Основна символіка найдавніших знаків-символів в Україні

Символіка народного розпису

Символіка української писанки

Символи у народній вишивці

Основна символіка найдавніших знаків-символів в Україні

Символіка українського народного мистецтва

Серед найдавніших європейських культур найбагатшою і найвиразнішою по праву визнана трипільська археологічна культура.

Трипільські племена займали великий простір між Карпатами і Дніпром. Щоб відновити філософію української етнічної культури, потрібна наукова реконструкція знаків-символів, понять, якими давні трипільці позначали життя і своє розуміння Всесвіту.

Немає сумніву в тому, що трипільська цивілізація розвинула символіку, успадковану нею від племен ранньопалеолітичного періоду, адже ніякий знак не виникає на порожньому місці.

Найархаїчнішими знаками визнано сонячні та місячні символи, які були тісно пов'язані з календарем (солярні та люнарні).

Знаки сонця: коло, колесо з шістьма спицями, концентричні кола, круг з хрестом всередині. Знаки місяця: дуги, повернуті в різні боки, що символізувало фази місяця; півмісяці, повернуті «рогами» догори. Цікавою є одна знахідка — чарка, на якій зображено 12 місяців, що підтверджує саме календарність цих зображень.

Такими ж давніми є зображення рослинних символів: деревце з піднятими гілками, ялинка, колос; малюнки у вигляді квітки (коло з шістьма пелюстками довкруг), світове дерево.

Символ дерева — один із найстійкіших в українському космосі, який дійшов до наших днів.

Життя складається з трьох сфер: стовбур, верхів'я, коріння. Стовбур означає земне життя людей (Яв), крона дерева (гілки й листя) — духовний світ Богів (Прав), коріння — підземний, потойбічний світ (Нав).

Ці три яруси світу зображені й на трипільських глеках. їхні арійські назви зберегли індійці: свах — верхнє небо із запасами води; бхувах — повітряний простір із сонцем, місяцем, зірками; бхух — земля, грунт.

Символом засіяного поля вважають квадрат або ромб, розділений хрестом на чотири частини, в кожній з яких зображена крапка, що символізує зерно. Такі ж зображення іноді малювалися на животі жіночої статуетки, що означало вагітність.

Цікавий обряд, що пояснює «трипільський квадрат», записали білоруські етнографи: перед будівництвом хати малювали квадрат, ділили його ще на 4 квадрати. Батько йшов на 4 поля, які оточували це місце з чотирьох боків, з кожного поля брав камінь, клав його на голову й так ніс, щоб покласти на кожну чверть квадрата. Отже, на місці майбутньої хати утворювався «трипільський квадрат».

Підтвердженням думки, що квадрат був символом поля, є також сам спосіб оранки та боронування. Поле орали в двох напрямках «туди і назад», а боронували впоперек оранці, тобто навхрест[11,c. 246-247].

Одним із найпоширеніших знаків на трипільській кераміці є орнаментальний мотив змії: змії обвивають груди Богині-Матері, зображуються на посуді, статуетках Рожаниць. Такі малюнки прийнято називати «трипільськими спіралями», «хвилями» або «меандром».

У багатьох народів існував культ вужа як охоронця сім'ї, дому. Отже, це був охоронець всього найціннішого, носій добра, миру і злагоди. Вуж також пов'язаний з культом води, вологи, дощу, а, отже, плодючості землі.

Слов'яни мали два «зміїних» свята: 25 березня — поява зміїв і 14 вересня — їх відхід під землю. Вважалося, що, з'явившись навесні, змії допомагають хліборобам, беруть участь у сільськогосподарських роботах. Цікаве повір'я записане Миколою Маркевичем, що змія, котра протягом літа когось укусила, буде покарана, її не пустять «у вирій», і вона змушена буде мерзнути на морозі.

Другим значенням «трипільської спіралі» можна вважати вічність життя, безперервний біг сонця (спіраль, зображена навколо посудини, не має ні початку, ні кінця). Ідея руху сонця по небу виразно простежується в тих спіралях, де на закрутах зображені сонячні знаки — кола з хрестами посередині. Причому, напрямок такої спіралі знизу вгору, зліва направо, як і напрямок ходу сонця.

Заслуговує на увагу і дослідження знаку хреста, який в сучасному християнстві цілком переосмислений. Первісно хрест був знаком життя: вертикаль — чоловіче, батьківське начало, горизонталь — жіноче, материнське; їхнє поєднання утворювало третю силу — синівську (сам хрест).

Хрестом також позначалося сонце, небесний вогонь, світло. Цей знак відомий з прадавніх часів у багатьох народів світу (в Європі, Індії, Єгипті).

Різновидом звичайного хреста є так званий арійський (орійський) хрест, або свастика. Подібним знаком користувалися фашисти уже в XX ст. в Німеччині. Тому після 1945 р. на дослідження арійського хреста наклали табу як на фашистську символіку. Такі заборони не мають ніяких наукових підстав, оскільки ці значки були відомі вже в трипільській культурі. Про це свідчать археологічні знахідки. В Українському історичному музеї експонується одна з таких пам'яток — глиняний горщик з накресленою свастикою, розкопаний біля Пустовойтівки (Сумська обл.), скіфські горщики зі свастиками — в Музеї коштовностей України.

Про значення цього символу існують різні припущення. Це знак небесного вогню, що пов'язаний з богом Перуном. Микола Ткач дослідив орійську свастику як відображення секторної структури сонячного вітру по відношенню до землі і знайшов чимало відображень цієї схеми в традиційних українських вишивках. Свастика (сварга) відома у троянців і в скіфів[9, c. 414-416].

Сонячні знаки малювали здавна на хатах, перед дверима, на сволоці, вважаючи їх оберегами проти злих сил. Ось як передав це в своїй «Молитві» видатний поет Богдан-Ігор Антонич:

Накреслю взір його неземний, Святий, арійський знак таємний, Накреслю я його на хаті І буду спати вже спокійний.

У оздобленні трипільського посуду частенько трапляються блоки знаків Сонця й Місяця. Що б те могло означати? Відповідь знаходимо в українських обрядових піснях із мотивом, який дослідники називають космічними міфоознаками шлюбного мотиву — шлюб Сонця і Місяця. «Ясен Місяць — пан господар, красне Сонце — жона його»; «В мене батенько — ясний Місяченько, в мене матінка — ясне Сонечко» — співається в наших обрядових піснях і ми можемо стверджувати, що пара Сонце-Місяць у трипільських орнаментах, як і шлюбна пара в наших піснях, — то гарантія початку нових днів і ночей, початку нового життя, продовження роду людського на Землі.

Трипільську традицію малювати в одній сув’язі Сонце й Місяць або Місяць і Зірку успадкувало українство. За описами З. Доленго-Ходаківського, ще в XIX ст. на українських весіллях несли хоругву із зображенням Місяця й Зірки як символ шлюбної пари. Про таку хоругву співається в одній із українських весільних пісень: «Їдуть купці-чужоземці. Ладо! Ладо! Несут собі короговцу… Пан староста єї мальовав… Прибирав єї Місяцем і Зорями».

Усе підказує, що у трипільських зображеннях Небесних Світил, води, дерев, тварин потрібно бачити тільки тотеми трипільців, які, за уявленнями людей ще мезолітичної доби, були прародичами, друзями, опікунами людини.

Аналіз оздоблення трипільського посуду і пластики (ліплених із глини фігурок) уможливлює робити висновок, що найпошанованішими тотемами-тваринами у творців Трипільської цивілізації були тур-бик, змія, коза, пес, птахи. До них же треба зарахувати вепра, ведмедя, риб, зображення яких іноді є в трипільських орнаментах і пластиці. Особливу роль трипільці відводили тотему-дереву — його зображення маємо у деяких групах трипільських поселень 16% від усіх відомих трипільських знаків. І в українських обрядових піснях, особливо сонцепоклонницького походження, саме згадані представники фауни і флори завжди виступають помічниками, опікунами пісенних героїв. Ці тотеми в наших піснях наділені здатністю говорити, сміятися, веселитися, чи то, як писав І. Огієнко, вони в уяві людини «очоловічнювалися», себто вважалися родичами людини. Усе сказане вище вимагає висновку, що українські обрядові пісні зберігають міцну пам’ять про добу Трипільської цивілізації та ще раніші часи тотемізму.

Дата добавления: 2014-01-04