Питання 3. Про месопотамське суспільство періоду ІІІ тис

Месопотамія:

Про месопотамське суспільство періоду ІІІ тис. до н.е. ми маємо не дуже багато даних. Відомо, що в час існування міст-держав очолював таку общину володар із титулом лугаль або енсі. Скоріш за все, його влада була спочатку обмеженою зборами старійшин, а вже потім стала спадковою. Передання влади часто супроводжувалося заколотами, в яких переривались правлячі династії. Характерною рисою було дедалі більше зростання чиновницького апарату і жерців, які теж вважалися чиновниками. Соціальна еліта складалася з двох прошарків: родової аристократії та службової знаті, які конкурували між собою.

Годувальниками суспільства були селяни та ремісники, які об’єднувалися в іригаційно-землеробські общини (міські чи сільські) і спільно володіли землею і водою для її зрошення. Общинна організація була необхідною для виживання в суворих умовах Месопотамії і виявилась дуже міцною, незважаючи на те, що багатші її члени ставали царськими чиновниками і жерцями, а бідніші змушені були йти у найми в царське чи храмове господарство. Рабство впродовж ІІІ тис. до н.е. мало скромні розміри. Раби рахувалися членами общини, а не чужаками і тому їхнє життя було стерпним. Основним джерелом рабства були війни, також поширилась практика обертання в рабство за борги, самопродаж і продаж членів сімї.

Унікальне джерело – «Закони Хаммурапі» дозволяють прослідкувати соціальне та економічне життя у Стародавньому Вавилоні (хоча більшість вчених вважає, що це не кодекс законів, а просто впорядкована збірка звичаєвого права). Так, вони зауважують розвиток торгівлі та лихварства, які підточували зсередини традиційну общинну організацію. В них вказано три стани тогочасного суспільства: авелуми («мужі») – повноправні члени сільської чи міської общини, власники землі; мушкенуми («покірні») – прошарок селян, які втратили землю і змушені були служити в царя, однак були особисто вільними; вардуми («раби»). «Закони» старалися обмежити лихварство, оскільки через нього бідніли общини і не могли платити податків у царську казну. Також у «Законах» вказано про широкий розвиток рабської праці. В окремий прошарок старовавилонського суспільства виділилися також воїни і «Закони» надавали їм низку привілеїв.

Ассирійське суспільство довгий час жило в періоді військової демократії, що означало обмеження влади царя радою старійшин і широкі права рядовим общинникам. Провідною верствою у ньому завжди було військо. Ассирійська експансія та створення імперії спричинили до величезного майнового і соціального розшарування, крім того – до появи величезної кількості невдоволених іноземців, насильно втягнутих в орбіту ассирійського життя із упослідженим соціальним статусом. В часи існування імперії ассирійці паразитували на визискуванні підкорених народів, тому і втратили колишній військовий дух, що призвело їх до занепаду.

Соціум Нового Вавилону був дуже строкатим у етнічному плані і це сповна відчувалося у столиці, де лунала мова десятків народів. Рівень життя у цій державі був досить високий, бо хто мав власну землю, міг забезпечити собі безбідне проживання. Провідну верству складали торгівці та лихварі. Зросли масштаби рабовласництва, праця рабів використовувалася в приватних та храмових господарствах.

Основу економіки Месопотамії становило іригаційне землеробство, причому вести його було важче, аніж у Єгипті, оскільки на відміну від давньоєгипетських умов, система іригації і поля потребували догляду цілий рік. Руйнування іригації через недбалість, війни або ж нашестя кочівників призводила до величезних гуманітарних катастроф. А швидке відновлення її було можливим лише за умов сильної централізованої влади, через що основним типом правління неминуче мусила бути східна деспотія.

Польові роботи починалися восени, спершу заступом чи мотикою сяк-так спушували ґрунт, потім вручну чи за допомогою плуга-сівалки висівали зерно. Вирощували ячмінь, пшеницю, просо, горох, лікарські рослини, закладали фінікові плантації та виноградники. Жали глиняним серпом із крем’яними вставками, молотили ціпами або за допомогою худоби. Збіжжя мололи на примітивних глиняних зернотерках. Тваринництво набуло більшого поширення у Північній Месопотамії. Здавна розвивались ремесла, однак убогість сировинної бази змушувала населення виготовляти інструменти із глини, навіть будинки будували із глини та очерету. З ІІ тис. до н.е. із встановленням торгівельних контактів між країнами Близького Сходу в Месопотамії розвивається торгівля і лихварство, яке найбільшого піку досягає у Нововавилонському царстві. Торгівля вимагала добрих доріг, тому перші в світі намощені дороги появилися в Ассирії, вони були викладені каменем і цеглою, а через канали й ріки будувалися дерев'яні та кам'яні мости. Верховна влада поступово від самостійної експлуатації земель переходить до накладання податків на общину і на окремих держателів землі.

Перші міста виникли шляхом об'єднання кількох сіл, однак пізніше міста будувалися за чітким планом, вулиці повинні були перетинатися тільки під прямим кутом (в Ассирії за порушення цього закону вішали). Будинки виходили на вулицю глухою стіною, причому примикаючи до сусідніх, тому цілі житлові квартали мали спільну стіну. Сміття викидали просто на вулицю, через що рівень вулиці поступово підвищувався, так що деколи доводилося до входу в будинок робити східці вниз. Будинки були без вікон, щоб зберегти прохолоду і вберегтися від злодіїв. Крівля була з очерету чи пальмового листя, тому після кожної зливи потребувала ремонту.

Із меблів були плетені ліжка, стільці та лавочки для ніг, заможні господарі обставляли помешкання скринями та кріслами, а на стінах вішали килими. Сиділи на очеретяній циновці. Речі зберігали в глиняних посудинах. Приміщення освітлювали глиняними олійними лампами.

Одяг виробляли з овечої вовни і, рідше, із лляного полотна. У І тис. до н.е. з'явилося і шовкове вбрання. У Ранній період чоловіки могли ходити і голими. Робочим одягом чоловіка був короткий фартух, вихідним – довга полотняна туніка. Заміжні жінки з'являлися на людях у хустці і тонкому покривалі, яке було ознакою вільної добропорядної жінки, ходити в ньому рабиням і повіям заборонялося. Нижньої білизни не було, однак усі носили подвійний шнурок, яким обв’язували голе тіло і не знімали до смерті. Ассирійський вельможа завжди мав меч при боці. І чоловіки, і жінки любили прикраси, навіть найбідніші носили тонкі мідні браслети і просте намисто.

Страви були, переважно, вегетаріанськими, приготовлені з бобів, пшона, ячменю, цибулі, огірків, кабачків. Основний продукт – ячмінні коржики. М'ясо було доступне тільки заможним, для основної маси населення його заміняла риба. Вживали також фрукти та молочні продукти (сир і кисле молоко). Запивали страви сікерою – ячмінним напоєм, схожим на квас чи пиво. Також споживали вино та фінікову горілку. До нас дійшли вавилонські рецепти від похмілля, що дозволяють припустити про часте зловживання алкоголем.

Сім'я в месопотамському світі була основною ланкою суспільства і була чітко патріархальною. Чоловік платив за наречену калим і тому вважав її своєю власністю, міг навіть продати її і її дітей у рабство. У Стародавньому Вавилоні жінку мали за ніщо, вона була заляканою і затурканою. Навіть якщо у чоловіка була лишень підозра про зраду, жінці не залишалося іншого, як втопитися. З часом ситуація для жінки все ж покращилась, уже в нововавилонський період жених уже не платив калим, а брав за неї посаг, тому вважати її власністю не міг. Шлюби укладалися рано – у 12 – 14 років, а заручини відбувалися ще раніше. Також поширеним явищем була храмова і побутова проституція, яка розвинулася ще в шумерські часи. До цього явища ставилися поблажливо, хоча й не шанобливо, в окремих випадках проститутка могла зробити хорошу кар’єру.

Східне Середземномор'я:

Культура землеробства у цьому регіоні була невисокою через відсутність великих рік та убогість ґрунтів. В архаїчну добу землю спушували мотикою, потім почали використовувати соху, в яку впрягали биків. Чимало уваги приділялося городництву, виноградарству, вирощуванню оливкових дерев. Були розвинені багато ремесел.

Політичний устрій фінікійських міст-держав був монархічним, однак міські общини чинили значний тиск на царів. Наймогутнішим суспільним прошарком було купецтво, яке ефективно витісняло з державного апарату родову аристократію. Йому не потрібні були великі державні об'єднання, тому фінікійці так і не утворили централізованої держави.

Зайве говорити, що основою їхньої економіки була торгівля. Основним предметом експорту була пурпурова фарба, яка мала багато відтінків і не вигорала і не линяла. Чималий зиск фінікійці мали також від торгівлі склом (цю технологію вони зберегли до кінця Римської імперії, а потім її перейняли венеціанці). Для своїх потреб вони створили потужний торговельно-військовий флот, рівного якому не було в Середземномор'ї більш як 600 років.

Рівень господарського розвитку Сирії поступався фінікійцям. Її населення займалося кочовим скотарством та посередницькою торгівлею. Про систему суспільних відносин джерела мовчать.

Староєврейське суспільство було клановим, його основу становив батьківський рід. Родичі спільно володіли землею, справляли релігійні свята, були пов’язані традиціями кровної помсти та взаємодопомоги. Із патріархальних родів складалися коліна, які часто ворогували між собою попервах. Окремим прошарком було жрецтво, яке складалося із священиків та левітів (останні були окремим коліном, які проживало не гуртом, а на території всіх інших колін і жили із спеціального податку). Соціальної рівності не було, однак родові зв’язки при цьому залишалися дуже міцними і тому були поширені традиції взаємодопомоги, які об’єднували багатих і бідних в один клан. У староєврейському суспільстві було поширено і рабовласництво, причому були раби вічні (інородці) та тимчасові (євреї, що потрапили у боргову кабалу).

Євреї займалися землеробством, виноградарством (в Ізраїлі) та скотарством в (Іудеї). Також вони були вправними ремісниками і активними торгівцями. Приділяли значну увагу фортифікаційному будівництву, що призвело до значної урбанізації Палестини. Міста були невеликі (2 – 4 тис. жителів, у Єрусалимі та Самарії – по 10 тис.), але добре укріпленими.

Стародавня Персія:

У державі Ахеменідів було три основні соціальні групи: 1) повноправні громадяни міст; 2) вільні, але позбавлені прав залежні люди; 3) раби. Причому термін «раби» в Перській імперії застосовувався майже до всіх без винятку людей, оскільки цей термін стосувався всіх підданих імператора. Тому він був соціально розмитим. Загалом рабська праця використовувалася в цій державі в досить скромних масштабах і рабами ставали виключно представники поневолених народів.

В завойованих народів перси повідбирали кращі землі і знать організовувала там свої господарства. Таким чином, перські вельможі, і, особливо, цар, були казково багатими. Цар був юридичним власником всієї землі. Він дарував вищим чиновникам села і містечка, населення яких, окрім сплати податків у царську казну, змушене було ще й утримувати «благодійника». Нижчі чиновники отримували плату продуктами та тканинами. Основним джерелом доходів казни були податки, яких було надзвичайно багато, пізніше сатрапи почали вводити власні податки, що робило життя простого люду дуже нелегким.

Хоча основним заняттям населення було сільське господарство, однак загалом економіка в такій великій державі була багатогалузевою. В Єгипті та Вавилонії вирощували зернові культури, в Мідії та Вірменії займались скотарством, в Персії виготовляли кращі сорти вин та займалися садівництвом. Поширене було бджільництво, птахівництво. Кожен регіон розвивав ремесла. Неабияку роль відігравала торгівля, бо через Персію пролягали практично всі тогочасні торгові шляхи. В морській торгівлі найспритнішими були фінікійці.

Перські царі дбали про розвиток комунікацій, бо він був необхідний для керівництва такою імперією. Тому існувала розгалужена мережа доріг, які надійно охоронялися і добре обслуговувалися, були забудовані станціями, постоялими дворами. Царські гінці, змінюючи коней, здатні були швидко доставляти повідомлення на значні відстані. Також існувала система світлового телеграфу.

У самій Персії та Мідії житла будували із цегли-сирцю, вони були одноповерхові із плоским дахом. В містах траплялися і двоповерхові будинки. Частина населення не порвала із кочовими традиціями і жила у шатрах.

Одяг давніх персів був розстібний. Шили його з грубої вовняної тканини, фарбували в синьо-зелені та жовто-коричневі тони. Чоловіки носили каптани, сорочки, поверх часто прикріплювали шкуру, на ноги взували м’які шкіряні черевики або невисокі чоботи. Перси були дуже сором’язливими і своє тіло прикривали майже повністю. Про жіночий одяг практично невідомо, бо перси були страшенними ревнивцями і ніколи жінок не зображали.

На відміну від єгиптян чи вавилонців, перси споживали м'ясні страви щоденно, оскільки худоби було вдосталь. Харчувалися також сиром, стравами з борошна і дуже полюбляли фрукти. Їжу запивали вином. Страву брали просто руками.

Сім'я була патріархальною. Кожен поважний перс мав кількох дружин та гурт наложниць. До чоловіка в сімї ставилися з пошаною, однак жінки користувалися сильним авторитетом у справах сімейних і безправними речами не були.

Дата добавления: 2014-01-04