Модель Міллера-Орра

Відповідь на питання, як управляти запасом грошових коштів, якщо не можна точно передбачити їх щоденне прибуття і вибуття, дає модель Міллера-Орра. На відміну від моделі Баумоля вона є більш складною і реалістичною.

Відповідно до моделі Міллера-Орра необхідно визначити:

—нижній поріг або мінімальний залишок грошових коштів;

—точку повернення або оптимальний залишок грошових коштів;

—верхній поріг або максимальний залишок грошових коштів.

Як показує світовий досвід, для великих фірм обсяг операцій­них витрат на конвертацію не такий важливий, як можливі (аль­тернативні) витрати на зберігання вільного залишку грошових коштів. Так, якщо фірмі надійшло на рахунок 5 млн грн, а став­ка процента дорівнює 15 % річних, або приблизно 0,041% удень, то величина отриманих в день процентів з усієї суми становитиме 2050 грн. Навіть якщо операційні витрати з конвертації високі і становлять 200 грн. на операцію, фірма краще заплатить їх, щоб купити високоліквідні державні цінні папери сьогодні та прода­ти завтра, ніж тримати 5 млн. грн.. у вигляді вільних грошей. Звичай­но, така тактика доцільна лише в умовах стабільного і ліквідного ринку цінних паперів.

Якщо у підприємства виникає потреба у грошових коштах у короткостроковому періоді, а конвертувати фінансові інструмен­ти важко або дорого, можна взяти короткостроковий банків­ський кредит. Але при цьому потрібно враховувати, що ставка бан­ківського відсотка буде вищою, ніж той процент, який можна отри­мати за цінними паперами.

Фінансові менеджери фірми завжди стоять перед дилемою. Адже для того, щоб збільшити рентабельність використання гро­шових активів, потрібно підтримувати залишок грошових коштів на мінімальному рівні і збільшувати обсяг поточних фінансових інвестицій. Але при цьому збільшується імовірність потреби в короткострокових банківських кредитах для здійснення неперед­бачених платежів.

Західні економісти рекомендують просте правило для максимізації віддачі від використання грошових коштів, згідно з яким регулювати залишок грошових коштів потрібно доти, доки імо­вірність виникнення потреби у позиці не стає для підприємства критичною.

Витрати за залишками грошових коштів — це ті проценти, що втрачаються у випадку, якщо не інвестувати вільні грошові кош­ти у цінні папери. Так, якщо очікувана ставка доходу за цінними паперами становить 18 %, а короткостроковий кредит у банку можна взяти під 22 %, то зменшувати залишок грошових коштів шляхом купівлі цінних паперів доцільно доти, доки імовірність виникнення потреби у короткостроковому кредиті не досягає зна­чення 0,82 (18: 22).

Тобто, якщо короткострокові кредити набагато дорожчі по­рівняно з очікуваною дохідністю цінних паперів, фінансовий ме­неджер повинен бути впевненим, що потреба у додатковій позиці не виникне.

Відчуваючи впевненість у майбутніх грошових потоках, мож­на тримати менший залишок грошових коштів на поточних ра­хунках. І, навпаки, якщо існує значна невизначеність обсягу май­бутніх грошових потоків, доцільно тримати великий залишок гро­шових коштів, щоб бути впевненим, що банківська позика не знадобиться.

Дата добавления: 2014-01-04