Бесіда трьох світителів

Какие три вещи чем не могут насытиться? Глаз — зрением, ухо - слухом, гортань — сладостию.

Что есть мера от востока до запада? Солнце, луна и звезды.

Какой первый грех на свете? Зависть и превозношение.

В чем самая большая погибель для человека? Славолюбие, сластолюбие, сребролюбие.

Что для человека лучшее? Лучшее для человека — угодить Богу и спасти душу; не тот мудр и хитер, кто грамотен и речист,— если и владеет он всей землей, а душу свою погубит, он ничтожен; тот и хитер и мудр, кто свою душу спасет и будет жив вечно.

Что самое худшее для человека? Отчаяние, непокаяние. Такой человек не наследует царства небесного, а кающегося бог любит: больше бог для людей, чем отец для детей.

Что для человека лучше и полезнее? Телесное здоровье и доброе счастье, — если человек находится при смерти, то богатство и сытость не нужны ему.

Что для человека слаще всего? Слаще всего человеку грех: не надолго сладок, а навеки мучает. А кие три вещи чем не могут насытиться? Глаз — зрением, ухо - слухом, гортань — сладостию.

До якої б форми не зводились правила, скрізь пульсує одне єдине запитання: ЧОМУ необхідно робити саме так, а не інакше? Що буде, коли зробити по іншому? У виборі правильної відповіді, у способі зв’язку правої і лівої частини криється операція міфологізації. Ключ полягає в тому, що в кожному окремому правилі на рівні звичайної логіки чи здорового глузду ліва і права частини змістовно одна з другою не пов’язані, не передбачувані, і не виводяться одна з іншої. Тому корпус правил в цілому спирається на міфологію і відтворює глибинні міфологічні зв’язки, приписує звичайним діям міфологічні прототипи. На рівні кожного окремого правила мова може йти лише про заучування. Припустити те, що має слідувати за запитанням – практично неможливо. Наприклад:

- „Що робити, щоб яструб не брав курчат?” – „Не підмітати ліжко мітлою”.

- „Чому не можна викидати попіл ввечері?” – „Щоб не засмітити очі пращурам”.

Тут повторюється механізм загадок, який передбачає знання відповіді, а не її логічне прогнозування. Для подібних загадок безглуздо говорити про тонку спостережливість народу, який порівнює бритву з волоссям, а низку ремісних виробів з falos(ом). Зміст – в тотальній міфології і засобах її кодування.

Подібно до цього не варто шукати смисл у цих загадках, зважати на досвід чи їх розумність. Вони розумні, як розумна модель всесвіту, яка забезпечує благополуччя її носіїв. Така розумність проявляється у двох розрізах.

1. Один нам зрозумілий, оскільки знаходиться поза архетипною моделлю світу, оскільки засновується на ПРАКТИЧНИХ СПОСТЕРЕЖЕННЯХ: „Дим стоїть стовпом, а жаби квакають (низько літають ластівки) перед дощем”.

2. Інше, з точки зору здорового глузду, видається нам дивним і, навіть, кумедним:

- „Не давай немовляті квіти у руку, бо довго не заговорить”;

- „Не забувай у горщику ложку на ніч, бо погано спатимеш” (прийдуть їсти покійники, залишки їжі стимулюють їхній несанкціонований прихід. На столі не змітали крихти після поминальної вечері). Ця імпровізація причинності є чудовою ілюстрацією для відомих філософських роздумів (а саме кантіанських) про зв’язок причини і наслідку, а також про неможливість виведення апріорного виділення такого зв’язку, оскільки неможливо зрозуміти, ЯКИМ ЧИНОМ ВІД ТОГО, ЩО Є, МАЄ ВИНИКНУТИ ТЕ, ЩО НЕОБХІДНО. Ця проблема чужа для архетипної моделі світу, де подібний зв’язок встановлюється початково і є обов’язковим для розуміння.

Для архетипної людини необов’язково перевіряти правила на досвіді, який для нього не потрібний. Більше того, правило може не співпадати з досвідом, навіть перечити йому. Однак досвід все одно не заперечує правило. Співвідношення випадковості і необхідності тут принципово інше, ніж в культурній моделі світу. Наприклад, коли ложка, залишена у горщику, викликає безсоння у співвідношенні 1: 10, випадковими будуть 10 випадків непопадання, але правило залишається непохитним.

Таким чином, первісне мислення більш абстрактне і незважаючи на це, тісно пов’язане з буденністю. Ця властивість мислення підтримується і виховується дидактичними прийомами, закладеними у моделі всесвіту, а також схожими засобами у вихованні дітей, коли найважливіша інформація повідомляється у вигляді категоричних розпоряджень, що не вимагає доведення. Подібні сентенції проглядаються у поетичній творчості, як інтуїтивного відчуття буття. У Марини Цвєтаєвої читаємо:

«Если бы матери почаще говорили своим детям непонятные вещи, эти дети, выросши, не только бы больше понимали, но и твёрже бы поступали. разъяснять ребёнку ничего не нужно, ребёнка нужно – заклясть. И чем темнее слова заклятия – тем глубже они в ребёнка врастают, тем непреложнее в нём действуют».

Таким чином, малі жанри фольклору мають дидактичну настанову. Вони є, свого роду, навчальними текстами, тому майже без деформацій дійшли до нашого часу. Розмір тексту дозволяє включити лише екстракт повідомлення. різноманітні зв’язки, пояснення не повідомляються. Перед нами початок і кінець, пов’язані один з одним лише постулатом істинності, яке заміняє у первісному мисленні казуальність.

Приклад реконструкції. Відповідне твердження приводить до думки, що віднайти первинну міфологічну умотивованість практично неможливо. Повернемося до прикладу з курчатами. Яструб нападає на курчат в тому випадку, коли:

1) під час посту викинути попіл надвір,

2) випустити квочку в перший раз під час посту,

3) у п’ятницю підмітати житло і викидати сміття надвір,

4) у п’ятницю виносити сміття надвір,

5) підмітати піч,

6) їсти мамалигу із спільного казана,

7) підмітати ліжко,

8) цілувати маленьких курчаток у дзьоб,

9) викидати гніздо квочки / гуски (його слід ховали на горищі так, щоб ніхто не бачив).

Ліва частина пов’язана з жіночою роботою у помешканні, тобто всередині (пор. з опозицією ВНУТРІШНІЙ / ЗОВНІШНІЙ). Основний вид роботи – прибирання, пов’язане з винесенням назовні сміття. Це присвячено певним часових моментам, пов’язаних з:

1) сакральним періодом утримання (постом),

2) днем, особливо небезпечним для жінки, і пов’язаним з благополуччям її дітей (п’ятниця).

Жінка здійснює низку помилок, порушуючи ОПОЗИЦІЮ ВНУТРІШНІЙ / ЗОВНІШНІЙ, створюючи небезпеку для дому, ніби відкриваючи межу. Вона діє у заборонені моменти і робить заборонену роботу, у відмічених точках інтер’єру (їсть мамалигу). Тим самим жінка накликає небезпеку на пташенят, тобто маленьких дітей (рум. PUI – позначає і пташеня і дитину). Наближення дитини і пташеняти відоме в античній традиції у вигляді зображення дитини з птахом у руках. Пор. „пташеня” як епітет для дітей, румунські жінки цілують курчат у дзьоб, тобто дітей. Курчат виносять на двір у подолі. Поділ – знакова частина одягу. Отже, всі дії жінки відбуваються у горизонтальній площині. Покарання йде по вертикалі, з неба нападає яструб, як втілення чоловічого принципу (пор. із семантикою звіриної символіки).

Підтекст аналогічних заборон може бути приблизно таким: „чоловік карає за порушення встановлених правил жінку”. У такому випадку перед нами мотив основного міфу про покарання Громовиком дружини і дітей (пор. з виділенням П’ятниці). На Балканах П’ятниця – господарка низу, дружина громовика, скинута вниз за непослух.

Звільнившись від міфології, ми знову потрапляємо на рівень побутового пантеону. Очевидною є орієнтація на універсальність – закон архетипнолї моделі світу, в будь-якій традиції. Носій цієї моделі, який, можливо, за все своє життя не вийшов за межі свого села, пізнає світ у його цілісності.

Дата добавления: 2014-01-04