Питання 1. Топонім «Месопотамія» з грецької означає «Межиріччя»

Месопотамія:

Топонім «Месопотамія» з грецької означає «Межиріччя». Так називали греки заболочену долину двох річок-близнюків – Тігру і Євфрату. Територія Месопотамії окреслена Вірменським нагір’ям на півночі, горами Загросу на сході, Перською затокою на півдні та Аравійською пустелею на заході. Існує гіпотеза, що тепер долина Месопотамії довша на 120 – 150 км, аніж у давнину, оскільки Тігр і Євфрат за цей час на берег моря позносили багато мулу.

На відміну від Єгипту, територія Межиріччя не була географічно ізольованою. А це означало, що протягом усієї історії етнічний склад населення не залишався незмінним. Відкритість території зумовлювала періодичні вторгнення різних племен і народів, які або перекочовували і грабували осілих землеробів, або ж осідали і змішувалися з місцевими жителями, утворюючи щоразу нові етнічні спільноти.

Життєдайні русла Месопотамії – ріки Євфрат і Тігр, які витікають з Вірменського нагір’я і впадають у Перську затоку. Євфрат більш спокійний і мілководний, придатніший до судноплавства і безпечніший для сільського господарства. Тігр скутий високими берегами, мав бурхливу течію. Для його регулювання потрібні були водоналивні пристрої, тому територія біля нього була менш заселеною. Ці ріки не тільки несли вологу, а й щороку відкладали в долині біля 3 мільйонів тонн мулу, створюючи дуже родючі ґрунти, врожайність яких була фантастичною: «сам – 40», а у хороші роки – «сам – 80». Розливи рік відбувалися навесні і залежали від танення снігів у горах Вірменії, тому були нестабільні. На відміну від Нілу, найбільший розлив Тігру і Євфрату наставав ще до визрівання врожаю, тому землеробам доводилось перш, аніж приступати до посіву, відводити надлишки води в канали і басейни, звідки її використовували для поливу озимини. Русла обох рік час від часу «блукали», тому в Месопотамії часто можна зустріти гігантські руїни міст у пустелі. Розливи і паводки були нестабільними, часто рівень води піднімався на 10 – 12 м, що спричиняло катастрофічні руйнування. Під час спеки за лічені дні ґрунт висихав і робився твердим як обпалена глина, тому кожна найменша похибка у іригаційних роботах коштувала дуже дорого в плані продовольчого забезпечення.

Територія Месопотамії географічно поділяється на Північну (Верхню) і Південну (Нижню). Південна Месопотамія, яку ще називають Вавилонією, лежить у зоні пустельного клімату. З середини березня по кінець листопада, а, особливо, у липні-серпні там стояла пекельна спека. Нерідко шаленіли піщані та пилові бурі, після яких всі родючі землі були засипані піском. Дощу не бувало по 8 місяців. Взимку налітали ураганні зливи, які перетворювали долину на суцільне болото і люди боялися виходити за поріг будинку, бо вже біля нього можна було потонути. Коли встановлювалася спека, сонце за лічені дні висушувало землю і після цього на ґрунті залишався шар солі. Швидке поширення солончаків було великою небезпекою для сільського господарства. Також в очеретах річок та озер роїлися міріади комарів і часто поширювалася болотяна пропасниця. Щоб перетворити це місце на райський куточок населенню довелось будувати складну іригаційну систему. Родючий мул погано доходив до полів, натомість осідав у каналах і водоймищах, через що їх постійно треба було чистити. Якщо ж через недбалість чи напади чужинців іригація виходила з ладу – цілі області перетворювалися на пустелю. Природа у Вавилонії також не розщедрилась на сировинні ресурси, тому населення у господарських роботах обходилось річковою глиною та очеретом. За таких умов жителі цієї землі майже цілий рік змушені були каторжно працювати і потерпати від різних лих щоб вижити.

Північна Месопотамія являла собою вапнякове плато, типовий ландшафт якого – гірський кам'янистий степ з родючими землями. Хоча, орних земель також було небагато, бо до рік і струмків майже впритул підступали гори. Опадів і струмків вистачало, щоб не будувати складну систему дамб і каналів. У країні було вдосталь будівельного каменю та залізних руд. Цю територію перетинали прадавні торгові шляхи, тому населення мало всі можливості займатися міжнародною торгівлею та посередництвом.

Східне Середземномор'я:

Цей регіон займав територію між середньою та нижньою течією Євфрату на сході та Середземним морем на заході. На півночі він граничив з Малою Азією, а на півдні з Єгиптом. Це зона разючих природних контрастів: тут були і напівмертві пустелі, і родючі низини, і болота та озера, і вічнозелені ліси, і гори із засніженими вершинами. Із сировини в достатку була лишень деревина. Повноводних рік не існувало, натомість через цю територію проходило багато караванних шляхів, що давало поштовх до розвитку посередницької торгівлі. Повені населенню не загрожували, однак час від часі повторювалися землетруси та цунамі. Клімат сприяв господарській діяльності. Спекотне літо з піщаними бурями тривало впродовж квітня – жовтня, потім наставала осінь з густими туманами, а за нею зима із пронизливими вітрами, нерегулярними холодними зливами і, часом, зі снігом.

У кожній країні цього регіону існували свої особливості. Фінікія була приморською країною, відмежованою від сходу гірським хребтом Ліван. Гірські схили фінікійці обжили майже до вершин. Вологі морські вітри приносили вдосталь опадів, так що іригація була непотрібною. Берегова лінія мала вдосталь зручних бухт і гаваней, через що тут найбільше розвинулося мореплавство. Сирія теж мала вихід до моря, але морською країною не була. Через її територію йшли караванні шляхи і її населення займалося скотарством і торгівлею. Палестина розташовувалася південніше від Сирії і Фінікії. Через її територію протікала невелика річка Йордан, яка ділила країну на східну частину – непридатну для землеробства гірську та степову місцевість і на західну – освоєну, де були поля, садки, виноградники, луки та пасовиська. Також біля Палестини знаходилося Мертве море – найсолоніше озеро світу.

Стародавня Персія:

Перська держава виникла на сході від Месопотамії на території рівнинного Хузистану та Іранського нагір’я. Ця контрастність у природі зумовила широке розмаїття господарських занять у тамтешнього населення, яке теж було поділено на різні історико-етнографічні регіони: Елам, Мідію та власне Персію. На рівнині люди займалися землеробством, хоча врожаї на піщаних ґрунтах були далеко не такими рясними, як у сусідній Вавилонії, а проблема солончаків і тут переслідувала людей. У горах клімат був різко континентальний з великими перепадами температур влітку і взимку. Там люди теж займалися іригаційним землеробством, для чого використовували гірські струмки й озера, проте дуже багато було й кочових пастуших племен. Географічна ізольованість стояла на заваді проникненню іноземних культур, тому тамтешні люди жили відособленими общинами. В горах були великі поклади цінних порід і руд. Країну також перетинали торговельні шляхи.

Дата добавления: 2014-01-04