Студопедия

КАТЕГОРИИ:


Архитектура-(3434)Астрономия-(809)Биология-(7483)Биотехнологии-(1457)Военное дело-(14632)Высокие технологии-(1363)География-(913)Геология-(1438)Государство-(451)Демография-(1065)Дом-(47672)Журналистика и СМИ-(912)Изобретательство-(14524)Иностранные языки-(4268)Информатика-(17799)Искусство-(1338)История-(13644)Компьютеры-(11121)Косметика-(55)Кулинария-(373)Культура-(8427)Лингвистика-(374)Литература-(1642)Маркетинг-(23702)Математика-(16968)Машиностроение-(1700)Медицина-(12668)Менеджмент-(24684)Механика-(15423)Науковедение-(506)Образование-(11852)Охрана труда-(3308)Педагогика-(5571)Полиграфия-(1312)Политика-(7869)Право-(5454)Приборостроение-(1369)Программирование-(2801)Производство-(97182)Промышленность-(8706)Психология-(18388)Религия-(3217)Связь-(10668)Сельское хозяйство-(299)Социология-(6455)Спорт-(42831)Строительство-(4793)Торговля-(5050)Транспорт-(2929)Туризм-(1568)Физика-(3942)Философия-(17015)Финансы-(26596)Химия-(22929)Экология-(12095)Экономика-(9961)Электроника-(8441)Электротехника-(4623)Энергетика-(12629)Юриспруденция-(1492)Ядерная техника-(1748)

Архівна справа в Україні в роки Другої світової війни




З початком гітлерівської агресії діяльність архівних установ України підпорядковувалася вимогам воєнного часу. Першочерговим завданням стала евакуація документів на Схід. Невідкладному і обов'язковому вивезенню підлягали секретні і надсекретні фонди, які мали оперативне значення для НКВС (у віданні якого з 1938 р. перебували архіви): списки і картотеки на "ворогів народу", осіб, підозрюваних у шпигунстві. До категорії "першочергових для евакуації" було віднесено фонди політичної поліції другої половини XIX – початку XX ст., які містили джерела до історії революційної боротьби, та обліковий і науково-довідковий апарат держархівів. Водночас в окупованому Києві залишалися найдавніші й найцінніші фонди, серед яких актові книги XVI-XVII ст. На початку липня 1941 р. Архівне управління НКВС УРСР встановило порядок евакуації архівів. Керуючись політичними пріоритетами і вузьковідомчими інтересами, керівні архівні органи НКВС наказали знищити матеріали, які не вдалося евакуювати.

Санкціоноване знищення документів та руйнування архівних приміщень відбувалося в партійних архівах. Через брак достатньої кількості вагонів для вивезення архівних документів рекомендувалося спалювати документи, щоб вони не потрапили до рук окупантів. Із 1,5 млн справ усіх партархівів евакуйовано було лише 700 тис. Найбільших втрат партійні фонди зазнали в Київській, Дніпропетровській, Житомирській, Кам'янець-Поділській областях.

Архіви України вивозили до міст Поволжя, Уралу, Сибіру, Казахстану та Узбекистану. Найбільша їх частина потрапила до м. Златоуста. Оперативні і наукові завдання архівів у евакуації полягали в дальшому розробленні документів для виявляння контрреволюційних елементів, упорядкування довідників для органів держбезпеки НКВС, підготовці інформації про буржуазно-націоналістичні партії в Україні, про систему каральних органів попередніх урядів. Крім оперативно-чекістських завдань, були й наукові теми: підготовка збірників документів, присвячених 25-річчю Жовтневої революції, оборонна тематика[22]. У надзвичайно складних умовах українські архівісти працювали над підготовкою документів до видання, складанням описів і путівників, удосконаленням науково-довідкового апарату архівів. З початком визволення України 1943 р. працівники евакогруп держархівів УРСР приступили до виявлення документів народногосподарського значення, складали на них картотеки.

Політику окупаційних властей щодо архівів характеризують діяльність групи Кюнсберга та представників військової влади, метою яких було виявляння, відбирання та вилучання цінностей з метою вивезення їх до Німеччини. Перші місяці окупації позначені не лише стихійним пограбуванням архівів, а й спробами відповідних окупаційних служб забезпечити їх збереження. Архівне керівництво Німеччини обговорювало концепцію архівної політики в окупованих країнах, у тому числі в Україні, розробляло систему архівного управління за німецькою моделлю. Головною німецькою установою до кінця 1942 p., яка займалася питаннями архівної справи в Україні, був Айнзацштаб рейхсляйтера Розенберга. З жовтня 1941 р. до квітня 1942 р. за ініціативою місцевих органів управління та архівістів відновлювалася робота та забезпечувалося функціонування архівів. У цей період Айнзацштаб майже не втручався в роботу архівів. На другому етапі (квітень – грудень 1942 р.) вплив окупаційних установ на діяльність архівів посилювався, створювалися умови для переходу архівів до цивільного управління. В кінці 1942 р. було створено Крайове управління архівами, бібліотеками та музеями при рейхскомісарові України. Підрозділом цієї провідної організації, яка займалася питаннями культурних установ в Україні, став Крайовий архіву Києві (грудень 1942 – вересень 1943 pp.). Крайове управління архівами з кінця 1942 р. очолив німецький архівіст доктор Г. Вінтер.

Грабіжницька політика окупаційних архівних служб щодо архівних цінностей активізувалася з осені 1943 p., коли в ході війни відбувся вирішальний перелом. Почалося масове вивезення і нищення архівних фондів, руйнування архівних приміщень. Вивезення документів з України організувало Крайове управління. Відбирала документи з українських архівів адміністрація Г. Вінтера та спеціалісти штабу Розенберга. Нацистське командування вивозило на Захід цінні матеріали, які з точки зору фашистської і пропаганди характеризували німецький вплив на інші землі, досягнення німецьких колоній. Першорядними вважалися документи німецьких громад в Україні, актові книги місцевих магістратів (як приклад функціонування середньовічного магдебурзького права). В результаті було вивезено частину Київського архіву давніх актів спочатку до Кам'янця- Подільського, а 1944 р. – до Тропау (Чехословаччина). Найдавніша і найцінніша частина матеріалів цього архіву збереглася завдяки зусиллям колишнього співробітника Бібліотеки АН України М. Геппенера, співробітників архіву М. Тищенка та сестер Остроградських.

Таким чином, архіви України в роки Другої світової війни зазнали значних збитків внаслідок невдало проведеної евакуації, руйнування в ході воєнних дій з обох сторін, а також свідомого нищення архівних цінностей двома тоталітарними режимами, які використовували архівні документи як засоби ідеологічної та пропагандистської боротьби.

З визволенням України восени 1944 р. почалася робота з відновлення радянської архівної системи і відбудова архівного господарства. Ще у листопаді 1943 р. до Києва повернулося Управління державними архівами НКВС УРСР, основними напрямами діяльності якого була реевакуація архівних фондів, відновлення діяльності центральних державних архівів, реорганізація їх мережі.




Поделиться с друзьями:


Дата добавления: 2014-01-04; Просмотров: 2274; Нарушение авторских прав?; Мы поможем в написании вашей работы!


Нам важно ваше мнение! Был ли полезен опубликованный материал? Да | Нет



studopedia.su - Студопедия (2013 - 2024) год. Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав! Последнее добавление




Генерация страницы за: 0.008 сек.