оцінка результатів визначення параметрів хімічних властивостей ґрунтів та хімічних ґрунтових процесів дає змогу охарактеризувати хімічний стан ґрунту.

Під хімічним станом ґрунту розуміють сукупність хімічних властивостей ґрунту та хімічних процесів, які розвиваються у ньому на момент вивчення. Кількісна і (або) якісна параметризація хімічного стану ґрунту слугує основою хімічної характеристики ґрунту.

Кількісну характеристику хімічних властивостей ґрунтів і хімічних ґрунтових процесів здійснюють за допомогою різноманітних величин, або показників хімічного стану ґрунтів. До показників хімічного стану ґрунтів належать безпосередньо визначені або обчислені величини, за допомогою яких оцінюють хімічні властивості ґрунту або хімічні ґрунтові процеси. Аналіз ґрунту передбачає також встановлення рівнів або величин і значень показників, які характеризують його хімічні властивості та наявні у ньому хімічні процеси.

Наприклад, показниками хімічного стану ґрунтів є масова частка (вміст) і запаси гумусу у ґрунті (генетичному горизонті, гранулометричній фракції ґрунту тощо), масова частка (вміст) і запаси рухомих сполук хімічних елементів у ґрунті, значення рН водної або сольової витяжки ґрунту та ін. Величини і значення цих показників визначають за допомогою хімічного аналізу ґрунтів. Прикладом розрахункових показників є ступінь насиченості ґрунту основами, який обчислюють за результатами визначення гідролітичної кислотності та суми увібраних основ, запаси хімічного елемента, карбонатів, гумусу у генетичному горизонті (шарі) ґрунту, які обчислюють за результатами визначення масової частки (вмісту) хімічного елемента, карбонатів, загального гумусу у відповідному горизонті (шарі) ґрунту та щільністю його будови тощо.

Для характеристики хімічних властивостей ґрунтів та хімічних ґрунтових процесів використовують різноманітні показники. Набір показників хімічного стану ґрунтів постійно поповнюють і удосконалюють.

На сучасному етапі розвитку хімії ґрунтів застосовують загальну систему, яка об’єднує всі показники, за допомогою яких характеризують хімічні властивості ґрунтів та хімічні ґрунтові процеси.

Кількісний набір і співпідпорядкованість показників хімічного стану ґрунтів зумовлені особливостями ґрунту, з одного боку, як хімічної системи, а з іншого – як об’єкта практичного використання.

Особливістю загальної системи показників є те, що вона поділена на дві великі групи. Перша група об’єднує показники, які дають змогу одержати статичну характеристику хімічних властивостей ґрунтів на момент дослідження, друга – показники хімічних ґрунтових процесів, які відображають ступінь прояву та швидкість природних і антропогенних хімічних ґрунтових процесів. Кожна із груп складається із підгруп, у яких подано показники для характеристики окремої властивості ґрунту або ступеня прояву і швидкості процесу.

Узагальнену систему показників хімічного стану ґрунтів представлено на рис. 1.2. Проте, вирішуючи конкретні завдання, зручніше застосовувати не загальну, а часткові системи.

Часткові системи налічують показники, які знаходяться у певних співвідношеннях і дають змогу одержати цілісну уяву про хімію окремих ґрунтових компонентів, про хімічний стан тієї чи іншої групи ґрунтів, індивідуальну властивість ґрунту та хімізм ґрунтового процесу.

Прикладом часткової системи може бути будь-яка підгрупа показників загальної системи, оскільки кожна із підгруп представлена сукупністю взаємозв’язаних показників, які дають змогу одержати цілісну уяву про індивідуальні властивості ґрунту або характер розвитку елементарних ґрунтотворних процесів у ньому. Крім того, відомими є самостійні системи, складені із показників різних підгруп, наприклад – система показників гумусового стану ґрунтів, система показників хімічного стану засолених ґрунтів та ін.

Рис. 1.2. Загальна система показників хімічного стану ґрунтів

(за Л. А. Воробйовою, 1998)

Доволі функціональними і зручними у користуванні є набори показників цільового призначення. Вони об’єднують різноманітні показники, які є необхідними для вирішення конкретних проблем, пов’язаних з дослідженням або практичним використанням ґрунтів. Зокрема, розроблено системи показників, встановлення яких необхідне для оцінки ступеня окультуреності ґрунтів, для вибору раціональних способів і прийомів меліорації ґрунтів тощо.

Дата добавления: 2014-01-04