Цінні папери – як інструмент фінансового ринку

Згідно із Законом України “Про цінні папери і фондову біржу" цінні папери представляють собою грошові документи, що засвідчують пра­во на володіння позикою або відносини з нею, визначають взаємовідно­сини між особою, яка їх випустила, та їх власником і передбачають, як правило, виплату доходу у вигляді дивідендів чи процентів, а також можливість передачі грошових та інших прав, що випливають з цих документів, іншим особам. В останні два десятиліття посилились тен­денції до більш широкого використання "без паперових" цінних паперів замість "паперових". Це вимагає деяких обґрунтувань, що стосуються розуміння терміну "цінні папери".

Раніше, коли цінні папери знаходилися в обігу лише у паперовій формі, поняття "грошовий документ" сприймалося як "паперовий доку­мент". Однак розвиток комп'ютерних засобів збору, обробки і збере­ження інформації створивши умови для поступової заміни на ринках пев­ної частини чи усіх "паперових" цінних паперів "безпаперовими". Ос­танні досить часто визначаються як "запис, що зберігається в комп'ю­терних файлах", в зв'язку з чим на ринку цінних паперів широко вико­ристовується також термін "електронні цінні папери".

Отже, науково-технічний прогрес і практична потреба ринкової взаємодії у зазначеній сфері поставили досить актуально запитання:

"Який зміст має поняття "документ" в умовах зміни його форми з папе­рової на безпаперову? Коли мова йде про цінні папери як грошові до­кументи, то беруть до уваги, головним чином, три такі важливі аспек­ти. По перше - це "документальний" характер цінних паперів; по друге матеріальна форма документа; по трете - наявність певного набору взає­мних прав та зобов'язань, що випливають із власності на конкретний документ / цінний папір/.

Документальний характер цінного паперу означає, насамперед, що його випуск та обіг обумовлює виникнення певних відносин між емітен­том і власником цього цінного паперу. Тобто поняття "документальний характер" цінного паперу має те саме значення, що й "офіційний" його характер. Іншими словами, емітент, здійснюючи випуск цінних паперів, діє офіційно, робить заяву про умови випуску офіційно, офіційно є го­товим узяти на себе певні зобов'язання та надати інвесторам певні пра­ва. В зв'язку з цим перший аспект має важливе значення для ринку цінних паперів.

Матеріальна форма цінних паперів за своєю суттю означає форму матеріального носія, на якому виготовлений документ. Вище вже згаду­валось, що такий носій може бути паперовим чи мати форму комп'ю­терного запису. В умовах, коли учасники ринку цінних паперів взаємо­діють між собою в інформаційному просторі зважено, довіряють один одному і дотримуються етичних норм, даний аспект не має для них ве­ликого значення. При порушенні будь-якої з умов, наприклад, умови до­вір'я, учасники віддають перевагу фіксації своїх прав та зобов'язань на паперових носіях. Тобто перевага надається паперовій формі цінних паперів. Отже, питання матеріальної форми документів є не тільки пи­танням рівня технічної озброєності, а й рівня розвитку культури рин­кових відносин з приводу цінних паперів. Остання умова включає в себе швидкість і повноту інформованості учасників ринку про ціни, угоди і пропозиції щодо цінних паперів, чесність, високу ступінь взаємної до­віри, встановлення пріоритету інтересів клієнта перед інтересами про­фесійних учасників ринку цінних паперів тощо.

В залежності від виду цінних паперів між емітентами та інвесторами можуть виникати різноманітні взаємні права і зобов'язання. Наприклад, набір прав і зобов'язань у випадку випуску і обігу акцій - один, боргових цінних паперів -інший, приватизаційних паперів, як вони визначені в за­конодавстві України - третій. Кількісні і якісні відмінності в переліку взаємних прав та зобов'язань можуть також мати місце в рамках одного й того ж самого виду цінних паперів. Отже, поняття "документ" стосовно до цінних паперів, можна було б визначити так: Цінний папір як грошо­вий документ являє собою закріплену на матеріальному носії офіційну інформацію емітента, придбання якої призводить до виникнення взаєм­них прав та зобов'язань між емітентом та власником даного документа. Матеріальним носієм може бути папір / паперові чи сертифікатні цінні папери/ або комп'ютерний запис /електронні цінні папери/. Вказане виз­начення є одним з можливих варіантів визначень. У нашому випадку слід пам'ятати, що будь-який документ - паперовий чи безпаперовий - пред­ставляє собою офіційну інформацію, щодо емітента документа, а значить як носій інформації, він повинен діяти на законних підставах та в межах своєї право­вої компетентності. З іншого боку, чисто психологічно учасникам ринку цінних паперів буває нелегко звикнути до думки, що документом може бути не тільки інформація, викладена на папері, але й виражена на інших носіях /у вигляді комп'ютерного запису/.

Характеризуючи далі поняття "цінні папери", необхідно зазначити, що не кожний грошовий документ може мати статус цінного паперу. Головним критерієм, у відповідності до якого деякі грошові документи вважаються цінними паперами, а інші ні, є законодавче закріплення пере­ліку цінних паперів Тут потрібно звернути увагу на ряд важливих мо­ментів.

По-перше, в більшості країн існує нормативно-правовий перелік цінних паперів, тобто перелік грошових документів, які мають статус цінного паперу.

По-друге, вказаний перелік, як правило, закріплюється законодавче, тобто в актах, які мають юридичну силу.

Ринок цінних паперів завжди регулюється нормативно-правовими актами, що знаходяться в певній ієрархічній залежності. Це означає, що деякі нормативні акти мають більшу юридичну силу, інші - меншу. В ієрархії закон займає більш високе становище в порівнянні з підзаконними актами. Закони приймаються органами законодавчої влади. Відносно України - Верховною Радою України, США - Конгресом, Ве­ликобританії, Франції, Японії - парламентом і т. д. Підзаконні акти в більшості випадків приймаються органами державної виконавчої вла­ди, в Україні, наприклад, Кабінетом Міністрів, Міністерством фінансів і т.д., в США і Франції - Комісією з цінних паперів, в Японії - Міністер­ством фінансів. Підзаконні акти створюються для виконання законів, як) своєрідні механізми їх реалізації, тому вони не повинні суперечить законам чи перекручувати їхній зміст. Підзаконні акти мають меншу в по­рівнянні з законом юридичну силу. Це означає, що у випадку незбіжності між нормами закону і нормами підзаконного акту керуватися слід положеннями закону. Термін "законодавство" в переважній більшості випадків означає сукупність законів й підзаконних актів, що регулюють ринок цінних паперів.

По-третє, перелік цінних паперів, що міститься в законах різних країн, може бути вичерпним чи відкритим. Це означає, що в першому випадку цінними паперами визнаються лише ті грошові документи, які прямо вказані в переліку, а інші не можуть вважатися такими. Коли ж перелік є відкритим, то до категорії цінних паперів відносяться усі гро­шові документи, перераховані в законі, а також інші, не зазначені в пе­реліку, якщо вони задовольняють встановлені законом вимоги. Наприк­лад, японський закон "Про цінні папери і фондову біржу"/1948/, Закон України "Про цінні папери і фондову біржу /1991/ містять вичерпний перелік цінних паперів, а в США в "Законі про цінні папери"/1933/ цей перелік є відкритим.

По-четверте, переліки цінних паперів можуть бути широкими і вузь­кими. Тобто в них можуть включатися більша чи менша кількість гро­шових документів.

Закон України "Про цінні папери і фондову біржу" містить незначний перелік видів цінних паперів - усього вісім:

- акції;

- облігації внутрішніх дер­жавних місцевих позик;

- облігації підприємств;

- казначейські зобов'язання держави;

- депозитні сертифікати;

- векселі;

- інвестиційні сертифікати;

- приватизаційні папери.

Японський закон "Про цінні папери і фондову біржу" містить більш широкий перелік – дев’ять видів цінних паперів:

- акції;

- урядові облігації;

- місцеві облігації;

- спеціальні облігації юридичних осіб;

- забезпечені і незабезпечені облігації юридичних осіб;

- інвестиційні сертифікати, що випускаються юридичними особами, створеними згідно із спеціальни­ми законами;

- бенефіціарні сертифікати трастів;

- цінні папери, що випу­щені іноземними державами чи іноземними юридичними особами, які мають такий же самий статус, що й вище перераховані цінні папери;

- сертифікати, які випущені за розпорядженням уряду.

Закон США про цінні папери /1933 р./ містить ще більший перелік цінних паперів. У відповідності до статті 2 цього закону "цінний папір" означає "будь-яку коротко термінову облігацію, пай, казначейську ча­стку, державну облігацію, забезпечену облігацію, боргове свідоцтво, сертифікат участі в будь-якій доходно-розподільчій угоді, сертифікат трасту із забезпеченими активами, засновницький сертифікат, сертиф­ікат про підписку на цінні папери, акції в обігу, частку в неподільному паї газо- чи нафтопідприємства, подвійний опціон чи привілей, пов'яза­ний з будь-яким цінним папером, депозитним сертифікатом чи з групою цінних паперів, чи з цінними паперами, що ґрунтуються на індексних показниках чи вартісних індексах, чи будь-який опціон продавця, покупця, або привілей, отриманий на національній фондовій біржі і по­в'язаний з іноземною валютою, чи будь-яку приналежність або участь, тимчасовий чи проміжний сертифікат, розписку, гарантію, право на підписку, чи право на придбання усього вище перерахованого".

По-п'яте, грошові документи, які не включаються в законодавчий перелік цінних паперів і не відповідають встановленим вимогам закону, не мають правового статусу цінного паперу. Наприклад, чеки, квитанції, платіжні доручення, довіреності та ін.

По-шосте, кожний національний ринок цінних паперів, поряд з вели­кою кількістю спільних, з іншими національними ринками, рис має і свої особливості. Ці особливості можуть бути реальними, що поясню­ються історичним розвитком даної країни, а можуть мати і лінгвістич­не походження. Наприклад, якщо порівняти переліки цінних паперів, що містяться у вище приведених японському та американському законах, то стає очевидним, що при визначенні видів цінних паперів японський підхід є більш "жорстким", а американський - відносно "вільний". В Японії право більше стежить за тим, щоб тільки певні грошові докумен­ти були цінними паперами. В той же час право США готове визнати в якості цінних паперів значно більшу кількість грошових документів. Для законодавства Японії - виходячи з національно-історичних особ­ливостей - не властиво вживати вирази типу "будь-який інструмент, що розуміється як цінний папір". І навпаки, термін "сертифікат участі в дохідно-розподільчій угоді" чи інші представляють собою особливості еволюції американського ринку.

Лінгвістичні відмінності проявляються двояко. Подекуди цінні папе­ри, що мають аналогічний статус, називаються різними термінами. Нап­риклад, у Європі короткотермінові зобов'язання держави іноді назива­ють "драфтом", у США - "біллем". З іншого боку, один і той самий термін може мати різні значення. Так, письмове боргове свідоцтво "debenture" в США означає цінний папір, забезпечений репутацією, а не активами емітента. У Великобританії - навпаки, цінний папір, забезпе­чений активами емітента. Термін "дохідні облігації" у Великобританії використовується для визначення облігацій з фіксованим процентом, що випускаються страховими компаніями; в США він означає обліга­ції, за якими емітент гарантує виплату лише номінальної вартості, а процент може бути виплачений лише за умови, що емітент отримає при­буток та рада директорів прийме позитивне рішення про виплату про­центів. Таким чином, відповідь на питання про те, чи є будь-який гро­шовий документ цінним папером, необхідно шукати, керуючись відпо­відним законодавством, при цьому не варто покладатися на терміноло­гічну аналогію.

Обіг фінансових ресурсів на ринку цінних паперів повинен забезпе­чуватися різними видами цінних паперів, які ще називають інструмен­тами такого ринку. Вони, у свою чергу, поділяються на такі групи:

- пайові цінні папери, за якими емітент не несе зобов'язання повер­нути кошти, інвестовані в його діяльність, але які засвідчують його участь у статутному фонді, надають їх власникам право на участь в уп­равлінні справами емітента і одержання частини прибутку у вигляді дивідендів та частини майна при ліквідації емітента;

- боргові цінні папери, за якими емітент несе зобов'язання поверну­ти у визначений термін кошти, інвестовані у його діяльність, але які не надають їх власникам права на участь в управлінні справами емітента;

- похідні цінні папери, механізм обігу яких пов'язаний з пайовими, борговими цінними паперами, іншими фінансовими інструментами чи правами щодо них.

Цінні папери бувають іменними чи на пред'явника, з вільним чи обмеженим колом обігу, у паперовій чи іншій матеріалізованій або нематеріалізованій формі / у формі записів на рахунках у системі елект­ронного обігу цінних паперів/. Переважна кількість цінних паперів випускається у

нематеріалізованій формі. Раніше, розглядаючи фондові системи різних країн, ми вже згадува­ли види цінних паперів. Слід визначити, що найбільш типовими вида­ми цінних паперів, які випускаються і знаходяться в обігу на ринках цінних паперів різних країн світу, є такі види: акції, облігації, депозитні сертифікати, векселі, інвестиційні сертифікати. В деяких країнах Східної Європи, СНД, включаючи Україну, до категорії цінних паперів відно­сять приватизаційні папери. Як правило, в більшості країн контракти з приводу цінних паперів, опціони та ф'ючерси не розглядаються в якості цінних паперів. Їх називають "контракти з цінними паперами" або "по­хідними інструментами". У вітчизняній літературі для їх визначення часто користуються іншомовними термінами: "деривативи" або "дери­ваційні інструменти".

Як зазначалось вище, згідно із Законом України "Про цінні папери і фондову біржу", цінні папери можуть бути іменними або на пред'явни­ка. Іменні, як правило, передаються шляхом повного індосаменту, тобто передавальним записом, що засвідчує перехід прав за цінним па­пером до іншої особи. Цінні папери на пред'явника обертаються на ринку вільно. Цінні папери можуть використовуватися для здійснення розрахунків, а також в вигляді застави для забезпечення платежів і кре­дитів. Спадкоємність цінних паперів здійснюється відповідно до цивіль­ного законодавства України /Закон України "Про приватизаційні папе­ри"/. Умови і порядок випуску цінних паперів, а також регулювання по­середницької діяльності в організації їх обігу на території України виз­начаються Законом України "Про цінні папери і фондову біржу". Пра­вові засади здійснення державного регулювання ринку цінних паперів та державного контролю за випуском і обігом цінних паперів в Україні визначають Закон України" Про державне регулювання ринку цінних паперів в Україні та інші нормативні документи.

Доцільно розглянути здатність цінних паперів виконувати в про­цесі ринкової взаємодії певні функції. До основних функцій, що вико­нуються цінними паперами, можна віднести:

Мобілізаційна функція. Ця функція стосується практично всіх видів цінних паперів. Це - акції, банківські депозити, казначейські зобов'язання дер­жави, облігації підприємств і внутрішньої державної позики, інвестиційні сертифікати та інші. Суть цієї функції полягає в тому, що підприємство, організація чи держава на певній стадії свого розвитку досягає такого моменту, коли починає відчувати нестачу коштів. З метою покращення фінансового стану прий­мається рішення про випуск того чи іншого цінного паперу. Таким чи­ном, за короткий проміжок часу організація-емітент може мобілізувати значні кошти на розвиток власної діяльності протягом 6-ти місяців. Ця функція передує іншим і, по суті, є визначальною. Адже, якщо організа­ція, яка здійснює випуск цінних паперів, зокрема акцій, протягом 6-ти місяців не підпише 60 відсотків від загального випуску, останні визна­ються недійсними.

Управлінська функція. Не всі цінні папери, які випущені і знаходяться в обігу на ринку цінних паперів, виконують цю функцію. До числа тих з них, яким властива ця функція, відносяться акції, пайові свідоцтва. В контексті ринку цінних паперів управлінська функція означає наявність у власника зазначеного вище виду цінного паперу і мож­ливість брати участь в управлінні емітентом. Найчастіше в таких випад­ках мова йде про реалізацію права на участь у загальних зборах акціо­нерів, голосуванні, внесенні пропозицій, висуванні кандидатур до скла­ду виборчих керівних органів емітента /правління, спостережну раду/, на отримання інформації, що стосується діяльності та фінансового ста­ну емітента, на участь у розподілі майна емітента при його ліквідації.

Позичальна функція. Ця функція виконується лише борговими цінними паперами, частка яких на ринку цінних паперів є однією з найбільших. Однак не всі цінні папери, що випускаються і знаходяться в обігу на заз­наченому ринку, є борговими. До категорії боргових документів відно­сяться такі грошові документи, які свідчать про наявність між організа­цією-емітентом та власником цінного паперу кредиторсько-дебіторських відносин. Іншими словами, емітент здійснює випуск даних цінних паперів з метою "запозичення грошей" чи "отримання кредиту" у влас­ника цінного паперу. В свою чергу власник такого цінного паперу надає "позику", тобто дає її "в борг" емітенту шляхом оплати вартості борго­вого цінного паперу. При цьому треба усвідомлювати, що при придбанні боргових доку­ментів їх власник набуває статусу кредитора емітента, а не власника манна емітента. В свою чергу власник цінних паперів / що підтверджу­ють участь чи членство/ набуває статусу співвласника майна емітента, а не кредитора. При кредиторсько-дебіторських відносинах право на участь в управлінні справами емітента не надається. До боргових цінних паперів відносяться різноманітні види об­лігацій, свідоцтва про заборгованість, казначейські зобов’язання, векселі, комерційні папери та деякі інші документи. В загальному розумінні грошові документи, які знаходяться в обігу на ринку цінних паперів, відносяться або до категорії документів, що підтверджують участь /членство/, або документів, що засвідчують вста­новлення кредиторсько-дебіторських відносин. Тому, коли йде мова про ринок цінних паперів, то мається на увазі ринок, на якому знахо­дяться в обігу акції та облігації.

Розрахункова функція. Цінні папери, які функціонують на ринку, можуть виконувати в процесізагально ринкової взаємодії ще одну дуже важли­ву функцію - вони можуть виступати засобом розрахунку /платежу/. Іншими словами, цінні папери можуть виконувати одну із функцій гро­шей, тобто цінними паперами можливо сплачувати вартість робіт, послуг або товарів.

Виконання цінними паперами грошової функції є можливим тому, що ці папери також мають вартість. При використанні цінних паперів у якості платежу для учасників угоди створюється можливість співвідно­сити вартості: продавець співвідносить вартість товару, робіт чи послуг з вартістю цінних паперів; покупець - навпаки.

У багатьох випадках цінні папери можуть використовуватися і як засіб платежу на ринку цінних паперів. Наприклад, вартість акцій може оплачуватися іншими акціями, облігаціями або борговими цінними па­перами.

Забезпечувальна функція. В процесі загально ринкової взаємодії, а також на ринку цінних паперів останні можуть виконувати функцію засобу забез­печення виконання зобов'язань. У ряді випадків при виконанні певних зобов'язань існує ймовірність чи ризик того, що вони можуть бути не виконані. З метою зменшення такого ризику боржник /покупець/ може передавати свої цінні папери кредитору /продавцю/ під заставу в якості гарантії того, що у випадку невиконання ним своїх зобов'язань відповідні збитки кредитора /продавця/ будуть відшкодовані за раху­нок вартості вказаних цінних паперів. Таким чином, принцип забезпе­чення в даному випадку означає, що цінні папери чи права на них передаються кредитору "на всяк випадок", тобто на випадок невиконання боржником /покупцем/ своїх зобов'язань. Якщо такого не трапляється, то цінні папери або права на них повертаються покупцеві.

Використання цінних паперів як засобу забезпечення залежить від величини ризику того, що певні зобов'язання можуть бути невиконани­ми. Чим менший ризик, тим меншою є необхідність використовувати цінні папери в даній якості. Якщо ризик невиконання зобов'язань є незначним або його взагалі не існує, то в таких випадках цінні папери, як правило, не використовуються в ролі засобу забезпечення.

Перерозподільна функція. Ця функція є в якійсь мірі уніфікованою і починає виконуватись відразу після надходження цінних паперів на їх вторин­ний ринок в позабіржовий і біржовий обіг. Вона полягає в тому, що на вторинному ринку відбувається своєрідний перерозподіл капіталу між різними галузями господарства, забезпечуючи розвиток тих чи інших галузей, акції чи інші цінні папери яких користуються найбільшим по­питом /металургійна, хімічна промисловість та інші/. Пізніше цінні па­пери з метою залучення коштів перепродаються, забезпечуючи "перели­вання" грошових ресурсів з однієї сфери діяльності в іншу. Причому ефективніше ця функція повинна проявлятись на позабіржовому ринку /для державних цінних паперів - на біржовому/.

Перелік вище приведених функцій, що виконуються цінними папе­рами під час ринкової взаємодії, не є остаточним. З розвитком ринку цінних паперів з'являтимуться й інші функції, які підкреслюватимуть ще раз характерні тенденції розвитку тих чи інших ринків.

Цінні папери — грошові документи з такими властивостями:

1) засвідчують права володіння чи відносини позики;

2) установлюють взаємостосунки між особою, яка випустила цінний папір, та власником останнього;

3) передбачає, як правило, виплату доходу у вигляді дивіден­дів чи процентів;

4) передбачає можливість передачі грошових та інших прав третім особам.

З усіх перелічених цінних паперів, що мають законний обіг на Україні, чистими інструментами для інвестування є акції та облігації підприємств. Адже обіг облігацій внутрішньої позики та казначейських зобов'язань є обігом дер­жавних цінних паперів, які випущені в інтересах держави й обіг яких суворо регламентується, а отже, і не потребує докладного вивчення. А ощадні сертифікати та векселі є інструментами гро­шового ринку, тобто використовуються як боргові зобов'язання, а не джерело фінансових ресурсів.

Водночас фондові цінні папери — акції і облігації — мо­жуть багаторазово і довгий час обертатись на ринку, мають особливості ціноутворення та специфічні якості (привабли­вість, надійність, дохідність), які змінюються в процесі обігу і залежать від зміни:

• економічного стану емітента;

• власника;

• стану фондового ринку.

Ці багатогранні взаємозв'язки потребують статистичного під­ходу до їх аналізу та прогнозування. Для правильного викорис­тання відповідних статистичних показників і методів необхідно знати особливості перелічених фондових цінних паперів.

Дата добавления: 2014-01-04